|
|
Музичне приношення Олені Зінькевич…
29 березня 2011, вівторок
Поширити у Facebook
 На сторінках газетної преси головними героями частіше усього виступають виконавці різної професійної масті, рідше – диригенти, ще рідше – композитори, але зовсім рідко увага приділяється критикам-музикознавцям.
Об'єктив, спрямований на кого-небудь із цієї братії, – надзвичайний випадок.
Воно й зрозуміло, бо в кожного своя функція: хтось пише музику, хтось її виконує, а хтось інформує читачів про музичні події.
Тим більше, що з погляду тих, хто музику створює і грає, тобто композиторів і виконавців, музикознавець, прямо скажемо, незрозуміла спеціальність.
Однак таку думку вже давно потрібно віднести до розряду неосвічених суджень, тому що музикознавець – нині статусна професія, і в цьому цеху зустрічаються цікаві особистості.
Саме про критика-музикознавця й піде мова, тим більше що привід слушний – ювілей.
Гадаю, не помилюся, якщо скажу: ім'я Олени Зінькевич, котра нещодавно відзначила своє «остаточне повноліття» (70!), знайоме багатьом, – колегам-науковцям, студентам і, звичайно ж, читачам.
У житті наша ювілярка відчуває постійний цейтнот: пише наукові праці, виступає з доповідями й лекціями на численних міжнародних симпозіумах і конференціях, готує публікації для відомих вітчизняних та іноземних видань.
Не будемо перераховувати всі регалії нашої героїні, їх, повірте, у неї чимало. І не заглиблюватимемося в біографічні подробиці, аби нудно викласти основні віхи життєвого і творчого шляху, а сфокусуємо увагу на самому ювілеї, точніше, на його святкуванні.
Урочистості розгорталися за логікою й формою диптиха: 14 листопада «Київська камерата» з диригентом Валерієм Матюхіним присвятила Олені Зінькевич концерт, а 16 листопада на честь і під власним патронатом ювілярки пройшла «неформатна», вірніше, «весела» конференція, тема якої красномовніша за будь-які слова: «Музикознавець – це звучить...»
Справді, музикознавець звучить, бо йому нічого іншого, як звучати у пресі чи на публіці, не залишається. Але ось що з’ясувалося: у жодному фундаментальному й авторитетному тлумачному словнику не розшифровується специфіка цієї професії. І тільки в якомусь одному довіднику Олені Зінькевич (вона була першою доповідачкою) усе-таки вдалося віднайти абсурдне визначення: «Музикознавець – це музикант, що спеціалізується в галузі музикознавства». От роз'яснили, так роз'яснили! Це формулювання, мабуть, і спонукало київських професорів-музикознавців до обговорення теми в жартівливому тоні. У цілому ж дискусія мала характер рекреаційного дійства, яке чимось нагадувало різдвяний капусник із піснями, віршиками, жартами.
Утім конференція була свого роду післямовою, або післязвуччям. Основною ж акцією ювілейного свята став концерт у Малому залі Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Точніше, не концерт у традиційному розумінні, а своєрідне концертне дійство, що розігрувалося за законом триєдності – події, часу й місця, як у класицистичній драмі. Та й вибір героя-виконавця, тобто оркестру «Київська камерата», не був випадковим.
Саме тут себе виявив основний закон нашого буття, котрий, за визначенням ювілярки, є «чистою речовиною» дружби – багаторічної творчої і людської, початок якої сягає далеких 1970-х. Тоді «Камерата» ще не була Національним ансамблем солістів і навіть не звалася «Камератою». Камерний ансамбль, яким від перших років існування керував Валерій Матюхін, працював при Спілці композиторів України на умовах антрепризи. От тоді й склався творчий тандем «Камерати» з Оленою Зінькевич. Разом із колективом вона об'їздила безліч міст колишнього Радянського Союзу, презентуючи програми з творів на той час молодих і перспективних українських композиторів – Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова, Івана Карабиця, Ярослава Верещагіна, Олега Ківи та інших.
Отже, нинішня концертна імпреза стала своєрідним «музичним приношенням» ювілярці. Прозвучали блискучо-віртуозна «Серенада» для струнних Петра Чайковського, ніжний «Ноктюрн» для струнних Олександра Бородіна, найтихіші, рафіновані «Миттєвості поезії й музики» Валентина Сильвестрова, новий, прем'єрний твір Євгена Станковича «Dictum-2», написаний спеціально для Олени Зінькевич із присвятою їй, і яскраві обрядово-ярмаркові, з присмаком скомороства «Російські сезони» Леоніда Десятникова.
І хоч у цілому концертна програма мала деякі огріхи, зокрема, була концептуально строкатою і тривалою (майже дві години без антракту), але така доля більшості поздоровних акцій. Адже будь-який ювілей – це стоп-кадр у нашій метушливій життєвій круговерті. І спрямований він, насамперед, на нас самих.
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Анна Луніна
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Національний ансамбль солістів "Київська камерата"
Диригенти: Валерій Матюхін
Музикознавці: Олена Зінькевич
Концертний зал: Малий зал Національної музичної академії
Джерело: Журнал "Музика"
|