Антоній Баришевський: "В Україні збільшується аудиторія, яка готова сприймати "складну" музику" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Антоній Баришевський:
Баришевський Антоній
Антоній Баришевський: "В Україні збільшується аудиторія, яка готова сприймати "складну" музику"
7 квітня 2019, неділя

Соліст Національної філармонії, один з небагатьох піаністів вітчизняної фортепіанної школи, широко знаний у світі, — розповідає про значення Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам'яті В.Горовиця.



— Антонію, ви є одним з небагатьох сучасних піаністів України, які підкорили публіку різних концертних залів світу — Франції, Італії, Німеччини, Іспанії, США, Ізраїлю, і цей перелік можна продовжувати. Що стало поштовхом до активного музичного і концертного життя?

— Уже в 12—13 років я хотів стати концертуючим піаністом. Наскільки пам'ятаю, у школі, виконуючи завдання намалювати автопортрет, я "примостив" біля себе рояль і потяг, що їде через усю голову (усміхається). Щодо поштовху... Це відбувалося дуже поступово. Усе починалось у дитинстві, зі слів учительки, що "є талант". А далі — багато годин занять за інструментом, потім перші невеличкі шкільні успіхи, перші виступи в філармонії, конкурси тощо.

— Після завершення навчання в Україні ви навчались у Франції в Нормальній школі музики імені Альфреда Корто в Парижі. Яке значення у вашій виконавській кар'єрі має навчання в Парижі і чим відрізняються програми та підходи до підготовки піаніста у Франції й в Україні?

— Основну освітню базу я отримав у Києві (у педагогів А.Сорокіної, Р.Донської, В.Козлова), а в Парижі мав уроки консультаційного характеру. Моїми предметами були лише фах і камерна музика.

Для мене важливішим було саме культурне життя Парижа, концерти в Театрі на Єлисейських полях, Залі Плеєль, Місті Музики, спілкування і зустрічі. Пригадую зустріч із Люком Дебаргом, який, займаючись в аудиторії, настільки захопився сюїтою Баха, що забув увімкнути світло. Або незабутню зустріч на концерті Трифонова: хтось заходить посеред твору в зал, сідає поруч, і раптом у темряві впізнаєш Марту Аргеріх.

— Ви відвідували майстер-класи і вдосконалювали майстерність у відомих піаністів Альфреда Бренделя, Даниїла Поллака, Лілі Дорфман, кожен з яких пов'язаний із традиціями фортепіанної школи своєї країни — Австрії, США, Ізраїлю. Чим запам'яталися вам ці зустрічі і наскільки цінними для піаніста є такі майстер-класи?

—Альфред Брендель мене вразив своєю енергією в його віці. Іноді почуваєшся старішим за нього. Запам'ятався дуже емоційним, ревним і палким ставленням до виконуваного тексту. Але навряд чи з цього можна чогось навчитися: щоб грати так, як він навчав, треба бути ним… Даниїл Поллак теж педагог не для всіх. Маючи величезні "рахманіновські" руки, він пристосував їх до гри специфічним туше (легендарним in, in) і сам вигадав багато різних суто виконавських прийомів, таких як ефектне зривання останніх акордів — наче зриваєш самі клавіші з клавіатури. Але крім цього він занурює учня в текст і спонукає шукати відповіді: чому написано саме так, який глибокий зміст закладено в музиці? Його речитали були для нас одкровенням. Можливо тому, що увесь зовнішній антураж, американський шарм не давали змоги побачити і почути його потужну виконавську сутність.

Лілі Дорфман — це одна з моїх улюблених педагогів. Вона —суцільна пристрасть до музики. Її самовідданість неймовірна. У неї є великий педагогічний хист — щось прометеївське. Передача учневі не тільки знань, а й, що найважливіше, цього вогню робить виконання живим, "повітряним".

— Як відомо, Лілі Дорфман є співзасновницею Літньої музичної академії в Німеччині (ISAM). Чи мали ви можливість співпрацювати із цією академією раніше?

— Так, саме там я й познайомився з Даниїлом Поллаком і Лілі Дорфман, ставши їхнім учнем на майстер-класах.

— 2019 року вже ви матимете можливість давати майстер-клас гри на фортепіано в ISAM у Німеччині, де майбутні студенти повинні підготувати класичну сонату, твір композитора-романтика і сучасний твір. Яка музика найбільше близька особисто вам — твори класиків, романтиків, авангардистів?

— Я не роблю для себе жанрового чи стильового розрізнення, бо є музика, яка мене цікавить і яка не цікавить, — епоха тут має опосередковане значення. Але загалом мені найближча музика романтизму, багато з того, що з'явилось у ХХ столітті і пишеться зараз.

— Як ви формуєте свої концертні програми: це добірка творів, які вам подобаються, чи програма формується для вираження певного концептуального погляду, особистого виконавського маніфесту, що прихований за змістом нотного тексту?

— Зазвичай мої програми складаються з того, що мене цікавить на даний час. Деколи це не пов'язані між собою речі. У моїй виконавській практиці було й кілька концептуальних концертів: один — присвячений темі дзвонів (з музикою від Куперена до Пярта), інший — трьом містам: Відню (перша і друга Віденські школи), Києву (Київський авангард) і Дармштадту (післявоєнний авангард).

— У школі музики імені Альфреда Корто, де ви навчались у Парижі, проводиться п'ятиденний семінар для виконавців-інструменталістів із подолання сценічного хвилювання. А ви хвилюєтеся перед концертним виступом?

— Насправді хвилювання є завжди. Без нього виконання втрачає певну гостроту. А щодо подолання паніки, то найпростіший спосіб — це просто якомога частіше грати на сцені. Нехай це будуть невеликі аудиторії, закриті виступи перед друзями, але це вже буде досвід і чимдалі більша впевненість у собі.

— А наскільки важливою є музична комунікація виконавця з аудиторією? І чи є відмінності у сприйнятті музичних творів між українською та зарубіжною публікою, наприклад, творів авангардного напряму?

— Комунікація, безперечно, важлива, але сприйняття залежить часто від публіки конкретного залу. Є публіка, яка готова сприймати "складну" музику, дуже відкрита і зацікавлена, а є більш консервативний сегмент слухачів. В Україні за останні роки збільшилася перша аудиторія і, на противагу їй, коло шанувальників популярної класики. Але ці люди рідко перетинаються. Тому наші філармонійні зали нечасто заповнюються на музику авангардного спрямування, яка теж там має звучати, хоча б у певних пропорціях до класики.

— Серія конкурсних перемог у вашому творчому житті розпочалася 2005 року, коли ви здобули ІІ премію і Спеціальний приз журі "За найкраще виконання твору українського композитора" в Середній групі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця…

— Так, добре пам'ятаю перші американські гастролі після Конкурсу Горовиця. Ямаха-хол, Стейнвей-хол у Нью-Йорку — знайомство з Белою Давидович, яка недорахувала такт пауз у моїй 4-й баладі Шопена, зворушливі концерти для української діаспори в Александрії і ще багато концертів у різних містах. Від конкурсу також був концерт з оркестром у Німеччині, поїздки до "дружньої" на той час Росії і багато іншого. Саме на конкурсі мене вперше почув Маріан Рибіцкі, в якого я згодом навчався в Парижі.

— У квітні відбуватимуться прослуховування в Середній групі Міжнародного конкурсу Горовиця. Маючи ваш досвід перемог, що би ви побажали учасникам змагань, які прагнуть стати лауреатами?

— Прагнути не лауреатства, а максимально вдало виступити. Думати лише про те, щоб максимально викластись на сцені, сказати щось важливе своєю музикою. Так, своєю! — у сенсі досягнення тієї природності гри, про яку кажуть: "Вона ніби народжувалась під час виконання".



Автор: Віктор Сподаренко
Виконавці: Антоній Баришевський
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: Дзеркало тижня



Додати: Share on Facebook

Інші:

"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
«Життєві цінності кардинально змінюють вектор...»
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
Василь ВОВКУН: "Дайте нам відчуття опери нового століття"
«Доки буду викладати у Канаді, мої студенти знатимуть, де Україна»
Головний диригент оркестру Українського радіо Володимир Шейко: музика і нація - це сто відсотків об'єднані речі
Валерія БАЛАХОВСЬКА: "Орган - частина мого життя"
Чем классическая музыка обязана женщинам? Объясняет музыковед Фиона Мэддокс
120-річчя Львівської опери: Василь Вовкун розповів про сюрприз для глядачів
Оксана Линів: "У рамках фестивалю LvivMozArt можна буде почути твори трьох Моцартів"
Директор музичної школи Лисенка: ми маємо виховати аристократа і тоді буде країна аристократів, а не жебраків
Василь Вовкун: "До мого приходу у Львівську оперу аншлаги були рідкісним явищем"
Про музику як найшвидший шлях до серця
"Найкращий співак світу" Андрій Кимач: Після Консерваторії я працював на заводі у Польщі
Ми не маємо права на помилку історії пристрасті та успіху від прими-балерини Шишпор
"Iндустрій академічної музики в Україні катма"
Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло"
Секрети оперного співу та те, якою була поза сценою Євгенії Мірошниченко: розповідь її учениці
Про подальшу долю навчальних закладів естетичного освіти в інтерв'ю ZN.UA.
Музика Дилецького у знаковому просторі
«Плануємо спеціальний вагнерівський блок за участі кількох європейських театрів»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine