Стаття |
|
|
|
|
"Консерваторські" будні Майдану
28 лютого 2014, п'ятниця
Поширити у Facebook
Мітингарі зайняли Київську консерваторію 19 лютого, коли спалили Будинок профспілок. У гардеробі розмістили кухню. Навпроти — пункт прийому речей, за ним — пункт медичної допомоги.
На колонах висять аркуші з номерами телефонів психологічної допомоги, оголошення: "В ніч на 19 лютого з консерваторії пропав п'ятирядний баян".
—Наш побут розгорнувся тут спонтанно, — каже Ігор Сичук, 40 років. Чоловік у бронежилеті показує свій куток під колонадою на другому поверсі. По залі розкладені каремати і спальники. Біля дверей із табличкою "Бельетаж" спить мітингувальник. Між колонами стоїть чорний рояль, накритий сірою ковдрою.
—Спочатку нам виділили спортзал, а тепер тут розмістилися. Студенти нас не боялися, але й не сказати, що любили. Я розумію, вони на скрипках грали все життя, а тут такий контингент прийшов. А ректор консерваторії до нас дуже добре ставився — ми його чаєм поїли. Маю автограф того мужика, що грав на фортепіано в Українському домі. Він прийшов у бронежилеті, пальці чорні, але як грав гарно.
—То я теж грала на тому фортепіано, — озивається худа чорнява жінка, яка сидить на покривалі біля вікна. — Позавчора у нас був концерт-реквієм, зібралися десь чоловік 100.
56-річна Орися Стецяк працює концертмейстером у Львівській консерваторії. Підтримувала Майдан із листопада. Півтора місяця тому приїхала до Києва із скрипкою. Відтоді зіграла на Майдані понад 40 концертів.
—В останню хвилину взяла інструмент у Київ. Думала, та де я там гратиму. Тільки мене зі скрипкою побачили, підходить чоловік у Профспілках, організатор концертів — і почалося. Вдень ходила грати у палатках, чотири ночі грала на Грушевського, уночі — виступала на сцені Майдану. Навіть не знала, що так гарно граю. На роботі виконуєш класику — це звична річ, а тут граю Шуберта — люди плачуть.
Жінка сідає за рояль, виконує "Серенаду" Шуберта.
—Написано строго, а я дозволяю собі додати голоси. Це пробуджує сльози. На роботі вже всі знають, що я тут мозгами поїхала. Класичну музику подаю в такій манері, щоб людям було доступно. Скорочую, роблю мікси: можу Баха грати з Моцартом — фрагментами, бо як тільки Баха — то люди поснуть. Не уявляла, що мужчини такі чутливі до музики. Завжди стикалася у житті із черствими чоловіками, а тут такі полум'яні.
—Красиво играет, — до Орисі підходить чоловік у яскраво-синій шапці. — Я эту рояль хотел к нам в Одессу забрать. Мне как сказали, сколько она стоит — полтора миллиона гривен! С меня музыканты взяли слово, что инструмент не трону. Теперь на нас вся ответственность за все ценное, что есть в консерватории, — пояснює чоловік. Йому 43 роки, усі кличуть його Грішею. Прізвища не називає. Він — комендант мітингарів у Консерваторії. До цього працював вантажником в Одесі на ринку "Сьомий кілометр". На Майдані провів три місяці.
—Я из "Боевой сотни", самоорганизовались 19 февраля. Бог свел нас дураков в кучу, сказал: ребята, вам надо делать что-то, а не флажками махать. В первую ночь тут было человек 500 — негде было ступить. Мы договорились с администрацией Консерватории, нам дали добро тут быть. Только на четвертый этаж сказали не заходить — там дорогие инструменты. Ребята, на третий этаж только с бейджем "Бойова сотня", — кричить хлопцеві, який піднімається сходами на третій поверх. Вхід там перегороджено столом, стоять двоє постових. — Поймаю одного без бейджа — пошлю обоих на кухню, будете по 10 мешков картошки чистить.
Автор: Катерина Кисельова
Концертний зал: Великий зал Національної музичної академії
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: gazeta.ua
|