| Новина |
|
|
|
|
Ювілярка Гізела Ципола
27 вересня виставою “Богема” Дж. Пуччіні колеги Національної опери України вітають легендарну примадонну з днем народження
27 вересня, п'ятниця
Поширити у Facebook
Гізела Ципола - видатна українська оперна співачка, в жилах якої перемішалися італійська, австрійська, словацька й угорська кров, народилася 27 вересня 1944 року в Закарпатті, на Берегівщині.
Після закінчення Ужгородського музичного училища, де її помітив педагог з вокалу Андрій Євгенович Задор, який володів сам і прищеплював своїм учням італійську школу вокалу, Гізела Альбертівна за його порадою вступила до Харківської консерваторії у клас Тамари Яківни Веске. Яскраве обдарування студентки дозволило їй вже на другому курсі співати складну партію Маженки в опері Б. Сметани «Продана наречена». Ця вистава виборола перше місце на огляді оперних студій, які у другій половині ХХ ст. відбувалися регулярно.
У 1967-68 роках молода співачка виборювала перші місця на всесоюзних конкурсах оперних і камерних виконавців. Отримала запрошення одразу до трьох театрів – Київського, Кіровського і Великого. Обрала Україну, яку завжди любила понад усе. Треба віддати належне й тодішнім керівникам Київської Опери Володимиру Колеснику і Стефану Турчаку, які пішли до міністра культури і наполягли на тому, аби залишити її будь що в Україні під приводом того, що за правилами срср випускник повинен був відпрацювати 2 роки в республіці, де проходив навчання.
Її голос, діапазон якого досягав майже трьох октав, зачаровував надзвичайно виразним і неповторним тембром, гнучкістю. Магія її виконання партій Чіо-Чіо-сан, Тоски, Сантуцци, Дездемони, Мімі, які вимагали не лише краси голосу, його гнучкості та бездоганності вокальної техніки, полягає в тому, що у кожну з них вона вкладала своє серце.
Партія Чіо-Чіо-сан стала у творчій біографії співачки ще й знаковою... Нею вона закінчила Харківський інститут мистецтв у 1969 р., нею дебютувала на київській оперній сцені, а через кілька років здобула перемогу на міжнародному конкурсі «Мадам Баттерфляй» у Японії.
Із двадцяти співачок журі одноголосно визнає Гізелу Циполу найкращою Чіо-Чіо-сан. Усі три кубки – золотий, срібний і бронзовий привезла вона з Японії, а також Золоте кімоно вишуканої ручної роботи і ще премії: як найкраща виконавиця головної партії, приз Тамакі Міурі, від прем'єр-міністра країни та президента однієї з найбільших радіотелекорпорацій «Ен Ейч Кей».
Відомий музичний діяч Японії й член журі конкурсу Кейсуке Сімогава відзначав: «Гізелу Циполу помітно вирізняла з учасників конкурсу блискуча вокальна техніка й майстерність, вільне володіння всіма регістрами голосу, м’якість і краса звуку. Вона виділялася також умінням триматися на сцені, яскравою артистичністю й привабливістю...». Мабуть, уперше про Київську оперу та її мистецтво широко заговорила світова преса.
Так, саме Гізела Ципола своєю перемогою на конкурсі в Японії, до якого була привернута увага світової музичної спільноти, почала створювати імідж майбутньої, не побоюся такого визначення, міжнародної слави Київської опери, яка невдовзі з тріумфом виступила у Вісбаденському фестивалі, а потім в низці інших найуславленіших оперних репрезентацій.
Виконавська майстерність кращої Чіо-Чіо-сан відтоді розглядається в контексті світових вокальних досягнень, а ім’я Гізели Циполи стане в ряд найкращих співачок другої половини ХХ століття. На конкурсі були присутні директор Метрополітен Опери і Марія Каллас, яка просто сказала йому тоді: «Ви шукаєте нову Каллас? Ось вона». Вражений співом Гізели Циполи, він одразу ж надіслав запит послу СРСР із запрошенням співачці на виступ в опері «Андре Шеньє».
На жаль, їй, як і багатьом іншим українським митцям, випало творити не в кращі для творчих особистостей часи. Ще давався взнаки рудимент «залізної завіси» і страх тодішньої влади, що хтось не повернеться в СРСР із зарубіжних гастролей чи із довготривалого творчого відрядження. Скільки запрошень до найвідоміших оперних труп, від найвідоміших диригентів так і не дійшли до Гізели Циполи, а коли й доходили, то тоді створювалися такі умови, щоб вона сама від них відмовилася. І тепер, уже з погляду часу, можна впевнено говорити, що європейське оперне мистецтво 70—80 років ХХ століття могло б мати ще одну співачку, яка, вочевидь, не поступалася яскравістю на вокальному небосхилі ні Ренаті Тібальді, ні Марії Каллас, ні Монсерат Кабальє...
З 1968 по 1994 рр. Гізела Ципола була провідною солісткою Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, на сцені якого виконала партії Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Марильці («Тарас Бульба» М. Лисенка), Милани (однойменна опера Г. Майбороди), Мімі, Чіо-Чіо-сан, Тоска («Богема», «Мадам Баттерфлай», «Тоска» Дж. Пуччіні), Дездемони, Леонори, Амелії, Єлизавети, партію сопрано («Отелло, «Трубадур», «Бал-маскарад», «Дон Карлос», Реквієм Дж. Верді), Маргарити («Фауст» Ш. Гуно), Еврідіки («Орфей і Еврідіка» К. В. Глюка), Манон в однойменній опері Ж. Массне), Сантуцци («Сільська честь» П. Масканьї), Недди («Паяци» Р. Леонкавалло), Татьяни, Лізи («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Катерини («Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича). На київській сцені була першою виконавицею партій Етері («Абесалом і Етері» З. Паліашвілі), Інгігерди, Мар’яни («Ярослав Мудрий», «Арсенал» Г. Майбороди), Шури Ясногорської («Прапороносці» О. Білаша). В репертуарі співачки також партії Маженки («Продана наречена» Б. Сметани), Леонори («Сила долі» Дж. Верді), Манон Лєско, сестра Анджеліка (однойменні опери Дж. Пуччіні), Сюзель («Друг Фріц» П. Масканьї), Марії, Натальї («Мазепа», «Опричник» П. Чайковського), Сюзанни, партія сопрано («Весілля Фігаро», Реквієм В. А. Моцарта), Мадлен, Федори («Андре Шеньє», «Федора» У. Джордано (не встиг поставити С. Турчак)), Єлизавети («Тангейзер» Р. Вагнера).
Мистецтвознавець Василь Туркевич так писав про неї: «Галерея образів, створених співачкою, вражає багатогранністю. Гізела Ципола як небагато оперних співачок, віртуозно володіла виконавським інструментарієм створення повнокровного сценічного образу, передаючи найтонші нюанси характеру не тільки неповторно гарним голосом, а й виразною, психологічно наповненою грою.
У 1980 Стефану Турчаку, головному диригенту театру і чоловіку Г. Циполи, вдалося домогтися дозволу включення до репертуару Реквієму Дж. Верді, який до цього часу з атеїстичних міркувань жодного разу не ставився київським оперним колективом. Театр разом із капелою «Думка» подарував любителям класичної музики ні з чим не порівнянну насолоду послухати цей монументальний твір, який вирізнявся масштабністю, драматизмом у зображенні людського буття.
Гізелла Ципола, яка вперше заспівала в Реквіємі партію сопрано, продемонструвала незбагненну красу і гнучкість свого голосу, ні з чим не порівняти кантиленний спів, який опановує слухач, несе в інші гірські світи. Вона любила співати у Реквіємі, за її участю цей блискучий твір пролунав під середньовічними склепіннями знаменитого Страсбурзького собору в рамках 55 музичного фестивалю, участь у якому ще більше підняла статус Київської опери у європейському музичному просторі.
За участю Г. А. Циполи було здійснено на фірмі «Мелодія» записи двох етапних для театру вистав — «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди та «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича, а 1983 року на екрани вийшла художня стрічка «Повернення Батерфляй» режисера Олега Фіалка про видатну співачку Соломію Крушельницьку (кіностудія О. Довженка). Успіх цього фільму випав не лише на долю виконавиці головної ролі Олени Сафонової, а й співачки, яка не з'являлася на екрані, але незримо була присутня у багатьох кадрах – Гізели Циполи (саме вона озвучувала оперні партії).
Смерть Стефана Турчака 23 жовтня 1988 стала великим особистим горем Гізели Альбертівни.
Зі смертю Турчака відійшла ціла епоха. І для театру, і для неї особисто... Гізела Ципола сама пішла з театру. Ніхто її не затримував, не розпитував про причину звільнення (наче це була зовсім не Ципола – слава та гордість колективу протягом двох десятиліть, співачка, яка вписала золоту сторінку в українське вокальне мистецтво). Потім ще кілька років вона виступатиме із чудовими камерними концертами. Але за кордоном, здебільшого в Угорщині, де продовжували цінувати та пишатися угоркою Гізелою Циполою, яка прославила українську оперну сцену...»
Музикознаиця Марина Черкашина, яка була роки навчання Г. Циполи молодим викладачем Харківського інституту мистецтв (на той час консерваторії), коли серед студентів почали раптом ширитися чутки про надзвичайну першокурсницю у класі дуже авторитетної викладачки вокалу Тамари Яківни Веске. З її спогадів: «Таке дуже рідко трапляється, щоб з першого ж курсу про тебе заговорили. Час її навчання був щасливим періодом відкриттів.
Історики називають цей період політичною відлигою, коли раптом відкрилися двері в інший світ, починаються гастролі театру Ла Скала, Герберта фон Караяна, західний, а особливо італійський стиль виконання стає доступним не тільки у записах, але й у живому виконанні. Цей період дав Україні цілу плеяду яскравих виконавців, він же став зоряним часом і для харківської вокальної школи. І от на тлі такого бурхливого процесу Гізела Ципола не тільки не загубилася, а вона була представницею усього того нового, що несла з собою епоха оновлення вокального стилю, постановки голосу, взагалі, уявлення про те, як треба співати. Ба більше, вона трохи випередила свій час. Вона була з перших, хто почав співати на «західний» манер: повним сильним голосом, прикритим високим звуком, з використанням регістрових контрастів, насиченого грудного тембру. Її дебюти відбулися на харківській сцені, але дуже швидко співачку забрали до Києва, і весь її творчий шлях пов’язаний з Київською оперою, на сцені якого вона чверть століття проспівала і створила цілу низку надзвичайно талановитих, яскравих, незабутніх образів.
Головною рисою Гізели Циполи я б назвала масштабність. Всі створені нею образи дуже рельєфні, масштабні і відзначаються колосальною внутрішньою пристрасністю і вольовим посилом.
Вона створює образи сильних жінок, які знають, чого добиваються. І разом з тим є й інша сторона її обдарування, тому що якби була в ній тільки одна риса, то було б дещо одноманітно. Але є в ній і надзвичайно тонкий ліризм. І саме ці дивовижні контрасти вражають, особливо коли вона видобуває зі свого голосу небесні звуки, чисті, прозорі, у яких проявляється її надзвичайна музикальність. Із цих контрастів складається її яскрава творча індивідуальність. Пуччініївські героїні саме близькі Циполі, тому що в них сполучається високий ліризм, трепетна тендітна жіночність і колосальна сила натури. В них найбільше знаходить вихід отака її контрастність: надзвичайно тонка музикальність, схильність до тонких переживань і колосальний напір, динамізм, масштабність і драматизм.
Говорячи про життєві й творчі сюжети Гізели Циполи, не можна не згадати про ім’я Стефана Турчака, про їх твору співдружність, тому що Турчак – це не тільки ціла епоха в нашій музиці, це є і поворот долі в творчому становленні Циполи. В Київській опері Турчак захопився Циполою як яскравою творчою індивідуальністю. Людина, яка жила музикою, Степан Турчак почув в голосі Гізели Циполи щось таке, що лягало йому на душу. Як вона перетворювалася у виставах, якими диригував Турчак, який це був надзвичайний ансамбль!
Пуччіні й Верді – це репертуар Циполи, це її тип драматичного експресивного співу. Геніальною і епохальною без перебільшення була вистава «Отелло». Титульна партія була безумовно кращою у репертуарі Василя Третяка, справжнього вердіївського драматичного тенора, а в ансамблі з Циполою в партії Дездемони і Турчаком за пультом це була вистава-подія! Вона відрізнялася суворим трагізмом і справжньою шекспірівською атмосферою. В сцені молитви Дездемони стояла така тиша, що здавалося, що в залі нікого немає…»
Не менш знаковою в репертуарі Гізели Циполи з огляду прояву усіх її найкращих якостей як співачки й драматичної артистки була й опера «Богема», яку Національна опера України присвячує нині ювілею Примадонни української оперної сцени...
Фото з архіву Національної опери України та особистого архів Гізели Циполи
Автор: Лариса Тарасенко
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
|