| Стаття |
|
|
|
|
24 березня 1900 року народився великикй український співак Іван Козловський
25 березня 2018, неділя
Поширити у Facebook
Іван Семенович Козловський походить із села Мар’янівки, що неподалік Василькова (нині Київська область). Тут він народився у співочій селянській родині.
З шести років навчався у сільського вчителя Сисоя Саєнка, який розгледів у маленькому учневі талант до музики й величезне бажання вчитися.
«Янголятко», як називали хлопчика за його справді янгольський голос – віддали до церковної школи у Києві. Семилітнім Івась почав співати в хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря, де мешкав упродовж десяти років. Тут співав також і рідний Іванів брат, Федір, у майбутньому – теж відомий співак. (До речі, 1919р. Федір Козловський виїхав на гастролі до Західної Європи, а коли дізнався, що Червона армія захопила Україну, вирішив не повертатися. Наслідком цього стало те, що, попри світову славу, Іван Козловський впродовж усього життя був «невиїзним»).
У 12 років Івась опинився в Духовному училищі.
Пізніше Іван Семенович згадував, що перед тим, десь 10-річним, співаючи разом зі своїми однокашниками у Китаївській пустині під Києвом, він зустрів сивого поважного чоловіка, який дуже уважно прислухався до їхнього співу. Чоловік почав розпитувати Івана — хто він і звідки, де навчається. Порадив наполегливо вчитися, й не лише співу, а всім наукам – бо майбутнє, за словами співрозмовника, на Івана чекало велике, тож мусив бути освіченою людиною: «Вчись, хлопче, шануйся, і дай тобі Боже співати довгі літа людям на радість!» — сказав наостанку чоловік. Це був великий український композитор Микола Лисенко.
1917р. Іван Козловський вступив до Київського музично-драматичного інституту. Наприкінці 1918-го почав працювати у Полтавському музично-драматичному театрі. Затим його забрали до Червоної армії.
Повернувшись, співав у Харківському, Полтавському, Свердловському оперних театрах. До речі, в Полтаві дебютував у ролі Петра в «Наталці- Полтавці» Миколи Лисенка. А на службу їздив верхи: залишав коня на прив’язі й ішов виконувати арії...
1926р. Козловського прийняли до Великого театру СРСР. Завдяки дивовижному діапазону він уже в перший сезон виконував усі головні партії тенорового репертуару. Успіх був фантастичний: спектаклі за участю Козловського відбувалися з аншлагом. Без перебільшення, всенародне визнання принесла співакові вже перша партія — Юродивого в опері «Борис Годунов» М.Мусоргського.
У роки Другої світової війни Козловський давав концерти на фронті, передавав власні кошти до фонду оборони та а відбудову українських міст. Загалом же маестро дав благодійних концертів на 3,5млн.радянських рублів.
Він був глибоко віруючою людиною, що було викликом системі войовничого атеїзму. Відомо, що під час концерту в Кремлівському палаці з’їздів співав різдвяні колядки, й то без цензурних купюр на кшталт «Новий рік народився»: «Ой радуйся, земле, Син Божий народився».
Справді легендарним став виступ Івана Семеновича на урочистому зібранні з нагоди 200-річчя Великого театру: він представив близько 200 імен видатних українських співаків, які створили славу російської і світової опери.
А трохи пізніше взяв під свою опіку створення Меморіального музею М.Лисенка в Києві та наполіг на внесенні до екпозиції світлин українських солістів імператорської опери, які виконували твори Лисенка в часи заборони українських мови та мистецтва. Саме Козловський відіграв і чільну роль у створенні в Києві Музею М.Заньковецької.
Велика дружба пов'язувала Івана Козловського з українським співаком-басом Борисом Гмирею. Нащадками залишився запис (на жаль, єдиний) дуету двох видатних виконавців – «Коли розлучаються двоє» Миколи Лисенка на вірші Гайнріха Гайне.
Велику частину концертного репертуару І.Козловського становили українські народні пісні, романси М.Лисенка та інших українських композиторів, переважно на вірші Т.Шевченка. 22 з них записані на платівки. ДО свого 70-річчя записав платівку «Українскі колядки». Більша частина накладу була знищена за наказом цензури.
Один із найкращих творів музичної Шевченкіани – унікальний запис вокального монологу М.Лисенка на слова Т.Шевченка «Мені однаково», що його виконує І.С.Козловський у супроводі оркестру Великого театру.
Щороку Іван Семенович приїздив до Канева – вклонитися Кобзареві. Приїздив не сам – із колегами-співаками, з дитячим хором рідної Мар'янівки, з якими виконував твори на слова Т.Шевченка. Коли місцеві владці спілкувалися з ним російською, перебивав з іронічною посмішкою: «Що це ви до мене російською говорите? Я рідної мови не забув!». І щоразу говорив: «Приїхав попрощатися з моєю милою Україною»…
Ще один близький товариш Козловського – поет-академік Максим Рильський. У Мар'янівці збереглися два дуби, що їх митці посадили разом.
Востаннє І.С.Козловський приїхав до України й до своєї Мар'янівки за 4 роки до смерті. Усно заповідав поховати себе у Мар'янівці: спланував парк біля батьківської хати — з алеями у формі хреста, в центрі якого хотів бути похованим. Парк особисто заклав 1970 р., тоді ж власним коштом заснував у рідному селі й музичну школу, придбав електроорган, два роялі, повний комплект інструментів для духового і симфонічного оркестрів. Сам шукав і викладачів. А з хором мар'янівських школярів дав кілька концертів у Києві, Каневі, Черкасах та інших містах.
1954р. Козловський залишив Великий театр, але продовжував активну концертну діяльність, яку сполучав з керуванням Державним ансамблем опери.
Іван Семенович не був щасливим у особистому житті. Розлучився з першою дружиною. Взяв шлюб з актрисою театру і кіно Галиною Сергеєвою, у подружжя народилося дві доньки.
Однак у 76 років актриса покинула чоловіка і вийшла заміж за 78-річного актора В.Горбунова. Згодом причиною розлучення Г.Сергеєва назве те, що Козловський «мало дарував їй подарунків»…
Великий тенор доживав віку самотнім. Сучасники розповідають, що дуже тужив за Україною. Мріяв на схилі днів піти в Україні до монастиря.
Останній виступ Івана Козловського відбувся 1 лютого 1989р.
Помер Іван Семенович Козловський 24 грудня 1993р. від запалення легень. Остання книжка, яку тримав у руках – про місто Васильків, від якого рукою подати до рідної Мар’янівки…
Козловський володів унікальним тембром голосу - італійці називають його «argenteo» — сріблястий. Він виконав 50 різноманітних оперних партій, безліч концертних творів Моцарта й Бетховена, Шуберта і Шумана, Чайковського і Лисенка, Гулака-Артемовського і Глинки, Ліста і Рахманінова.
Козловський ціле життя був великим українським патріотом. Говорив українською, вчив і доньок, не раз соромив земляків, які цуралися рідної мови. В його репертуарі були «політично небезпечні» «Мені однаково» на слова Т.Шевченка, пісні січових стрільців, колядки та щедрівки.
Радянською й нинішньою московської владою робилося і робиться все, щоб викреслити українські сторінки біографії та творчості С.І.Козловського. Чимало його творів українською не перевидавалися понад півстоліття. У російських довідниках і біографічних виданнях не згадується, що Козловський виконував твори українських композиторів та українські пісні, хоча в репертуарі маестро – понад 100 українських вокальних шедеврів.
Та українці пам’ятають, люблять і шанують свого генія. У Мар’янівці на Київщині створено Меморіальний музей І.С.Козловського, на території якого встановлено пам’ятник співакові. Також є пам’ятник митцеві й у Києві, в провулку ім.Козловського. На Хрещатику діє концертний зал імені І.Козловського. А в березні минулого року на на одній із будівель Михайлівського Золотоверхого монастиря встановлена меморіальна дошка на вшанування пам’яті великого українського співака.
І, звичайно ж, найкращим пам’ятником великому українцеві Іванові Козловському є його неповторний голос, який впізнаєш із перших нот з душевним трепетом і захватом.
Автор: Олена Бондаренко
Джерело: ridna.ua
|