| Стаття |
|
|
|
|
«Лісова пісня» мовою танцю
Першій постановці легендарного балету за драмою-феєрією Лесі Українки виповнилося сімдесят років
5 листопада 2016, субота
Поширити у Facebook
Є вистави, яким судилося стати синонімами Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка. Серед них – балет Михайла Скорульського «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки. До того ж за сімдесят років від дня першої постановки на київській сцені він ще й став візитною карткою українського хореографічного мистецтва в цілому, бо кожний театр країни має власну історію постановок цього видатного твору. За роки різних сценічних втілень сформувалося стійке уявлення про нього як про явище національної культури.
У полоні поетичної драми
«Лісова пісня» хвилює серця людей із тих самих часів, коли вона вийшла з-під пера видатної української поетеси Лесі Українки. Цю глибоку філософську драму вона створила наприкінці життя, 1911 року, відколи через тяжку хворобу змушена була жити в Кутаїсі. Далеко від України поетеса написала твір, пройнятий чарами рідної природи, спогадами про ті дні, коли ще дівчиною слухала волинські легенди й перекази. У ньому ожили фантасмагоричні образи з народних казок та міфів – істоти одухотвореної природи, якими фантазія заселила прадавні волинські ліси й розлогі поля. Казкові чудеса й алегорії тісно переплелися в «Лісовій пісні» з правдою глибоких людських почуттів.
Композитора-гуманіста Михайла Скорульського полонив сюжет прекрасної поетичної драми, що захоплює своїм гуманізмом і високим етичним пафосом, пройнятий палкою вірою у поезію життя і невмирущим пориванням людини до прекрасного.
У постановці автор природно й доречно використав перлини українського фольклору і, головне, правдиво розкрив їх. Уся мелодична будова його спектаклю базується на мотивах та інтонаціях народних пісень і танців. Одне з особливих задоволень, яке отримують глядачі під час перегляду «Лісової пісні», – вгадувати в музичних інтерпретаціях теми українських пісень: веснянок «Пливе човен», «Хвалилася тополя», «Розлилися води на чотири броди», «Гей, гей, я молодець тихий», жалібних пісень «Ой, не рости, кропе», «Ой, горе, та не малеє», побутових «Летіла зозуля», «На березу дуб похилився», «Ой, іду, йду, йду». Частину мелодій Скорульський взяв із музичного додатку Лесі Українки до драми, а вона ж підібрала шістнадцять мелодій українських народних пісень і танців для розкриття свого поетичного задуму.
Музика була написана 1937 року, і балет планували поставити в найближчому сезоні. Однак робота відклалася майже на десятиріччя, у яке вмістилися репресії 1937–1938 років щодо діячів української культури, Друга світова війна, пошуки національної форми класичної вистави і принципів реалістичної акторської виразності.
Прем’єра «Лісової пісні» у хореографії Сергія Сергєєва і декораціях Олександра Хвостенка-Хвостова відбулася 1946 року (диригент – Борис Чистяков). Лібрето написала, ще будучи солісткою балету, дочка композитора Наталя Скорульська, 100-річчя від дня народження якої театр відзначив минулої осені. 1958 року за її участю Вахтанг Вронський здійснив нову постановку, яка не сходила зі сцени майже три десятиліття.
За цей час прекрасні поетичні декорації й костюми персонажів застаріли. Знадобилася копітка робота з відновлення безцінного твору художньо-сценічного мистецтва, що й зробили Марія Левитська і Наталя Кучеря. І 1991 року до 120-ліття Лесі Українки оновлена «Лісова пісня» повернулася на сцену. Хореографію Вронського і Скорульської поновив Віктор Литвинов, усі музичні барви партитури передав оркестр під керуванням Алліна Власенка. Поновлення відбулося завдяки одній із японських телекомпаній, що знімала серіал про балетне мистецтво народів світу і в рамках проекту забажала відновити саме цей твір української хореографії, щоб включити його до своєї антології.
Міжнародна слава
Поетична казковість сюжету, сповненого глибокими філософськими узагальненнями, нікого не залишає байдужими. Історія любові Лукаша, сільського юнака, наділеного серцем мрійника, і Мавки, фантастичної лісової дівчини, яка уособлює красу життя й природи, перегукується з традиційними сюжетами балетної класики – «Сильфідою» і «Жізеллю». Казкові персонажі, навіяні поетесі улюбленими з дитинства волинськими легендами, чудеса, що переплітаються з правдою глибоких людських почуттів, з одного боку, та з обивательським сприйняттям ситого існування, з іншого, – на подібному протиставленні високої мрії й грубої реальності створювалися найкращі романтичні твори.
Тяжіння людини до ідеального не слабшає й у нашу прагматичну і жорстоку добу, тому кінець земного існування романтичного героя сприймається у балеті не як трагедія, а як природний відхід у світ, де мрія і є єдиною реальністю.
Постановка «Лісової пісні» не тільки надовго стала окрасою столичного репертуару й увійшла до золотого фонду досягнень театрів України, а й мала великий успіх під час гастролей київського балету в Румунії та Японії, де в головних партіях виступали неперевершені Тетяна Таякіна і Валерій Ковтун. Пізніше – 1995 року – балет станцювали на Міжнародному фестивалі в Чарльстоні (США).
2014-го вперше за роки незалежності нашої держави відбувся показ української національної оперно-балетної класики на двох міжнародних мистецьких форумах Балтійського регіону. Участь танцівників Національної опери України в Йіхвіському балетному фестивалі – одному з найпрестижніших у Європі – ознаменувалася тріумфальним показом «Лісової пісні» Скорульського.
За час довгого сценічного життя цієї постановки у провідних партіях виступали найкращі українські артисти балету, серед яких перші виконавці Антоніна Васильєва й Олександр Бердовський, а також Євгенія Єршова, Олена Потапова, Алла Гавриленко, Іраїда Лукашова, Раїса Хилько, Ірина Задаянна, Микола Апухтін, Анатолій Бєлов, Геннадій Баукін, Роберт Клявін, Веанір Круглов, Микола Прядченко, Валерій Парсєгов…
Поетичні образи Лесі Українки допомагали артистам різних поколінь вирізьбити нові грані їхніх виконавських обдаровань і ставали для молоді своєрідною школою акторської майстерності. На зламі століть в образи, створені Лесею Українкою, Наталією і Михайлом Скорульськими та Вахтангом Вронським, свою душу вкладали і продовжують вкладати артисти нової доби. Багато з них уже завершили свою танцювальну кар’єру, але їхні імена назавжди закарбувалися на сторінках історії українського балету.
Катерина Кухар, заслужена артистка України:
«Лісова пісня» – це красива казка про кохання, мрію і щастя. У цій виставі я виконую роль Мавки. Це образ, що несе в собі чистоту думок, бажань і дій. Мавка живе серцем, без прагматизму. Сенс її життя – кохання. Вона не здатна на помсту і прощає Лукашу зраду.
«Лісова пісня» – це українське «Лебедине озеро». Я завжди із величезним задоволенням танцюю партію Мавки, вона мені значно ближча, ніж ролі Одетти та Одилії. Шкода, але «Лісова пісня» в Національній опері йде дуже рідко, лише двічі в сезоні. Цього року була дев’ята вистава за моєю участю.
Автор: Лариса Тарасенко
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: Культура
|