|
|
Стилістичний дуалізм концертного роялю
Про "Концерт при свічках" Дмитра Онищенка у Івано-Франківську
25 листопада 2015, середа
Поширити у Facebook
Концерт фортепіанної музики в залі філармонії… Без жодних перебільшень ця, начебто, проста фраза здатна помістити у собі цілий світ думок, почуттів, емоцій та вражень. На перший – погляд нічого особливого… Але, що з людини робить людину? Хіба не здатність рефлекторно мислити, осмислювати явища об’єктивного світу і сутність свого власного буття? Напевно, кожен з нас пам’ятає такі відомі фрази, як: «Пізнай себе і ти пізнаєш світ» (Сократ), «Я мислю, отже я існую» (Р. Декарт), або ж тезу сенсуаліста Дж. Локка – «Нема нічого в розумі, чого не було у відчуттях». Проте, як усе це стосується концерту фортепіанної музики чи навіть теми статті «Стилістичний дуалізм…»? Невже фортепіанна музика здатна допомогти людині пізнати світ і саму себе?
Якщо музика є відображенням дійсності в мистецьких категоріях та формах, то людина, яка творить, виконує, або ж сприймає музичний твір, що звучить зі сцени філармонії, є саме тим суб’єктом, який намагається зрозуміти сутність свого буття та існування. Саме в цей момент концертний зал філармонії перетворюється на священний храм знань, де чисті форми чуттєвого споглядання поєднуються з апріорними категоріями розсудку та розуму людини. Неймовірно, але саме така концепція концертного вечора була основою музичного свята, створеного неперевершеним виконавцем Дмитром Онищенком та концертною компанією «UKR-Artists», що відбувалося в залі Івано-Франківської обласної філармонії.
Дуалізм музичного вечора проявлявся як в програмі музичних творів, що писалися в різні епохи, так і в синтезі слова (поезії) та музики, штучного та природного освітлення сцени, монотематизмі мініатюр та багатотемності музичних циклів, в синтезі раціонального та емоційного типів музичного сприйняття, в прагненні до універсального, узагальненого та конкретного й деталізованого вияву художніх образів. Кожен твір, що відтворювався музичними звуками підкореного роялю Д. Онищенка, був неначе спробою осмислення сутності людини, її героїчних якостей – невдач та рішучих перемог… В контексті вказаного, не випадковою була й структура програми концертного вечора – від аналітичних роздумів в Прелюдії і Фузі fis-moll Баха з другого тому «Добре пемперованого клавіру» через цикл Симфонічних етюдів Р.Шумана до урочистого й тріумфально-переконливого художнього образу Чакони з Партити № 2 (ре мінор) Й. С. Баха у фортепіанній транскрипції Ф. Бузоні.
Уся структура анонсованої програми чітко вказувала усім, хто знаходився в залі філармонії, на масштабність музичних думок та ідей, що звучатимуть впродовж концерту.
Червоною ниткою та смисловою основою події було своєрідне експонування ідей раціоналізму та ірраціоналізму, де аналітичні міркування бахівських фуг протистояли «флорестанівським» за характером «Симфонічним етюдам» Р. Шумана. Однак, в програмі вечора, такі цілком полярні за своїм змістом підходи до осмислення дійсності жодним чином не «боролись» між собою за право нав’язати слухачеві свій тип мислення, а майстерно представлялись Д. Онищенком як відмінні підходи до сприйняття та осмислення реальності з характерними для них логікою, чіткістю, аналітичною визначеністю музичних форм та, навпаки, імпульсивністю й імпровізаційністю виконання, конфліктністю драматургії й наївною-мрійливою лірикою художніх образів. Відтак, не здійснюючи жодних протиставлень, виконавець неначе давав можливість слухачам обрати свій шлях та спосіб мислення, а думати було над чим, адже анонсована програма концерту називалась – «Вечір музики та поезії». З огляду на це, між номерами звучали глибокі поетичні думки Любові Загоровської, які не тільки створювали смисловий фон музики, а надавали сучасного філософського змісту музичним творам, що писалися два, три чи чотири століття тому. Виходячи з такої концепції побудови програми, організатори не тільки не протиставляли слово і музику, навпаки, вони їх синтезували, максимально конкретизувавши інтенції думок і почуттів в єдине ціле мистецького гносеологічного процесу.
Заданий емоційний та смисловий фон поезії продовжила музика Прелюдії і Фуги fis-moll Й.С.Баха з другого тому ДТК. Однак, ця музика сприймалась зовсім в іншому контексті ніж її могли сприймати сучасники композитора. І йдеться зовсім не про інтерпретаційні ремарки виконавця, які були цілком переконливо витримані в стилістиці того часу, чи про адекватність слухацького «прочитання» музичного тексту згідно теорії Яворського щодо клавірних творів Баха, а про іншу епоху, про інший контекст сприйняття, обумовлений літературним текстом віршів сучасного поета, що звучали перед і, частково, в процесі виконання твору. Такий підхід до сприйняття клавірної музики цілком змінив психологічні установки розуміння твору, декодування його художнього змісту і запропонував слухачеві надати давно відомій композиції іншого семантичного значення навіяного духом сучасності. Відтак, очевидною парадигмою програми було знайти баланс між інтерпретацією старовинної музики, яка, з одного аспекту, мала б бути актуальною нашому сучаснику, а з іншого – свідчити про велич мистецьких досягнень попередніх епох. Дещо схожий принцип використовували в своїй роботі такі відомі диригенти як В. Фуртвенглер та Л. Скотовський, які прагнули старовинну музику представити через категорії постромантичного ідеалу…
Завершились аналітичні роздуми… Палкі емоції знову підкорили «холодний» розум публіки… Проте, цього разу героїчний образ трансформувався з теми жалобного маршу, пройшовши непростий шлях свого інтонаційного становлення – від «похмурого», імітаційно-поліфонічного викладу матеріалу в першому етюді до величної та переможної ходи в фіналі. Звичайно, такі зміни не проходили безслідно… І публіка, і виконавець глибоко співпереживали шуманівському герою з «флорестанівським» характером. Здолавши різні перешкоди, пройшовши через систему різних жанрів та прийомів фортепіанної романтичної музики XIX століття, художній образ нашого героя змінився, як і змінились почуття та емоції людей в залі філармонії, про що свідчили вигуки «браво!» з різних сторін концертного залу. Однак, хіба не таким впливом на свідомість та емоції людей відзначається справжнє мистецтво? Саме таку зміну відтворену Д. Онищенком в «Симфонічних етюдах» (op.13) прагнув виразити Р. Шуман. В одному із своїх листів композитор писав: «У варіаціях об'єкт потрібно весь час чітко бачити, але скло, крізь яке на нього дивляться, повинне бути по-різному забарвлене… я намагався вквітчати його різними фарбами». Відтак, у «Симфонічних етюдах» Р. Шуман не просто представляє основну тему в різних гармонічних варіантах, – хоча гармонія для нього є надзвичайно важлива, композитор писав: «В музиці, як в шахах: Королева (мелодія) володіє вищою владою, але вирішує завжди король (гармонія)», – він трансформує її та пристосовує до різних жанрових умов. Таким чином, Д. Онищенко не тільки майстерно розкрив драматургію, діалектику контрастів одного з яскравих фортепіанних циклів Р. Шумана, він виявив декілька образно-жанрових ліній: героїчну, скерцозну, кантиленно-ліричну, що в окремих етюдах звучить (Етюд ІІ, XI) в схвильованому та вольовому характері.
І знову на авансцені філармонії звучить її величність фуга (Прелюдія і Фуга cis-moll Й.С.Баха з другого тому ДТК). Цього разу вона була дещо лаконічною в часі, проте патетичнішою від попередньої. Якщо прелюдія до фуги звучала як аріозо, моління чи благання, то фуга була значно динамічнішою – швидкий темп (Vivace), тема у викладі шістнадцятих тривалостей, а її «виткий» тематизм неначе перегукувався з темою початкового хору кантати Баха BWV 19 «Es erhub sich ein Streit» та нагадував про боротьбу консонансу і дисонансу, світла і тьми…
З огляду на «вечір музики та поезії» знову зазвучало слово. Цього разу квінтесенцією його змісту стали роздуми Л.Загоровської над «філософією життя», що були співзвучні характеру художніх образів Ноктюрну c-moll (op.48, №1) та Мазурки a-moll (op.67, №4) Ф. Шопена. Саме у жанрі ноктюрну в польського композитора яскраво виражена камерна лірика з її широкими кантиленними темами. Однак, цей твір Шопена дещо відрізняється від інших своїм трагізмом та величчю водночас, що створювало незабутню атмосферу «концерту при свічках» і надихало публіку до осмислення змісту поетичних рядків озвучених ведучою програми Людмилою Лінник-Савкою. Згодом, в схожому емоційному характері прозвучали твори С. Рахманінова – Етюд-картина g-moll (op.33) та більш драматичніший за своїм змістом Етюд-картина es-moll (op.39, №5). Не менш очевидним було й те, як виконавець не просто жив, а переймався долею художнього образу, кожним звуком, що виходив з клавіш та струн концертного роялю. Безперечно, така самовіддача виконавця не могла не вплинути на слухачів – серця усіх неначе бились в метроритмі композицій, що звучали на інструменті Д. Онищенка, а увесь зал мовби дихав в унісон з виконавцем, переживаючи ті ж самі почуття, що втілені в інтонаційному образі та художньому світі виконаних та сприйнятих творів.
З огляду на таку насичену програму вечора важко було б передбачити, який твір повинен завершувати концерт. Начебто, усе уже було сказано, усі емоції пережито… І ось фінальним номером ведуча оголошує знамениту чакону Й.С.Баха з Партити № 2 (d-moll) у фортепіанній транскрипції Ф. Бузоні. Унікальність цього твору не тільки в тому, що його виконували і виконують видатні скрипалі – І. Менухін, І. Перлман, Г. Кремер та ін., і навіть не в тому, що будучи твором для скрипки соло, він перекладений для низки музичних інструментів – віолончелі, фортепіано та, зрештою, для цілого оркестру! Перш за все, цей твір звертає на себе увагу своїм композиційним змістом. Ось як музичний критик О. Сєров зафіксував свої враження від цього твору: «Який же геній цей Бах! Візьме одну думку і проводить її все глибше і глибше, вживається в неї і разом з цією думкою проникає в схованки душі! Слухаючи цю дивовижну музику, починаєш дивуватися: чи може бути на світі ще інша музика, зовсім інший стиль (не поліфонічний) – настільки повним та безкінечно органічним є багатоголосий стиль великого Себастьяна?».
В чому суть такого захоплення Чаконою Баха? Відповідь знаходимо в самому творі. Музична драматургія, що основана на розвитку одного музичного образу незважаючи на інтенсивний і глибокий розвиток зберігає свій монотематичний зміст, а триразове проведення теми (другий і третій раз у вигляді «динамічної репризи») покликане утвердити смислову єдність твору. Як зазначає В. Рабей у своїй книзі: «Сонати і партити Й.С.Баха для скрипки соло», Чакону Баха з Партити №2 можна порівняти з готичним собором, у якому кожна з незліченних архітектурних деталей (веж, арок, контрфорсів) служить втіленню єдиної всеохоплюючої ідеї, ідеї устремління вгору.»
Очевидно, саме таку трансцендентну ідею прагнули утвердити організатори концерту – Д. Онищенко та концертна компанія «UKR-Artists», а усі твори, які звучали в програмі вечора, демонстрували боротьбу раціонального та емоційного типів мислення, які не просто оточують кожного з нас, а є самою сутністю людини. Саме в їхній єдності та діалектичній боротьбі людина стає Людиною, здатною логічно та раціонально мислити, але, в той же час, бути не просто аналітичним механізмом, що з позиції механістичного матеріалізму керується видозміною фізіологічних процесів, але й суб’єктом, наділеним «філософією серця» (П. Юркевич) зі здатністю емоційно відгукуватись на життя. А от, які ці емоції, вирішувати нам…
Отож, пройшовши через безліч емоційних станів, долаючи внутрішню боротьбу консонансу і дисонансу, розглядаючи сучасні проблеми підняті поезією Л. Загоровської крізь призму різних відтінків варіаційного циклу Р. Шумана слухач концертного залу не просто насолоджувався фортепіанною музикою Дмитра Онищенка, а відчував себе суб’єктом об’єктивного світу, розмірковуючи над сутністю свого власного буття та існування в священному храмі знань за назвою Івано-Франківська обласна філармонія.
Віктор Сподаренко,
кандидат мистецтвознавства
Автор: Віктор Сподаренко
Виконавці: Дмитро Онищенко
Концертна організація: Івано-Франківська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал Івано-Франківської обласної філармонії
|