|
Служба Божа Івана Домарацького від хору "Київ", або Романтизм по-київськи
6 жовтня 2014, понеділок
Поширити у Facebook
5 жовтня, в останній день "Київ Музик Фесту-2014", у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві сталося (не "відбулося", а саме "сталося") виконання "Служби Божої" київського композитора першої половини XVIII століття Івана Домарацького. У концерті також звучала музика українського Середньовіччя, Класицизму та прем'єра духовного циклу сучасного київського композитора Вікторії Польової "Світлі піснеспіви".
Співав камерний хор "Київ" під орудою Миколи Гобдича.
Якщо твори інших епох можна було сприйняти (особливо варто відзначити чудову прем'єру В.Польової - прем'єр цього композитора кияни щоразу чекають з нетерпінням), то барокову "котлету по-київськи" проковтнути так і не вдалося. Виконання партесної музики доби Бароко в Києві рідкісні, і тому сам факт озвучення (байдуже, якої якості) "Служби Божої" Івана Домарацького мусив би, здавалось, радувати, але... З сумом варто сказати: краще б ця музика зараз не звучала, якщо її могли виконати тільки так. Краще б вона ще скількись років чекала свого справжнього виконання, ніж зараз закарбувалась у пам'яті такою спотвореною.
Твір, про який йдеться, зберігся в одному з рукописів зібрання Софійського собору, і там він є під назвою "Служба Божа Дума". Всі вісім партій Служби збережені, і з рукопису ясно, що це - копія, зроблена рукою переписувача, а не авторський оригінал, що важливо для її атрибуції та при редагуванні нотного тексту. На підставі текстологічного аналізу та із застосуванням статистичної перевірки властивостей музичної мови автором цих рядків минулого року було зроблено висновок, що названа Служба належить Іванові Домарацькому - композиторові, який працював, імовірно, у Києві при Софійському соборі в 30-40-х роках XVIII століття (більше про нього нічого достовірно не відомо). Це відкриття було оприлюднене на двох наукових конференціях минулої зими. Як виявилося сьогодні, подібного висновку дійшла й дослідниця з Донецька Ольга Шуміліна. Хоча достеменно не відомо, що її спонукало до такого висновку, оскільки її дослідження з цього приводу досі не було оприлюдненим.
Микола Гобдич, як вдалося з'ясувати, у своєму сьогоднішньому виконанні спирався саме на висновки О.Шуміліної, використавши її розшифровку та редакцію нотного тексту Служби. Остання обставина особливо важлива, оскільки ця редакція містить ряд помилок системного характеру. Отже, спотвореним відносно оригіналу був вже сам нотний текст, який виконувався.
Засмучувала і тривожила неохайність у підході до відтворення стилістики Бароко. Все одно, що в котлету по-київськи замість курячої кісточки вклали свинячу. Не можуть у бароковій музиці всі каданси в урочистих tutti без видимої причини ставати тихими! Не можна в бароковому концерті робити тихі tutti і гучні ансамблі! А жахливе вібрато альтів? А елементарна фальш? А нівелювання природних контрастів, завдяки яким у бароковій музиці тримається форма цілого? А неможливі каданси з мінорними акордами замість мажорних (завдяки помилкам у редакції нотного тексту О.Шуміліною)? А зайві октави у басів замість виписаних автором унісонів – стандартне свідчення поганого смаку? Вже не кажучи про те, що виконавців мусило бути значно менше – по одній людині на кожну партію. Крім того, партії верхніх голосів співалися у XVIII столітті дітьми (хлопчиками), а не жінками: дитячі голоси значно слабші і прозоріші за жіночі. І позбавлені вібрації!
Так, до хору «Київ» не могли бути залучені діти. Але ж і жіночі голоси можуть співати тихіше і без вібрації, наближаючись до автентичної манери звучання. Зрештою, М.Гобдич зумів отримати звучання без вібрації у партії сопрано. То чому ж він не зміг цього зробити у партії альтів?
Що стосується динаміки, то в музиці доби Бароко – у тому числі українській – діють досить прості закономірності щодо динаміки. Якщо звучить весь хор tutti, то це має звучати гучно, якщо ансамбль із трьох співаків – він природним чином звучить тихіше. Так у самій фактурі твору закладений його динамічний каркас, який треба лише виявити і підкреслити. А намагатися перекроїти твір під власний смак, зробивши навпаки – це ознака поганого тону.
Тому, шановні виконавці, якщо ви беретеся виконувати старовинну музику, то не робіть цього поспіхом і без підготовки. Ми – слухачі – хочемо чути, як це могло звучати в оригіналі, хоч би наблизитись до такого звучання. Щоб досягти цього, ви – виконавці – повинні бути добре поінформованими. Якщо ви не знаєте, як таку музику слід виконувати (і чого робити не слід), зверніться до першоджерел, зверніться до фахових науковців за консультацією (і бажано не до когось одного). Особливо коли йдеться про Українське Бароко, то ні слухачі, ні тим паче вузьке коло спеціалістів вже не готові їсти "романтизм по-київськи".
Автор: Богдан Дем'яненко
Колективи: Муніципальний камерний хор "Київ"
Диригенти: Микола Гобдич
Композитори:Вікторія Польова
Конкурс (фестиваль): Міжнародний музичний фестиваль "Київ Музик Фест"
|