Музика як інетеллектуаальний синдром | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
Музика як інетеллектуаальний синдром
Стельмашенко Богдана
Півненко Богдана
Національний ансамбль солістів
Станкович Євген Федорович
Гаврилець Ганна Олексіївна
Музика як інетеллектуаальний синдром
ХXІ  Міжнародний фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України "Музичні прем’єри сезону"
4 квітня 2011, понеділок

Богдана Стельмашенко (флейта)«Київська камерата» на нинішніх «Прем'єрах сезону» обмежилася двома концертними імпрезами.

Перша, котра відзвучала на другий день після офіційного відкриття фестивалю у Національній філармонії України 4 квітня під керуванням Валерія Матюхіна, запам'яталася, як одна з яскравих фестивальних подій. Інтелектуальність – ось, що найточніше визначає концепцію концерту.

Утім саме такий ракурс «Камерата» обирає найчастіше для своїх виступів, що, звичайно ж, обумовлено вектором музично-смакових переваг, які вона «сповідує».

Гадаю, це вдалося відчути і слухачам на філармонійному концерті, у рамках якого презентувалися твори Євгена Станковича, Валентина Бібіка, Юрія Іщенка, Жанни Колодуб, Ганни Гаврилець і Золтана Алмаші.

«Великий вальс» Жанни Колодуб і Концерт для флейти та камерного оркестру Юрія Іщенка трохи «розбавляли» концентрацію інтелектуально-емоційного тону. Від поетично-ліризованого «Вальсу» Колодуб віяло святково-бальною естетикою, штраусівсько-віденськими ремінісценціями.

Тричастинний флейтовий концерт Іщенка фокусував уявлення слухачів на арабескових, скерцозно-іграшкових образах.

Ця ненав'язлива музика немов вела слухача лабіринтами милих дитячих спогадів.

Своєю нехитрою звуковою мовою, іноді інфантильними, а то й примхливо гротесковими «сюжетами» вона неначе підказувала сприймати її саме в такому ключі. Мелодія виводила тонкі графічно-акварельні лінії, асоціюючись із дитячими площинними замальовками.

А ще під таку музику подумки легко відтворювати фантазійні казкові картини, хоча місцями вона «грішила» одноманітністю і затягнутою формою.

Андрій Тучапець (альт) і диригент Валерій МатюхінУ програмі першого відділення був і Концерт для альта з оркестром № 1 Валентина Бібіка, – беззаперечно, найдраматичніший твір в усьому концерті.

Він виписаний психологізованими ламентозними звуковими барвами, властивими музиці цього автора в цілому.

Хто знав композитора за іншими опусами, той поринув у знайому напружено-експресивну стихію.

Так-то воно так, але все ж у цьому творі митець дав більше простору, повітря, елегійної просвітленості, затушувавши надривну, згущено щемливу, навіть дещо депресивну звукову фарбу, яка часто переважає у його опусах.

Стилістична нерівномірність програми першого відділення збалансувалася емоційно-стильовою стрункістю другого.

Слухача повели далі шляхами сприйняття вигинів авторської думки Золтана Алмаші, Ганни Гаврилець і Євгена Станковича (саме в такому порядку).

«Пори року» Золтана Алмаші «зачепили» слухачів. Зал наповнився вітальною енергетикою, яка збереглася до кінця концерту. Таким цікавим був твір. Інтригував сам факт звернення композитора до цієї теми.

Важко зустріти людину, яка не знає знаменитого однойменного вівальдіївського шлягеру.

Тож автор звалив на себе насправді серйозну відповідальність, узявшися за подібну програму. А публіці, зі свого боку, було вкрай цікаво познайомитися з «Порами року» по-українськи...

Що ж, результат перевершив усі очікування.

Концерт для скрипки з оркестром Золтана Алмаші став родзинкою виступу «Камерати».

Від нього повіяло небувалою, буквально фантастичною свіжістю і водночас кришталевим ліризмом.

Склалося враження раптового переміщення з концертного залу на пленер, такими візуально чіткими і конкретними були пастельно-акварельні крихкі звукові образи.

Слухач реально чув і звук весняного капежу, і дзюрчання річок, і гуркіт грому, і шелест дощу.

Композиторові вдалося, що просто феноменально, передати в звуках образи пробудження іще «сплячої», «зимової» землі й зародження перших весняних пагонів, котрі насилу пробиваються крізь вистиглу землю, звукозобразити дзвінку літню спеку, коли час життя у самому зеніті й спливає, як один день, а ще легке кружляння сніжинок першого снігу – «поцілунок Вічності».

Мабуть, втілювати у музиці сюжети, які можна відтворити в асоціативній і метафоричній формі лише вербально, скажемо відверто, для композиторів – складне завдання. Найчастіше автори обмежуються звукозображальністю, а виписати звуками образну метафору – це мистецтво високого класу.

Що ж, Золтанові Алмаші не відмовиш у почутті смаку, міри, з якою він «дозував» звукову красу. Дев'ять мініатюр, об'єднаних у Концерт, – це дев'ять рафіновано-неповторних імпресіоністичних картинок.

Для кожної автор ретельно продумав «графічні» звукові прийоми. Композитор уже не раз виявляв майстерність мінімаліста. Так було і тепер. Він дуже економними засобами створив цілісний образ кожної мініатюри.

Його дар мінімаліста порівняний із талантом японських поетів, з їхніми танку і хокку. Одним словом, слухачеві не треба було напружувати свідомість у спробах проникнути в авторський задум.

Уява безпомилково малювала картини Природи, причому в усіх присутніх однакові – зимові, весняні, літні, осінні. Ось у цьому й полягає сила композиторської майстерності та, не побоюся сказати, творчого генія.
Богдана Півненко (скрипка)
Зовсім в іншу сферу перевела слухацьку увагу Симфонія-диптих для струнних Ганни Гаврилець, яка завжди пише красиву, цільну, легку для сприйняття, цікаву музику.

Композиторка у своїх оркестрових творах щоразу пропонує різні й неповторні фабули-концепції, нову змістову тему.

Здавалося б, як можна розповісти про абсолютно герметичну музику Ганни Гаврилець, «музику в самій собі»?

Саме така особливість багатьох інструментальних опусів автора, згадаймо хоча б «Canticum» або «A-cordu». Однак концепта-фабула повсякчас рельєфно «проступає», при цьому найчастіше «сюжет» інструментального твору оформлюється аж наприкінці його звучання, коли всі ходи авторської думки зводяться воєдино.

Музика сама в собі, або музика про саму себе – напевно, так можна було б визначити фабулу Симфонії-диптиха з двох контрастних частин. Перша – ритмічно пружна, вся зіткана з осколків ритмоформул, друга, – навпаки, вкрай повільна, текуча, тягуча, «магматична» у своїй звуковій споглядальності. Причому статика набуває чинності в момент ритмічної напруги.

Створюється ефект спалаху і згасання, завмирання.

Така музика викликала чіткі архітектурні аналогії, неначе з «хаосу» – структурних елементів матеріалу першої частини вибудовувалася якась споруда. На думку спадало порівняння з музикою Яніса Ксенакіса.

Структуральна стилістика цього митця може подобатися або ні, але те, що він – геніальний звуковий конструктор, поза всяким сумнівом.

Так от у Симфонії-диптиху Ганни Гаврилець конструювалися звукові «довготи», як потужні об'ємні архітектони. Наприкінці ж оформилася структурна цілісність, спричинивши асоціації зі сфери позаземного.

Напевно, саме для такої музики придумали метафору «застиглої архітектури», зі свого боку я б додала – архітектурного Космосу.

Десята камерна симфонія Євгена Станковича вилилася у вагомий заключний інтелектуальний акорд.

Митцеві, на мій погляд, немає рівних в іконостасі сучасних композиторів у майстерності створювати музику такою мірою багатошарову і багатозначну, що в одному творі будь-якого жанру вміщується весь соціо-біос.

Це музика і про земне, людське, і про потаємно особисте, про життєве і космічне...

Такий симбіоз емоцій і сенсоформул приголомшує слухача буквально з перших звуків, а далі вже не відпускає.

Музика зачіплює свідомість і веде за собою невпинно, до самого кінця.

«Київська камерата» на чолі з Валерієм МатюхінимТа, власне, і не хочеться звільнятися від цього магнетизму звучання.

Десята симфонія, як і попередня, Дев'ята камерна, – це елегія.

Ну, а який іще може бути обрано жанр для такої музичної багатовимірності?

Головне, що в рамках елегії зручно транслювати особистісне крізь призму відстороненої споглядальності, поєднувати полярні емоційні сфери та розкривати психологізоване буття з позицій «погляду з Вічності».

Одним словом, Євген Станкович надав слухачеві можливість почути і відчути метафору елегійного настрою як своєрідну пострефлексію.

Його симфонія стала одночасно і фіналом, і постскриптумом. Концерт справив на слухачів сильний ефект. Та інакше й не могло бути...

Серйозна, якісна музика видатних композиторів у високопрофесійному виконанні «Київської камерати». Безумовно першокласними були всі солісти.

Кожен із них тонко відчув стильовий звукосвіт твору, що виконувався.

Альтист Андрій Тучапець – у Концерті Валентина Бібіка, флейтистка Богдана Стельмашенко – у Концерті Юрія Іщенка, піаніст Дмитро Таванець – у Симфонії Євгена Станковича, скрипалька Богдана Півненко – у «Порах року» Золтана Алмаші.

Це блискуча плеяда молодих і талановитих артистів, у кожного – свій артистичний імідж, статус і за плечима вже чималий досвід інтерпретування сучасної української музики.

«Камерата» давно себе зарекомендувала, як майстер у виконанні музики українських метрів, тому не буду довго розводитися на цю тему. Тільки констатую факт.

Практично бездоганно структурно вибудовувати форму складної музики сучасних авторів, точно передавати їхні стиль і манеру письма, «витягувати» довготи, якими сповнена музика, наприклад, Євгена Станковича та Ганни Гаврилець, може сьогодні тільки цей колектив.

Не вистачило легкості й разом із тим тутійної щільності у виконанні «Великого вальсу» Жанни Колодуб, пружності, ще чіткішої ритмічної артикуляції у першій частині Симфонії-диптиха Ганни Гаврилець.

Але це нюанси, які були чутні лише вкрай прискіпливому професійному вуху.

У цілому ж концерт можна спокійно віднести до розряду висококласних.

Комусь програма запам'яталася райдужним спектром звукових фарб, комусь – різноманітною емоційно-стильовою амплітудою авторських інтенцій, хтось більшою мірою зосередився на якості виконання творів, аніж на розпізнанні їхніх смислових секретів.

Але, гадаю, що всі присутні, без винятку, відчули вагомість інтелектуальної думки в онтологічному оповіданні Музики про саму себе.

Матеріали надано редакцією журналу «Музика»


Автор: Анна Луніна
Фото: Роман Ратушний
Колективи: Національний ансамбль солістів "Київська камерата"
Виконавці: Богдана Стельмашенко, Богдана Півненко
Композитори:Євген Станкович, Ганна Гаврилець
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
Джерело: Журнал "Музика"


Фотоальбом:Фотоальбом

Додати: Share on Facebook


Інші:

Филармониссимо! Одесская филармония отметила свое 90-летие мощным гала-концертом
Дев‘ять гранд-концертів «Контрастів»
MARIUPOL CLASSIC: НІЧ В ОПЕРІ
MARIUPOL CLASSIC: як Антоній Баришевський та Ігор Завгородній творили космос
YSOU: МИ - КАБЕЛЬ, ЩО ПЕРЕДАЄ ЕЛЕКТРИКУ КЛАСИКИ ЛЮДЯМ
MARIUPOL CLASSIC: ТРИ КОНЦЕРТИ, ЩО ЗМІНИЛИ ПУЛЬС В РУЇНАХ СИНАГОГИ
Состоялся ІV фестиваль классической музыки «Mariupol classic - 2021»
Українські експерти обговорили розвиток мистецької освіти у Маріуполі
ПІВ-СВІТУ - НА ДОЛОНІ ДИРИГЕНТА
«Mariupol Classic» об’єднав у Маріуполі музикантів з України, Франції, Швеції та Японії
"Щоб добре зіграти, іноді інструмент треба погладити" - як пройшла перша в країні Органна резиденція
Міжнародний фестиваль класичної музики KharkivMusicFest
БЕТХОВЕН У ВИШИВАНЦІ, КЛАСИЧНА МУЗИКА І ЮНІ ТАЛАНТИ: ЧИМ ВРАЖАЄ ЦЬОГОРІЧНИЙ ХАРКІВ МУЗИК ФЕСТ
Пам'яті геніального Верді: "Ріголетто" у Національній опері
ВОЛИНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ХОР: МИСТЕЦТВО КОНТАКТУ З ГЛЯДАЧЕМ
Проводжаючи 2020: "Прощальна симфонія" Гайдна у Національній Філармонії
Митрополит Шептицький у музиці
Вчора у Німеччині відбувся дебют першою жінки-диригента Оксани Линів
"Серце Оксани"
Мариупольцев ненадолго охватила "Саксомания"
Одесскому Оперному исполнилось 133 года: артисты провели праздничный флешмоб
"Вільний" артист
У вінницькій філармонії розпочався 84-й концертний сезон
"Київ Музик Фест" прийняв виклик нової реальності й успішно триває
Пам’яті маестро: хор Львівської Національної Опери записав відому пісню Скорика
У Львові відбувся Конкурс молодих вокалістів імені Василя Сліпака
Українське радіо та Radiochoir_ua представили новорічний медіапроект «Christmas carol» Різдвяна колядка.
"Добрим людям на здоров'я!"
Клубок человеческих страстей: в Днепре премьера "Набукко"
Алія Акбергенова у Львові
Опера, эстрада и большая... политика
Про життя в музиці і життя самої музики
"Музичний листопад": у Маріуполі нагородили юних талантів 
Open to Progress: дискусії й арії в Одесі
Дні німецької культури у Луцьку завершилися концертом класичної музики
Стратегічний фестиваль у Варшаві
6-8 листопада Всеукраїнський конкурс хорових диригентів імені Дмитра Загрецького
Українці повернули "Аїду" в Африку
Selfie-драма під музику Пуленка
«Контрасти» завершились
      © 2008-2021 Music-review Ukraine



File Attachment Icon
110307_425.jpg