Людмила Монастирська, солістка Національної опери | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Людмила Монастирська, солістка Національної опери
Монастирська Людмила
Людмила Монастирська, солістка Національної опери
Запрошення до Національно опери України солістів «Метрополітен» і «Ла Скала» - це хороший тренд
6 грудня 2015, неділя
Поширити у Facebook

Солістка Національної опери Людмила Монастирська, у відповідь на запитання про творчі плани, перелічує світові оперні столиці: Нью-Йорк, Париж, Лондон, Відень.

Контракти з розташованими в них провідними театрами світу в неї укладено до 2020 року, а з деякими навіть до 2023-го. Але, на радість українських шанувальників співачки, вона охоче приїжджає до Києва, щоб заспівати в рідній Національній опері.

Людмила Монастирська

- Я люблю тут співати - мені подобається сам театр, мені подобаються мої колеги, керівництво до мене добре ставиться, і я дуже вдячна, що вони так лояльно ставляться до мого графіку і приймають мій творчий спосіб життя, - каже Монастирська.

Вона прилетіла до Києва, щоб заспівати партію Амелії в опері Дж. Верді «Бал-маскарад». А ще в грудні співачка дасть камерний концерт у філармонії, потім знову Нью-Йорк, потім відразу Відень, а наступний вільний від зарубіжних контактів період у Монастирської почнеться аж після 17 березня. На цей час у неї теж є плани, пов'язані з рідним театром.

- Ми вже поговорили з керівництвом: вони планують наприкінці лютого відновити «Набукко» (опера Дж. Верді, яка не йде в театрі вже близько 10 років. - Ред.), але оскільки мої контракти укладено давно, співати прем'єру, на мій превеликий жаль, я не зможу - швидше за все, я заспіваю другу прем'єру наприкінці березня або в квітні, - ділиться планами співачка.

В інтерв'ю Укрінформу солістка Національної опери та провідних театрів світу розповіла про те, які права та обов'язки має зірка на Заході, чи чула вона від публіки невдоволене «бу-у-у» і чи співає за столом.

ЯКЩО В «ЛА СКАЛА» ПУБЛІКА НЕ ЗАСВИСТАЛА, МОЖНА ВВАЖАТИ, ЩО ТВОРЧЕ ЖИТТЯ ВДАЛОСЯ

- Ваше творче і особисте життя підпорядковане контрактам, розписаним на роки наперед. Водночас обговорення законопроекту про запровадження контрактної системи у сфері культури в Україні викликало різке неприйняття її представників. На ваш погляд, у чому причина?

- Я говоритиму про свою сферу: у нас звикли до того, що всі репертуарні театри, зі своєю трупою - балетом, оркестром, хором та штатними солістами - зазвичай їх 50-70 осіб. Така кількість солістів не передбачає запрошення когось ззовні - їх достатньо, щоб покрити весь репертуар. Але, на мій погляд, це дещо позавчорашній день. До того ж, коли соліст у штаті, має гарантовану зарплату, а в майбутньому пенсію, це навіть трохи розхолоджує. А контракт постійно тримає виконавця в тонусі, оскільки передбачає атестацію, тобто - перевірку наявності гарної професійної форми.

На Заході, напевно, існують театри, де є невеликий штат солістів. Але, в основному, особливо якщо йдеться про провідні театри світу, всі співаки запрошені. З ними укладають контракт на певний термін - місяць-півтора, і все! Кому щастить, той двічі-тричі на сезон виступає в таких театрах, як «Метрополітен-опера». А якщо соліст з'являється там хоча б по разу щосезону, це вже дуже непогано!

- Якщо всі солісти запрошені, то як відбувається їхнє, скажімо так, «бойове злагодження», тобто взаємодія на сцені за такої системи?

- Кожен співак повинен дотримуватися своїх зобов'язань за контрактом - якісно виконувати партію. Йому дається достатня кількість репетицій - близько трьох тижнів. А якщо це нова постановка або поновлення вистави, то спочатку два-три тижні репетицій у класах, потім сценічні репетиції, потім костюмні, далі - з гримом і перукою, потім підключається хор, балет. І нарешті - генеральна репетиція вже з глядачами і обов'язково з пресою. До речі, усі рекламні фотографії вистав робляться на генеральній репетиції - навіть якщо огляд пишеться з шостої-сьомої вистави, він ілюструється знімками з «генералки».

- А хто приймає рішення про запрошення на контракт того чи іншого виконавця?

- Першим це вирішує кастинг-директор, який займається відбором співаків. Іноді він їздить по інших театрах і слухає, іноді радиться з іншими кастинг-директорами. Наприклад, якщо це кастинг-директор «Метрополітен-опера», він може зателефонувати до Парижа, Лондона або Мілана і поцікавитися, як зарекомендував себе той чи інший виконавець, як він відпрацював свій контракт, як його прийняли преса й публіка. Але навіть, незважаючи на те, що співак успішно виступив в одному театрі, це не обов'язково означає, що з ним укладуть контракт у іншому.

- Це переважно залежить від публіки чи від критики?

- Дивлячись де. Якщо це «Ла Скала», то від публіки залежить дуже багато! Якщо там публіка не засвистала, то, можна вважати, що творче життя вдалося!

- А у вас такі випадки були?

- Саме в «Ла Скала» мене Бог милував, і я, до речі, цьому дуже рада! Але не приховую, одного разу в Німеччині, в одному з театрів на поклонах чула тихе «бу-у-у». Це не означає, що співак провалився - він може якісно виконувати партію, яка у нього, як кажуть солісти, «успівана», тобто багато разів проаналізована, і він готовий її заспівати, навіть якщо його розбудити о 12-й ночі. Але ж у залі сидить різна публіка: комусь не сподобалося одне, комусь інше, тобто - це все одно суб'єктивне сприйняття, неможливо скрізь стовідсотково всім сподобатися - такого не буває!

Наприклад, у «Ла Скала» критерії, в основному, зрозумілі - це якість виконання. Якщо тебе не засвистали, ти можеш вважати, що виконав партію професійно і в тих традиціях, в яких у них прийнято її співати - це їхнє правило. Ти туди приїхав, отже, ти там уже чужий, тому що не італієць, і це вже мінус для тебе. Але якщо ти ще й не співаєш так, як у них прийнято, то це вже практично повне фіаско!

- Тобто в Мілані підготовлена публіка настільки, що може оцінити всі нюанси виконання?

- Так, там публіка, яка один і той же спектакль слухає по 20-30 разів у різних складах. У тій же «Аїді» вони переслухали 25 Радамесів, 30 різних Аїд і порівнюють сопрано з сопрано, тенора з тенором тощо. У «Ла Скала» є одна стара синьйора, яка, як вона каже, чула ще Марію Каллас і всіх сопрано з нею порівнює. Вона може свиснути або сказати «бу-у-у». А кастинг-директор «Ла Скала» стежить, як соліста приймає публіка, преса теж це помічає.

Я, чим далі, тим спокійніше до цього ставлюся і кажу, як одна моя колега, що наша справа - красиво, а я ще додаю - «якісно» - пісні співати (сміється. - Ред.). Ти відпрацював свій контракт, максимально виклався, а як відреагує зал - це вже як буде....

МАЙЖЕ ТРЕТИНА СОЛІСТІВ НАЦОПЕРИ УСПІШНО ГАСТРОЛЮЮТЬ У ЄВРОПІ

- Які моменти для вас є визначальними під час укладання контракту?

- Я вже неодноразово казала, що пріоритет - це творчість, зацікавленість у саме цій, конкретній партії. А ще ми з менеджером оцінюємо музичний матеріал, характер ролі і як це лягає на голос. Якщо мені це підходить, я укладаю такий контракт, якщо театр іде на всі наші умови, які висуває мій менеджер.

Потім, якщо у тебе є сім'я, діти, потрібно обов'язково погоджувати такий графік, щоб бачити їх між постановками і спілкуватися з ними не тільки скайпом. Хоча за нашої специфіки роботи це чудово, що є Інтернет і ми маємо можливість спілкуватися.

Тому ми дивимося: якщо виходить занадто багато Америки, це не дуже добре, але й робити кар'єру тільки в Європі для оперного співака - теж не варіант. Має бути приблизно однакова кількість виступів і там, і там.

- А коли ви готуєте нові ролі за такого графіку виступів?

- Безумовно, нові ролі повинні бути, і бажано - одна-дві щосезону. У мене є концертмейстер, який має можливість зі мною їздити, оскільки обставини не завжди дозволяють вчити нові партії вдома, в Україні. Вона може прилетіти до Нью-Йорак або будь-якої країни Європи, і якщо я співаю якусь уже співану партію, ми абсолютно спокійно можемо працювати над новою по дві-три години у вільний час між репетиціями та виставами. До речі, я далеко не одна працюю в такому щільному графіку - у принципі, це нормальне явище.

- Як ставляться в оперній трупі Нацопери до вашого успіху за кордоном?

- Я, чесно кажучи, не надто цікавлюся чужою думкою, кому що подобається чи не подобається.

Іноді колеги запитують - чи не важко мені в такому графіку. Але це мій стиль життя, я його сама собі обрала. До того ж я не одна їжджу - 20-30 відсотків солістів Нацопери дуже успішно гастролюють і досить затребувані у провідних театрах Європи і всього світу. Гарні голоси завжди скрізь потрібні.

- Тобто вам не потрібно комусь передавати досвід підкорення сцен зарубіжних театрів - вас про це не питають?

- Ні, чому, запитують, цікавляться якимись творчими моментами - яка там постановка, як би у нас це пішло. Тобто, безумовно, у творчому плані обмін думками відбувається. А в якісь сварки я не вникаю - у мене прекрасні, рівні стосунки з усіма, і, сподіваюся, всі мої колеги так само до мене ставляться, тому що нічого поганого я нікому не зробила.

- Колишній соліст Нацопери Володимир Гришко казав у інтерв'ю, що за лаштунками театру не можна залишити склянку з водою - отруять. Наскільки точно це описує звичаї в театрі?

- Я думаю, це дуже сильно перебільшено (сміється. - Ред.). Не знаю щодо Гришка чи когось іншого, але принаймні мені ще ніхто нікуди отрути не підсипав і голок не підкладав.

СТАТУС ЗІРКИ НА ЗАХОДІ ДОЗВОЛЯЄ ВИСЛОВЛЮВАТИ СВОЮ ДУМКУ ПРО ПОСТАНОВКУ

- Які зіркові примхи ви собі дозволяєте?

- Я взагалі не люблю визначення «зірка». Але якщо це можна назвати якимись зірковими примхами, то, в плані творчості, я можу висловлювати свою думку, побажання і не погоджуватися з постановкою, самою концепцією режисера. Це не означає, що я заявляю: «Я анулюю контракт і їду геть! Я - зірка, а ви тут ніхто!». Ні, навпаки, потрібно намагатися все-таки знайти компроміс, зрозуміти думку режисера - адже чомусь вона у нього з'явилася - і як дійти до спільного знаменника. Завдання виконавця - намагатися відпрацювати контракт, навіть незважаючи на те, що десь щось не так пішло. Але якщо це межує з повним божевіллям, то, безперечно, я висловлюю свою думку.

Наприклад, в одній з постановок моєї улюбленої опери Дж. Верді «Сила долі» головна героїня Леонора повинна була перед залом зображати народження дитини. Я вважаю, що це не те що перебір, а вже просто якийсь творчий безлад! Добре, що в цьому випадку втрутився диригент і режисер по-іншому поставив цю сцену - Леонора стояла навколішки.

- Наскільки на Заході обов'язково відповідати якомусь зовнішньому зоряному іміджу?

- В основному, хто як звик. Але теж існують стереотипи, що зірка повинна ходити в одязі відомих дизайнерів і носити коштовності. Я до цих речей ставлюся дуже спокійно, хоча й не приховую, що вони у мене є. Але не в цьому зірковість! Нам треба доводити в іншому: будь ласка, якісно заспівай роль, а що стосується зовнішньої мішури, то маєш можливість - іди, купуй!

ПЕРШІ-ДРУГІ ОСОБИ КРАЇНИ ТЕЖ ПОВИННІ ПРОЯВЛЯТИ ІНТЕРЕС ДО ОПЕРИ

- Ви місяцями живете в різних країнах і можете спостерігати їхню культурну політику в дії. Яке місце в ній займає фольклор?

- У кожній країні є свої корені й традиції. У нас фольклорні сплески відбуваються у зв'язку з якимись суспільними подіями. Я думаю, що це все може бути, щоб сколихнути народ, розворушити свідомість, але в Україні, на мій погляд, з фольклором трохи перебір. Чудово, що це все є, що ми культивуємо, але, разом з тим, трохи незаслужено затираються інші сфери культури. Я вважаю, все-таки класиці потрібно приділяти більше уваги.

- Звідки, на ваш погляд, має йти зміна цієї пропорції - зверху від Міністерства культури чи від попиту людей?

- Я думаю, що це має впроваджуватися в маси зверху. У будь-якому випадку, оперна культура не може бути масовою - це елітарне мистецтво. У принципі, далеко не 100 відсотків наших співгромадян бували в театрі - у когось інші переваги. Але, я думаю, що якась державна підтримка повинна бути, щоб люди бачили, що наші перші-другі-треті особи теж проявляють до класики якийсь інтерес. Чомусь колись усе це було трошки серйозніше...

Фольклор легше сприймається, а для того, щоб розуміти оперне мистецтво, потрібна певна підготовка. Тому, напевно, це повинно трохи виховуватися змалку. Наприклад, мої діти виросли за лаштунками нашого прекрасного дитячого музичного театру на Подолі.

- Але в цьому немає нічого дивного: у вас артистична сім'я, і в цьому театрі ви працювали.

- Що стосується дитячого музичного театру, то я там пропрацювала достатню кількість часу двома періодами, щоб сказати, що з ним постійно щось відбувається. Чомусь - я не знаю, чому, - він усім заважає! Це просто нонсенс, що Театр опери і балету для дітей та юнацтва - що може бути краще! - постійно обмежують: то будівлю хочуть комусь віддати, то зарплату не платять, то воліють змінити його концепцію.

Я вважаю, що це неправильно, такого не повинно бути, щоб унікальний театр - таких дитячих музичних театрів узагалі було три на весь колишній Союз - комусь заважав. Як він може заважати, тим більше в столиці, якщо є така можливість виховувати молоде покоління!

- Адже й попит є! Там, крім дитячих вистав, є прекрасні освітні «Музичні класики» - балетні, симфонічні, оперні, які із задоволенням відвідують і діти, і батьки.

- Ще й який попит! Маленьких крихіток туди з двох-трьох років водять. Я скільки пам'ятаю, як ці дітки завжди з квіточкою виходять на сцену. Це ж добре, що в людині прокидається щось прекрасне, адже це потрібно, навпаки, культивувати, підтримувати, розвивати, вітати! Подивіться на іноземців: залучення дітей до культури, мистецтва - у них перша справа, вони приділяють цьому максимум уваги!

- Які найзворушливіші знаки уваги до вас виявляла публіка в нас чи за кордоном?

- Я вам скажу, що на професійних оперних сценах не заведено навіть квіти дарувати виконавцям. Декілька разів було таке, що мої менеджери домовлялися з кастинг-директорами, і мені, з їхнього дозволу, виносили на прем'єру букет квітів. А в принципі, там такого взагалі немає.

У нас інша система - тут постійно повно квітів. Я вважаю, що це дуже добре: якщо людині сподобалося твоє виконання, чому вона не може подарувати квіти? Це ж взаємний обмін позитивом!

А в дитячому театрі своя специфіка роботи. Кого я тільки там не переграла! Але там ти не можеш собі дозволити десь схалтурити, тому що в залі сидить маленький глядач, і якщо ти сфальшивиш, діти хоч і не «забукають», але вони почнуть відволікатися, ховатися під крісла, і повернути їхню увагу буде дуже важко.

Тож дитячий театр мене дуже багато чому навчив - це була свого роду путівка в життя і одна з важливих складових моєї творчої кар'єри.

- А якого глядача ви вважаєте ідеальним?

- Напевно, небайдужого, навіть якщо він і не підготовлений. Головне, щоб у нього було бажання щось для себе почерпнути і він не соромився висловлювати свої емоції, не «економив» їх.

Я сама, коли перебуваю в залі як глядач, намагаюся «проникнути» в музику, адже в ній дуже багато закладено, плюс ще помножено на слово, спів, гру, якісь підсилюють засоби. Я людина емоційна і люблю отримувати відповідну емоцію.

- Ви співали з кимось із солістів Національної опери в одному спектаклі на західних сценах?

- Так, три роки тому з Дмитром Поповим ми співали «Тоску» в «Дойче опер», з Оксаною Дикою теж три роки тому ми паралельно співали «Аїду» в «Ла Скала» - там було два склади. До речі, «Ла Скала» - напевно, єдиний театр, де немає першого і другого складу, а якщо їх два, то вони рівноцінні.

Тобто з Національної опери я співала з двома співаками. А якщо брати взагалі українців, то ще з Сашком Цимбалюком (одесит, нині соліст Гамбурзької опери. - Ред.), ми з ним співали в «Ла Скала» теж в «Аїді», але в іншій постановці, Франко Дзеффіреллі (італійський режисер, продюсер, сценарист. -Ред.). Це було приголомшливо, як фільм! Починаючи з декорацій, костюмів, світла - я не знаю, хто ще на таке здатний!

Ще з Одеси я співала з Віталієм Білим (соліст «Ла Скала», «Метрополітен-опера». - Ред.) - приголомшливий баритон, красень, фактурний, як і Сашко, зріст під два метри. Наші артисти взагалі гарні - і жінки, і чоловіки, та ще й талановиті - від одного їхнього голосу, тембру публіка вже мліє!

З Олею Микитенко - вона теж недавно приїжджала і співала в Нацопері - ми нещодавно зустрічалися в «Метрополітен», але в одному спектаклі не працювали.

На мій погляд, дуже добре, що Нацопера почала запрошувати наших земляків, які роблять успішну кар'єру за кордоном. Це свіжа кров, енергетичний і творчий взаємообмін, завдяки якому театр розквітає і розвивається творчо. Тож я дуже рада цій тенденції!

ЗА СТОЛОМ СПІВАЮ ТІЛЬКИ НА ПРОХАННЯ ДИРИГЕНТА АБО В ДУЕТІ З МАМОЮ

- А як ви оцінюєте місце Національної опери на оперній карті світу? Дехто вважає, що вона там присутня тільки як пам'ятка Києва.

- На жаль, напевно, частка правди в цьому є. Я вам скажу, що кілька років тому, здається, 2011 року, в Королівській опері - у мене там був контракт «Аїда» і далі «Макбет» - я взяла проспект «Усі театри світу». Так-от, там був навіть Білоруський оперний театр, а нашої Національної опери не було, це факт. Не знаю, зараз, можливо, видали інші проспекти, я цього не відстежувала, але тоді мене це дуже засмутило і навіть образило! Ми настільки любимо свій театр, це для нас рідний дім, а в світі про нього не знають...

- А яка причина, на ваш погляд, - відсутність належної промоції чи талантів?

- Ні, ні в жодному разі не талантів! Промоушен - дуже важливий аспект для театру. Треба про себе заявляти, рекламувати своїх співаків, скрізь їх просувати. Це величезна робота! «Метрополітен» стільки на це грошей витрачає - там цим займаються сотні піар-агентів!

Раніше у мене взагалі запитували: а Україна - це частина чогось, Молдови чи Румунії? Це ж жах! Зараз уже про нас дізналися трохи більше - політикою ми відзначилися, ще чимось, тепер би ще культурою! Але в мене і моїх колег, які працюють за кордоном, уже цікавляться, який у нас театр - репертуарний чи запрошені солісти, які постановки тощо. Я думаю, що поступово Україна зможе більше розповісти про себе світові через культуру.

- На завершення, зізнайтеся, чи співають оперні артисти за столом, і якщо так, то соло чи в «хорі»?

- У принципі, я намагаюся цього не робити, але іноді деякі диригенти, особливо старшого покоління, запрошують до ресторану всіх співаків - таке буває між «генералкою» та виставою і просять солістів виконати пісню своєї країни. У мене на цей випадок є дві-три улюблені пісні - душевні, дуже ліричні, десь навіть трагічні. А «Не питай, чому в мене заплакані очі» - моя найулюбленіша пісня, і вона дуже легко лягає на голос.

А ще я співаю з мамою, обов'язково на два голоси - зазвичай я співаю другий, оскільки у мене сопрано ближче до мецо, а у мами вище. У неї академічна постановка голосу, вона співає як оперна співачка, хоча свого часу не пішла вчитися до консерваторії - бабуся, її мама, хотіла, щоб вона стала педагогом. Ми з мамою співаємо «Місяць на небі» або «Їхав-їхав козак містом» - те, що ми любимо.

А так, намагаюся за столом не співати - це навіть дещо поганий тон. Наша справа - показувати своє мистецтво на сцені: будь ласка, приходьте в зал і слухайте!


Автор: Надія Юрченко
Виконавці: Людмила Монастирська
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: УКРІНФОРМ



Інші:

«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine