«Думати про себе мусимо самі» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Думати про себе мусимо самі»
Карабиць Кирило
«Думати про себе мусимо самі»
Кирило КАРАБИЦЬ, відомий диригент, музичний директор Веймарського оперного театру тріумфально виступив у Києві
25 квітня 2016, понеділок
Поширити у Facebook

39-річний киянин Кирило Карабиць не раз говорив, що значна частина його життя проходить у потягах та літаках. Український маестро керує одразу трьома потужними колективами: Борнмутським симфонічним оркестром (одним із найстаріших у Великобританії), експериментальним I, CULTURE Orchestra, який називають «музичною збірною Євросоюзу» а нещодавно Національним оперним театром і Державною капелою у німецькому місті Ваймар.

Попереду у маестро гастролі в Японії, виступи з Чиказьким оркестром, участь у Единбурзькому фестивалі, постановка вагнерівських «Нюрнберзьких мейстерзінгерів»... Та, попри неймовірну завантаженість, К. Карабиць знаходить час на проекти в Україні. Минулого року це були резонансні виступи з I, CULTURE та концерт «Мадонна Україна». На минулому тижні відбувся його концерт у Національній філармонії, у якому лунали 39-та симфонія Моцарта та симфонічна поема Штрауса «Життя героя».

«День» розпитав Кирила, як нашому співвітчизнику працюється у Ваймарі, як європейці сприймають Україну і чому вони поки не поспішають прийняти нашу державу до складу ЄС.

— Я у Ваймарі відпрацював свій перший концерт, — розповідає Кирило КАРАБИЦЬ, — але враження прекрасні: старовинне місто, з яким пов’язані такі видатні імена, як Гете, Шиллер, Бах, легендарний театр, де Гете ставив свого «Фауста», куди близько 30 років ходив на роботу, бо був там директором.... Ваймарська публіка освічена й залюблена в музику. Так, на новорічних концертах, які відбувалися 31 грудня і 1 січня, були повні зали. У німців такі концерти класичної музики — традиція. Починаються о шостій вечора, за дві години глядачі вільні і розходяться святкувати Новий рік. У мене навіть виникла ідея перенести цю традицію на український ґрунт... До речі, готуючи у Ваймарі концерти, я вже думав, яка програма підійшла б до наших новорічних концертів — якби вдалося організувати їх в Україні. Це повинна бути особлива, святкова програма, позитивна і світла, бо це свято — передусім, свято сподівань, очікування дива. З німцями ми вивчили і виконали «Щедрик» в обробці Леонтовича. Місцева публіка була дуже здивована. Наступний сезон відкриватиму твором, де також буде українська тема, — «Мазепою» Ференца Ліста. Я прийняв пропозицію стати музичний директором і головним диригентом цього театру не для того, щоб приїхати у Ваймар і просто бути часткою іншої культури, а передусім, щоб познайомилися з культурою моєї країни. І, звісно, задля того, щоби про Ваймар знову заговорили як про європейський культурний центр, де зараз відбуваються позитивні зрушення в музиці, а не як про місто, де щось визначне було колись давно.

ЯКА В НАС КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА?

Із чим у європейців — тих самих німців, англійців, із якими ти продовжуєш працювати у Бормутському симфонічному оркестрі, французів, поруч із якими ти живеш у Парижі — асоціюється Україна?

— З війною. «У вас там ще воюють чи вже ні?». Пересічний європеєць не зовсім розуміє, хто воює, з ким і за що, що за держава Україна, яка довгий час була в складі Російської імперії, потім СРСР, погоджувалася із тим, що вона «молодший брат», а тут раптом заявила, що не має з Росією нічого спільного. Скільки вона була незалежною? 24 роки? А чого ж мовчала? Як пояснити ці речі французам, чия країна будувала з Росією відносини протягом століть і які знають, що Росія — це Толстой, Достоєвський, Чехов, Чайковський, Глінка, Мусоргський, Прокоф’єв... І великою мірою ми, українці, самі в такому непорозумінні винні, бо в нас досі немає чіткої системної політики, яка була б вигідна нашій державі, працювала на створення позитивного іміджу України, як за кордоном, так і тут, всередині. Бо, хоч як парадоксально це звучить, ми самі не зовсім розуміємо, хто ми, звідки? Яка в нас культурна, мистецька, державницька й інша спадщина? 15 червня в Києві запрошу на концерт із Національним симфонічним оркестром України. Будемо разом виконувати симфонію нашого співвітчизника Максима Березовського, яку ніколи в Україні не грали і не видавали. Я відшукав її... у Нью-Йорку. А в Росії, це твір виконували як... «первую русскую симфонію».

Ми самі себе не знаємо, проте хочемо, щоб нас знали у світі. Ну, знають у Європі про братів Кличків. Чули про Шевченка — найчастіше не про поета Тараса Григоровича, а про екс-футболіста Андрія.

— А Надія Савченко, можливо, на слуху?

— Не сказав би. У нас таке враження чомусь, що француз або німець прокидається зранку і, перш ніж поснідати, думає: «Як там браття-українці?». Було б непогано, але нема такого, нікому ми не потрібні. Європа живе своїм життям і переймається власними проблемами. Не нашим Донбасом, не анексованим росіянами Кримом, не нашими політв’язнями. У Парижі на вулицях досі повно військових, людей попереджають, щоб не ходили на концерти, бо може бути небезпечно. У мого сина в школі (йому п’ять років) проводили інструктаж, як поводитися під час хімічної атаки! Розказували дітям, як вижити, якщо токсин потрапив у воду, в повітря... У Бельгії мало не щодня в новинах розповіді, що запобігли теракту там-то, знешкодили терориста такого-то. Німеччина, відчинивши двері біженцям, не знає, як їх зачинити, у Британії то офшорні скандали, то повідомлення терористичних угруповань, що в Лондоні чи ще десь можливі якісь вибухи...

— Українців обурили результати голландського референдуму, згідно з якими дві третини жителів Нідерландів — проти Асоціації України з ЄС...

— Нема нічого дивного. Нам давно час усвідомити, що ніхто, крім нас, не буде вирішувати наші проблеми: внутрішні, зовнішні, будь-які. А ми, замість того, щоб ці проблеми вирішувати, накопичуємо їх і чекаємо допомоги з Європи, США... Так, ніби інші країни не мають своїх громадян. Я би не робив великої трагедії з голландського референдуму. Гадаю, цей захід значно довше обговорюють у нас, ніж там, де він відбувався, — там проголосували й одразу ж пішли на пиво. Це не акція проти України — швидше, проти політики Євросоюзу, його постійного розширення. Спочатку, в 1957-му, скільки країн входило до ЄС — шість? А зараз 28. Щойно приєдналися країни Балтії, Болгарія, Румунія — їхні жителі поїхали в країни Старої Європи заробляти гроші. Ті вже давно не в змозі контролювати потік мігрантів, а тут ще Україна...

«ДЕРЕВО НЕ МОЖНА ПОСАДИТИ В ПОВІТРЯ»

— ...з тисячами готових вимушених переселенців...

— Так. Українцям не треба приймати результати референдуму на свій рахунок — зрештою, це думка якоїсь частини населення однієї країни. Але це ще один показник того, що думати про себе мусимо самі. Поки ж політика у нас така: хто дає більше грошей — до того й біжимо. Раніше роками танцювали під дудку Росії: Путін пообіцяв зменшити ціну на газ — давайте робити все, як він скаже. Зараз: МВФ дасть кредити — значить, треба погоджуватись і швидко вводити ті зміни, які йому треба. Не озираючись, підходять вони до українських реалій чи ні. Не виносячи на обговорення, не радячись із народом, не інформуючи його (а ми вже бачимо на прикладі Донбасу, що коли свої очільники не інформують народ про те, що відбувається в країні, його починають інформувати чужі). Бігом, бо грошей не дадуть. А потім гроші прийшли, невідомо де ділися — і країна в такі нетрі зайшла... Дерево не можна посадити в повітря, його саджають у землю, і лише потім, із цієї землі, воно росте. Якщо гарно доглядати...


Автор: Анна Шестак
Диригенти: Кирило Карабиць
Джерело: Газета «День»



Інші:

Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine