| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Ми не маємо права на помилку історії пристрасті та успіху від прими-балерини Шишпор
23 червня 2019, неділя
Поширити у Facebook
Прима-балерина Національної опери України Христина Шишпор почала займатися балетом з 4 років, вже в 16 отримала пропозиції від декількох театрів. У тому числі Великого театру Росії та Віденської державної опери. Однак відхилила всі пропозиції заради роботи в Києві, ставши тут світовою зіркою.
Про здібності і рекорди
Мій рекорд з фуете – свідчення того, що багаторічна наполегливість і титанічна праця неодмінно призводять до перемог. Не кожна людина зможе крутити таку кількість фуете, ба навіть взагалі їх робити. У даному випадку мова йде не просто про 48 обертань. Їх я можу виконати хоч зараз. Складність того рекорду полягала у тому, що на момент його встановлення йшов вже третій акт вистави, коли ти вже не відчуваєш лівої ноги і немає перерви в па-де-де. І ти виходиш на вже дуже натруджену ногу.
Більшість балерин не витримують навіть 32 обертань, що вже казати про 48. А я зважилася на цей експеримент, насамперед, щоб випробувати себе: зможу чи ні.
Про те, як досягати свого, коли в тебе не вірять
Ми з батьками вирішили, що я спробую вступити до хореографічного училища. Але мене туди не взяли. Сказали: балериною мені не бути. Не зарахували і до Школи мистецтв, порадивши грати на скрипці.
Про те, як падати і знову підніматися
Ми ж не роботи. Тож може трапитися, що завгодно. Ти можеш і послизнутися, і впасти.
Навіть світові зірки падали на сценах. Ніхто від цього не застрахований. Я теж падала, і не раз. Памятаю, танцювала "Жизель" - і зі шпагату у стрибку гепнулася. Аж ахнула. І зі мною ахнув весь зал. І нічого. Звелася – і продовжила танцювати.
Про пристрасть до своєї справи
Мої друзі завжди сміються, називають надлюдиною, яка завжди працює, йде на роботу попри те, що було напередодні ввечері. Інакше не можу. Що би не трапилося, як би не почувався – йдеш і працюєш над собою Христина Шишпор
Про відсутність права на помилку
Ми не маємо права на помилку.
Ми виходимо – і опиняємося віч-на-віч з глядачем. Відмотати назад плівку не вдасться. На сцені у тебе є лиш мить. І ти або використовуєш її, або ні.
Про страждання і прихований біль в балеті
Коли балерина заходить за куліси – краще її не бачити. Танцювати балет – неймовірно важко. Часом після виступів ти відчуваєш напад задухи. Здимаються судини на ногах і обличчі. Але вже за п’ять хвилин усе минає – і ти знову перетворюєшся на принцесу. Таку, якою тебе бачать і люблять глядачі. Якщо ж все добре, після спектаклю я перебуваю в ейфорії.
Але і вона минає. Досить швидко адреналін спадає, починаєш відходити. Іноді я навіть відчуваю щось на кшталт депресії. Бо ж спектакль завершився – а хотілося ще так багато зробити, встинути.
Про найпристраснішу публіку
Минулої весни я вперше побувала у Бразилії.
Не очікувала, що ця країна мені настільки сподобається. Ми виступали у Ріо-де-Жанейро на величезному майданчику під відкритим небом, перед 20 тисячами глядачів на трибунах. Танцювали "Дон-Кіхот". Зустрічали нас неймовірно: і аплодували, і тупотіли, і не відпускали, постійно викликали на "біс". Коли публіка вдячна, ти можеш і 25 вистав на адреналіні станцювати.
Про рішення залишитися працювати в Україні
Сьогоднішні випускниці хореографічних коледжів мріють підкорити Захід. Потрібно мати велику силу волі, щоб досягти чогось у нас. Залишитися і стати кимось в Україні – значно складніше, ніж за кордоном. От хтось і їде з нашої країни у пошуках легших шляхів до визнання, хтось – щоб заробити більше грошей. Я - залишилася. І не жалкую про це рішення. Бо змогла стати прима-балериною і виконую головні партії у багатьох спектаклях вдома, в Україні.
Джерело: obozrevatel.
|