| Стаття |
|
|
|
|
Повернути з імперського небуття автора першої української симфонії. Святкуємо 280 років композитору Максиму Березовському
Сьогодні
Поширити у Facebook
18 вересня відбулася онлайн-презентація проєкту "Березовський: звукова антологія творчості".
Новий реліз з'явився завдяки плідній співпраці Академії давньої музики Леополіс та формації Open Opera Ukraine.
Ця добірка формує новий погляд на творчість Максима Березовського — автора не лише духовної, але і світської музики європейського рівня. Ім'я композитора стало джерелом численних містифікацій і спекуляцій. Зокрема, росіяни вперто приписують Березовського до "своїх", хоча ретельний аналіз його музики свідчить про інше.
З науковою консультанткою проєкту, докторкою мистецтвознавства Ольгою Шуміліною поспілкувалася музична оглядачка УП.Культура Наталка Писанка і дізналася про таке:
чи навчався Березовський у Києво-Могилянській академії?
чи працював у Придворній півчій капелі?
чи мав композитор проблеми з грошима і через те скоїв самогубство?
як характеризували Березовського його сучасники?
в чому унікальність проєкту "Березовський. Звукова антологія творчості"?
Ім'я Максима Березовського ніби й відоме в Україні, проте ті, хто побіжно читав його біографію, мають стереотипний набір фактів: навчався у Києво-Могилянській академії, отримав блискучу освіту у Болоньї, співав у Придворній півчій капелі, був закоханий у княжну Тараканову та причетний до її викрадення, мав фінансові проблеми наприкінці свого життя і через те вкоротив собі віку, а практично на смертному ложі написав автобіографічний твір "Не отвержи мене во время старості".
Майже все з переліченого є наслідками міфотворчості, і практично всі неправдиві свідчення про життя Березовського взяті з російських джерел.
Музикознавиці Ользі Шуміліній, яка 20 років досліджує біографію і творчий доробок Максима Березовського, часом доводилося розплутувати майже детективні історії, аби пролити світло на правдиву інформацію про композитора.
Тож завдяки віднайденим їй матеріалам можна стверджувати наступне.
Український період життєтворчості Березовського тривав до грудня 1757 року і був пов’язаний з перебуванням у Глухові, де юний Березовський навчався і починав свою діяльність як музикант.
У Глухові, що на той час був столицею Гетьманщини, розташовувалася резиденція українського гетьмана Кирила Розумовського. Як і в будь-якій столиці, там сконцентрувалися найкращі творчі і виконавські сили.
У палаці Розумовського ставилися оперні вистави, гетьман мав свою інструментальну капелу, музиканти якої прагнули підтримувати виконавську майстерність на дуже високому рівні.
Юний Березовський спочатку вчився основам нотної грамоти і церковному співу, далі його почали готувати для виходів на театральну сцену й участі в оперних виставах гетьманського палацу.
З цією метою він вчився у глухівській театральній школі і така підготовка допомогла йому отримати місце оперного співака після переїзду в Петербург.
"Цей факт спростовує навчання Березовського у глухівській школі церковних півчих, яка готувала талановитих дітей не для виходів на оперну сцену, а до подальшого перебування у Придворній співацькій капелі.
Також спростовується навчання Березовського у Києво-Могилянській академії, яка не надавала своїм вихованцям фахової музичної освіти і була розташована далеко від столиці", – вважає Ольга Шуміліна.
Одним з найбільш усталених міфів є перебування Березовського у Придворній півчій капелі – спочатку на навчанні, потім як капельмейстера і композитора.
Про це пишуть абсолютно всі сучасні біографи Березовського.
При цьому ім’я Березовського не знайдено у жодному списку учнів цієї капели, що вказує на іншу сферу його діяльності, яку потрібно було з’ясувати і довести документально.
Вивчення прижиттєвих документальних джерел дало підстави визначитися із тим, що Березовський протягом свого творчого життя обіймав посади у структурі придворного театру, працюючи там як оперний співак, музикант-інструменталіст і театральний композитор. Наприклад, у бухгалтерській книзі театральної контори за 1774-й рік він зазначений як контрабасист і композитор.
Головна містифікація полягає в тому, що ім’я Березовського пов’язали з викраденням княжни Тараканової. Насправді це романтизований художній вимисел письменника Нестора Кукольника, втіленим на сторінках його повісті про Березовського, опублікованої у 1844 році, тобто через 70 років після смерті митця.
Міфи про бідність і самогубство Березовського є взаємопов’язаними, оскільки йдеться про те, що він скоїв самогубство через відсутність роботи і грошей.
Насправді ж після повернення з Італії Березовський мав повноцінне місце роботи – спочатку в одному з оркестрів т. зв. "італійської кампанії", де він працював раніше, а трохи згодом він став другим капельмейстером великої й розлогої структури придворного театру – з обов’язками писати балети до оперних вистав.
Ця посада цілком відповідала статусу Березовського як Maestro di cappella, здобутому в Болонській філармонічній академії у травні 1771 року.
Останню заробітну платню за третину року Березовський отримав у лютому 1777 року, тобто за місяць до своєї передчасної смерті. Причин для скоєння самогубства у нього не було.
Тим паче, такі випадки тоді не приховувалися, а розслідувалися, особливо з огляду на факт особистого знайомства Березовського з імператрицею Катериною ІІ.
До того ж, у заяві, поданій на отримання грошей на поховання, зазначено, що Березовський помер, а не скоїв самогубство. Копія цього документа була опублікована у 1983 році, однак міф про самогубство настільки глибоко вкорінився, що і публікація документа не змінила трактування цієї події біографії Березовського як безвинної жертви царського режиму, що не дав таланту митця розкритися повною мірою, а лише знущався над ним. Цей міф перетворив Березовського на трагічну постать, однак таке твердження спростовується творчістю, особливо віднайденими духовними концертами.
Документально підтвердженою є професійна кар’єра Березовського як світського музиканта. Також збереглись документи щодо перебування Березовського в Болоньї та кількох інших містах Італії, куди його направили для професійного вдосконалення. Зокрема, після навчання композиції у видатного італійського педагога Джованні Баттіста Мартіні Березовський отримав високий статус Maestro di cappella, що надавав підстави обіймати посаду капельмейстера. Наявні документи і про особисте життя Березовського: у жовтні 1763 року він повінчався з придворною балериною Франциною Ібершер, з якою познайомився в російському Оранієнбаумі, надалі вони разом працювали у структурі придворного театру.
Є свідчення двох тогочасних високоповажних осіб, які дали високо оцінили талант Березовського. Одне з них належить німецькому академіку Якобу фон Штеліну, який знав композитора ще з періоду перебування митця в Оранієнбаумі, оскільки був вихователем спадкоємця престолу Петра Федоровича (майбутній імператор Петро ІІІ).
У 1769 році Штелін опублікував книгу "Відомості про музику в Росії", в якій двічі згадав про Березовського, написавши про нього як про талановитого українського(!) автора духовних концертів, створених у новому стилі, звучання яких викликає схвалення представників імператорського двору та відомих італійських музикантів, що працюють при дворі. Ще один відгук маємо від італійського вчителя Березовського Джованні Баттіста Мартіні.
У листуванні з директором придворних театрів Іваном Єлагіним він охарактеризував свого учня як "надзвичайно талановитого й обдарованого музиканта, що може опанувати мистецтво композиції, якщо проявить старанність і наполегливість".
На жаль, ми не маємо документальних свідчень того, як сам Березовський визначав свою ідентичність, і можемо посилатися лише на його творчість. Музика композитора якраз і вказує на його належність до української культури, дає всі підстави для ідентифікації його як першого українського композитора, що мав професійну музичну освіту, бликучу кар’єру, можливості самореалізації та фахового вдосконалення.
У творчості Березовського було виплекано новий стиль української духовної музики. Цей стиль став творчим результатом поєднання національних традицій в галузі хорового співу з найкращими досягненнями тогочасного європейського мистецтва, в якому Березовський був добре обізнаний як музикант-виконавець світської, передусім оперної музики.
Глухівське коріння Березовського проросло у подальшій творчій діяльності митця і проявилося у різноманітних жанрах і формах композиторського спадку. Перебування в Петербурзі створило умови для розкриття його таланту, надало можливості для вдосконалення професійної майстерності.
"Якби Березовський залишився у Глухові, він би не написав своїх творів і ми би зараз про нього нічого не знали, як не знаємо про багатьох тогочасних глухівських регентів та церковних співаків", – переконана Ольга Шуміліна.
Проєкт "Березовський: звукова антологія творчості" мав на меті зібрати воєдино твори Березовського, що представляють різні жанри композиторської творчості митця, презентують його творчі досягнення в галузі світської і духовної музики. Концептуально важливою для проєкту була робота з рукописними джерелами нотного тексту, оскільки друковані ноти здебільшого видані у редакторських версіях, що містять не властиві музиці Березовського нашарування.
Тому в архівах Риму і Флоренції були замовлені копії рукописних партитур симфонії і арій з опери «Демофонт».
Оскільки рукописна копія ще одного світського твору – Сонати для скрипки і чембало – була опублікована як факсиміле, це позбавило необхідності звертатися у Національну бібліотеку Франції, де зберігається рукопис.
Рукописні матеріали з партіями духовних творів Березовського перебувають у Києві та частково в інших країнах. Виконання музики Березовського ґрунтувалося на цих матеріалах, що передбачає методологія історично інформованого виконавства, на яку спиралися учасники проєкту.
"Сподіваюсь, що після реалізації проєкту Березовський перестане бути заручником одного концерту – свого трагічного опусу "Не отвержи мене во время старості", який тривалий час вважали автобіографічним, написаним перед самогубством. Вважалося також, що всі свої інші духовні концерти Березовський писав саме у такій трагічний манері", – коментує Ольга Шуміліна.
Щодо світської музики, яку Березовський почав писати в Італії, спростовується твердження про її випадковість і другорядність порівняно з хоровими концертами, адже вона була пов’язана з провідною сферою професійної діяльності митця як представника структури придворного театру, де він спочатку опанував цю традицію як виконавець, а згодом як композитор.
Останнім часом, зазначає Ольга Шуміліна, в Україні спостерігається суттєва активізація інтересу до життєтворчості Березовського. Разом з тим, така увага з боку українських митців не завжди призводить до позитивних результатів.
Так, у 2021 році була опублікована збірка з трьох симфоній Максима Березовського, куди увійшли дві симфонії, що не мають чіткої авторської атрибуції щодо Березовського.
Дану ситуацію пані Ольга ретельно висвітлила у колективній монографії "Максиму Березовському присвячується", що є у вільному для прочитання доступі. Щодо виконання, останнім часом найчастіше у роботу беруть віднайдені хорові твори Березовського.
Надважливим завданням на майбутнє Ольга Шуміліна вважає віднайдення музики балетів, які писав Березовський, обіймаючи посаду віцекапельмейстера.
Їхні рукописи мають зберігатися у Театральній бібліотеці у Петербурзі.
Ще одним вкрай важливим завданням є пошук повної партитури опери «Демофонт».
Автор: Наталка Писанка
Фото: Руслан Сингаєвський
Джерело: life.pravda.com.ua
|