Інтерв'ю |
|
|
|
|
«Створювати звуковий образ української музики у світі»
програмна директорка Open Opera Ukraine Анна Гадецька
7 серпня 2023, понеділок
Поширити у Facebook
Про гастрольну подорож та про подальші плани партесної лабораторії розповіла music-review Ukraine програмна директорка Open Opera Ukraine Анна Гадецька.
Мистецтво в Україні живе і продовжує розвиватися під час війни – між повітряними тривогами і блекаутами, завдяки впертій, самовідданій, на межі емоційних ресурсів праці його дієвців. І що більше ракет летить в українців, то більшою є жага говорити про себе собі і світові.
Ансамбль «Partes», що сформувався в рамках ініційованої Open Opera Ukraine лабораторії з вивчення і презентації вокальної музики українського бароко «Musica sacra Ukraina», повернувся із фестивалю «Kolory Polski» у Польщі і розпочав запис нового альбому партесної музики в рамках проекту «Дилецький: must hear» за підтримки Українського культурного фонду. Про гастрольну подорож та про подальші плани партесної лабораторії розповіла програмна директорка Open Opera Ukraine Анна Гадецька.
- Розкажіть, будь ласка, що це була за подорож і як вона виникла?
- Вона мала цікаву передісторію, і показує те, як люди мистецтва тут наразі живуть і діють – завдяки суто особистісним, людським контактам і зв’язкам. Минулого року, коли наприкінці серпня ми виступали на фестивалі у Перемишлі, на нашому концерті побував директор Лодзької філармонії пан Томаш Бембен (Tomasz Bęben). Він і запросив нас взяти участь у фестивалі «Кольори Польські» («Kolory Polski»), засновником і керівником якого він є вже багато років (цьогоріч відбувся 24-й фестиваль).
Подія відбувається під почесним патронатом маршалка Лодзького воєводства пана Ґжеґожа Шрайбера, а реалізацією фестивалю займається команда Лодзької філармонії імені Артура Рубінштейна. Зазвичай кожен колектив має на фестивалі по одному виступу. Але пан Бембен спільно з паном Шрайбером зробили можливими для нашого ансамблю, як виняток, три концерти. В Лодзькій філармонії працює наша співвітчизниця, музикантка за фахом Юлія Юрчак, яка у 2014 році виїхала з Криму.
Вона нами опікувалася, допомагала в усіх організаційних питаннях.Ми також мали фантастично цікаві екскурсії по Лодзі та тих місцинах, де відбувалися концерти. Загалом, завдяки організаторам відчували себе рівними серед інших учасників. І це заслуговує окремої подяки.
- Якими є «Кольори Польські»? Які фестиваль має жанрові, стильові орієнтири?
- На фестивалі «Кольори Польські» звучить найрізноманітніша музика: це може бути класична музика, госпел, джаз, фольклор. Одна з ключових ідей фестивалю полягає у тому, щоби провести концерти у маленьких містах Лодзького воєводства, із населенням часом навіть до 10 тисячі мешканців. Представити там музику у гарному виконанні та приділити увагу культурним особливостям місцини. Ми виступали у Розпші, Кутно та Вєрушуві (Rozprzа, Kutnо, Wieruszow). Навіть за відсутності концертних залів у таких містечках є костел, де й проходять концерти. Публіка – найрізноманітніша, в основному, місцеві мешканці. Деякі слухачі приїздять на концерти з інших містечок воєводства, пересуваючись на велосипедах. Їх називають «колесовими меломанами». Вони тримаються купи як певна спільнота, мають свою айдетику, і ставлення до них шанобливе. А вже на другому концерті ансамблю «Partes» були присутні українці, які живуть у Польщі.
- Які твори ви виконували? У концертах також брала участь постійна учасниця київських (і не тільки) барокових імпрез Наталія Фоменко, котра грала на органі.
- У нас був запит від організаторів на те, щоб на концертах звучав орган. Тому наша програма складалася із псальмів, партесів та органних композицій, які Наталія Фоменко вибрала з польської табулатури Яна з Любліна. Також ми вперше заспівали один з партесних концертів Дилецького з органом. І це не суперечить історичній достовірності, оскільки у джерелах, що відносяться до часу побутування партесного співу, є побіжні згадки про поєднання такого співу та органу у греко-католицькій церкві.
Декілька псальмів також прозвучали у супроводі органу. Псальмами ми розпочинали наші концерти. Співаки самі придумали, як будувати драматургію цих творів, урізноманітнювати звучання, коли ідентичний музичний матеріал повторюється на велику кількість куплетів. Думаю, ми і надалі співатимемо псальми – вони дуже виразні, гарно звучать і в чоловічих, і в жіночих голосах, різними кількісними складами виконавців. Наші концерти завжди завершував Гімн України, аранжований на 12 голосів у партесному стилі Євгеном Маляревським.
Таким чином, ми у різних жанрах представили українське бароко, зв’язавши його з польською культурою. Заспівали також і композицію польською мовою – це «Молитва для діток, які йдуть спати» композитора Вацлава з Шамотул, музика середини XVI cтоліття. Текст у перекладі ось такий приблизно: «Вже смеркається, настає ніч. Попросимо Господа, щоб Він був нашим стражем. Щоб оберігав Він нас від злих сил, від тих, хто приходить у темряві ночі». Ренесансова музика, і є в ній чимало спільного з ранніми партесами, ті ж самі риторичні фігури.
- Текст дуже актуальний, як на наші українські реалії. І сили зла нині набули матеріальної подоби…
- Перший концерт (у Розпші) у нас відбувся тоді, коли російські ракети атакували Одесу. В нашому колективі є співачка родом з Одеси. Її родина – батьки, чоловік, донька – дивом вціліли, в той час як будинки сусідів були зруйновані. Вибуховою хвилею заблокувало двері, вікна в їх помешканні були заґратовані, і вони не могли вибратися з дому, аж поки сусід не зрізав ці ґратки. Зрозуміло, що вона пережила тієї ночі, знаходячись далеко від рідних. І у своїй передмові я говорила про це перед концертом. Нам важливо, щоб наш голос чули, нас підтримували не тільки постачанням зброї, дипломатичними конвенціями. А й щоб нас розуміли як частину загальноєвропейського простору, котра водночас має свої традиції, свій погляд.
-Які іще партесні концерти були у програмі?
- Співали також інші твори Дилецького – «Смерти празднуєм умерщвленіє», «О, сладкій світе», «Тіло Христово», Воскресенський канон. І, звісно, дванадцятиголосні концерти, адже така кількість голосів і тембральних барвів завжди справляє потужне враження. Фінал програми – саме Воскресенський канон.
Через свою складність і масштаби цей твір потребує просто-таки спортивної витривалості. Попри те, що треба розрахувати сили і доспівати до кінця, слід також дбати про виражальні засоби і драматургію. Тому гастролі стали, окрім іншого, й підготовкою до запису нового аудіодиска в межах проєкту «Дилецький: must hear». Запис наразі вже триває, а презентацію релізу заплановано на середину вересня. Воскресенський канон ми готуємо у двох наявних на сьогодні версіях.
-Як польська публіка сприймала партеси?
-Відгуки дуже теплі. Коли звучить 8-ми, 12-голосся, це завжди справляє неймовірне враження. Жодного уявлення про український партесний спів польські слухачі не мали, тому те, що вони почули, їх суттєво вразило. Краса і потужність голосів наших співаків також викликали захват.
Поки-що (це і погано, і добре надихаюче водночас) ми не маємо звукового образу української музики, зокрема й української барокової музики у світі. Він відсутній. Тому чудово, що ми можемо його формувати максимально якісно (говорю це про учасників ансамблю «Partes» впевнено, адже підготовка є системною, а занурення у стиль щоразу глибше) і презентувати на різних світових майданчиках. Першого вересня ансамбль «Partes» матиме концерт в нідерландському Утрехті в рамках основної програми FESTIVAL OUDE MUZIEK UTRECHT 2023 - REVIVAL – одному із найповажніших фестивалів старовинної музики у світі. І українські партеси звучатимуть там уперше.
Я переконана, що наша музика може стати цікавою для вивчення й опанування за кордоном – не менш цікавою, ніж вже відомий західноєвропейський бароковий репертуар. Добре, якщо партесами почнуть цікавитися і виконувати іноземці – принаймні, чехи, словаки, словенці, поляки. Гадаю, ми робитимемо у майбутньому колаборації.
Наше завдання – осмислювати себе в цьому світі, вписувати себе в нього не лише тим, що показувати на гастролях виключно українські програми. Треба мислити себе в різних контекстах, шукати ці паралелі – десь очевидні, десь парадоксальні. Ми співали польську «Молитву» після Воскресенського канону і ставало зрозуміло, що це одна граматика – різні культури по-своєму асимілюють одне і те ж саме, говорять про одне і те ж саме, використовуючи різні кольори.
Автор: Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ
Фото: Dariusz Kulesza
|