| Стаття |
|
|
|
|
Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця
23 лютого, неділя
Поширити у Facebook
Чим прославився український композитор, оперний співак і драматург Семен Гулак-Артемовський.
Історія української музичної культури відома багатьма шедеврами світового рівня. Одним із найвидатніших творів вітчизняних композиторів є культова опера "Запорожець за Дунаєм" (1863) Семена Гулака-Артемовського.
На момент її створення в Західній Європі вже були відомі зразки дуже популярної італійської школи оперного мистецтва, а саме її відгалуження, відомого як опера-буфа (жартівлива опера). Серед найвідоміших авторів опери-буфа відзначимо власне італійців Джованні Перголезі, Доменіко Чімарозу, Гаетано Доніцетті, Джоаккіно Россіні та геніального австрійця Вольфганга Амадея Моцарта.
Та твір українського композитора, оперного співака і драматурга Семена Гулака-Артемовського (1813—1873) і сьогодні залишається блискучим взірцем лірико-комічного театрального мистецтва, з яскравими елементами буфонади, але суто національного за духом.
Не тільки "Запорожець за Дунаєм"
Семен Гулак-Артемовський народився 4 (16) лютого 1813 року на хуторі Гулаківщина неподалік міста Городище на Черкащині, в родині священника Покровської церкви Степана Гулака-Артемовського і його дружини Варвари. Батько був прямим нащадком Івана Гулака – наказного полковника, генерального обозного Війська Запорозького часів гетьманування Петра Дорошенка та Івана Самойловича – Івана Гулака. Рідний дядько Семена – відомий український культурно-освітній діяч і поет-байкар, ректор Харківського університету Петро Гулак-Артемовський.
Після навчання у Київських повітовому духовному училищі та семінарії здібний юнак, який мав унікальної краси голос, почав співати у митрополичому хорі при Софійському соборі та хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Згодом Семен переїхав до Санкт-Петербурга, де за протекцією російського композитора Михайла Глінки став співати у придворній капелі в Санкт-Петербурзі. Дуже скоро він вийшов на перші ролі серед солістів, виступав із сольними концертами.
Наступним етапом в житті талановитого юнака стала поїздка до Італії та Франції, де він навчався у найкращих педагогів. Після повернення до столиці розпочинає виступати на сценах імператорських театрів, виконуючи провідні партії в російських й італійських операх.
Ще замолоду Семен Гулак-Артемовський був знайомий з творами видатних українських композиторів Артемія Веделя та Дмитра Бортнянського. Вже наприкінці 1840-х років, відчуваючи нерозривний зв’язок з рідною землею, він почав працювати на композиторській ниві. У його доробку вокально-хореографічний дивертисмент "Українське весілля" (1851) та водевіль "Ніч напередодні Іванового дня" (1852), обробка українських народних мелодій, зокрема пісень "Спать мені не хочеться" та "Ой на горі та й женці жнуть". Як співак Семен Гулак-Артемовський продовжував виконувати оперні арії, а також виступав у виставах драматичних театрів, переважно українського репертуару.
У Санкт-Петербурзі він познайомився з багатьма земляками. Про патріотичні погляди Семена Степановича промовляє міцна дружба з Тарасом Шевченком. Відома українська музикознавиця Марія Загайкевич писала: "Один із найцікавіших солоспівів Гулака-Артемовського, присвячений Т. Шевченкові, – оригінальна композиторська інтерпретація народно-пісенного тексту "Стоїть явір над водою" – був уперше виконаний у виставі "Москаль-чарівник" (1858). Слід зазначити, що не лише жанровий нахил, а й український характер творів Гулака-Артемовського відповідав репертуарній спрямованості Маріїнського театру, де в численних спектаклях (як, зрештою, і в міському побуті Петербурга) часто звучали українські мотиви" ("Історія української культури". Т. 4, Кн. 2).
Ця п’єса "батька нової української літератури" Івана Котляревського мала величезний успіх на провідних сценах Санкт-Петербурга та Мскви.
Наступним щаблем у творчості композитора і співака стала робота над національною оперою "Запорожець за Дунаєм", яка була написана за власним лібрето в 1862 році і вперше поставлена наступного року на сцені столичного Маріїнського театру.
Відбулося з великим успіхом 13 вистав, проте в цей час вирувало Польське повстання 1863—1864 років, і царська влада, побоюючись підйому національної самосвідомості українців (їх називали не інакше як малороси), фактично заборонила нові постановки опери; як несподіване виключення, 6 жовтня 1864 року пройшла вистава у Великому театрі в Москві.
Остаточний вердикт опері було підписано після прийняття українофобських по суті Валуєвського циркуляра 18 (30) липня 1863 року, а також Емського указу царя-"реформатора" Олександра II від 18 (30) травня 1876 року. Влада імперії побачила загрозу "обособления малороссийской народности".
Лише 1884 року відбулося, можна сказати, друге народження опери: постановку здійснила славетна трупа Михайла Старицького; співали на сцені справжні корифеї українського театру – Марія Заньковецька, Марко Кропивницький та Марія Садовська-Барілотті.
Задунайські козаки — хто вони
Опера "Запорожець за Дунаєм" виявилась глибоко національною за духом й розповідала про життя і побут колишніх запорізьких козаків, які після утисків російської влади та знищення Запорізької Січі у червні 1775 року розпочали осідати в гирлах Дунаю і Дністра на території Османської імперії.
Козаки здебільшого невеликими групами разом із родинами морським шляхом і суходолом діставалися цих земель. Султанський уряд не перешкоджав міграції, бо бажав використовувати їх у своїх цілях. Українські козаки одержували платню і харчі за виконання військового обов’язку. Вони здебільшого займалися риболовлею і рідше землеробством.
Уже на кінець 1778 року Задунайська Січ налічувала 12 тисяч осіб. Обидві держави – Османська і Російська імперії – намагалися підпорядкувати собі задунайських козаків, часто це відбувалося не мирними засобами. Так, турки-османи використовували для цього некрасовців-липован, російських втікачів-розкольників, які знаходилися в постійному конфлікті з українцями.
На самому початку російсько-турецької війни 1828—1829 років невелика частина задунайських козаків (796 осіб – разом із родинами) на чолі з останнім кошовим Йосипом Гладким вийшла в межі Росії.
Це була таємна операція за участі російських розвідників (до речі, в опері Гулака-Артемовського цей епізод подано як свідомий вибір більшості українців на користь повернення на батьківщину під владу московського царя). Насправді більша частина задунайців так і залишилися в межах Османської імперії, а їхні нащадки і зараз мешкають у південно-східній частині сучасної Румунії…
Найпопулярніша українська опера
Загалом ця опера, яка складається 22-х музично-вокальних номерів і декількох прозових епізодів виявилася глибоко патріотичним твором, в якому підкреслювалася волелюбність козаків, які нікому й ніколи намагалися не підкорятися і боролися за незалежність батьківщини.
В наявності дві сюжетні лінії: комедійна з елементами буфа (образи літнього козака Івана Карася та його дружини Одарки), а також лірико-романтична (козак Андрій і його кохана Оксана).
У блискучому фільмі-спектаклі "Запорожець за Дунаєм" (1957) роль Івана Карася зіграв Іван Паторжинський, а Одарки – Марія Литвиненко-Вольгемут, Андрія – Микола Шелюшко, а Оксани – Єлизавета Чавдар. Ці корифеї оперної сцени стали окрасою постановки…
З приводу критики, яка часто лунала з вуст відомих діячів культури (серед них був Іван Франко, який вважав оперу "Запорожець за Дунаєм" скоріше оперетою із занадто сентиментальними нотками в дусі творів західноєвропейських композиторів), дуже слушну думку висловив видатний український поет і перекладач, академік Максим Рильський: "Мене дивує, що ті люди, які говорили про "наивность" і "непритязательность" опери, не помітили основної ідеї твору. Ідея ця – любов до рідного краю. Коли писали рецензенти про Карася, що він любить випити "чесно" у компанії з кумою (замість небоги), їм на думку не спадало, що це глибоко патріотичний твір, що все це річ, напоєна безмежною любов’ю до рідного краю".
Марія Загайкевич писала: "Значення твору С. Гулака-Артемовського для української культури визначається передусім тим, що у ньому міцно поєдналися традиції світового оперного мистецтва, усталені на той час канони оперного жанру зі специфічними особливостями національної художньої ментальності та народного мелосу. В результаті виник твір напрочуд самобутній і стилево цільний".
Може, тому й сьогодні опера Семена Гулака-Артемовського залишається чи не найбільш популярною українською оперою, яка має довге, понад півтора століття, сценічне життя на оперних сценах як України, так і за кордоном.
На будинку колишньої бурси Київської духовної академії, на вулиці Набережно-Хрещатицькій, 27, ще 1972 року було встановлено бронзову меморіальну дошку Семену Гулаку-Артемовському. Там він проживав в 1824-1830 роках під час навчання Київському повітовому духовному училищі.
Зовсім поряд розташований храм Миколи Чудотворця Набережного у стилі пізнього українського (козацького) бароко, збудований за проєктом видатного архітектора Івана Григоровича-Барського у 1775 році. Семен Гулак-Артемовський ще юнаком приходив до цієї церкви разом з однолітками-бурсаками…
Автор: Сергій Махун
Джерело: news.telegraf.com.ua
|