«Хочеться перетнути межу «граничних можливостей»» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Хочеться перетнути межу «граничних можливостей»»
Москалець Олександр
Польова Вікторія Валеріївна
«Хочеться перетнути межу «граничних можливостей»»
Як народжується музика — розповідає Вікторія Польова, чиї твори звучать на концертах і фестивалях в десятках країн світу
22 листопада 2012, четвер
Поширити у Facebook

Вікторія Польова, композиторка. Концерт Music-review WEEKEND. 28.04.2012. Фото: Сергій ПірієвВікторія Валеріївна працює в симфонічному, хоровому і камерно-інструментальному жанрах.

З кінця 1990-х років її музика стилістично стала тяжіти до так званого сакрального мінімалізму.

Особливе місце в її творчості посідає вивчення і втілення в музиці богослужебних текстів. Вікторія Польова — лауреат міжнародного конкурсу Spherical Music (2008), премій ім. Бориса Лятошинського (2005) та ім. Левка Ревуцького (1995), Всеукраїнського конкурсу композиторів «Псалми Третього Тисячоліття» (2001).

2010 року разом з іншими відомими композиторами Вікторія Польова взяла участь у міжнародному проекті Гідона Кремера Мистецтво інструментовки», присвяченому Йоганну Себастьяну Баху і Глену Гульду.

2011 року Вікторія Польова на запрошення Гідона Кремера стала композитором-резидентом XXX фестивалю камерної музики в Локенхаузі (Австрія)...

Розмова з Вікторією Польовою виявилася нелегкою: склад її думок мало схожий на все те, про що зазвичай говорять артисти в інтерв’ю. Але як цікаво виявилося прочинити двері у внутрішній світ маестро, а також у те, що ми звикли умовно називати творчою кухнею! Нині музика В.В.Польової звучить на концертах і фестивалях в десятках країн світу.

— Скажіть, чому у вашій музиці відчувається мужність? Навіть певна звукова агресія... Може, це своєрідний самозахист? І взагалі, ви розмірковували про «інь» та «янь» у музиці?

— Так, розмірковувала, і мені вже ставили схожі питання. У кожній людині є обидва начала. І в різні періоди життя переважає то одне, то інше — як «аніма» і «анімус». Але те, що ви називаєте агресивністю, я не сприймаю як агресію. Мені не подобається це слово. Це й не агресія, і не самозахист. Швидше за все, це саморозкриття. Цей процес триває безперервно. Але не я володію силою, не я виражаю себе. Навпаки, як сказав Марк Ротко: «I don’t express myself. I express my not-self» (Я не виражаю себе. Я виражаю своє Не-я).

— Які ресурси, джерела тієї енергії, закладеної у ваших творах?

— Для мене вкрай важливі межі, кордони простору. Завжди хочеться їх розширити, переступити межу «граничних можливостей». Тому я часто намагаюся задіяти крайні регістри, граничні динамічні діапазони, граничні темпи. Завжди пам’ятаю вислів старця Силуана: «Тримай розум твій у пеклі і не зневіряйся». З одного боку — пекло, з іншого — сподівання. Це породжує сильну напругу, натягнення, страждання, але й надію, можливість подолання. Це джерело...

— Ви пишете багато музики на канонічні тексти. Чи мали ці твори прикладне, богослужебне застосування?

— Це дуже важлива для мене проблема. Тут зачіпається дуже делікатне питання про право композитора на індивідуальне прочитання священного тексту. Моя музика для хору написана особливим чином, вона вся є моїм особистим проживанням, освоєнням простору молитви. Під час читання інколи виникає тонке чуття, коли звучання починає проявлятися і рости самостійно. Тільки в цьому випадку я дозволяю собі використовувати священні тексти. Вже після перших фестивальних концертів у храмах стало зрозуміло, що моя духовна музика навряд чи може супроводжувати богослужіння. Спів хору під час служби свідчить про інші речі. Там не має бути особистості композитора. Тому відмовилася від ідеї створювати суто богослужебні співи. Однак моя хорова музика інколи звучить у концертах після служб. Наприклад, на Великдень або Різдво.

— Отже, по-вашому, автор духовних творів не повинен виступати головною дійовою особою своєї музики? Яка ж тоді його місія?

— Музика може брати на себе місію залучення до Бога. Але може й не брати. Так чи інакше ця музика «кличе» слухача. Мені здається, тут потрібно дуже чітко усвідомлювати, церковна це музика, чи ні. Участь у процесі богослужіння вимагає від музики самоусунення, повної відсутності авторства. Така музика не повинна підміняти собою літургійну дію. А є інший тип духовної музики, яка не претендує на храмове служіння, але має якнайглибший літургійний внутрішній текст. Такою є, наприклад, музика Галини Уствольської. Коли відчуваєш, що час настає і музика відбувається, як відбувається молитва або літургія.

— А хто з авторів формував ваше уявлення про те, якою має бути сучасна духовна музика?

— Окрім класика Й.-С. Баха, це Арво Пярт (відомий естонський композитор, який нині живе в Німеччині, — А.М.). Його творча модель колись справила на мене величезне враження. Зараз я це ж знаходжу у Олександра Кнайфеля (російський авангардний композитор). У нього таке ж відчуття глибинного літургійного тексту, навіть нехай представленого дещо по-іншому. Слухання такого типу музики має в собі щось від благоговійного споглядання перебігу сакрального часу.

— Ваші твори на канонічні тексти виконувалися в десятках країн. Чи мали ви можливість прослідкувати відмінності в їх сприйнятті слухачами за межами православного світу?

— На здивування, ця музика знаходить глибоке розуміння за кордоном. Можливо, інколи виникає певна зовнішня невідповідність: західні виконавці працюють зі звуком не так, як наші. Даються взнаки інші традиції, інший менталітет, але все це можна подолати. Інколи я відчуваю особливу точність, адекватність виконання. Як це не дивно, мою музику більше знають і цінують за кордоном, ніж в Україні. Я отримую листи від слухачів з Чилі, Америки, Швейцарії, Бразилії, Японії, Італії...

— Відкрийте секрет, над чим працювали останнім часом?

— По-перше, це твір для фортепіано «Вітрувіанська людина», а також друга фортепіанна соната «Quasi una fantasia», присвячена Марії Юдіній. Крім того, нещодавно завершила вокальний цикл «Ars moriendi» (Мистецтво вмирати), який писала впродовж двадцяти років. Щойно написала твір на вірші німецького поета Фрідріха Гельдерліна під назвою «Abbitte»(«Спокутування») і «Убогість» на тексти Зінаїди Міркиної. Працюю над оперою, а це сфера, яка вимагає вироблення нової мови, специфічних мовних інтонацій, особливого роду деталізації, пов’язаної зі сценічним рухом, з дією.

— Ви згадали про знамениту піаністку Марію Юдіну. Якби вона була духовною особою, мабуть, її канонізували б. Чи бачите ви схожі постаті серед сучасних українських музикантів?

— Марія Юдіна дуже близька і дорога мені. Унікальна особистість високого проповідницького типу. Гра Юдіної була актом релігійного переживання, актом пошуку і пізнання істини. Адже вона пережила заборону на публічні виступи... (1930 року Юдіну звільняють з Ленінградської консерваторії після газетних публікацій у рамках боротьби з релігійними поглядами викладачів (Гурток «Воскресіння») .Через два роки їй вдається отримати місце професора в консерваторії в Тбілісі, а з 1936р. (за сприяння Генріха Нейгауза) — в Московській консерваторії, де вона працювала до 1951.

У 1944—1960 рр. Марія Юдіна викладала в Інституті ім. Гнєсіних. 1960 року була звільнена з Гнєсінського інституту через свої православні переконання і через прихильність до сучасної західної музики (включаючи Стравінського, який емігрував). Вона продовжувала давати публічні концерти, але їй було відмовлено в записах. Після того як у Ленінграді вона прочитала зі сцени вірші Бориса Пастернака у відповідь на виклик на біс, Юдіній було заборонено виступи з концертами на термін у п’ять років. — А.М.).

Сьогодні в Україні є чудові піаністи. Серед тих, хто мені особливо близький, — Олег Безбородько і Євген Громов. Євген нещодавно зіграв прем’єру «Вітрувіанської людини». Цей твір є багаторівневим текстом: на рівні структури — відтворення пропорцій відомої гравюри Леонардо да Вінчі, образно — акт оголення як самоспалення. Євген Громов розкрився в цьому тексті максимально. Чи говорить він, чи грає — його особистий пафос схожий на горіння.

— Цей твір присвячений Волконському. Звідки виникла думка про таку присвяту? Що ви можете сказати про цю людину?

— Так, цей твір присвячений світлій пам’яті князя Андрія Волконського, російського композитора, клавесиніста, засновника ансамблю старовинної музики «Мадригал». Мені не довелося з ним спілкуватися, але завдяки Ігорю Івановичу Блажкову, його відданому другу, я «наблизилася» до цієї дивовижної особистості. Волконському була притаманна «ідея служіння» і повної творчої самовіддачі. І мій твір — це присвята майстрові взагалі, будь-кому, хто відповідає цим ідеям!

— Що домінує, коли ви придумуєте музику? Внутрішні слухові відчуття, спілкування з роялем, ще щось?

— Завжди по-різному! Але є щось загальне. Кожен твір несе в собі образ тієї чи іншої людини — живого або того, хто пішов, однак завжди конкретного. Кожен твір має своє потаєне «я». Для того, аби музика почала своє життя, потрібен момент зустрічі, зачаття. Це може виникнути миттєво, часом відразу забуваю про нього. Але залишаються попередні вчування, трепет, тривога. Звідси музика. Якісь тексти, дотики до інструменту — все це приходить пізніше. Спочатку виникає людина...

— А які ваші симпатії як слухача?

— Слухаю багато сучасної західної музики. Джачинто Шелсі, Мортон Фелдман, Вольфганг Міттерер, Матіас Шпалінгер, Сальваторе Ш’ярріно, Гельмут Лахенман. У мене бувають періоди «запійного» слухання. Якщо говорити про виконавців, то найбільш значущим для мене є канадський піаніст Гленн Гульд і «скрипаль світу» Гідон Кремер.

— Як поводитеся на репетиціях власних прем’єр? Ви — вимогливий автор?

— Твір для мене «ніколи не закінчується», його написання може тривати довгі роки і мати вигляд все нових і нових трансформацій. Це гнучкий живий процес. І тоді, коли виникає певна концертна ситуація, твір може природно «вбудовуватися» в неї. При першому виконання нового твору я йду назустріч виконавцеві: якщо мені підказують якісь важливі технологічні моменти, я їх не відкидаю. Від того, як музикант вперше виголосить твій текст, багато в чому залежить подальша доля музики. При народженні нового твору відбувається взаємне налаштування композитора і виконавця. Це неминуче і дуже цінно для слухача, така згода.

— Як автор, до яких складів, інструментів і тембрів ви тяжієте?

— Спочатку був симфонічний оркестр. Потім настав період, коли крізь мене йшов потік хорів. А зараз, крок за кроком, освоюю нову зону — камерної музики. Ці процеси не контролюються свідомо. Все приходить само, як поклик, як необхідність. Я не можу писати на замовлення, це зовсім інша форма життя. Для мене найважливіше усвідомлення часу, саме пильнування, а не форми, яких воно набуває. Тут я абсолютно вільна...


Автор: Олександр Москалець
Композитори:Вікторія Польова
Музикознавці: Олександр Москалець
Джерело: Газета "День"



Інші:

Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
110816_609.jpg