|
|
18 січня Київський інститут музики ім. Р. Глієра відзначає 145-річчя!
Олександр Злотник: «Навчання професійного музиканта і співака — це не потік, а ручна і кропітка робота»
18 січня 2013, п'ятниця
Поширити у Facebook
 І хоча дата солідна, але пишних святкувань не передбачається.
Причина банальна — немає коштів!
Зберуться в стінах альма-матері випускники різних років (багато з яких зірки світового класу), педагоги і нинішні студенти, щоб відзначити день народження одного з найвідоміших і високопрофесійних творчих вишів нашої країни.
Відбудеться концерт жіночого студентського хору, і звичайно, прозвучать твори Р. Глієра — видатного композитора, педагога, диригента, громадського діяча, ім’я якого гордо носить Київський інститут музики. Про сьогоднішній день вишу розповів «Дню» його ректор, професор, відомий композитор Олександр Злотник, але почав бесіду з витоків його створення. Ми говорили про традиції і проблеми інституту, а також його найближчі перспективи.
«ЩОРОКУ СТУДЕНТСЬКА СІМ’Я «ГЛІЄРІВЦІВ» ПОПОВНЮЄТЬСЯ»
— Початок професійного музичного навчання в Україні датується 1768 роком, коли згідно з постановою Київського магістрату була заснована музична школа з метою постійного поповнення складу оркестру при Київському магістраті (журнал «Киевская старина» № 7, 1889 рік). Ця школа проіснувала до 1853 року, — нагадав Олександр Злотник. — Музичне життя України помітно пожвавилося у другій половині XIX століття, коли 1863 р. в Києві було засновано відділення Російського музичного товариства, а в 1867 р. було відкрито оперний театр.
Для забезпечення високого виконавського рівня концертних виступів і оперних вистав були потрібні добре підготовлені фахівці-професіонали. За цю справу взялася дирекція Київського відділення музичного товариства. Завдяки її зусиллям 18 січня 1868р. у Києві було засновано перший в Україні і Росії спеціальний музичний навчальний заклад середнього профілю — музичне училище. Училище мало тоді п’ять класів — гри на фортепіано, скрипці, віолончелі, співів і теорії музики. Із самого початку в училищі працювали відомі музиканти і педагоги — випускники Петербурзької, Лейпцігської, Паризької, Берлінської, Празької, Варшавської консерваторій. З часом педагогічний склад училища почав поповнюватися за рахунок своїх найобдарованіших випускників.
Великий внесок у становлення навчального закладу зробили його перші директори Р. Пфеніг, Л. Альбрехт, а також генерал-губернатор Південно-Західного краю князь А. Дондуков-Корсаков і почесний член Російського музичного товариства В. Кологривов.
Унаслідок їх подвижницької діяльності, у музичному училищі з класами загальноосвітніх дисциплін 14 вересня 1874 розпочався навчальний рік у новій будівлі Київського відділення музичного товариства. Обраний 1877 року директором училища В. Пухальський перебував на цій посаді майже 38 років! Часи його керівництва — це період піднесення і розквіту музичного життя Києва і інтенсивного розвитку всієї діяльності училища.
Про майбутнє училища, яке на початку ХХ століття стало центром музичного життя Києва, піклувалися А. Рубінштейн, П. Чайковський, О. Глазунов, С. Рахманінов. За їх ініціативою, а також завдяки неодноразовим спробам В. Пухальського підвищити статус навчального закладу, за безпосередньої участі голови Київського відділення РМО А. Виноградського, 1913 р. на базі училища була створена консерваторія. Оскільки середню і вищу освіту з 1913 по 1928 рік здобували у стінах одного навчального закладу, то керівництво і склад викладачів училища (молодше відділення) і консерваторії (старше відділення) були єдиними. 1914 року на посаду директора було призначено Р. Глієра, тоді уже відомий композитор, вихованець училища по класу скрипки А. Шевчика і по класу теорії музики Є. Риба. Під час його керівництва педагогічний колектив консерваторії (училища) поповнився такими видатними діячами музичного мистецтва, як Р. Беклемішев, С. Тарновський, В. Блуменфельд, Р. Нейгауз, С. Вільковський, Я. Степовий. Р. Гліер є засновником української композиторської професійної школи, серед його учнів — Л. Ревуцький і Б. Лятошинський, творчість яких увійшла до скарбниці музичного мистецтва. 1956 р. Верховна Рада України присвоїла Київському музичному училищу ім’я Глієра.
1920 року, після від’їзду Р. Глієра до Москви, посаду директора консерваторії отримав Ф. Блуменфельд, а з 1923 по 1924 рік консерваторію очолював К. Михайлов.
Період 1924—1928 років — складний для навчальних музичних закладів час постійних реорганізацій. І лише 1934 року остаточно склалася в Києві система музичної освіти, що існує в Україні і сьогодні: консерваторія, училище, десятирічка. З цієї миті Київське музичне училище знов стає самостійним спеціальним середнім навчальним закладом.
З училищем пов’язані імена видатних музикантів — засновників музичного мистецтва України. Серед них: Володимир Пухальський, Микола Лисенко, Каміл Еверарді, Отокар Шевчик, Олександр Хіміченко, Євген Риб, Марія Алексєєва- Юневич, Сергій Тарновський, Михайло Ерденко, Олександр Кошиць, Григорій Беклемішев, Ілля Сац, Григорій Верьовка, Марко Геліс, Лідія Шур, Володимир Симоненко.
Училище по праву пишається своїми славними випускниками, чий внесок у скарбницю світового музичного мистецтва визнаний історією. Це піаністи: Володимир Горовиць, Олександр Браїловський, Костянтин Михайлов, Леонід Ніколаєв (учитель В. Софроницького и Д. Шостаковича); композитори: Лев Ревуцький, Григорій Майборода, Платон Майборода, Віталій Філіпенко; теоретик Болеслав Яворський (учитель композиторів: Миколи Леонтовича, Петра Козицького, Михайла Вериковського, Григорія Верьовки); співаки: Марія Литвиненко-Вольгемут, Григорій Бакланов, Дмитро Гнатюк, Діана Петриненко, Вікторія Лук’янець, Людмила Монастирська; диригенти Павло Муравський, Микола Дядюра; музикознавець Микола Гордійчук; баяніст Микола Різоль, естрадні співачки — Таїсія Повалій, Ірина Білик, Тіна Кароль, Злата Огневич і багато інших.
Нині, продовжуючи традиції своїх визнаних попередників, у різних галузях вітчизняного музичного мистецтва працюють провідні виконавці, педагоги, учені, композитори, диригенти, продюсери — випускники Київського музичного училища — Київського державного вищого музичного училища ім. Р. Глієра (з 2008 року виш називається Київським інститутом музики ім. Р. Глієра).
Сьогодні ми надаємо учням усі чотири рівня освіти: школа-студія, коледж, інститут (бакалаври) і магістрат. Нині в школі-студії навчаються учні різного рівня музичних здібностей, без вікових обмежень. У школі існує і користується популярністю експериментальна група, в якій займаються діти від 2,5 до 5 років. Учні студії отримують початкові знання і вміння гри на фортепіано, оркестрових струнних, оркестрових духових і ударних, народних інструментах, співу. Школа-студія є базою профорієнтаційної роботи. При ній діють групи підготовки за всіма фахами, для вступу до інституту.
Найталановитіші учні беруть участь в міжнародних, національних, регіональних конкурсах, оглядах, фестивалях. Багато хто відзначався як переможець, дипломант або ставав призером. Щороку студентська сім’я «глієрівців» поповнюється вихованцями дитячої школи-студії.
Наш інститут має спеціалізації: фортепіано; оркестрові струнні інструменти; оркестрові духові і ударні інструменти; народні інструменти; спів (академічний, народний, джазовий, популярний); хорове диригування; теорія музики, музикознавство; мистецтво джазової і популярної музики. До речі, окрім стаціонару, відкрито і заочне відділення.
За останній рік наші вихованці сталі лауреатами престижних міжнародних конкурсів (близько 60 осіб), а дев’ять отримали гран-прі! Я б хотів відзначити і колективи — симфонічний оркестр, ансамбль скрипалів, оркестр народних інструментів, п’ять хорів, два джаз-бенда і різні ансамблі (нині в інституті навчаються близько 750 осіб.). Якби кожен наш студент або колектив виконав по одному твору, то концерт тривав би декілька днів! У нас працюють досвідчені педагоги (більше 350 осіб).
Ми зберегли традиції, розуміючи, що навчання професійного музиканта і співака — це не потік, а ручна і копітка робота. Тому 3,5 студента навчає один педагог, і цим ми відрізняємося від інших вишів нашої країни, не перетворюючи процес навчання на потік, «штампуючи зірок». Я переконаний, що це правильний підхід якщо ми хочемо виплекати і виучити професіоналів, а не «артистів-одноденок». Наші учні і педагоги часто виступають разом, і такі уроки на сцені дають можливість поступово відшліфовувати талант співаків і музикантів. Ми пишаємося своїми випускниками, які прославляють своїм мистецтвом нашу країну, виступаючи в найкращих залах України і за кордоном. Ми проводимо міжнародні конкурси, фестивалі, наукові конференції, школи виконавської майстерності.
«ГОЛОСИСТІ УКРАЇНКИ» І ДЖАЗ
Ювілей — це привід зустрітися з колишніми однокурсниками, пригадати роки навчання, а також дізнатися, як сьогодні інститут «кує» свої творчі кадри.
— Цікаву концертну програму підготував жіночий хор під керуванням Галини Горбатенко. Цей колектив було засновано 1986 р., і постійно відбувається ротація його учасниць, але високо піднявши професійну планку, хор гідно репрезентує український хоровий спів, — наголосив Олександр Злотник. — Репертуар становлять кращі твори світової хорової музики: доби Відродження, класики, романтизму, творів духовної музики і сучасного хорового авангарду, обробок українських народних пісень. До речі, жіночий хор нашого інституту двічі здобував найвищий титул — «Кращий хор світу». У Дюсельдорфі (Німеччина) проходить конкурс, де збираються провідні хорові колективи з різних країн. Усього змагаються більше 1700 хорів, а потім журі відбирає 30, які між собою творчо з’ясовують: хто з них кращий.
Знаєте, мені прикро, що про цей чудовий колектив у нас мало знають, а була б футбольна команда, то про неї на кожному розі кричали б. Наприклад, у Німеччині, жіночий хор Київського інституту музики ім. Глієра не просто знають, а там у них майже фан-клуб з’явився, а шанувальники хорового співу спеціально їздять на концерти, щоб послухати наших «голосистих українок».
Активну участь у концертному житті інституту беруть біг-бенд і джаз-бенд студентів старших курсів коледжу й інституту. У їх репертуарі — джазова класика, оригінальні обробки народних пісень і власні твори викладачів відділення. До речі, влітку ніхто із студентів не роз’їхався по домівках, а всі залишилися в Києві і репетирували. Взагалі, якщо порахувати скільки концертів дали за рік наші вихованці різних спеціалізацій, то вийде дуже солідна цифра — більше 400.
ЗІРКИ-ВІРТУОЗИ І БУТИ ЧИ НЕ БУТИ «ЛІТНІМ МУЗИЧНИМ ВЕЧОРАМ» І КОНЦЕРТНОМУ ЗАЛУ?
Торік з великим успіхом пройшов IX Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (середня і старша групи), хоча ми дуже ризикували, оскільки змагалися музиканти в розпал футбольних баталій Євро-2012, а фан-містечко встановили неподалік від Національної філармонії. Я очолював журі, і повинен зазначити, що багато меломанів приходило слухати відбірні тури, а на фінальному концерті зал був заповнений вщерть, люди навіть стояли в проходах, а багато людей мало не приступом брали філармонію, щоб почути переможців. Це говорить про рівень конкурсу. Наприклад, Глен Квок, президент Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (WFIMS) сказав, що у нас найсильніший і високопрофесійний фортепіанний конкурс у світі! Нині готуємося вже до десятого «Горовиць-дебюту» і молодша група, в якому свою майстерність покажуть діти. Він відбудеться з 17 по 25 квітня.
А з 4 по 9 лютого на базі Інституту музики відбудеться Конкурс молодих виконавців на дерев’яних духових інструментах ім. В.С. Антонова (це був відомий музикант, перший флейтист Національної опери. — Т. П.). Заявки надіслали представники 14 країн — 41 виконавець. Журі буде міжнародного класу: з Японії, Росії, Німеччини, України, Польщі та інших країн.
Наш інститут відродив старовинні традиції і проводив фестиваль «Літні музичні вечори» в Маріїнському парку Києва. Дуже популярні були і майстер-класи Літньої академії. Намагатимемося і цього року їх проводити, але без фінансової підтримки мерії Києва і Міністерства культури це питання залишається відкритим. Шукаємо спонсорів і меценатів, працюємо, незважаючи ні на що, і часто всупереч обставинам, економічній кризі. Сподіваємося, що все у нас добре складеться...
Я не хочу скаржитися, але маю зазначити, що з 1941 року ми не маємо свого концертного залу, хоча це не розкіш, а потреба творчого вишу. Тому нам доводиться шукати кошти на оренду, щоб проводити концерти, фестивалі, конкурси. Це якщо б в лікарні, з найпрекраснішими хірургами не було операційної зали! Утім, є і хороша новина — ми виграли грант Японського уряду. Незабаром маємо отримати інструменти для оркестру духових інструментів і один з кращих роялів ручного складання фірми «Yamaha» (за рік їх виготовляють всього 20 штук)...
У перспективі бачу, що матимемо свою нову будівлю з хорошим концертним залом. До речі, нагадаю, коли інститут ще називався музичним училищем (і був розташований на вул. Хрещатик, 26), генерал-губернатор, граф Ігнатьєв — опікун цього навчального закладу, виділив величезну територію — квадрат: вулиці Пушкінська — Прорізна — Хрещатик — майдан Незалежності! Сьогодні навіть важко уявити, що мерія безкоштовно якомусь вишу або творчому колективу зробила б такий царський подарунок! Але проте я все-таки з оптимізмом дивлюся в майбутнє, і впевнений, що розквіт Київського інституту музики ім. Р. Глієра ще попереду. Кризи приходять і відходять, а музика — поняття вічне і духовна складова людини! Я пишаюся нашим вишем, педагогічним колективом і нашими студентами, які незабаром стануть справжніми музикантами.
Автор: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Олександр Злотник
Навчальний заклад: Київський інститут музики імені Р. М. Глієра
Джерело: Газета "День"
|