Зірка, патріотка і наша сучасниця | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Монастирська Людмила
Поліщук Тетяна
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Ми можемо пишатися, що живемо в «епоху Людмили Монастирської»
15 листопада 2023, середа
Поширити у Facebook





Людмила Вікторівна - одна з найпотужніших солісток світової оперної сцени та прима Національної опери України, володарка унікального по своїй красі і тембру лірико-драматичного сопрано.




Зарубіжна критика називає співачку новою зіркою світового вокалу, «Королевою нюансу» та «Королевою піанісимо», наступницею традицій Соломії Крушельницької, Марії Каллас, Монсеррат Кабальє...


Нині Людмила Монастирська виступає на найпрестижніших сценах: Королівський «Ковент-Гарден», «Метрополітен-опера», Віденська опера та інші. Критики вважають, що вона краща Аїда за останні 50 років!


У 2015 році співачка була номінована The International Opera Awards.


Людмила Монастирська співала на оперних сценах Німеччини, США, Іспанії, Італії, Норвегії, Великої Британії, Австрії, Голландії, Чилі та ін. Її голос звучав у дуеті з Пласідо Домінго, Роберто Аланья, Йонасом Кауфманом, Саймоном Кінлісайтом. Вона працювала з такими видатними диригентами, як Джеймс Лівайн, Зубін Мета, Даніель Баренбойм, Крістіан Тілеман, Рікардо Муті, Антоніо Паппано і цей список можна довго продовжувати…
Графік виступів однієї з найбільш затребуваних лірико-драматичних сопрано у світі, щедро обдарованої талантом української красуні розписано на роки наперед! Втім, 17 листопада меломани мають можливість почути зірку вокалу у одній з кращих опер – «Аїді» Дж. Верді.


«КОЖНИЙ ТЕАТР ПО-СВОЄМУ СТАВИТЬ «АЇДУ»

- Опера «Аїда» Дж.Верді - знакова у вашій долі. З неї почався ваш дебют на сцені Національної опери у 2008 році. 17 листопада ви будете знову виконувати головну партію в цій виставі. Ця постановка прикрашає афішу з 1998 року. На жаль, режисер Дмитро Гнатюк, хормейстер Лев Венедиктов, диригент Володимир Кожухар, тільки з небес можуть бачити, що ця вистава завжди відбувається з аншлагами... Ви пам’ятаєте свій перший виступ на київській сцені?

- Так, пам’ятаю, бо дуже хвилювалася, коли стояла за лаштунками, але як тільки почалася увертюра до опери «Аїда», я немов перенеслася у світ цього прекрасного твору. Я обожнюю музику Джузеппе Верді, а деякі критики навіть називають мне «вердієвською співачкою», і я пишаюся цим високим званням... Після успішного дебюту в ролі Аїди, ефіопської царівни, яка потрапила у рабство до Амнеріс, доньки Фараона, й розпочалася моя цікава творча сторінка, як солістки Національної опери. Це й спільна робота з прекрасними митцями, репетиції, коли народжувалися нові постановки. Знаєте, коли виходжу на цю сцену, то відчуваю пінесення й радість, що можу співати у цьому легендарному театрі.

17 листопада буду виступати на цій сцені разом із колегами: Анжеліною Швачкою (Амнеріс), у партії Радамеса виступить тенор Олег Злакоман, який багато років працював в Одеській опері, а нині у трупі нашого театру, у ролі Фараона - бас Тарас Штонда, образ ефіопського царя Амонасро виконуватиме Олександр Мельничук, верховного жреця Рамфіса - Сергій Ковнір, Вісник - Олександр Дяченко, а Верховна жриця - Ольга Нагорна. За диригентським пультом - Василь Коваль з «Дніпро Опери». Ця вистава стане своєрідним «містком» творчого об’єднання українських оперних театрів у час війни.


-Ви маєте досвід виконання опери «Аїда» й в інших театрах. Є якісь особливі «родзинки» у тих постановках?

- Я вважаю, що постановка у Національній опері дуже хороша - масштабна, яскрава й класична. Все дуже достойно, чудово звучить хор, гарна сцена «Тріумфу» у другій дії опері, коли Радамес повертається з перемогою над ефіопами, і цей балетний номер прикрашає постановку. Опера на київській сцені виконується без скорочень, а так, як цей твір написав Верді.

Знаковими для мене стали виступи у 2012 році у постановках «Аїди» у таких знаменитих театрах, як «Ла Скала» й «Метрополітен-опера». У Нью-Йорку партнером на сцені був Роберто Аланья, який співав партію Радамеса. Для цієї версії «Аїди» була організована пряма трансляція з театру «Метрополітен» по телебаченню для всього світу, в тому числі її демонстрували у кінотеатрах. Це незабутні враження!

Вважаю, що хороша постановка й у «Дніпро Опера». У кінці серпня я брала участь у тій виставі. Тоді ми гарно співпрацювали з диригентом Василем Ковалем, який нині диригуватиму у Києві у постановці Національної опери.

Треба зазначити, що кожний театр по-своєму ставить «Аїду». Здебільшого все ж режисери дають перевагу класичному трактуванню цього твору. Наприклад, можна пригадати чудову версію опери «Аїда» легендарного Франко Дзеффіреллі, яку він поставив 2001 року у Буссето, на Батьківщині Верді, до 100-річного ювілею від дня смерті великого композитора.


Нагадаю, прем'єра постановки Дзеффіреллі відбулася на Фестивалі Верді. Виконавці - хор, оркестр, балет Міланського театру «Ла Скала». Ця постановка у форматі 3 D - подарунок поціновувачам творчості Дж.Верді і, насамперед тим, хто віддає перевагу традиційній оперній режисурі. У вокальному сенсі Роберто Аланья - чудовий Радамес, а Віолета Урмана блискуче виконувала головну партію полоненої ефіопської принцеси. Безперечною перевагою запису є оркестр під орудою диригента Ріккардо Шайї. Запис цієї опери можна подивитися в youtube. Вистава вражає і це, на мою думку, одна з найкращих постановок у світі!

Переважно я брала участь у класичних постановках, але було й сучасне «прочитання». Наприклад, у Німеччині, у Гамбурзькій опері опера була представлена у модерновому стилі. Десь у 2014 році я в тому проєкті брала участь. На сцені був мінімалізм: дві - три стіни, кут, ліжко, на якому сидить рабиня Аїда й шиє сукню для Амнеріс...

Постановки, дійсно були зовсім різні, але головне, що музика Верді лишається!


- Нині в оперних театрах світу головують режисери, а диригенти відходять на другий план... Які новації вам подобаються, а які - ні?

- Знаєте, якщо у диригента є ім’я, то він може відстоювати свою думку у творчому процесі, бо режисер частіше думає про «картинку» постановки, а задача диригента - передати всі музичні нюанси твору. Хоча, дійсно, чимало музичних режисерів намагаються «бігти по переду паровоза», але у виставі дуже важливо: хто диригент, які солісти, хор, бо саме завдяки цій творчій команді й народжується вистава. Безумовно, вистави різняться. Тим часом інтерпретація партії все-таки особиста у співака. Через своє світовідчуття образ постійно пропускаєш крізь серце і немов приміряєш його до себе....
Оперний артист – «провідник» ідеології й енергії композитора, диригента, режисера. А певна «продукція» того або іншого режисера накладає відбиток і на конкретну партію.


«МАМА ПІДТРИМУВАЛА МЕНЕ У ВСЬОМУ, І Я ВВАЖАЮ, ЩО ЗАВДЯКИ ЇЙ Я СТАЛА СПІВАЧКОЮ»

- Давайте згадаємо, як починався ваш творчий шлях? Коли ви відчули, що оперне мистецтво - це ваша доля і що, або хто стали поштовхом йти до цієї мети?

- Нещодавно я втратила маму... Світла їй пам’ять! Саме мама підтримувала мене у всьому, і я вважаю, що завдяки їй я стала співачкою. Хоча вона не була музикантом, а педагогом-філологом. Втім, мама гарно співала народні пісні, а у нас вдома часто лунала музика. Це її ідея була віддати мене навчатися у музичну школу і грати на фортепіано.

Коли мені виповнилося 15 років вона підтримала мене, щоб я приїхала на прослуховування до Київського музичного училища імені Глієра, і там Іван Гнатович Паливода порекомендував йти «в класику» та серйозно займатися саме академічним співом...

Для мами завжди було дуже важливо, щоб я відбулася як професійна співачка. Вона для мене була тим світочем і сонцем, яке надихало йти вперед, попри труднощі, які виникали. Ми з нею спілкувалися щоранку телефоном незалежно в якій я країні на той момент я знаходилася. Мама була у курсі всіх моїх творчих планів і це завжди надавало сил.

Вона старалася не пропускати концертів, вистав, як справжній меломан, цікавилася різними творчими проєктами, не пропускала концертів у Філармонії, Будинку звукозапису, Консерваторії, Будинку вчених, вечорів у Національному будинку музики, не пропускала прем’єри у театрах... Я їй вдячна за віру в мене, і всі мої успіхи - це і її заслуга. Зараз мене її дуже не вистачає. Її смерть - це велика втрата й горе...



«ПЕДАГОГ ІЗ ВОКАЛУ У ЖИТТІ КОЖНОГО СПІВАКА ДУЖЕ ВАЖЛИВА ОСОБИСТІСТЬ»

- Ваших педагогів по вокалу в Київському училищі ім. Глієра - Івана Паливоду та у Національній музичній академії України - Діану Петриненко можна назвати «вчителями зірок». Які життєві і професійні уроки від них найбільше вам запам’яталися?

- Я можу сказати слова безмірного захоплення, що мала щастя вчитися у таких чудових педагогів. Вони інколи навіть заміняли тата й маму, бо багато часу ми проводили не лише не уроках, а й після них. Це були теплі стосунки єднання душ. Педагог із вокалу у житті кожного співака дуже важлива особистість. Іван Гнатович дуже допомагав і часто був і за батьків, і за діда. Він опікувався своїми студентами і ставився до нас, як до рідних дітей. Часто, бачачи, що ми голодні, бо жили у гуртожитку і не встигали собі щось готувати, вів нас до їдальні і платив за наші обіди.

Паливода був геніальним педагогом і дуже чуйною людиною, справжнім патріотом, інтелігентом, спілкувався вишикуваною українською мовою, допомагав у розумінні музичного матеріалу, вважав, що співати українські пісні вокалістам треба обов’язково і це надає техніки у володінню голосом.

Слова вдячності хочу сказати й про Діану Гнатівну Петриненко. Я захоплювалася нею, як чудовою співачкою, педагогом і гарною жінкою. Вона надихала нас, своїх студенток, на творчість і зачаровувала своєю вишуканістю, елегантністю, жіночністю. Саме Діана Гнатівна водила мне за ручку до оперного театру на прослуховування. Хоча спочатку у керівників театру не було зацікавлення у моїй персоні. Втім, після перемоги (гран-прі) на Міжнародному конкурсі імені М. Лисенка у 1997 р. ситуація змінилася...

Кілька років я співала в Оперній студії при Консерваторії, також моя трудова книжка лежала в Черкаському музично-драматичному театрі... Непросто було музично-театральну професію поєднувати з сім’єю й маленькими дітьми... Згодом, коли ми повернулися з дітьми до Києва, мене відновили в Дитячому оперному театрі на Подолі (зараз це Київська опера)...
У 2008 році керівництво Національної опери запросило мене до себе й досі, попри закордонні контракти, я себе вважаю солісткою цього театру.


- Людмило Вікторівно, ви перша українська оперна співачка, яка після Соломі Крушельницької отримала світове визнання і з успіхом виступає на престижних сценах, зокрема, «Метрополітен-опера», «Ла Скала», «Ковент-Гарден» та інших театрах... Як вас знайшли закордонні імпресаріо й потрапити на сцени провідних театрів світу?


- Вже 15-й рік, як я співпрацюю з Давидом Завалковським, який нині мій генеральний менеджер. Спочатку він почув записи, які один із моїх колег дав йому послухати, й порекомендував звернути увагу на мене. Давид послухав, і вирішив побачити та послухати наживо. Спеціально приїхав до Києва, а потім запропонував співпрацю. Хоча я не відразу погодилась на його пропозицію, бо мені подобалося працювати у Національній опері, я виконувала головні партії у виставах... Втім, Давид сказав, що треба розвиватися, виступати у різних театрах світу, працювати з різними диригентами... Він багато допомагав мені, особливо в організаційних питаннях, коли я тільки-тільки освоювала європейську сцену. І треба було багато домовлятися, з багатьма людьми контактувати.

У мене з агентом стосунки дуже добрі в професійному, і в людському плані. Давид сам музикант. Він скрипаль, закінчив Московську консерваторію, згодом переїхав у Швецію, став займатися музичним менеджментом.

Починали ми співпрацю з Неаполя, Тронгейма (Норвегія), потім був Фестиваль Пуччіні в Торре дель Лаго (Італія), а у 2011 році відбулися виступи у Королівській опері «Ковент-Гарден» – «Аїда» та «Макбет» Дж.Верді. У на початку лютого 2012-го вже був театр «Ла Скала» у Мілані, а у кінці листопада – «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку. І закрутилося гастрольне життя, виступи у різних країнах, оперних сценах...


- Чи є улюблені опери та образи яких героїнь вас найбільше приваблюють?

-«Casta diva» каватина Норми - арія з опери Вінченцо Белліні «Норма» - найулюбленіша. Одна з найвідоміших і найскладніших для виконання італійських арій для сопрано. Мені подобаються сильні образи. Наприклад, Норма - це образ у різних іпостасях: верховна жриця, донька Оровеза, проводиря друїдів і жреця, мама дітей, яких вона народила від коханого Поліліона, і яких ховає від всіх, бо це діти від римського консула Галлії, подруга Адальжізи, а ще жінка, яка узнає про зраду... Роль цікава і по різному її можна представляти на сцені. Прекрасна музика! Чисте бельканто і важке та технічне для виконання партії, чимало «колоратурок» для міцного сопрано...

Дуже люблю «Манон Леско» Пуччіні та Єлізавету з «Дона Карлоса» Верді. Подобаються опери «Трубадур» та «Сила долі». Шкода, що зараз немає цих вистав у репертуарі нашого театру. Але в кінці сезону анонсують, що Віталій Пальчиков, головний режисер Київської опери на Подолі здійснить постановку «Трубадура» Дж. Верді і я маю надію, що виконаю партію Леонори.


Сильні, але жіночні партії – Абігаїль у «Набукко», Леді Макбет з опери «Макбет» Верді – це теж мій репертуар. Але, крім сильних особистостей, у мене в репертуарі ще є й слабкі жінки. Як кажуть, «сила жінки в її слабкості»...


Я вважаю, що підходити до створення образу треба насамперед з психологічної точки зору, а також знаходити мотивацію героїні. Ось, наприклад, Єлізавета з «Дона Карлоса» Верді – чому вона виходить заміж за батька тієї людини, яку кохала? Тому що вважає це своїм обов’язком. Єлізавета начебто й не сильна жінка, але в той самий час людина обрала почуття обов’язку. І це також позиція... До речі, 26 листопада запрошую на цю виставу до Національної опери.

Мрію, щоб до афіші нашого театру повернули такі аншлагові вистави, як вердіївські «Сила долі», «Бал-маскарад» та «Макбет», а ще «Джоконда» Амілкаре Понк'єллі та «Сільська честь» П'єтро Масканьї. Ці опери прикрасять репертуар і дадуть можливість шанувальникам високого мистецтва слухати кращі взірці світової класики. Ми просимо керівництво Національної опери звернути увагу на ці пропозиції, бо публіка любить такі твори...

«ЗАРАЗ, ВИХОДЯЧИ НА СЦЕНУ Я СЕБЕ ВІДЧУВАЮ, ЯК СПІВАЧКА-АМБАСАДОР КРАЇНИ, ЯКА БОРЕТЬСЯ ЗА СВОЮ СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»

-
Ви були на гастролях, коли розпочалася повномасштабна війна.... Нині за кордоном опинилися мільйони українців, чимало хто з них каже, що поки йде війна повертатися вони бояться. А ви часто приїжджаєте на Батьківщину, виступаєте у виставах, даєте концерти... На ваш погляд, нині публіка сильно змінилася?

- 24 лютого я бувала в Італії, де мала контракт з оперою Сан Карло в Неаполі на виконання «Аїди». А у Києві тоді перебували діти, батьки, брат. Вийти на сцену та співати здавалося майже неможливим... 26 лютого я мала співати Аїду – а мою країну тоді вже бомбили… Але треба було всю свою волю взяти у кулак, зібратися та вийти на сцену.. Хоча в цей час моя донька виїжджала з Києва до Румунії... Дорога була складною та небезпечною, тому ми були на телефоні весь час. Втім, я взяла себе в руки, і відірвавшись на кілька годин від мобільного телефону, все ж вийшла на сцену, але в душі відчувала жах...

Я не могла повірити в те, що відбувається. Як у ХХІ сторіччі можна напасти на суверенну і незалежну країну? Країну, яка вже понад 30 років будує власний шлях, є мирною та демократичною ... У мене це не вкладалося в голові. Не можу зрозуміти, як російській державі вдалося так зомбувати людей, що вони вірять у нісенітниці, що лунають з їхніх телеекранів? Звідки така ненависть до України? Зараз, виходячи на сцену я себе відчуваю, як співачка-амбасадор країни, яка бореться за свою свободу і незалежність. Кожен митець, на своєму місці, перебуваючи за кордоном, повинен розповідати всьому світу про Україну, що відстоює демократичні принципи...

Перебуваючи у Варшаві я отримала дзвінок від Пітера Гелба, генерального директора Metropolitan Opera. Він сказав, що у лютому 2022-го вони розірвали контракт з Анною Нетребко через її прокремлівську позицію – і заявили про це публічно, засудивши війну росії проти України. Пітер сказав, що я повинна співати Турандот. Запропонували весь контракт Нетребко, а це п’ять вистав. З боку Metropolitan Opera – це була певна акція і політична позиція. Я дякую їм за підтримку нашої країни.


Що стосується публіки, то віддані шанувальники опери були й лишилися навіть зараз, під час війни, і ми дуже вдячні, що вони, попри складнощі, все ж йдуть до театру. Зараз почали приходити ті, кого зацікавила назва твору, або ім’я виконавців. Є й ті, хто вперше переступив поріг оперного театру. Радує, що у залі чимало можна побачити людей у військовій формі, які захищають нашу державу, але під час своєї ротації чи відпустки, вони йдуть послухати оперу. Ми дуже вдячні всім глядачам, які приходять на вистави і концерти, дарують квіти, часто в записках просто написано – «від вдячної публіки», або «від шанувальників».


Це дуже зворушливо і розчулює до сліз! Хотіла б знати їхні прізвища, щоб особисто подякувати за увагу.

Нещодавно я виступала у «Дніпро Опері» і була вражена як багато глядачів були у залі, і це попри те, що там «вибухи» і повітряні тривоги значно частіші ніж у Києві. Люди живуть дуже близько до зони бойових дій, але все одно працюють, презентують повноцінні концертні програми та вистави. До речі, під час балету «Лісова пісня» тривоги об’являли чотири рази (!) і доводилося переривати виставу, але потім митці продовжували виступати. і глядачі дуже тепло сприймали ту постановку. Респект й артистам, і музикантам, і вдячній публіці. У «Дніпро Опері» гарний колектив - оркестр, хор, балет, солісти...

Я з радістю прийняла пропозицію керівництва театру виступити у їхній новій постановці опери «Турандот» Дж. Пуччіні, й це буде такий творчий обмін між колегами. А ще - величезна вдячність нашим захисникам, що тримають фронт, не пускаючи окупантів вглиб країни, і дають нам змогу займатися своєю професією...

«Я МАЛА ЩАСТЯ ПРАЦЮВАТИ З БАГАТЬМА ЗІРКАМИ»

-Співпраця з якими митцями залишила у вас найяскравіші враження?


- Я мала щастя працювати з багатьма зірками. Так, з тенором Йонасом Кауфманом співала разом у «Сільській честі» Масканьї на Зальцбурзькому фестивалі, зустрічалися з ним й у театрі «Ковент-Гарден» на «Силі долі» Верді. Це феноменальний партнер! У нього включення в роль – стовідсоткове! Це дуже рідкісний випадок. Бувають такі партнери, які думають більше про складні моменти своєї партії, про високий регістр чи щось таке, але не про свою роль, не про образ, не про те, щоб грати на партнера, щоб бути в діалозі, в контакті. А Йонас Кауфман, попри свою велику славу, завжди вражає як партнер.

Ще хочу баритонів назвати, зокрема, Саймона Кінлісайда – в різні роки ми з ним кілька постановок співали у Лондонській Королівській опері, Берлінській державній опері, а у липні 2021-го ми співали у мюнхенській Bayerische Staatsoper «Макбет» Верді. Він теж чудовий партнер і актор. Не забутні враження від Бріна Терфеля, ми «Тоску» Пуччіні з ним співали у паризькій Opera Bastille, він виконував роль Скарпіа. Це справжні глиби, феномени!

Незабутній був й маестро Джеймс Ліван (США) у «Метрополітен - опера». Мала щастя виступати з легендарним Пласідо Домінго, як з чудовим співаком, і як прекрасним диригентом. З Домінго ми виступали разом у Валенсії у 2012 році у програмі французької музики, де Пласідо був за диригентським пультом. В Америці ми співали разом в опері «Набукко» - це вже у 2017 році.

А який чудовий диригент Рікардо Муті (Італія)! До речі, у липні 2018 року він виступав у Києві на Софійській площі, презентував свій грандіозний музичний проєкт «Шляхи дружби. Равенна – Київ» за участі Джона Малковича (США), мого колеги з Національної опери Сергія Магери, молодих виконавців із Маріуполя, я також мала честь виступити у тій програмі.

Цікаві були вистави разом із тенором Роберто Аланья, французьким співаком італійського походження і ще з багатьма іншими особистостями - яскравими представниками сучасного оперного Олімпу.


-
Чи хотіли б ви взяти участь у сучасній опері? Наприклад, за пропозицією «Метрополітен-опера» український композитор Максим Коломієць пише новий твір...

- Якщо мене запросять, то було б цікаво взяти участь у такому проєкті. Це був би для мене певний творчий експеримент.


- Ви не пориваєте зв’язки з Національною оперою України, є солісткою цього театру, даєте концерти у різних країнах, а також й для української публіки. За яким принципом обираєте репертуар?


- На концертах я відпочиваю душею. Там спокійніше, ніж у виставах, які зазвичай настільки виснажливі, що наступного для після вистави я вимикаю мобільний телефон, аби ніхто мене не чіпав. Тому що треба відновитися. А на концертах я співаю у своє задоволення. Коли виконую українські пісні – це для мене і відновлення, і своєрідний код – я так це відчуваю.

Маю запрошення від Національного хору ім. Г. Верьовки виступити 18 листопада у Палаці “Україна” на їхньому ювілейному концерті до 80-річчя до дня заснування цього відомого колективу.


- Оперним співакам треба бути постійно в хорошій формі: вокальній, фізичний. Як цього досягаєте?

- Дуже важливо тримати режим харчування і режим дня. Обов’язково треба гарно відпочити - добре виспатися перед виступом. Тому сон на 9-10 годин - це найкраще, і тоді на сцені я матиму сили співати й грати. Їм за 4-5 годин до вистави, а під час виступу випиваю десь три літри води, бо на сцені гаряче від костюмів та софітів, які яскраво світять...

- Ваші діти вже дорослі. Чим займаються? Музика та опера є у їхньому житті?

- Доньці Ганні 26, а сину Андрію - 25 років. Свого часу вони займалися музикою, потім почали шукати інші шлях самовираження. Можна сказати, що музика для них скоріше хобі, а не професійна діяльність. Вони співають, грають на різних інструментах, але це переважно для душі. Хоча донька сама пише музику і слова, виконує свої композиції, записує кліпи, навіть альбоми... У мене творчі діти.

- Вже з’явилися афіші, про «Різдвяний концерт» 20 грудня, де ви виступатимете разом із музикантами ансамблю «Київські солісти». Що це за програма?

- Це буде мій сольний концерт у супроводі Національного ансамблю «Київські солісти» під орудою диригента Василя Коваля.

В програмі вечора лунатимуть найвідоміші твори світової класики, які поєднуватимуться із відомими творами українських композиторів і традиційними різдвяними піснями.

 ДОВІДКА Music-Review Ukraine

Людмила МОНАСТИРСЬКА, народна артистка України (2017 р.), лауреатка Шевченківської премії(2014 р.).
 
Лауреат Міжнародного музичного конкурсу ім. М. Лисенка (Україна 1997 р., І премія, Гран-прі).
 
Закінчила Національну музичну академію ім. П. Чайковського (клас нар. арт. України Д. Петриненко, 2000 р).
 
У 2002-2004 рр. – солістка оперної студії Національної музичної академії ім. П. Чайковського. 2004-2006, 2007-2009 рр. – Київської муніципальної опери для дітей і юнацтва. 2006-2007 рр. – Черкаського обласного академічного українського театру. 1998-2001 рр. та з 2009 р. – солістка Національної опери України.
 
ПАРТІЇ:
Аїда, Леді Макбет, Амелія, Абігаїль, Одабелла, Лукреція Контаріні, Леонора, Єлизавета, Леонора («Аїда», «Макбет», «Бал-маскарад», «Набукко», «Аттіла», «Двоє Фоскарі», «Сила долі», «Дон Карлос», «Трубадур» Дж. Верді)
Манон в «Манон Лєско», Тоска, Турандот в однойменних операх Дж. Пуччіні.
Норма в однйменній опері В. Белліні
Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка)
Ліза, Татьяна, Іоланта («Пікова дама», «Євгеній Онєгін», «Іоланта» П. Чайковського)
Цариця, Мілітріса («Ніч перед Різдвом», «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова)
Сантуцца («Сільська честь» П. Масканьї)
Недда («Паяци» Р. Леонкавалло)
Джоконда в однойменній опері А. Понкіеллі, Мікаела («Кармен» Ж. Бізе), Донна Хімена («Сід» Ж. Массне), партія сопрано («Реквієм» Дж. Верді, В. А. Моцарта) та інші.
 
Нагороджена: орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2020 р.) та найвищою державною нагородою Італійської Республіки, якою можуть бути нагороджені іноземні громадяни – орденом «Зірка Італії» (2015 р.).
 
Лауреат Міжнародної премії за видатний внесок у розвиток культури і мистецтва в галузі культури і мистецтва (ХХІІ Загальнонаціональної програми "Людина року-2017").
 
Співає на найпрестижніших оперних сценах світу: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-Гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку та інших.






















Автор: Тетяна Поліщук
Виконавці: Людмила Монастирська
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук



Інші:

Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110817_20992.jpg