|
|
«Настав певний момент істини»
Академічному симфонічному оркестру Національної філармонії виповнюється 20 років
2 вересня 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook
Засновник і керівник колективу Микола ДЯДЮРА згадує, як все починалося
Народження цього уславленого, добре відомого за межами України колективу пов’язане безпосередньо з ім’ям нашого видатного співвітчизника, диригента Миколи Дядюри, який на прохання «Дня» розкрив деякі професійні таємниці диригентської професії і висвітлив окремі сторінки історії славетного колективу.
— Миколо Володимировичу, ви стояли біля джерел народження столичного Симфонічного оркестру та впродовж двох десятиліть брали найактивнішу участь у зміцненні й творчому зростанні цього колективу, то чи можете ви наразі на кшалт знаменитого французького короля, сказати: «Симфонічний оркестр НФУ — це я!»?
— Насправді, оркестр — надзвичайно складний організм, це великий колектив музикантів, фахівців, злагоджені зусилля яких, власне, й приводять до появи чуда під назвою музика. Виконавський рівень будь-якого оркестру визначає диригент: саме він відповідає за якість звучання. Якось видатний німецький диригент В. Фуртвенглер зауважив: «Дивна історія з одним диригентом — Віденський філармонічний оркестр звучить, як пожежна команда, а в іншого пожежна команда звучить, як Віденський філармонічний оркестр»... Нам за два десятиліття вдалося згуртувати колектив, так що навіть будь-який «вірус», здатний часом вражати будь-яке творче об’єднання, одразу наштовхнеться на потужний імунітет нашого мистецького колективу.
Хоча періодично відбуваються «вливання» нових сил... Життя не стоїть на місці, локальні вікові ротації та зміна поколінь — процес закономірний, утім, часто болісний. Однак основний кістяк оркестру залишається стабільним, і це надзвичайно важливо для тривалого й успішного функціонування колективу. Я зацікавлений, щоб кількість музикантів, які грають у нас довгий термін, переважала. Адже кількість часу, проведеного музикантами разом на сцені, зміцнює їхній творчий зв’язок, забезпечує досягнення рівня «гомеостазу» — духовного єднання всіх учасників процесу.
Перші роки були найважчими в біографії колективу. Поступово в цьому переконалися навіть ті, хто спочатку й не дуже підтримував ідею створення СОФ. Більше того, наш оркестр став активним і самодостатнім, демонструючи потужний виконавський потенціал.
Свого часу і міністр культури, який був ініціатором утворення цього оркестру, а нині це генеральний директор Національної філармонії Дмитро Остапенко, і Володимир Лукашев — тоді директор і художній керівник філармонії — дали зелене світло нашому оркестрові на шляху його професійного становлення. Майже одразу ми опинилися в центрі уваги кількох імпресаріо, які почали нас активно «вивозити»: кожні два-три роки ми гастролювали в Німеччині, Іспанії, Франції. Ці закордонні виступи надзвичайно «зцементували» колектив. Отримуючи можливість щорічно бувати на престижних світових сценах, залучаючи до співпраці видатних солістів, виконуючи складні програми, колектив поступово акумулював потужний заряд міцності та діставав додатковий імпульс для подальшого розвитку.
— Чи не ускладнилася нині ситуація із плануванням зарубіжних турне оркестру, та чи не спровокувала вона необхідність взяти тайм-аут в цьому сенсі?
— Торік ми гастролювали в Німеччині, а на початку цього року мали дуже насичений гастрольний маршрут Японією, й надалі плануємо гастролі в Німеччині. Звісно, оркестр живе гастролями, й хотілося б мати більше таких можливостей. Керівництво філармонії всіляко підтримує гастрольний вектор виконавської діяльності оркестру. Контракт підписується дирекцією, оскільки колектив оркестру — це частина філармонійної інституції.
— У вашому творчому портфелі як керівника Філармонічного оркестру понад 500 концертів, близько 300 нових програм і проектів, вражаючі за масштабом і складністю цикли симфонічних концертів. Як себе почуваєте, сполучаючи функції головного диригента театру Національної опери України та диригента Симфонічного оркестру філармонії?
— Це справді непросто. Часто буває так: зранку, приміром, репетиція «Турандот» в Опері, потім репетиція з оркестром, а ввечері — концерт уже у філармонії. Але водночас таке насичене життя є надзвичайно наповненим, і воно відповідає моїм внутрішнім настановам.
Для мене завжди був цікавим процес народження музичного спектаклю, де роль диригента є однією з визначальних. Так, в період 1989—1996 років., коли мені судилося бути головним диригентом Сеульського симфонічного оркестру і Симфонічного оркестру Кванг Джу, я разом із Національною оперною компанією Південної Кореї брав участь у постановці «Тоски» Дж. Пуччіні, «Паяци» Р. Леонкавалло та «Сільська честь» П. Масканьї. Тож до Національної опери я прийшов із певним досвідом оперних постановок. Безперечно, ця робота пропонує зовсім інший вимір людських відносин, творчих стосунків, інший масштаб художніх і технічних завдань. Уявіть собі цей величезний творчий організм — хор, оркестр, балет, солісти, і кожний зі своїм характером, своєю творчою індивідуальністю. Завдання диригента — безпосередньо під час вистави підкорити цю масу єдиному знаменнику. Волі диригента. Режисера. Зрештою — автора цього монументального дійства, що називається коротким словом — опера або балет.
Водночас наш Філармонічний оркестр — дуже близький, можна сказати, — рідний для мене колектив, і, говорячи про нього, я одразу стаю навіть трохи сентиментальним, оскільки великий і красивий період творчого життя пройдено разом саме з цим колективом...
Наступний сезон, який відкриється в Національній опері 3 вересня, ми започаткуємо новим проектом. Планується постановка твору сучасного українського автора, написаного вже «на адресу» Ф. Шуберта. Так ми реалізуємо задум створити цикл концертів, присвячених композиторам-велетням минулих епох. Обмінявшись своїми враженнями й спостереженнями над репертуаром оркестру з моїм учителем і колегою Романом Кофманом (між іншим, свій нещодавній 80-літній ювілей Роман Ісаакович відзначив тріумфальним виступом у Національній філармонії і за диригентським пультом!), ми дійшли спільної думки, що наш оркестр грає дуже багато музики доби романтизму, і щоб досягти певного стильового балансу, варто «посадити» музикантів на класику. Тобто настав певний момент істини, такий собі виховничий, художній момент усвідомлення необхідних концептуальних зрушень у репертуарній політиці оркестру. Я звернувся до кількох наших композиторів із пропозицією. Невдовзі побачимо, що із цього вийде.
— А яким чином тоді ваші планові виконання узгоджуються з пропозиціями «зі сторони» взяти участь у певних гастрольних поїздках за кордон, якщо запрошувальна сторона висуває свої вимоги до виконання певного «замовленого» твору?
— Врешті-решт, будь-які гастрольні поїздки пов’язані з комерційними розрахунками. І тут фактор бізнесу є визначальним: диктувати запрошувальній стороні свої умови ми не можемо. І все ж, в останній поїздці — в Німеччині — наш оркестр грав музику М. Скорика, на гастролях у Швейцарії виконували твори Є. Станковича, у Франції ми презентували музику В. Бібка, і французька аудиторія прийняла її дуже добре. Втім, ми завжди намагаємося орієнтуватися за ситуацією. Ось на початку нинішнього року під час гастрольного туру до Японії ми вкотре мали нагоду переконатися в тому, що японці з відкритим серцем сприйняли музику Скорика. Звісно, зараз до Україні у світі підвищений інтерес...
В Японії, де ми мали 11 концертів (Токіо, Саппоро, Хіросима, Нагоя), всі музиканти це відчули на першій же репетиції, коли солістка-японка підійшла до нас із прапором України і звернулася до нас українською мовою... Це було дуже зворушливо.
Ми виконували Дев’яту симфонію Бетховена і Дворжака, Симфонію №5 Чайковського, «Гуцульський триптих» Скорика, фортепіанні концерти. Виступали в найкращих залах, зокрема в Токіо ми заграли у знаменитому Suntory Hall. Наш виступ відвідала дружина тоді ще чинного імператора Японії Акіхіто — Мітіко. Це була для нас і всіх присутніх велика честь.
— У випробувальний для нашої країни час у кожної людини підсвідомо виникає запитання: «А що ти зробив для рідної країни в тяжку для неї годину? Яким чином ви і ваші артисти маєте можливість долучитися до програм, покликаних зміцнити бойовий дух наших бійців у АТО?
— Ми завжди прагнемо реагувати на актуальні виклики сьогодення. Зрештою, коли сталася трагічна загибель Небесної Сотні, філармонія відгукнулася миттєво. У свою чергу керівництво Національної опери створило спеціальні програми для бійців АТО: для них є вільний вхід, і вони можуть відвідувати спектаклі безплатно. Крім того, окремі наші артисти самостійно виїжджали з виступами в зону АТО. Втім, організація виїзду туди цілого оркестру, навіть з огляду на технічну складність, виглядає на часі доволі проблематично.
— Сьогодні ви, концентруючи у своїх руках дієві важелі керівництва двома уславленими симфонічними колективами України, вочевидь, маєте власну візію щодо ролі та місії музики для утвердження європейського іміджу нашої держави у світі?
— Як диригент, я усвідомлюю певний моральний обов’язок перед автором — творцем партитури, яку ми з моїми колегами-музикантами беремося «розшифрувати» й донести у перфектному вигляді до слухацької аудиторії. Мені доводилося стояти за пультом перед багатьма оркестрами різних країн. І я завжди захоплювався особливою колективною енергетикою цих оркестрів. Музиканти симфонічного оркестру завжди репрезентують зразок людської та мистецької солідарності та єднання. Цими фундаментальними принципами вони щедро діляться зі слухачами, де відбуваються концерти. Тож для мене завжди велика честь презентувати високе класичне мистецтво, народжене в Україні, адже музична мова, як відомо, не вимагає додаткового перекладу, оскільки вона йде від серця до серця.
Автор: Наталія Семененко
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Диригенти: Микола Дядюра
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: Газета «День»
|