Андрій Бєлов : «Мої перші кроки у музиці – низка щасливих несподіванок» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Андрій Бєлов : «Мої перші кроки у музиці – низка щасливих несподіванок»
Бєлов Андрій
Андрій Бєлов : «Мої перші кроки у музиці – низка щасливих несподіванок»
Українські скрипалі і далі підкорюють світ
15 червня 2014, неділя
Поширити у Facebook

Андрій Бєлов Лауреат найпрестижніших міжнародних конкурсів – Андрій Бєлов – нині робить блискучу світову кар’єру.

Виступає з найвідомішими оркестрами світу під батутою найкращих диригентів.

Вперше у Львові А. Бєлов виступив у складі відомого Квартету ім. К. Шимановського (Німеччина), який вже не один рік проводить цікавий фестиваль камерної музики «Шимановскі-Квартет і друзі».

Згодом львівські слухачі почули виступ А. Бєлова – соліста. Цього року у виконанні скрипаля прозвучав знаменитий і в той же час дуже складний Концерт для скрипки з оркестром Петра Чайковського. Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії диригував його головний диригент – Ілля Ступель (Швеція). Вже багато років Андрій Бєлов проживає у Німеччині, у Ганновері. Окрім активної концертної діяльності постійно дає майстер-класи в Європі, Азії і США. З 2005 року, разом із джазовим гітаристом Йоханом Вейбом, заснував організацію MBF (Music braucht Freunde), яка забезпечує підтримку студентами Університету музики і драми в Ганновері.

– Ви народились у Хмельницькому, у віці п’яти років вже зробили свої перші музичні кроки, потім потрапили до столиці – до музичної школи, у підлітковому віці ви вже були у Німеччині учнем відомого професора Кшиштофа Венгжина. Доволі стрімка музична кар’єра.

– Я народився у дуже музичній родині. Мій тато грає на акордеоні, хоча він – інженер. Мама – музикознавець, закінчила Львівську консерваторію. Мої перші кроки у музиці – це була низка дуже щасливих несподіванок, починаючи від першого конкурсу «Нові імена України», який проводився у Києві у 1992-му році. Тоді у журі сиділи, зокрема, Богодар Которович та Віктор Гуцал. Віктор Гуцал фактично віддав свою Шевченківську премію на мою стипендію для навчання у Києві. А Богодар Которович після мого виступу підійшов до моєї мами і сказав, що мені негайно треба переїжджати до Києва і там продовжувати своє навчання. Мені було тоді 10 років. Мама дослухалась до його поради, і від цього моменту почались мої неймовірні музичні несподіванки. Тоді я, крім музики, захоплювався футболом, і не думав, що буду робити те, що я роблю зараз, що матиму цю можливість стояти перед оркестрами в якості соліста або грати камерну музику з прекрасними музикантами…

– Фактично виїзд до Києва був прекрасним життєвим стартом. Потім – навчання у Києві, далі – у Німеччині, а потім вже і виконавська кар’єра. Ви виступаєте (як щойно згадали) і як соліст, і як камерний виконавець. Зрештою, Львів з вами як музикантом познайомився саме як з камералістом. Ви вперше виступили у нас як перша скрипка Квартету ім. К. Шимановського. Чому надаєте перевагу?

– Однозначно відповісти важко. Почну з київських часів. У десятирічці я навчався у Михайла Михайловича Куцнєцова (на той час він був асистентом Богодара Которовича), і саме йому я завдячую величезною частиною всіх своїх досягнень. Його дім став для мене другим домом, і саме він заклав етичні норми мого життя. Це були норми, однозначно, пов’язані з моїм розвитком як соліста. Коли мені було 11 років, у мене з’явилась унікальна можливість виконати Концерт для скрипки з оркестром Людвіга ван Бетховена. Мій виступ пройшов настільки успішно, що мене запросили наступного року виступити з Ганноверським оркестром і виконати Концерт для скрипки з оркестром Петра Чайковського. Тобто, вперше я цей концерт виконав у 13 років.

У Ганновері я познайомився з оркестрантами оркестру, з іншими музикантами. Мені запропонували допомогу на випадок, якби я там захотів навчатися. І дійсно так сталося в майбутньому. Тим часом в Україні я постійно мав концерти у різних містах. У 1995 мене запросили навіть виступити перед Біллом Клінтоном. На той час мови про камерну музику не було взагалі. Вже у Ганновері, навчаючись у Кшиштофа Венгжина, мені дуже пощастило стати лауреатом знаних, можу навіть сказати – найбільших конкурсів у світі. Один із них – конкурс ARD у Мюнхені, потім – конкурс імені М. Лонг-Ж. Тібо в Парижі, який відкрив мені перші концерти в Азії, Японії, Креї з їхніми найкращими оркестрами. Ну і, звісно, конкурс імені Йозефа Йоахіма у Ганновері, який і сьогодні залишається найбільш оплачуваним конкурсом. Перша премія там – це 50 тисяч євро.


– Оцей стартовий період розвитку: і добре навчання, й успіх на конкурсах, – він може вплинути на кар’єру, але не обов’язково...

– Після самих конкурсів впродовж 2-3-ох років відбуваються концерти, які є прямим наслідком перемоги лауреатів. Це все чудово, і здається, що так буде завжди. Та був у мене один такий досить складний рік. Я тоді виїхав на навчання до Парижа. Моїм педагогом там був знаменитий Жерар Пуле. Я розумів, що там я дуже багато чому навчився, але розумів також і те, що залишатись у Парижі не хочу. І почався період пошуку. І саме у той рік, коли я закінчив навчання у Парижі, музиканти з Квартету ім. Шимановського мене запитали, чи я би не хотів їм допомогти на час одного турне в Англії? Так сталося, що їхній скрипаль захворів. Я одразу погодився.

Турне пройшло успішно, і вони мене запросили на наступне турне, яке мало проходити у США. З цим наступним турне, зрештою, пов’язана доволі цікава історія. То був 2006-й рік. Я мав заплановані два концерти в Японії: у Саппоро та у Токіо, та ми вирішили, що якось це все постараємось скомбінувати і поєднати. То було взагалі перше турне Квартету Шимановського в Америці. Оскільки планувалось воно набагато раніше, то, звісно, в організаторів у програмках були фотографії Квартету з попереднім скрипалем. Натомість, на той час, коли я мав свої виступи в Японії, треба було знайти ще когось, хто би замінив вже мене. Тобто, було два концерти, де у програмках була фотографія одного скрипаля, прізвище вже інше – бо вже моє, а третя особа грала на сцені… На жаль, так сталося, що у ті міста ми мабуть вже не поїдемо ніколи (сміється).


Квартет Шимановського зробив світову кар’єру. Сьогодні його постійно запрошують до кращих концертних залів Лондона, Нью-Йорка, Азії, це регулярні концерти практично в усіх країнах Європи. І це – чудово. Небагато музикантів мають таку можливість. Спочатку ні мені, ні моїм колегам не було зрозуміло: скільки ми будемо співпрацювати. Спочатку я думав, що, можливо, це буде тільки один рік… А ця співпраця триває вже вісім років, і це вже величезна база камерної музики. Я також виступаю з іншими камерними проектами, зокрема, з молодим (йому лише 22 роки) і дуже талановитим піаністом Кітом Армстронгом. У моєму сольному репертуарі є понад 30 скрипкових концертів, для мене дуже важливим є факт, що композитор Мирослав Скорик присвятив мені свій Шостий скрипковий концерт, а нещодавно ми розмовляли з ним про те, що наступного року він теж напише твір для мене. Мені також завжди хотілося спробувати себе у ролі концертмейстера доброго, світового рівня, симфонічного оркестру. Така можливість у мене також з’явилась – вже два роки мене запрошують на проекти у Deutsches Symphonie-Orchester Berlin.


– На початку нашої розмови ви підкреслили, що щасливим початком своєї кар’єри завдячуєте добрим людям. Своєю чергою, знаю, що зараз ви також займаєтесь своєрідною благодійністю, тому прошу розповісти про свою фундацію. Чи це – певна відповідь на добрі вчинки колись стосовно вас?

– Для мене це дуже важливий елемент життя, що я можу допомагати людям у випадку, коли розумію, що ця допомога справді є потрібною. Так сталося, що у 2005 році з одним моїм другом, джазовим гітаристом (Йоханом Вейбом – прим. С. І.) при зустрічі розговорились про те, що хочемо організувати щось, що сьогодні можемо назвати crossover концерт. Для нас важливим було би запросити наших друзів – блискучих джазових музикантів, виконавців поп-музики, й об’єднати їх на одній сцені. Дуже багато артистів відгукнулись на нашу пропозицію. Коли ми побачили, що це буде дуже цікавий концерт з артистами високого класу, тоді ми подумали, що такий концерт не може бути звичайним концертом. Він повинен нести якусь ідею. Саме в той рік у регіоні Нижня Саксонія, до якої входить Ганновер, впровадили підвищення оплати за навчання. Якщо раніше це було 200 євро за семестр, то тепер ця оплата зросла до 750євро. Тоді ми вирішили, що цей концерт зробимо для того, щоби підтримати людей, які не мають можливості заплатити за навчання.


Успіх був настільки великим, що першого року з концерту ми зібрали 10 тисяч євро, наступного – 15 тисяч, а оскільки ми продовжуємо робити такий концерт щороку, то сума, яку збираємо, коливається, зазвичай, між 17 і 20 тисячами євро за концерт. Відповідно, можна порахувати, скільком студентам вдалось допомогти продовжити навчання.


– З огляду на події останніх кількох місяців в Україні я розумію, що навіть перебуваючи далеко, ви не могли бути байдужим до того, що тут відбувалось і відбуваєтся. Чи, виступаючи у різних куточках світу, ви відчували до себе якесь інше ставлення чи більш уважне ставлення?

– Це були справді трагічні події. Але це стало приводом, щоби цілий світ побачив Україну і заговорив про Україну, побачив проблеми, про які ми знали, але не порушували їх так відверто в світі. Я думаю, що останні події в Україні, хоча і трагічні, для всіх нас є великим кроком вперед. І думаю, що це дуже нас зміцнює. І зміцнює не тільки українців в Україні, але теж українців в цілому світі.


Автор: Софія Іванова
Виконавці: Андрій Бєлов
Джерело: www.chasipodii.net



Інші:

Людмила Монастирська: «У співака має бути такий агент, якому можна повністю довіряти»
Герман Макаренко, диригент Національної опери України, художній керівник оркестру «Київ-Класик»
Кері-Лінн Вілсон, канадсько-американська диригентка
Василь Гречинський, художній керівник і диригент нью-йоркського хору «Думка»
«В Україні надзвичайно цінують органне мистецтво»
Віталій Пальчиков: "Одержимість ідеєю я взяв за основу..."
Анжеліна Швачка: «Оперний співак повинен мати залізну волю і залізні нерви»
Концерт заради миру: як Омар Арфуш змінює світ через музику
Диригентка Оксана Линів — про дебют в Метрополітен-опера і просування української музики в світі
"У нас іншого шляху немає, ми мусимо інтегруватися в світову культуру" – Струтинський
Йорг Цвікер: «Якщо тримати очі відкритими, життя пропонує стільки чудових речей!»
Незрівнянний світ краси: що розповідає і що приховує фільм про Назарія Яремчука
Музична керівниця Національної філармонії Наталія Стець: «Представили за сезон понад 1 тис. 120 концертів»
Як готують шоу Within Temptation на ATLAS UNITED 2024 — інтерв'ю з композиторкою Марією Яремак
Наталія Пасічник, директорка Українського інституту у Швеції
Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
218.jpg