|
|
«Композитор — теж людина!»
У Київському інституті музики ім. Р. Глієра видали збірку «Веселе музикознавство. Із музикознавчих маргіналій»
20 листопада 2013, середа
Поширити у Facebook
 Автор ідеї та редактор-упорядник книжки професор НМАУ ім. П. Чайковського Олена Зінькевич, певно передбачала, що видання матиме подвійний ефект.
З одного боку, тут перетворюються з небожителів на людей композитори-класики, і хочеться заново переслухати всю хрестоматійну музичну літературу.
А з іншого — книжка «приземлює», в хорошому сенсі, й самих її авторів, поважних (переважно, київських) музикознавців з ученими степенями.
Вони враз бачаться іншими — веселими, добрими, безмежно дотепними людьми, а не строгими й вимогливими, як під час семінарів та заліків.
А ще ця музикознавча збірка, крім того, що пізнавальна, — корисна для здоров’я. Бо сміх, як стверджують філософи, лікує серце і душу.
Усе почалося зі щорічних першоквітневих конференцій на кафедрі етносів України та музичної критики НМАУ, яку очолює О. С. Зінькевич.
На кожному симпозіумі обговорювали ту чи іншу тему у жартівливому ключі: «Композитор теж людина», «Як слухати і розуміти музику», «Зоопростір музики», «Музика про смачну і здорову їжу», «Композитор і ґендер», «Інша історія музики», «Вороги і друзі в житті та творчості музикантів», «Ці мерзенні лібрето...», «Музикознавець — це звучить!». Ці теми й дали назви розділам майбутньої збірки, а тексти доповідей стали матеріалом статей.
У книжці поєднано кілька жанрів і традицій. Основою є наукові тексти. Формально збережено усі позиції наукового апарату (об’єкт, предмет, постановка питання, актуальність і т. ін.), є обов’язкові зноски на джерела й літературу, примітки. Але за змістом це — інша наука! Вслухайтеся в назви статей: «Козли і кози в семантиці оперного тексту», «Їжа як дзеркало культури», «Дискримінація жінок у російській опері», «Суничка-ягідка»: куртуазна символіка в опері Римського-Корсакова «Снігуронька».
Наприклад, Ольга Соломонова у статті «Чи був ситий Мусоргський?» розмірковує про наслідки... хронічного недоїдання композитора, що, судячи з усього, є правдою. Авторка аналізує листи Мусоргського і зауважує цікаву деталь: описуючи власний творчий процес, композитор часто порівнює його з процесом поглинання їжі. Наприклад, про роботу над «Хованщиною»: «Хорошая вещь варится, да, пожалуй, вместо мужицких серых щей выйдет суп. Чего не бывает на всероссийской кухне!».
Олена Дьячкова віртуозно адаптує в рамках музикознавства метод Вуді Аллена. Американський режисер переконаний, що для розуміння музики людині необхідно «1) знати місце народження композитора і 2) відрізнити рондо від скерцо, підтвердивши це вміння відповідними вчинками...». На прикладі аналізу Другої з Трьох мініатюр для скрипки і фортепіано Кшиштофа Пендерецького дослідниця приходить до висновку, що Пендерецький підступно пожартував зі слухачем. Композитор «сховав» у організованій за принципом рондо авангардній п’єсі народний наспів, більше того — зробив це саме у другій частині циклу, що за класичною традицією — повільна. Тож ось вона — подвійна скерцозна алюзія. Тоді, як пісенний «слід» у музиці Пендерецького, — додаткова інформація для роздумів музикознавців, що займаються творчістю композиторів, народжених у Польщі.
Може здатися, що це — альтернативне музикознавство. Ні, воно просто веселе й легке. І якщо говорити про традиції, то без дотепних літературознавчих студій Шкловського і Тинянова, а за ними і Вайля з Ґенісом, авторів популярного «антипідручника» літератури «Уроки вишуканої словесності», — ніяк.
Крім наукових текстів, тут є і літературна пародія, що рясніє цілим набором жанрів: сонет, верлібр, поема, п’єса, парафраз. Тексти нагадують про консерваторські капусники.
Ще один пласт — фольклор. Пригадуєте популярну серію «Музиканти сміються»? Ще наприкінці 1960-х музикознавець Антон Муха написав однойменну книжку, що стала бестселером. Так ось, у «Веселе музикознавство» потрапив, в основному, студентський фольклор (не даремно всі автори — викладачі). Тут можна прочитати, наприклад, що Шопен мав любовні відносини з відомим літератором на ім’я Жорж, але Жорж — жінка, яка носила чоловіче вбрання; що сурок — це музичний інструмент, з яким Бетховен ніколи не розлучався, і тому написав пісню про це...
Книжка з картинками! А отже, як сказала б Керролова Аліса, в ній є смисл. «Аліса в Задзеркаллі» пригадалася невипадково. Уважний читач помітить, що зображені на обкладинці портрети класиків взято з обкладинки шкільного підручника музлітератури Прохорової. Але тут їх не впізнати (доклав руку музикознавець із Одеси Сергій Шип, знаний і як майстер карикатури): вони усміхаються! Ця збірка — своєрідне Задзеркалля українського музикознавства. Зазирнути сюди корисно хоча б для того, щоб переконатися: музикознавство — це наука, створена одними веселими людьми для інших.
Автор: Олеся Найдюк
Музикознавці: Олена Зінькевич
Навчальний заклад: Київський інститут музики імені Р. М. Глієра
Джерело: Газета "День"
|