«Моя «зброя» – голос!» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Моя «зброя» – голос!»
Пасічник Ольга
«Моя «зброя» – голос!»
Ольга Пасічник дала у Києві майстер-класи барокового співу для учасників майбутнього гранд-проекту OPEN OPERA UKRAINE
10 листопада, субота

Арсеналі під проводом відомої співачки Ольги Пасічник (Польща — Україна) відбулися уроки вокалу, де мисткиня поділилася з молодими колегами таємницями виконавської майстерності — із рук до рук, із вуст до вуст. Це були години насиченого інтерактиву — «педагог — студенти», які стали підказкою для солістів майбутньої прем’єри опери «Ацис та Галатея» Г. Генделя, анонсованої проектом OPEN OPERA UKRAINE. Аудиторія бажаючих стати учасниками або принаймні свідками майстер-класів збільшилася в рази завдяки он-лайн трансляціям на YouTube.



«День» поспілкувався з Ольгою Ігорівною, яка багато років живе і працює у Варшаві та ім`я якої понад два десятиліття прикрашає афіші знаменитих оперних майданчиків європейських міст. А почали ми розмову з того, що незважаючи на розв’язану північним сусідом війну на сході і анексований Крим, ми находимося ніби в паралельній реальності, намагаємося вивести на культурну орбіту України барокове співацьке мистецтво. В складний час активізуються мистецькі сили, причому саме завдяки молодому поколінню, яке поки ще не заявило про себе і про нашу країну на повний голос...

— Гадаю, кожна нормальна людина, у якої є серце, не може спокійно жити й почуватися, коли в країні йде війна, хоча і не на всій території. Але коли у вас болить рука, а вона ж є частиною цілого вашого тіла, то воно все у вас болітиме. Від того часу, коли розпочалася війна, ніхто з нас не виходить на сцену у врівноваженому стані — ні я, ні моя сестра Наталя Пасічник (відома українсько-шведська піаністка, засновник і директор Українського Інституту у Швеці. — Н.С.). Кожна у свій спосіб прикладає зусилля до того, щоби наблизити бажану перемогу. Я маю на увазі не лише військову перемогу, а й перемогу в середині самої України, — каже Ольга ПАСІЧНИК. — Якби я мала років 20+ , то подумала, щоби поміняти своє місце перебування. Може мої руки були б придатні в іншому місці. Та, зважаючи на те, що я на цей час маю серйозні набутки у царині музичного мистецтва, подумала, що моя «зброя» — голос і це є те, що я вмію найкраще робити. Я можу допомогти нашим молодим талановитим співакам, передати їм свої знання, можу вселити у них віру в те, що те, чим вони займаються має сенс і перспективу. Тому думаю, що коли в одній стороні країни ідуть військові дії, щоби на іншій, мирній території, ці діти мали можливість розвивати й вдосконалювати свої таланти.

«САМА ВСЕ ЖИТТЯ ВЧУСЯ»

— Хто ініціював проведення у Києві майстер-класів для молодих співаків, студентів музичних вишів?

— На цей раз ініціатива не була моєю. Багато разів озвучувала свої проекти, пов’язані із «впровадженням» музики бароко у Львові й Києві. Зрештою, цей задум має тривалу історію. Поступово він визрівав ще за часів світлої пам’яті славетної співачки, мого педагога Євгенії Мірошниченко, яка зробила чимало спроб щодо відкриття у Києві Камерної опери. На жаль, вони тоді так і не увінчалися успіхом...

Гадаю, наразі політична воля для позитивного розв’язання цього питання є, хоча загальна ситуація звичайно зовсім інша. Крім того, раніше бракувало необхідного підґрунтя й фахівців, які могли би стати виконавцями цієї ініціативи. Втім, наразі у Києві утворилася група людей, здатних активно втрутитися у цей процес... Світова практика свідчить, що до програм міжнародних конкурсів вокалістів обов’язково внесені твори барокової доби, і що виконання барокової музики нашими співаками не є на тому рівні, якого очікує від них європейський слухач, а тим більше конкурсне журі. По суті музика бароко залишається камінням спотикання для української співацької молоді. Отже, настав час саме професіоналам активніше втрутитися у цей процес. Чудово, що організувалася група молодих ініціативних людей, які створили проект Open Opera Ukraine. Ще у минулому році проект Open Opera Ukraine здійснила успішну постановку оперу Г. Перселла «Дідона та Еней». Співацька молодь дістала можливість зануритися у атмосферу європейського навчання барокового вокалу, активно долучитися до процесу опановування непростої вокальної техніки, донести неповторний дух тієї дивовижної доби до сучасної публіки. Отже, з’явився певний досвід в освоєнні барокових шедеврів і в цьому році вони вирішили поставити англомовну оперу Г. Ф. Генделя «Ацис і Галатея».

— Це — молоді люди?

— Не тільки. Є співаки, музикознавці і диригенти з невеликим досвідом. Деякі з них їздили на курси до Європи. Врешті-решт, є Youtube, Інтернет. Це дає змогу помітити, що естетика музичного виконавства у світі разюче змінилася. Можливо, вона до нас не так швидко, та по тихеньку все ж доходить.

— Опера «Ацис і Галатея» була написана Генделем 200 років тому і це перший твор цілком на англійському тексті без дублювання на італійську, що тоді повсюдно практикувалося у світі, адже італійські музиканти тривалий час залишалися законодавцями музичної моди у Європі, а національні композиторські школи ще були на стадії формування. Чому наразі вибір організаторів київської молодіжної постановки припав саме на цю оперу?

— Це своєрідний реверанс перед молоддю, адже в наш час англійська мова найпопулярніша у світі. Рішення здійснити постановку «Ациса та Галатеї» стало логічним продовженням вдалого минулорічного досвіду організаторів у постановці «Дідони та Енея». Ця опера, на відміну від багатьох барокових опер того ж Генделя, що можуть йти по три години поспіль, невелика за масштабом, що теж грає на її користь.

Солістів обирала за західними стандартами: провели кастинг, і коли початковий етап вже було пройдено, організатори звернулися до мене через Фейсбук із пропозицією провести майстер-класи, визначивши вже точну дату. І хоча я була зайнята, та в Україні такі акції не робляться щоденно, тож усі свої заздалегідь заплановані заходи пересунула, аби зробити для талановитих дітей максимум корисного. Всі співаки активно налаштовані на пізнання, а головне — мають чудові голоси.

— Дехто зі співаків вважає, що виконання сучасної музики, в якій часто відсутня класична мелодика з природними інтонаціями, загрожує стану їхнього голосу. А от у вашому репертуарі є чимало музики ХХ століття, зокрема, А. Шенберга. Якою є ваша позиція щодо цього?

— Уявлення щодо шкідливого впливу сучасної музики на співацький голос є абсолютно хибним. Адже сучасна музика, як це не парадоксально звучить, у своїй суті подібна до барокової. Щоправда, на відміну від барокової вона потребує коментарів, бо якщо музиканти бароко шукали афекту, яскравого емоційного висловлювання, то сучасна музика апелює передусім до інтелекту. Та глибинна сутність сучасності та бароко є подібними між собою: вони несуть у собі не лише поверхневий емоційний ефект, до якого прийшов, зрештою, романтизм, де не треба було вмикати інтелект: там достатньо відчувати музику інтуїтивно. Крім того, партитури романтичних творів щедро оздоблені композиторами детальними вказівками щодо агогіки, динамічних нюансів і т. п. Натомість композитор барокової доби найчастіше залишав виконавцю абсолютно «голий» текст, що значно ускладнює процес осмислення й трактування партитури.

Я вже понад 17 років запроваджую у Європі, приміром, викладаючи в Оперній академії, що діє при Великому театрі — в Національній опері Варшави. Мені доводиться проводити студії також у Польщі, Словаччині, Литві...

— Як здобували свій викладацький досвід?

— Ще коли я щойно оселилася у Варшаві, до мене почали звертатися колеги за допомогою й консультацією щодо виконавства: як найкраще заспівати ту або іншу арію. Спочатку я зосереджувала увагу на суто технічних речах, водночас поступово почала приглядатися й до різного типу голосів. На перших порах не ризикувала торкатися будь-яких голосів окрім сопрано, оскільки, спираючись на власні відчуття, краще розуміла специфіку саме цього голосу. Крім того, завжди підходила до інших співаків і розпитувала про виконавські тонкощі, не стидалася ставити запитання, коли чогось не знала. Зізнаюся: сама вчуся весь час. У моєму репертуарі є досить різні за стилем твори, я не спеціалізуюся в якомусь одному стилі, одній епосі. Мені пощастило співати різноманітний репертуар з найкращими диригентами сучасності, тож завжди було в кого вчитися. Це найвидатніші диригенти сучасності, з якими мені випало творити музику, особливо старовинну: це британський клавесиніст, оперний диригент, фахівець з барокової музики Крістофер Хогвуд, Жан Клод Мальгуар — французький диригент, піонер барокового виконавства, Марк Мінковскі — диригент — візіонер, особливо у оперному репертуарі, Тревор Девід Піннок — британський клавесиніст, диригент, представник аутентичного виконавства, Оттавіо Дантоне — клавесиніст, засновник і керівник італійського ансамблю Accademia Bizantina, який спеціалізується на музиці XVII—XVIII ст. в аутентичному виконанні, Рене Якобс — бельгійський контратенор і диригент, володар премії «Греммі» та багато інших.

«СПІЛКУВАННЯ З ЄВГЕНІЄЮ МІРОШНИЧЕНКО СТАЛО БЕЗЦІННОЮ ШКОЛОЮ»

— Як вам вдалося опанувати надзвичайно важке мистецтво барокового виконавства? Яку роль у співацькій кар’єрі відіграла ваша наставниця Євгенія Семенівна Мірошниченко?

— До Євгенії Семенівни я потрапила після закінчення музично-педагогічний інститут у Рівному, маючи за собою серйозну фортепіанну, диригентську та загальну музичну освіту. Мала певний музичний багаж і вокальна практика: під час навчання я часто робила аранжування для вокального тріо «Сонет», з яким ми багато виступали і згодом навіть дійшли до першої програми телебачення. Мала також кілька років занять із моїм першим педагогом вокалу Надією Сафроновою, яка була ученицею Одарки Бандровської, племінниці славнозвісної Соломії Крушельницької, носія найкращої італійської вокальної школи.

Перший контакт з бароковим вокалом відбувся ще під час студій у Рівному, коли я мала виступи в Органному залі, зокрема з відомим органістом і музично-громадським діячом Орестом Ковалем. Барокова лінія моєї долі накреслилася аріями Й. С. Баха. І ця стежка виявилася найприроднішою: я почала рух від правильного джерела... Євгенія Семенівна зі мною займалася переважно італійською музикою, бельканто, й трохи російською, з’ясувалося, що це я скоріше привертала увагу Мирошниченко до старовинної музики, ніж вона сама. Упродовж багатьох років, вже по закінченні консерваторії, я надсилала їй ксерокопії нот концертних арій Моцарта, Генделя, що ніколи не звучали в Україні. Вона з великою цікавістю ставилася до них. Скажу більше: коли студенткою Ш курсу (а поступила я відразу на ІІ курс) отримала Другу премію на конкурсі у Хертогенбоші (Нідерланди, 1994), а співала там технічно не зовсім так, як рекомендувала Євгенія Семенівна, а більше користуючись власною інтуїцією, вона погодилася із моєю трактовкою, і сказала: «Добре, співай як тобі зручно». Причому я була хіба що не єдиною її студенткою, якій дозволялися такі вокальні «вольності». Водночас в аріях з її власного репертуару вона ретельно стежила за дотриманням її вказівок. І навпаки: в моїх інтерпретаціях старовинної музики вона абсолютно зі мною не сперечалася. Уявіть собі такий факт: на мій дипломний виступ (1995 рік!) саме з її ініціативи було запрошено працівників столичного радіо, які зробили запис усієї моєї програми...

Спілкування з Євгенією Семенівною стало безцінною школою не лише у професійному плані, а й у загальнолюдському. В період, коли я вже розпочала працю у Варшаві, мені зрідка випадало приїжджати до Києва й навіть ночувати у квартирі Мирошниченко, бо вона дуже сердилася, коли я зупинялася в інших людей. Пам’ятаю її дім, де було повно собак: вона часто підбирала на вулиці кинутих тварин, без шерсті, хворих, надалі опікуючись ними. Євгенія Семенівна завжди підтримувала своїх студенток... Притому це була неординарна особистість. Якось ми разом із нею їхали машиною, за кермом якої сиділа вона. Вела Євгенія Семенівна автівку абсолютно не зважаючи на дорожні знаки, за власними правилами! Нас добре струсонуло, на що вона спокійно зауважила: «Не переживай, масло з нас не зіб’ється»! Ця жінка була настільки виразна у будь-який момент свого життя, що кожна миттєвість здавалася продовженням якоїсь її ролі. Мене ніколи не полишало відчуття, що я маю контакт із дорогоцінним самородком, не до кінця відшліфованим, та в середині якого акумулювалася неприборкана вибуховість. Натомість точно знала, що коли треба було б поділитися не двома шматками хліба, а одним, то це точно була би Євгенія Семенівна. Спілкування з Мірошниченко дало мені проекцію усіх людських емоцій, цнот і слабостей водночас.

«АЛЬЧІНА — ЦЕ ТАКА СОБІ БАРОКОВА «ТРАВІАТА»

— Яку партія з-поміж цілого грона виконаних вами опер можна вважати «піком» вашої співацької кар’єри?

— Мені довелося брати участь приблизно у 50 оперних постановках, причому половина з них — барокові. Мабуть, з тих барокових, що я співала протягом 25 років, починаючи з опер Монтеверді, я виконала всі знакові партії у найвідоміших операх Генделя. І , напевне, найулюбленіші з-поміж них — розкішна партія Джіневри з опери «Аріодант», Клеопатра в «Юлії Цезарі», і звичайно — Альчіна з однойменної опери Генделя. Саме партією Альчіни я відзначила свій ювілей — 25-річчя творчої діяльності. По суті вона стала логічним підсумком того, чого мені вдалося досягти на оперній сцені за ці роки. Партія — надскладна, та притому найкрасивіша за музикою. Сама постать героїні надзвичайно суперечлива, з другого боку — це сильна чаклунка, з іншого — слабка, закохана жінка. В кінці опери вона програє через те, що, як звичайна людина, без тями закохалася. З технічного боку в цій партії поєднується легкий колоратурний спів, дуже просвітлений та сонячний, з драматичними і навіть трагічними епізодами. Цій партії має відповідати голос, здатний відобразити усю колосальну, різноманітну палітру переживань героїні... Ще я дуже люблю партію Донни Анни із «Дона Джованні» Моцарта. Її співала на різних сценах упродовж 20 років: у Франції, Німеччині, Бельгії, Люксембурзі, Японії, Польщі. За цей час, від першого мого виступу на сцені Льєжської опери образ моєї Донни Анни, як, зрештою, і я сама, зазнав певних трансформацій. А кілька місяців тому заспівала Донну Анну у прем’єрному спектаклі Польської Королівської опери.

«ДЛЯ СИНА НАЗАРА МУЗИКА — ЦЕ ІНТЕГРАЛЬНА ЧАСТИНА ЙОГО ЖИТТЯ»

— Ваш «послужний список» вражає кількістю різноманітних мистецьких проектів, майстер-класів, кількості СD, розгалуженому оперному і камерному репертуару. Як витримуєте такий напружений ритм життя і не лише встигаєте багато виступати на сцені, а ще й поєднувати це із викладацькою діяльністю?

— Не все із задуманого вдається втілити у життя. На жаль, доба має лише 24 години... Та головне, що встигла — це пізнати щастя материнства. Це найбільший та найцінніший здобуток у моєму житті. Синові Назарчику наразі 14 років, він вчиться гри на скрипці у спеціальній музичній школі Брюсселя. Сам собі обрав цей інструмент, коли буї ще 4-річним хлопчиком. Хоча у нашій родині ніколи скрипалів до того не було. Для Назара музика — це інтегральна частина його життя, і я впевнена, чим би він далі не займався, музика в його житті залишиться назавжди.

— Ви справляєте враження людини дуже вольової і цілеспрямованої. Чи вдавалося вам знаходили спільну мову з «радикальними» режисерами, і при цьому запобігати конфліктним зіткненням?

— На самому початку оперної кар’єри довелося зіткнутися з маніпулятивним, навіть агресивним способом режисерського втручання у мою роль. Пропонувалося виконувати на сцені такі речі, які суперечили самій музиці. І я збунтувалася, сказала, що не буду того робити, підсвідомо розуміючи, що мене можуть просто викинути зі спектаклю. Та хай як парадоксально, мене залишили у проекті й після того навіть стали ставитися із більшою повагою. А все тому, що відверто висловила свою аргументовану позицію. Згодом виникали теж різні колізії, та коли калібр таланту режисера, його концепція та аргументи були переконливими, я йшла за його задумом. Трапився, щоправда, один епізод, коли режисер був насправді сумішшю генія і психопата, і тоді мені прийшлося доволі складно. Та й у цьому випадку вдалося брати свій «ключик», а ним стала... християнська любов і пробачення. Варто не боятися йти на діалог із відкритим серцем, з любов’ю, і це дозволяє «розрулити» найскладнішу ситуацію.

— А хто головує у вашій родині?

— На щастя, у нашій родині поділені обов’язки. У мене чудесний чоловік. Він музикант, але обрав шлях дидактично-науковий, захистив дві дисертації, викладає історію музики і педагогіку. Він мене дуже підтримує у всіх творчих, сценічних починаннях. Я сама часто прошу його поради, адже він має гарний смак і як людина, яка мені близька по духу, завжди бажає лише найкращого.

— А як ваші батьки ставляться до обраної вами професії та сприймають вашу нинішню популярність у музичному світі?

— Думаю, що упродовж останніх 25 років вони мали можливість переконатися, що мною обрано вірний шлях, хоча на початку вони не були у захваті від моєї сценічної діяльності, намовляючи до більш стабільної викладацької кар’єри (батько пані Ольги є знаний педагог, ректор Національного університету «Острозька академія». Ігор Демидович Пасічник. — Н.С.). Та мені здається, що вони пишаються мною і сестрою Наталією.


Автор: Наталія Семененко
Фото: КОСТЯНТИН ГОМОН
Виконавці: Ольга Пасічник
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
Директор Ужгородської музичної школи знає, чому коли людина щаслива, її душа співає
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
«Життя моє - опера!»
Класична музика є пропуском у «клуб цивілізованих» – Василь Василенко
Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine