«Камінний господар» від Театру Лесі і заньківчан: батл чи суголосся? | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
«Камінний господар» від Театру Лесі і заньківчан: батл чи суголосся?
«Камінний господар» від Театру Лесі і заньківчан: батл чи суголосся?
2 квітня 2025, середа
Поширити у Facebook
Джерело: lvivpost

Епатаж чи стриманість? Молоді та гарячі чи виважено зрілі? Обирати вам. Та я раджу дати шанс обом постановкам за «Камінним господарем» Лесі Українки: і ерополітичній драмі «Жага» Владислава Білоненка, яку Театр Лесі представив 15 березня.

І притчі Сергія Маслобойщикова від театру Заньковецької, прем’єра якої відбулась 22 березня. Розповідаю для медіа «Львівська Пошта», чому варто дивитись обидві, а перед тим ще й перечитати першу в історії жіночу версію «Дона Жуана», бо дуже вона на часі.

«Жага»



Яким би був «Камінний господар» в наш час і в наших реаліях? Головні герої, як і Театр Лесі, в «Жазі», написаній Оксаною Данчук, пустилися берега. Ця постановка наразі стала піком епатажу з-поміж усього баченого мною в цьому театрі. Вона на межі фолу: гучна не тільки завдяки музиці Гриця Семенчука, з матюччям і криками, самозадоволенням на сцені і неприкритим самолюбуванням.

Донна Анна (Тетяна Шелельо) тут самозакохана й цинічна вискочка. Дон Жуан (Назар Бонящук) – слизький пафосний гуляка з его, як у реп-зірки чи самого Дональда Трампа. Сцена, оформлена Олексієм Хорошком, більше схожа на нічний клуб, де все «по-богатому». Розмальовані герої на каблуках пів вистави трясуть дупами і борсаються в болоті манірного, пропащого, безсенсовного життя.

«Жага» виноситиме вам мозок. Тут ви підхопите пісеньку Чіпа і Дейла – любовного патруля, слуг, трубадурів (Ростислав Колачник, Яна Колодійчук). Побуваєте на пресконференції селеби Жуана з абсурдними підготовленими питаннями, зокрема про точку G (ох, дякую за кринжатину від «колег», хоча чого ж не гнати – «про це ніхто не напише». Ги-ги, а от і ні). Почуєте про переваги життя в третій світовій і її «теплу лампову атмосферу». Ржатимете, як коні, і водночас ніяковітимете від побаченого.

Але… посеред цього фарсового бенкету іронії та сарказму (який через наближення до наших абсурдних реалій у певні моменти мене трохи бісив) будьте готові стати мимовільними свідками сповідей. Навіть не героїв, а тих, що їх утілювали. Бо неочікувано репліки Анни, Долорес (Ісабель Меркулова), Командора (Сергій Литвиненко) переростатимуть у монологи Тетяни, голосом Ісабель військового (підозрюю, що Олексія Палянички), Сергія. Щирі, відверті, болісні, трепетні… Такі далекі від написаного Лесею Українкою і розіграного на сцені. Настільки життєві, що від цього стискатиме горло. А Командору моя любов і повага, бо справді час показує, що він господар, а не гість.

Найближчі покази «Жаги» заплановані на 10 і 26 квітня, але квитків на них уже нема. Ловіть хіба на травень, тільки-но вони з’являться в продажу. А ще читайте наш текст про ціни на квитки «Театр: дороге задоволення чи доступний кожному» .

«Камінний господар»




«Камінний господар» заньківчан, на противагу «Жазі», значно тихіший. Маю а увазі навіть не музику чи поведінку акторів на сцені, а суцільну тишу в ущерть заповненій залі. Я подивилася прем’єру півтора раза (на перший показ спізнилася на пів години, бо переплутала час початку вистави) – 22 і 23 березня. Але в цьому є перевага: побачила донну Анну у виконанні Соломії Кирилової та Діани Каландарішвілі. Тобто фактично дві різні вистави, бо втілення героїнь у цих акторок дуже різне. І важко сказати, в кого краще. Анна Соломії – холодна, відсторонена, магнетична. Анна Діани – легка, грайлива, пристрасна. Захоплююсь і вокальною роботою Анни та хору: виспівати наживо давні іспанські твори, якими інкрустована вистава – ще та праця.

А от гультяй Жуан (Юрій Радіонов, відомий за фільмом «Камінь, ножиці, папір», що отримав BAFTA) тут справді звабник. Своїми чарами він непомітно обплутав, як удав, не лише Долорес і Анну, а й мене. Аж так, що я й досі не знаю, грав він на сцені чи жив. Цей Жуан видався мені значно вправнішим облесником і спокусником, аніж описаний Лесею Українкою. Та й слуга Сганарель (Дмитро Каршневич) йому до пари. Особливо в сцені на цвинтарі, де він стає мало не духівником господарю.

«Камінний господар» театру Заньковецької сповнений напруги, внутрішніх пристрастей і сумнівів, які час від часу мимовільно вириваються назовні зі скованих суворим католицьким вихованням героїв. Це наче поки сплячий вулкан, з кратера якого от-от вивергнеться стрімкий потік гарячої лави.

Тут нема показних факів, облизувань пальців і харкань в обличчя, якими грішать інфантильні герої «Жаги». Ця постановка – як хороше кіно: динамічна, тримає увагу до останнього моменту і закінчується надто швидко. А хотілося б смакувати її. Хоча я це робила після вистави ще довго, деконструюючи її, розбираючи символи й натяки, немов аркуші, в яких герої шукали підказки впродовж дійства.

Найближчі покази «Камінного господаря» заплановані на 9 і 27 квітня. Сергій Маслобойщиков у інтерв’ю Ользі Телипській провокує, маючи передчуття, що постановку скоро знімуть з репертуару. Наша справа – проголосувати за виставу грошима і довести, що так не буде.

Щодо п’єси «Камінний господар»…

Дон Жуан – легендарний іспанський розпусник і беззаконник. Історія його життя описана навіть не в десятках, а в понад сотні творів. В літературі  Мольєром, Байроном і навіть Пушкіним (вибачайте за згадку). Але тільки Леся Українка стала першою письменницею, яка інтерпретувала цей сюжет в окремому творі, надавши йому феміністичного звучання. Ба більше, в її «Камінному господарі» (1911 рік) на перший план виходить не кохання, а влада, якої добиваються різними способами. Можливо, саме на тлі того, що в 1910-х роках у київському українофільському середовищі точилися дискусії про владу і становлення державності.

Леся Українка «відривається» на доні Жуані на повну. В неї чоловік керується емоціями, а жінка – розумом. У «Камінному господарі» ловеласа долають дві жінки. Спершу жертовна Долорес – його наречена ще з «материнського лона». Вона рятує його двічі: спершу виходжує пораненого, а потім платить тілом за помилування королем і вічною покутою в монастирі за прощення Папою. Але, жертвуючи собою, фактично вирішує долю Жуана.
Потім гультяя підкорює раціональна донна Анна, яка не піддається його чарам. Ще до заміжжя з Командором вона плекає дитячу мрію про лицаря, що її врятує. Оповідає це марево Долорес, яка питає її: «Що ж ти можеш лицареві дати у надгороду?». Анна подрузі на те відказує смішливо: «Шклянку лимонади для прохолоди!». Уже в шлюбі Командор показує їй справжню свою мету – королівський трон, заради якого варто терпіти всі нудні етикети і скам’яніти.

Що Анні може запропонувати дон Жуан? Лише здатися, впасти в його обійми та разом утекти. Та пощо їй солодкі обіцянки, коли він навіть персня від Долорес віддати не хоче? А вона вже має реальний вплив і владу. Є рівною з чоловіком. Тож навіть убивство Командора Жуаном не спинить її на шляху до корони. Анна все ж ламає гультіпаку, він таки віддає їй перстень Долорес. Слухає грандесу, яка вдягає його у командорський плащ. Тут і кінець, бо на Жуана з дзеркала вже дивиться не вільний чоловік, а «він – камінний»…

… і не тільки

Як на мене, дуже символічно, що саме тепер на тлі історій з Андрієм Білоусом, Йосипом Лосем, Юрієм Винничуком і ПЕНом одразу два театри представили свої постановки «Камінного господаря». Звісно, одне з другим не має прямого зв’язку, але…

Цей лейтмотив про дона Жуана, боротьбу за владу дуже символічний. Як і про жіноче раціо. Бо як би там не розвивалися згадані історії, ніхто не зупинить ідею, час якої настав. Доведеться вчитися рахуватися з нами – тими жіночками, «журналісточками», які почали говорити вголос про те, на що суспільство звикло закривати очі.





Автор: Марічка Ільїна
Джерело: lvivpost



Інші:

Золото замість серця: Олексій Вертинський перетворив «Скупого» Мольєра на маніфест відвертого цинізму
Найстрашніші драми відбуваються не на сцені, а в людських серцях
Прем’єра «Марусі Чурай»: історія кохання і війни ожила на сцені Франківського драмтеатру
«Ave Maria»
«В ритмах Одеси»
Спадкоємці Петра Столярського
“Крила весняних надій”
Зранку у «Схід Опера» – казка, а у вечорі лунала кантата «Carmina Burana»
«О музико! У душу увійди…»
«Бал-маскарад» тріумфально повернувся на сцену Львівської опери
«Будапешт. Гуляш історій»
Прем’єра, яка об’єднала запорожців
Заспіваймо веснянки разом: Музей Соломії Крушельницької кличе на веснянкове дійство
Тиждень у Хмельницькій обласній філармонії видався багатим на яскраві та неординарні зустрічі
Концерт від незламних українських митців
«Оперна усмішка (Opera Smile)»
Музична дипломатія «Щедрика» від 1920-х до сучасності. Український дитячий хор виступив у Празі
Міні-гастролі харків’ян у Запоріжжі
Головна «героїня» – домбра!
Від думки проспіваної до ідеї танцювальної
«Жити, не очікуючи смерті»
Стрічка Дмитра Грешка «Дівія» отримала нагороду за найкращий документальний фільм на Ann Arbour Film Festival
Враження про закриття фесту «Прикарпатська весна»
«Енеїда» від «Схід ОPERA»
«Троянство». Театр ім. І. Франка, режисер Давид Петросян
Світова прем’єра українського документального фільму «Мир для Ніни» у Парижі
Ранкова кава з театром: у Миколаєві відбулася презентація Херсонського театру Куліша
Насолода тонким моцартівським гумором
Насолода тонким моцартівським гумором
Львівська прем’єра «María de Buenos Aires»
«Молоді голоси»
«Concert of memory…»
Урочистим і натхненним відкриттям фестивалю «Прикарпатська весна 2026» стала прем’єра балетної вистави «Дівчинка з голубими очима»
Браво, NSO of Ukraine!
Вечір вокальних дуетів
Коляда для фронту: як пісня стала підтримкою для воїнів
Потужній дебют маестро Станіслава Керечанина в Ужгороді
Концерт пам’яті Сергія Мачогана
«Про любов мовами світу»
Враження від містичного мюзиклу «Дракула Влад»
      © 2008-2026 Music-review Ukraine



File Attachment Icon
104.jpg