|
|
Ярослав Мигаль – ні народний, ні заслужений, зате наскрізь творчий
Мистецький керівник Львівського муніципального камерно-симфонічного оркестру “Леополіс”
15 березня 2008, субота
Поширити у Facebook
В оселі віолончелістів Ярослава Мигаля та Міли Ісакової все підпорядковано музиці: інструменти, ноти, афіші, меблі, квіти, дерева під вікнами, картини і навіть… кіт.
Ярослав Мигаль – ні народний, ні заслужений, зате наскрізь творчий
Спитаєте: “Чи так буває?”. Відповім: “Так!”. Бо бачила все на власні очі.
47-річний Ярослав, мистецький керівник Львівського муніципального камерно-симфонічного оркестру “Леополіс”, його дружина Міла, директор колективу, багато гастролюють – “Леополіс” грає за рік від сорока до шістдесяти концертів. Подружжя привозить сувеніри, картини, кімнатні квіти (є навіть авокадо – так звана алігаторова груша) та дерева.
Найперше Мигаль показує мені старовинні арфу (кінця XIX століття), яку йому залишила, виїжджаючи за кордон, приятелька, та віолончель, датовану 1786 роком. Арфа, розповідає Ярослав, не просто так стоїть у куточку, а “працює”. Торік інструмент позичали у “Дзиґу” – для участі в інсталяції. Старенька барокова віолончель – теж “поважна пані”. Виготовив її знаний у світі австрійський майстер Маттіас Кльоц (Klotz), що підтверджують документи, датовані 1924 роком.
Пан Мигаль кілька років грав на інструменті Кльоца, а потім придбав інструмент роботи львівського майстра Мирослава Пуцентели, який торік отримав другу нагороду (першої не було) на конкурсі імені П.І. Чайковського у Москві – як майстер із виготовлення альта. За словами Ярослава, й вітчизняні майстри навчилися добре робити інструменти. Серед них – Мирослав Пуцентела, який вчився три роки в італійській Кремоні, де творив великий Страдіварі.
Звернув мою увагу пан Мигаль і на раритетні, єдині в Україні звукові колонки. Таких, за словами керівника “Леополіса”, у світі шість, може, сім: “Їх розробляли в інституті імені Попова в Москві – ще за Радянського Союзу для виставки в Італії”. Спеціально для мене Ярослав підключає колонки: звук – супер!
Зберігає керівник “Леополіса” й афіші. Їх багато – майже з усіх виступів: і в Україні, і за кордоном. Деякі – з автографами. Наприклад, скрипаля, альтиста і диригента Ігоря Ойстраха: “Спасибо за прекрасный совместный концерт”.
Роздивляюся маску, що прикрашає одну із стін. “Це справжнісінька венеційська, – говорить Ярослав. – Ми довго шукали, вибирали найгарнішу. Сподобалася ця…”.
Увагу привертає портрет російського письменника Антона Чехова. “Це робота нашого друга – Олега Дергачова, – пояснює пан Мигаль. – Цікава вона тим, що зображення Чехова складене із 16 фрагментів-картинок”. Розповідає музикант про картину Петра Сипняка, яку художник приніс Ярославові у подарунок: “Це вам презент – гарно граєте”.
А ще на стінах – картини Ореста Скопа, Олега Денисенка, Ольги Блажко. Зауважую також кілька робіт відомого львівського фотохудожника Олексія Іутіна. На одній із них – віолончеліст Мигаль.
Зауважую у вітальні цікаву шафку для посуду – вона без скла. “Це, – тлумачить мені пані Міла, – щоби зручніше було діставати посуд. У нас часто бувають гості…”. А поруч із шафою – великий стіл, довкола якого… “музикують” стільці. Чому “музикують”? Бо на їх спинках – ліри!
Господарі показують невеличку доглянуту земельну діляночку під вікнами квартири. Вона засаджена деревами і квітами, привезеними з-за кордону – з Німеччини, Польщі та Франції. Там росте велике тюльпанове дерево, якому шість років. А також - піхта, ялинки, горіхи. “Влітку тут рай, – усміхається Ярослав. – Усе цвіте! Прибігають по горішки білочки. Навіть не відчувається, що живемо у центрі міста. Міла любить рослини. В нас багато лілій, є троянди. На жаль, на все це не маємо часу...”.
Поки роздивляюся, що до чого, дає про себе знати чорне пухнасте чудо на ім’я Маркус. Кошенятко, розповідає пані Міла, знайшли на вулиці. Позаяк “Леополіс” робив на той момент звукозапис із режисером, котрого звали Маркус, подружжя вирішило “увічнити” цю подію. Відтоді вже чотирнадцять років хвостатий Маркус тішить господарів своєю присутністю.
Насамкінець розпитую Ярослава Мигаля про “заслуги перед батьківщиною”. “Ні, – правильно розуміє мене віолончеліст. – Я не є ні народним, ні заслуженим, ні лауреатом. Хоча, напевно, звання не зашкодило б. Можливо, бюрократи тоді б із нами більше рахувалися…”.
Довідка «ВЗ»
Ярослав Мигаль – художній керівник Муніципального камерного оркестру “Леополіс”. Народився в 1961 році у Львові. Закінчив Львівську консерваторію (клас віолончелі професора Євгена Еммануїловича Шпіцера). У 1996 році заснував оркестр “Леополіс”. Колектив виступає у найпрестижніших концертних залах не тільки в Україні, а й у Польщі, Франції, Бельгії, Голландії, Німеччини та Австрії. Записав 20 компакт-дисків, серед яких 2 світові прем’єри: опера “Алкід” Дмитра Бортнянського та ораторія “Земля обітована” Жюля Массне.
Останній цікавий проект “Леополіса” – прем’єрна концертна постановка на сцені Львівського оперного театру опери Вольфганга-Амадея Моцарта “Весілля Фігаро” за участю сімох солістів оперних театрів Німеччини. У найближчих планах – концерт “Серенади весни” у Львівській філармонії і гастролі.
Автор: Тетяна Козирєва
Виконавці: Ярослав Мигаль
Джерело: Газета "Високий Замок"
|