Епоха «Підгірян» Вербицького: історія, контекст, мова | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Епоха «Підгірян» Вербицького: історія, контекст, мова
Львівський муніципальний хор
Епоха «Підгірян» Вербицького: історія, контекст, мова
4 травня 2023, четвер
Поширити у Facebook


Найбільший у світі портрет Михайла Вербицького. Художник: Гліб Рахманін. Львівський органний зал. Джерело

28 квітня на сцені Львівського органного залу відбулася чергова історична премʼєра. У концертному виконанні за участю симфонічного оркестру Луганської філармонії, чоловічого хору «Гомін» та провідних солістів Львова прозвучала легендарна співогра Михайла Вербицького за пʼєсою Івана Гушалевича «Підгіряни».

Чому легендарна? Бо в другій половині ХІХ століття ця вистава на Галичині справила справжній фурор: лише за життя Вербицького була поставлена 70 разів, а в 1918 році в Києві відбувся її 500-тий (!) показ. У 1865 році на конкурсі, організованому Театральним комітетом товариства «Руська бесіда» у Львові, авторам «Підгірян» заслужено присвоєно першу премію.
Крім цього, співогра звучала у Варшаві, Петербурзі, а деякі відомості свідчать про переклад пʼєси чеською мовою спеціально для постановки у Празькому народному театрі. Тодішні театральні критики приписували весь успіх вистави саме музиці отця Михайла Вербицького. Тому сьогодні місія відродити її звучання стала такою важливою для виконавців та організаторів проекту.

Музика до «Підгірян» постала в новому оркеструванні харківського композитора Володимира Богатирьова та в прочитанні знаного музичного першовідкривача, львівського дириґента Івана Остаповича. Подія в рамках циклу Історичних концертів, покликана познайомити сучасну публіку не лише з музичним світом Галичини ХІХ століття, а й з історичним контекстом тої доби, неповторним колоритом, побутом та особливою мовою, якою послуговувались у минулому.
 

Титульна сторінка клавіру співогри М.Вербицького “Підгіряни”. Джерело.
 
Від 1784 по 1918 рік регіони сучасної західної України входили до складу багатонаціональної Австрійської імперії, що не могло не позначитись на суспільному та культурному житті українців. На відміну від територій, що опинилися під окупацією Російської імперії, тут українці почували себе вільнішими у своїх поглядах, та, на жаль, не самостійними. Для української нації панування Габсбургів не було однаково й однозначно сприятливим протягом усього понад 100-літнього періоду. Крім того, величезним на цих землях залишався вплив поляків.

Під час «Весни народів» у 1848 році українці, так само, як і інші колоніальні народи, наважились зробити крок назустріч свободі. Від імені новоствореної «Рускої ради» («Головної руської ради») українці звернулися до цісаря Фердинанда І з проханням одержати можливість обіймати державні посади, у тому числі «становища впливові», а також запровадити «в школах і урядах руску (чит. «українську») мову». І якщо перші дві умови фактично залишилися без уваги влади, то обовʼязкове вивчення української мови таки було впроваджено у школах «народних та середніх у східній Галичині». До цього часу єдиними осередками української мови були духовні семінарії та сільські парафіяльні школи, де плекалася не лише рідна мова, а й культура та звичаї.

Проте, навіть серед греко-католицького духовенства виникали розбіжності та дискусії щодо мови: хтось усіма силами пропагував українську та її ключове значення для становлення нації, хтось не гребував польськими словами, наголосами чи фразами, тим самим, асимілюючись у реалії полонізованих міст, а дехто навіть тяжів до злиття з російською, переносячи церковно-словʼянський письмовий стиль у повсякденну мову. До слова, поляки чинили усілякий супротив українській мові в школах, і за численними доносами влада навіть ініціювала реформування «руської азбуки», а саме «відкинення “гражданки” та кирилиці».
 

Перший випуск газети “Зоря галицька” – першого національного українського часопису українською народною мовою в Галичині та Україні (фактично, друкований орган Головної руської ради), 1848 рік. – Приклад вживання язичія в публіцистиці. Джерело.
 
Текст меморандуму «Руської ради» до імператора розпочинався з таких слів: «Язик є одною з найважнїйших відстав народности».  І справді, питання української мови в умовах відсутності державності завжди залишалося для свідомих українців ключовим. Показовими є переписи населення, здійснені за Австрії, а також на території України під владою Росії, згідно з якими, саме мова спілкування визначала національність людини. І у великих містах на сході країни освічених українців, що, як правило, знали кілька мов, у т.ч.  з російською, навмисне записували як «великоросів» («хіба би вони стояли на тому, що вони справді українці», – М. Кордуба). Таким чином, згідно з переписами, з «чужих, неукраїнських народів», на території України проживало найбільше «великоросів», а тоді вже «жидів, поляків, німців» та інших національностей.
 

Обкладинка нотного видання “Ще не вмерла Україна” з фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича.​ Джерело
 
У період з 40-х років до початку ХХ століття літературна українська мова переживала фазу свого активного формування, збагачення, словотворення, звільнення від діалектизмів тощо. Період українського національного відродження, творчість Шевченка, розширення сфер застосування української мови (наприклад, у художній літературі, публіцистиці, науці, театрі) – все це сприяло позитивним тенденціям на шляху до становлення мови. У той час, коли на Лівобережній Україні російський уряд систематично чинив лінгвоцид української, певні кола людей на заході країни так само примудрялися підтримувати й активно просувати москвофільство.

Серед прибічників цієї течії був автор «Підгірян» Іван Гушалевич – український поет, письменник, драматург та публіцист, так само, як Вербицький, священик УГКЦ. Та якщо Вербицький відкрито стверджував, що «Галичина –  не польська, не німецька, а українська», то Гушалевич не приховував протилежних  поглядів. Поет і журналіст був затятим прихильником «язичія»  – суміші української, російської та церковно-словʼянської мови, яку сам волів називати просто “руською” чи “галицько-руською”. Такий стиль хоч і був досить поширеним, та залишався складним для сприйняття і вивчення, хіба що, доступним для наслідування. Згадуючи Гушалевича, Іван Франко говорить, що його літературні твори не мають майже ніякої цінності, а спроба писати чистою російською мовою – просто жаргон. Проте, співпраця Гушалевича з Вербицьким, що його той же Франко назвав “найзначнішим талантом” серед галицьких композиторів, принесла драматургу небувалу славу.
 

Приміщення театру “Руської бесіди” у Львові (нині вулиця Театральна), фото 1864 року.​ Джерело
 
40-60-ті роки ХІХ ст. відзначились значним розвитком театральної музики у Західній Україні. До цього процесу долучився і Михайло Вербицький, одночасно виступаючи як актор-співак, так і композитор. Вербицький був активним учасником в процесах організації перших українських аматорських вистав у Перемишлі (1848-1850-ті роки), а пізніше – постійно співпрацював з театром «Руської бесіди», відкритим у Львові  1864 року. Для театру композитор створив музику до понад двадцяти театральних п’єс, близьких до оперет, які тоді називали співогрою.

Сценічне життя більшості з них, було недовгим, а деякі – так і не були поставлені на сцені. На думку музикознавиці Марії Загайкевич, причиною цього була саме «слабка літературна основа п’єс галицьких авторів, написаних важкою мовою, нерідко, так званим язичієм». Та зовсім інша творча доля чекала на «Підгірян», про успіх якої свідчили численні схвальні відгуки та повторні постановки. Що й казати, інтерес до вистави не вщухає й через 150 років після її премʼєри. На щастя, музика «Підгірян» Вербицького нарешті повернулася з тривалого забуття.
 

Памʼятна табличка на честь відкриття театру “Руської бесіди”, 2014 рік.​ Джерело
 
Джерела:
Бермес Ірина. Михайло Вербицький і музичний романтизм
Вахнянин Анатоль. Причинки до історії рускої справи в Галичині в літах 1848-1870 / Наталь Вахнянин. – Львів: Накладом Льва Лопатинського, 1901. – 98 c.
Кордуба Мирон. Територія і населеннє України. – Відень, 1918.
Соловей Лариса. Отець Михайло Вербицький — композитор, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Франко Іван. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 364 – 391 (Причинки до історії 1848 року)
Українсько-руський архів / Наукове товариство імені Шевченка, Історично-фільософічна секція. – Львів, 1909. Т. 4: Свенціцкий, І. та ін. Матеріали до історії галицько-руського шкільництва XVIII і ХІХ вв / І. Свенціцкий, Ю. Кміт, С. Томашівський, І. Кревецький; під ред. С. Томашівського. - 1909. - с. 7-9
Михайло Вербицький: Серія «Духовні діячі України» / упоряд. О. Киричук, М. Омельчук, І. Орлевич. – Львів: Логос, 2015.
Хронологія мовних подій в Україні. Зовнішня історія української мови IX—XX ст. / Віктор Кубайчук ; [упоряд.: О. Кочерга, Д. Кубай(чук)]. — Вид. 2-ге, випр. й допов. — Київ: К. І. С., 2020.


Автор: Вікторія Антошевська
Колективи: Львівський муніципальний хор "Гомін"
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Джерело: zbruc.eu



Інші:

100 років від дня народження видатного українського оперного співака Дмитра Гнатюка
Фестиваль-Премія ГРА оголосив лонгліст
Хореографка Катерина Курман — про нову постановку "Соляріс" у Львові та сучасний балет
Сто п’ять миттєвостей успіху
Повітряні коридори життя
«Два кольори душі Дмитра Гнатюка»
Вінницька дослідниця Лариса Семенко видала унікальну монографію про Леонтовича
«Letters and Notes». Музика Грабовського на Ukrainian Contemporary Music Festival
«І в той момент стався вибух»: нові свідчення про російський авіаудар по драмтеатру у Маріуполі
Як дивитися оперу
26 лютого день пам'яті Костянтина Данькевича
Музиканти Київського симфонічного оркестру стали біженцями у Німеччині, але збирають повні зали на своїх концертах
Як народжується балет «Соляріс» Олександра Родіна?
Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця
Бетховен присвятив кілька своїх симфоній другу-українцю: хто це був
Ігор Шамо відмітив би ювілей
Олена Михайлівна Потапова відмітила ювілей
ДРУГИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС НА НАПИСАННЯ І ПОСТАНОВКУ КАМЕРНОЇ ОПЕРИ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ
Корифейка української опери
11 лютого 1938 року в селі Довбиші Баранівського району Житомирської області народився видатний український хоровий диригент і композитор, Народний артист України Анатолій Пашкевич
Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
Одеська філармонія після обстрілу - масштаби збитків
100 років ХНАТОБу: як театр працює в умовах війни
Леся Українка музикою Франца Шуберта
Новий фільм Катерини Горностай СТРІЧКА ЧАСУ обрано до основного конкурсу 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю
Вона була довершеною гармонією: Соломія Крушельницька в авторській розповіді Олександра Балабка
Пам’ятаємо: Івану Карабицю виповнилось би 80!
«Шароварщина – це не те, що ми маємо показати в Європі»
ТОП-10 вистав 2024 року столичної сцени
130 років Борису Лятошинському: що варто знати про відомого українського композитора
Десять поглядів на Різдво: добірка класичної музики
Кропивницька музична школа імені Юлія Мейтуса відзначила 50-річчя від заснування
Тріумф театру у часи викликів:
Станція, або розклад бажань: друга прем’єра за тиждень
Проєкт «Спадок» спільно з Музеєм Ханенків представляє альбом романсів на тексти класиків і обробки народних пісень ХХ століття
Королева українського театру. Як Марія Заньковецька "поставила на місце" Росію ще в XIX столітті і відреклася від родини заради сцени
Актор та керівник головного столичного театру звернувся до українців за кордоном
У Києві відбулася світова прем’єра першої опери Бортнянського, яка вважалася втраченою
«Театральна вечірка non stop»
Закарпатський народний хор увійшов у свій 79-й концертний сезон і розпочав підготовку до 80-літнього ювілею
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
1.jpg