Із холодним серцем співати не можна | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Із холодним серцем співати не можна
Швачка Анжеліна
Із холодним серцем співати не можна
16 травня 2016, понеділок
Поширити у Facebook

Цьогорічна лауреатка Шевченківської премії солістка Національної опери Анжеліна Швачка розповідає «УМ» про ікебану від японців за «Кармен», відчуття «третім оком» диригентської палички та партнерів, у чиїх очах самі лише ноти

Навряд чи є багато людей, котрі, наслідуючи професора Преображенського, після важкого робочого дня, буває, кажуть собі: «В оперному сьогодні дають «Аїду», на другий акт саме встигну...» Але всім потенційним любителям опери, хто поки що сумнівається,можна дати пораду: бачите на афіші ім’я Анжеліни Швачки — сміливо купуйте квиток. Бо ж це одна з небагатьох оперних співачок, яка, окрім гарного голосу — розкішного мецо-сопрано — має ще й неабиякий акторський талант. Кожна партія у її виконанні — від «вогняної» Кармен до романтично ніжної Попелюшки (до речі, головна героїня в однойменній опері Росіні також має ім’я Анжеліна) — наповнена палітрою психологічних відтінків.

Не меншою насолодою для вух і очей є й персональні камерні концерти на сцені Національної філармонії, якими народна артистка України радує своїх прихильників майже щороку. Зазвичай це концерт не сольний, а дуетний — Анжеліна виступає разом зі своєю колегою по театру, заслуженою артисткою України Іриною Семененко. Багаторічна щира дружба двох оперних прим, що переросла майже в родинні стосунки (Ірина є хрещеною Анжеліниного сина) багатьох дивує і розчулює, заперечуючи усталену думку, що театр — це суцільна конкуренція.

«Моєю вокальною мамою була Галина Туфтіна»

— Анжеліно, цьогоріч ви удостоєні премії імені Тараса Шевченка. Що ця відзнака означає для вас?

— Не хочеться говорити банальних слів, але Шевченківська премія — це найвища мистецька нагорода в нашій країні. Отримавши її, ти потрапляєш до категорії best of the best — кращих із кращих, як кажуть англійці. Звичайно, це і велика честь, і ще більша відповідальність — перед колегами, публікою і перед собою. Приємно усвідомлювати, що цю нагороду я отримала у віці, який для оперних співаків вважається часом професійного розквіту. Вірю, що у мене попереду ще багато нових цікавих партій, спектаклів, концертів, творчих пошуків і відкриттів...

Власне, це визнання моєї роботи не в якійсь конкретній виставі, а за всі 23 роки професійної оперної кар’єри. Свого часу я багато працювала з державною студією звукозапису — записала десятки українських народних пісень, пісень на слова Шевченка, творів українських композиторів. Цей фактор, очевидно, враховувався теж.

— Ви хотіли спробувати себе в якійсь новій іпостасі, дотичній до вашої основної діяльності. Вдалося здійснити цей задум?

— Уже другий рік працюю педагогом із вокалу в Національній музичній академії. Маю п’ять учениць. Взагалі, у творчих вишах стосунки між студентом і викладачем — це особлива тема. Коли я навчалася в консерваторії, то моєю, як ми кажемо, вокальною мамою була знаменита солістка Київської опери Галина Туфтіна. Я тільки зараз почала розуміти, наскільки це складна і багатогранна професія — викладач з оперного вокалу. Що цікаво, працюючи з ученицею над тим чи іншим завданням, ти мимоволі аналізуєш власний вокальний досвід. І деякі суто технічні моменти співу вже сприймаєш по-іншому. О, думаєш, тут краще робити ось так. І навіть дивуєшся: чому не дійшла до цього раніше?..

— А чи немає суперечностей між викладанням і бурхливою гастрольною діяльністю за кордоном? Бо ж «вокальна мама», як я розумію, не може надовго залишити учениць без опіки.

— Від тривалих — на місяць і більше — закордонних проектів доводиться відмовлятися. А загалом за кордоном виступаю досить часто. З останніх проектів, в яких брала участь, особливо запам’яталася минулорічна постановка «Аїди» в Естонії. Це модернова вистава — без важких декорацій у вигляді пірамід і взагалі без натяку на давніх єгиптян і ефіопів.

Дія відбувається в наш час і червоною ниткою через весь сюжет проходить тема миру. Останні слова, які співає моя героїня (я виконую партію Амнеріс): «Паче! Паче! Паче!» (тобто тричі «мир!»)... Проект здійснювався на базі театру міста Тарту за участю представників різних країн. З огляду на миротворчу концепцію вистави для організаторів було принциповим запросити когось з України.

Узагалі, естонці, мабуть, як ніхто підтримують нашу державу в нинішній непростій ситуації. Причому на всіх рівнях — від державних посадовців до пересічних громадян. Зі згаданою виставою ми об’їздили всю Естонію, і скрізь я відчувала велику прихильність місцевої публіки до мене як до української співачки.

Партія «Кармен» та інші

— На вашу думку, характер театральної публіки залежить від географії? Наскільки по-різному реагує, скажімо, японський, скандинавський чи італійський глядач-слухач?

— Відмінності, безумовно, існують. Південний глядач — він більш емоційний, часто аплодує, скажемо так, у несподіваних місцях вистави. Якщо говорити про Україну, то одеська публіка, напевно, найгарячіша. А от голандці чи ті ж прибалтійці під час самої вистави реагують досить стримано. Але якщо спектакль сподобався, то у фіналі овація буде не менш бурхливою. Непросто виступати в Італії — тамтешня публіка дуже вимоглива, і навіть за одну неправильну ноту може «забукати» співака...

Найдивовижніші глядачі, на мій погляд, в Японії. З одного боку, японців важко назвати відкритою нацією. Але якщо вони вас полюбили, то не соромляться вияву почуттів. Пам’ятаю, якось наш театр виступав у Японії впродовж місяця, сьогодні в одному місті, завтра — в іншому. Пересувалися на великому комфортабельному автобусі. І от в одному з міст перед виставою до мене підходить літня сімейна пара й вручає ікебану: «Це вам за вашу «Кармен». Виявляється, вони кілька днів їхали на машині слідом, аби висловити свою подяку. Такі моменти розчулюють до сліз.

Але найбільше я все ж таки люблю нашого київського глядача. В нашому театрі глядач досить вимогливий, непогано розуміється на оперному мистецтві. Але, якщо вже він полюбив вас, то назавжди.

—Партія «Кармен», я так розумію, і досі залишається вашою візитною карткою. Ще не збилися з рахунку, скільки разів виконували її на сцені?

— 176 разів на сцені 18 театрів — українських і закордонних. В яких тільки постановках я не співала Кармен — від класики до абсолютного модерну. Але цю оперу, за моїми спостереженнями, публіка хоче бачити все ж таки у традиційному варіанті. Навіть якщо в сцені гадання немає карт, то у глядачів виникають запитання. А Кармен без квітки у волоссі чи у вигляді білявки — це сприймається майже як святотатство (сміється).

— Цікаво, перед 177-м виходом на сцену в образі Кармен ви хвилюватиметеся менше, ніж перед якимось прем’єрним виступом?

— Коли я тільки прийшла в театр, то думала: от наберуся досвіду і через кілька років зовсім не буду хвилюватися. Нічого подібного — з роками хвилюєшся ще більше. Я переконана, що з холодним серцем на сцену виходити не можна. Глядач такої байдужості не прощає.

— Будь-яка театральна вистава, зокрема й оперна — це результат взаємодії десятків акторів. Але насамперед успіх визначають виконавці головних партій. Зазвичай це — він і вона. Що для вас означає поняття «ідеальний партнер на сцені»?

— Найбільше задоволення — виступати в парі зі співаком, який впевнений у своєму вокалі і при цьому по-акторськи розкутий. Частіше буває як? Партнер тримає тебе за руку, а в очах у нього — самі лише ноти... Гарний співак, котрий ще й має неабиякий талант драматичного актора, — це досить рідкісне явище. Співати з таким — неймовірне задоволення. Для мене одним із найулюбленіших партнерів був Сергій Ларін, латвійський співак, який, на жаль, рано пішов із життя.

Кілька разів я співала з ним у «Кармен», він був Хозе. Ми настільки проникалися грою, отими тонкими психологічними нюансами сюжету, що в якусь мить я відчувала себе немовби в прострації. Бути «абсолютно в ролі» — це надзвичайно цінний момент для кожного актора. І до партнерів, які сприяють такому перевтіленню, ставишся по-особливому.

Безперечний авторитет

— А яким вам уявляється ідеальний диригент?

— В опері диригент-постановник — це людина номер один. Якщо з режисером я можу собі дозволити посперечатися, то диригент для мене є беззаперечним авторитетом. Коли під час репетиції якась музична фраза здається незручною, то я можу попросити диригента трохи змінити темп. Погодиться — добре, ні — наступлю на горло амбіціям і зроблю все, що від мене вимагають. Хоча є солісти, котрі на репетиції з диригента, як то кажуть, усі соки вип’ють. Я в цьому сенсі інша, можливо, тому що моя перша музична спеціальність — диригент хору.

Звісно, приємно працювати з маестро, який прислуховуються до думки співаків. В цьому сенсі я дуже люблю головного диригента нашого театру Миколу Дядюру. Він завжди запитує: а чи зручно тобі співати? Також із великим задоволенням працюю з Аллою Кульбабою. Щиро захоплююся від того, як цій зовні тендітній жінці вдається міцно тримати в руках і вести за собою оркестр.

А ще для мене був дуже цікавим досвід виступу під керівництвом відомого піаніста і диригента (колись радянського, тепер ісландського) Володимира Ашкеназі. В Японії давали оперу Римського-Корсакова «Кощій Безсмертний» у концертній версії, і в одній з мізансцен я стояла до диригента спиною, тобто фізично не могла бачити його рук. Але я їх відчувала, як кажуть, «третім оком» — така сильна енергетика йшла від диригента...

— Як довго ви можете дозволити собі не співати зовсім?

— Найдовшим, мабуть, був період двох декретних відпусток. Утім коли носила доньку, то дуже багато записувалася на студії. І Аня (зараз їй вже сiм років) співає мало не від народження. Старший син музично теж досить обдарований.

Зауважу, робота над вокальною партією одним лише співом не обмежується. Для кращого розуміння музичного матеріалу дуже корисно «проспівувати» твір подумки — дома готуєш їсти чи миєш посуд і мовчки, про себе, повторюєш кожну ноту. При цьому і пам’ять тренуєш, і внутрушньо налаштовуєшся на характер персонажу.

Коли мене запитують, які професійні якості окрім голосу потрібні оперному співаку, то я завжди відповідаю: «Насамперед — інтелект і пам’ять»... А що найшкідливіше для голосу, знаєте? Ні, не морозиво, а конфлікти і чвари. У день вистави взагалі краще уникати будь-яких теревень. Можна вести лише внутрішній діалог — зі своєю героїнею, іншими персонажами та Її величністю музикою. Тільки така — стовідсоткова — зануреність в образ здатна знайти відгук у серці глядача.




Автор: Світлана НАКОНЕЧНА
Виконавці: Анжеліна Швачка
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: Україна молода



Інші:

Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
      © 2008-2024 Music-review Ukraine