|
“До перемоги”
Під такою назвою твір для вокального секстету й оркестру Олени Ільницької закривав фестиваль “9. Дні української музики у Варшаві”
15 вересня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
Польські музичні критики високо оцінили прем’єру, яку представили слухачам музиканти Симфонічного оркестру Вроцлавської філармонії NFM, вокальний секстет proMODERN і диригент Роман Ревакович.
“Вже в назві “До перемоги” є посилання на жорстоку реальність, яка чиниться поряд з нами сьогодні – російська агресія проти України продовжується і у назві твору відчувається бажання композиторки її скорішого закінчення, віра у подолання російського варварства, яке загрожує всьому світу руйнуванням. Майже годину лунає цей потужний твір, який показує слухачам різні розміри шляху до перемоги, в тому числі українських героїв, що віддали свої життя на захист не лише своєї держави, а й усієї європейської цивілізації....
Про те, як народився твір для вокального секстету й оркестру “До перемоги” розповіла композиторка Олена ІЛЬНИЦЬКА:
- Твір мені замовив написати маестро Роман Ревакович. (Він є засновником та головою Фундації «Pro Musica Viva», що займається промоцією та підтримкою різноманітних музичних ініціатив; також виступає як диригент та організатор музичних фестивалів та інших заходів, пропагує українську музику у Польщі й польську — в Україні.
З 1999 року організовує фестиваль ”Дні української музики у Варшаві”, концерти якого проходять у найпрестижніших концертних залах столиці Польщі.- Т.П.).
Пан Ревакович не ставив умови - який має бути твір, про що. Умовою був лише склад (тобто вокальний секстет з оркестром) і хронометраж. Зараз ми всі думаємо про одне - як вигнати з нашої землі російських окупантів і аби скоріше українські вояки перемогли ворога, закінчилася ця жахлива війна, розв’язана московитами. Тому у мене вийшов твір, який назвала “До перемоги” і це саме те, про що думає і мріє кожен українець. Мені важливо було показати важкий шлях до перемоги, ми ж розуміємо, що швидкою і легкою вона не буде. Центральним, кульмінаційним моментом твору є а капельна обробка пісні «Пливе кача», яка має дуже потужну символіку, зрозумілу всім українцям.
Я не була на всьому фестивалі, а лише не останньому концерті, де відбулася прем’єра мого твору для вокального секстету й оркестру, а також прекрасного Концерту для гобоя з оркестром Богдани Фроляк. Цей фестиваль - дуже важлива подія, і мені дивно, що на неї в Україні мало уваги звертають представники ЗМІ й музичні критики. Шкода, що цей масштабний фестиваль, який відбувається за межами нашої країни не був широко розрекламований серед меломанів.
Програма - цікава, потужна, виконавці - переважно польські митці, які фантастично виконували твори українських авторів. Такі творчі проєкти привертають увагу до нашої країни, культури.
- Ви вперше брали участь на цьому фестивалі?
- Вперше я була на “Днях української музики у Варшаві” ще до війни - у 2019 році, коли був представлений мій камерний твір «Серенада» для скрипки і фортепіано. Його виконували: піаніст Богдан Кривопуст і скрипаль Андрій Павлов. Нині на цьому фестивалі відбулася моя прем’єра - “До перемоги”.
- Пані Олено, де і як для вас розпочалася повномасштабна російсько-українська війна?
- У Києві. Прокинулася, як і всі, від вибухів... Спочатку, послухавши новини, вважала, що треба не панікувати, ворога викинуть за два - три тижні, і треба почекати... Наївно думала, що все швидко закінчиться...
Мої батьки живуть у Тернополі. Ще до війни купила квиток і збиралася поїхати на вихідні їх провідати, але скасувала ту поїздку, і залишилася у Києві. Та зателефонував брат зі Львова і переконав, що, оскільки воювати я все одно не буду, а сидіти у столиці небезпечно, і всі родичі за мене хвилюються, то не потрібно залишатись у Києві.
У перші дні війни брат займався евакуаційними питаннями (у Пороховій вежі вони створили центр допомоги біженцям) та допоміг, через свого знайомого, аби я потрапила на автобус, який повинен був їхати до Львова. Але через те, що мости були зруйновані і Житомирською трасою їхати було неможливо, довелося їхати іншою дорогою і нас привезли до Чернівців. Потім доїхала до батьків у Тернопіль. Там після кілька тижневої перерви продовжила працювати онлайн.
Я викладаю у Дитячій школі мистецтв №6 ім. Г.Жуковського, Київській дитячій музичній школі №15, а також в той час ще викладала на кафедрі композиції НМАУ. Тоді у соціальних мережах бачила багато інформації про те, як музиканти працюють на підтримку України - грають благодійні концерти, ведуть просвітницьку діяльність, збирають кошти на потреби України. Перебуваючи у Тернополі я зрозуміла, що викладати дистанційно зможу будь-де, а плести маскувальні сітки і без мене є кому.
Я хотіла робити щось важливіше, власне як музикант, тому вирішила поїхати на захід, а саме до Франції (там живе моя сестра). Вже через місяць брала участь у концертах, як піаністка, акомпанувала співакам й інструменталістам серед яких Олександра Майєт (меццо-сопрано), Ірина Кишлярук (сопрано), Богдан Сидоренко (кларнет), Мар’ян Гринишин (флейта), хоча у Києві виступала, хіба що на шкільних концертах сольно чи акомпануючи дітям. Усвідомлення того, що я працюю на перемогу України допомагало переживати той дуже психологічно важкий час.
- А зараз ви де живете?
- Зараз я перебуваю на творчій резиденції в Німеччині.
- Пригадаймо двох особистостей - Івана Карабиця та Мирослава Скорика, у яких ви вчилися. Світла їм пам’ять! Якими ви їх запам’ятали?
- В Івана Федоровича я провчилася всі п’ять років у Національній музичній академії України, а у Мирослава Михайловича проходила асистентуру-стажування при кафедрі композиції НМАУ.
Велика повага до них обох, бо це були талановиті композитори, цікаві й ерудовані творчі особистості. Особливо теплі відчуття мала до Карабиця. Він був стриманим чоловіком, інтелігентним.
Ніколи не дозволяв собі казати щось зайве, а ще мав тонке почуття гумору, я б сказала англійське. З ним було цікаво спілкуватися, він був дуже чіткий, конкретний, як педагог. А ще дуже надійна і доброзичлива людина. Його смерть стала важкою втратою й у мене навіть розпочалася депресія, важко було розуміти, що ніколи вже не побачу цю світлу людину.
Мирослав Михайлович був доброзичливим і запам'яталося, як вмів весело жартувати, інколи розряджаючи обставини. Скорик і Карабиць були геніями й дуже шкода, що земне життя у цих композиторів було не довгим... Я працюю з дітьми, і часто на своїх уроках показую їхні твори, зокрема фортепіанні “Прелюдії” Карабиця, або якусь з Partit Скорика.
- Судячи з успішної прем’єри твору “ До перемоги” у Польщі, музику ви продовжуєте писати... Встигаєте вчитися, виступати й композиторська діяльність продовжується.
- Так, намагаюсь працювати. Це замовлення від Романа Реваковича стало для мене хорошим стимулом і поштовхом до творчості. Хоча практично весь 2022 рік я була в якомусь заціпенінні, і це при тому, що перебувала за кордоном. Перші пів року я здригалася від кожного стукоту, навіть шуму закриття дверей..., таке було відчуття, що мозок немов законсервований. Я не могла займатись композицією. Грати могла, а писати – ні. За тих пів року я створила лише один електронний твір «Univers vivant».
У кінці листопада, дуже несподівано для мене, зателефонував маестро Ревакович і це змусило зібратися та почати щось робити. Для мене це було викликом, оскільки йшлося про написання майже годинного твору. Думаю, не кожен композитор взявся би за таке.
Що стосується фестивалю, то я вражена потужною роботою всієї творчої команди фестивалю. Хочу подякувати виконавцям - оркестрантам, вокалістам - вони були фантастичними! Твір технічно досить складний, як для диригента, так і для вокалістів і оркестру, але всі музиканти впорались чудово.
- А в Україні ваш твір буде виконуватися?
- Поки не планується. Може з згодом, якщо знайдуться музиканти й вокалісти, які зможуть його виконати.
ДОВІДКА MUSIC-REVIEW UKRAINE
Олена Ільницька (1977) народилась у Тернополі. Випускниця Тернопільського музичного училища ім. Соломії Крушельницької (1996). 2001 закінчила композиторський факультет НМАУ ім. Чайковського, де навчалась у класі професора І.Ф. Карабиця, 2004 – асистентуру-стажування (клас М.М. Скорика).
2010 року в рамках стипендіальної програми міністерства культури Польщі «Gaude Polonia» проходила стажування у Музичній академії імені Кароля Шимановського (Катовіце) у класі композиції Александра Ласоня.
З 2005-го — член Національної спілки композиторів України. З 2001 викладає композицію та музично теоретичні дисципліни у музичних школах та НМАУ. Учасниця фестивалів сучасної академічної музики «КиївМузикФест», «Форум музики молодих», «Прем'єри сезону», «Контрасти», «Київські прем’єри», «Дні української музики у Варшаві», «Ukrainian Contemporary Music Festival» (США). Володарка Гран-прі конкурсу композиторів на кращий конкурсний твір «Майстерні інтерпретації сучасної музики» 2019, 2022.
Учасниця міжнародного проєкту Pandemic Media Space project (2020/2021).
Організаторка фестивалю «Українські композитори ХІХ столітті - дітям» (2022). Стипендіатка Міжнародного будинку творчості Villa Concordia 2023-2024 (Бамберг, Німеччина).
У доробку Олени Володимирівни — симфонічні, хорові й камерні твори. Її творчості характерний «філософський підхід і глибина творчого бачення» - вважає класик сучасності Євген Станкович, “авторка відзначається винятковим відчуттям часу і музичної фактури» (так писала про твори пані Олени Ганна Гаврилець), а колега Ільницької - Алла Загайкевич відзначає “її зацікавлення спектральною музикою”...
Автор: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
|