|
Євген Громов: «Автором міг бути саме Нестеров»
Піаніст Євген Громов розповів про ідею концерту «MEDITATIO 1», присвяченого пам'яті музиканта Олександра Нестерова (1954 – 2005)
18 вересня 2013, середа
Поширити у Facebook
Як ви познайомились з Олександром Нестеровим?
У моїй свідомості не закарбувався сам момент знайомства з Олександром. Але точно можу сказати, що до цього причетна Алла Загайкевич, мабуть, саме вона нас і познайомила. Відколи я почав мешкати на Нивках, ми з Нестеровим стали сусідами. Він жив у приватному будинку, де й народився, там жили і його батьки. Нестеров грав у тріо з Петром Товстухою та саксофоністом Юрієм Яремчуком. Вони активно займались новою імпровізаційною музикою, це був власне free-джаз. Я ніколи джазом особливо не цікавився, але цікавився сучасною аванґардовою музикою. І наші смаки і погляди збігалися дуже в багатьох напрямах. Ми познайомилися в роки так званої «перебудови». Саме тоді знову відкрилися (після короткої «відлиги» 60-х) інформаційні шлюзи. Нестеров багато замовляв дисків в Америці та Європі через своїх приятелів.
Що за людиною він був?
Він був специфічною людиною. Не знаю, чи можна назвати його відкритою людиною, але він був інтелігентним внутрішньо. Ми з ним багато говорили про аванґардову музику, і мене захоплював рівень його знань у цьому питанні, це попри те, що він самотужки пройшов цю «школу», сидячи в абсолютно глухій провінції, якою на той час був (а в музичному відношенні залишається з деякими поправками і сьогодні) Київ. Він добре орієнтувався у ситуації з українською композиторською школою, в першу чергу школою Б. М. Лятошинського, учні котрого становили групу, знану в світі як «Київський аванґард», цінував творчість Сильвестрова, Грабовського. Імпонував також його потяг до експериментаторства, творча відкритість. За людськими якостями він був досить стриманим, тихим; як зараз бачу його посмішку, можливо, трохи лукаву… Зі свого боку я давав йому багато нот фортепіанної музики, він навіть сам розучував п’єси Штокгаузена.
Його цікавила американська музика - Кейдж, Фельдман, Беббітт, Вуоринен, Вольпе, Картер, Крам, Браун, Вульф... Коротше, він був в курсі сучасного музичного процесу, і мене це теж дуже дивувало, тому що я знав людей, які, викладаючи в консерваторії, не знали навіть десятої частки з того, що знав він. В його особі я відчував якийсь свіжий та абсолютно живий процес, людина розвивалася ніби сама по собі, була абсолютно незаангажована. Йому була властива медитативна свідомість. З іншого боку, він був досить сміливою людиною, бо знав, на що йде. Адже коло його однодумців було надто вузьким, вкрай небагато людей дійсно розуміли і поділяли напрямок його пошуків.
Як виникла ідея концерту, судячи з усього, поштовхом було щось інше, щось поза всякими ювілейними чи пам’ятними датами?
Не зовсім. І от це дійсно дуже дивно. Я був на концерті «Кронос-квартету» в театрі ім. Франка. Концерт, організований ініціативними та амбітними молодими людьми Олександрою Андрусик та Євгеном Шимальським та їх концертною аґенцією УХО, був досить довгим, і я час від часу «переміщався» в якісь свої внутрішні світи. У певний момент переді мною чомусь виник образ Олександра, і я відчув його присутність. В цю мить я абсолютно точно знав, якою би була його реакція на виступ «Кронос-квартету», бо цей ансамбль Нестеров знав як ніхто. І спонтанно виник внутрішній діалог з ним. Враження від «Кроноса» перейшло в спогади про самого Нестерова, про те, що він робив, що слухав… Наступного дня (вірніше ночі) я відчув, що хочу цей наш з ним діалог продовжити, але вже публічно. Невдовзі з’ясувалось, що саме тієї ночі (з 5 на 6 липня напередодні Івана Купала 2005 року) Олександр помер. Є щось містичне в усьому цьому. Бажав би в даному концерті показати те, що, власне, ми обидва любили, і, насамперед, любив він. Я вже давно мріяв започаткувати цикл «Медитація». Мій виступ і стане першим у циклі концертів з однойменною назвою. Але це абсолютно не концерт, принаймні в традиційному значенні слова. Я назвав би його (кажучи красномовно і точно) ритуалом. Ритуал є демонстрацією форми, що втілює не стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них – визначення, повагу. В широкому розумінні слова, ритуал – це вшанування, але вшанування не пам’яті Нестерова, а його самого, бо він для мене живий.
В ролі кого у цьому ритуалі виступаєш ти?
В ролі «нікого», «порожнечі» в дзенському розумінні слова. Мені б хотілося взагалі відсторонитися від себе заради того, щоб ці арабески, акорди, окремі ноти на межі чутного, а особливо паузи (музика за слуховою межею) пройшли крізь свідомість слухача та змінили її, щоб вони зупинили відчуття часу. В цей потік треба увійти. Свою роль бачу в тому, аби стати провідником тих сміливості (щоб не сказати – творчої мужності), таланту, тонкощів, нюансів та напівнюансів, що закладені в цих композиціях. Є композитори, їх твори, паперові партитури цих творів, точність їх виконання, і т. ін.… Але за всім цим стоїть ще щось. От стати містком між тим невимовним, невловимим, непередаваним, що є в музиці, і слухачем – це і є моя мета. Я навіть не розглядаю цей проект як свій власний.
Розкажи трохи про програму
Вона наскрізь складається з музики із сильним і концептуально загостреним медитативним елементом, уповільненим і прихованим дискретним розвитком, відсутністю психологізму та становлення форми. Але медитативним не в загальновизнаному розумінні. Певною мірою взагалі вся музика є медитацією. Традиційно вважається, що медитативна музика – це тиха гарна мелодія, яка провокує мрійливі образи, принаймні розслаблює чи заспокоює. А тут цього немає абсолютно, тут діаметрально протилежна ситуація, не розпливчастість, а саме необхідність знаходитись в даній миті, не відволікаючись. Просто слухати, уважно слідкувати за кожним звуком, включаючи дратуючі звуки зовнішнього середовища та слухацької аудиторії. І хто не зможе цього зробити, то йому буде дуже важко слухати таку музику. Ця музика у певному сенсі статична, вона повністю дисонансна, в основному тиха, хоча є й гучні конструкції. Я вже не кажу про те, що автори, які будуть представлені – Кейдж, Штокгаузен, Фельдман, Куртаґ – це найгучніші імена сучасної аванґардової музики, потрясаючі композитори і потрясаючі особистості. Програма для мене склалася як давно омріяна цілісність. Впевнений, що для більшості слухачів ця музика незнайома. І якщо ти цього не знаєш, але слухаєш дуже уважно і від цього слухання в тебе не починають боліти зуби-голова-серце, то неможливо відділити одну п’єсу від іншої, встановити, яка котрому авторові належить. Це ніби одна нескінчена композиція, мета-музика. Я власне граю це як одного (над)автора. І можливо, ним міг бути саме Нестеров…
Автор: Олеся Найдюк
Виконавці: Євген Громов
Джерело: uaculture.com
|