|
|
Митець, що світиться та освічує
“Олександр Козаренко. Недочитана партитура життя...Спогади про митця”
18 серпня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
“Олександр Козаренко. Недочитана партитура життя...Спогади про митця”, так називається книжка, яку презентують до ювілею легендарного маестро
Спеціально для music-review Ukraine Роман ДЗУНДЗА, диригент Симфонічного оркестру, керівник музичної частини Івано-Франківської філармонії ім. Іри Маланюк дозволив надрукувати уривок з цієї монографії, де він згадує зустрічі з композитором, миті спілкування, твори, які мав щастя виконувати.
УРИВКИ ТА ДЕТАЛІ
Ще за довго до особистого знайомства, відбулось знайомство з хоровою музикою Олександра Козаренка у стінах Львівської консерваторії (тепер музичної академії).
Це 2003 рік та кондак “Возбранной воєводі”, який виконував хор консерваторії під керівництвом уже покійного тепер Богдана Дерев’янка. Пізніше Олександр Володимирович викладав один із предметів для бакалаврів. Це були лекційні заняття, проте кожного разу надзвичайно інтелектуальні. Ми відчували усі що наш лектор – митець.
Наступним був державний іспит з хорового, який відбувся 15 квітня 2008 році в залі Університету ім. І. Франка. Ми диригували “Страсті Господа нашого Ісуса Христа” для читця, солістів, хору, який виконував хор, солісти та оркестр Заслуженої академічної капели України “Трембіта” при якій ми тоді вчились і працювали.
Склад солістів був наступний: сопрано – Таїсія Дзюбич, меццо-сопрано – Людмила Скорук, тенор – Ігор Строльний, баритон – Ігор Коцаба, читець – нар. арт. України – Богдан Козак.
Цей твір диригували Анна Шаріфова, Владислав Гавронський та я, котрому випало диригувати три, чи чотири останні частини. Збереглося відео на ютубі. О, диригувати Козаренка – це справжній виклик для студентів, адже цей твір перевищував наше мистецьке розуміння водночас і по складності, і по глибині...
І ось, пройшло багато років. Травень 2017 р. У Львові почалися концерти Дзеркальної зали, якими тоді завідував Тарас Різняк. Сопрано Ірина Ключковська приймала в них участь.
Ми тоді дуже активно працювали разом, я як диригент та аранжувальник, а вона як солістка. У Дзеральній залі відбулось декілька її концертів з Мар’яною Самото. Вони працювали ще в музичній академії у класі Василя Дударя. І от, після одного з них, ми пішли на каву, на літнє кафе біля Театру ім. М. Заньковецької.
Ми тоді вперше справді розговорилися і роззнайомились з Олександом Козаренком. Пройшло небагато часу і 29 травня 2017 року він приїхав до Івано-Франківської обласної філармонії, якій якраз надавали «ім’я Іри Маланюк». З І. Ключковською вони виконали “Богородице Діво”. Козаренко подарував свою збірку вокальних творів, котру підготувала Мирослава Логойда та запросив на відкриття фестивалю А. Кос-Анатольського. І вже 1 грудня 2017 році ми разом з Іриною Ключковською та симфонічним оркестром Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк відкривали фестиваль в Коломиї.
Пригадую тоді звучало Аріозо Галі з оп. «Заграва», «Ой піду я межи гори» та ще декілька вокальних номерів А. Кос-Анатольського, які я спеціально набирав для цього концерту, а за нотами ми їхали до Львова, до Надії Андріївни Кос-Анатольської. Це був період початку професійної співпраці.
Найцікавіше відбулося наступного року. Здається це було 24 червня 2018 р.. Відкрився Український культурний фонд і тодішня директорка Юлія Федів почала їздити з презентаціями по великих містах України. Я потрапив на презентацію в Івано-Франківську. Ще до перерви презентації у мене виникла ідея диска “Фантазії”.
Я передзвонив до І. Ключковської та розказав, що є можливість податися на грант. І тоді закрутилось. Це був не просто диск. Це була подія, адже для Івано-Франківської філармонії це був перший грант та перший камерно-вокальний дискт, як зрештою і для цілого міста. Про отримання гранту Олександру Володимировичу я повідомив пізніше, коли ми мали підписувати угоду, бо розчарування - то дорога до образи, а я дуже шанував цю дружбу, яка тільки зароджувалась.
29 жовтня того ж року О. Козаренко приходив до нас на репетиції у Львівський оперний театр ім. С. Крушельницької, де ми займались з Мар’яною Самотос. Далі був дуже інтенсивний нічний запис в Івано-Франківську та презентації диска у Коломиї (1.12.2018), Івано-Франківську (11.12.2018) та у Львові (23.12.2018).
Ці презентації я проводив як модератор, а виконавцями були Ірина Ключковська та Мар’яна Самотос. Пам’ятаю Козаренко був на двох із них. Після презентації у Дзеркальній залі у Львові він сказав мені: “Воно було краще ніж могло бути… Іра просто чудесна була… Вона знайшла якусь таку манеру співу… сьогодні був дуже вишуканий концерт”. Наступного року завдяки Олександру Володимировичу ми виступили з програмою «Фантазії» в Одесі (на ХХV міжнародному ювілейному фестивалі «Два дні і дві ночі нової музики») та в Києві (на ХХХ міжнародному ювілейному фестивалі «Київ Мюзик Фест»).
На останньому фестивалі після виконання Ірою «Сім струн» я бачив як котилися сльози в Олександра Володимировича. Ми не обговорювали з ним ніколи цього моменту, але я точно знаю що це були сльози щастя, коли композитор відчув ідеальне втілення власного твору...
Почався COVID-19. Я писав дисертацію в Ганни Карась. Козаренко час від часу приїжджав до Івано-Франківська, та інколи ми бачились у Львові.
29 жовтня 2020 року Олександр Володимирович був у Івано-Франківську та попросив завезти його в Коломию, щоб взяти партитури для друку. Так я потрапив не тільки до нього в гості (в нову коломийську квартиру), а ще й в Драматичний театр, де він познайомив мене з Дмитром Чебораком. Я забрав партитури, засканував їх та згодом віддав сестрі Вірі. Кохаренку потрібно було партитуру опери “Час покаяння” та ще декількох інструментальних творів надрукувати для Львівського оперного театру. З невідомих мені причин ця ідея так і залишилась планом і більше до неї ми не повертались. Думаю цьому сприяла пандемія, адже тоді навіть виконувати, чи тим більше створювати щось нове було вкрай важко.
25 грудня того ж 2020-го року ми з Ганною Карась та Віолетою Дутчак приїжджали в Коломию до цього театру на концерт О. Козаренка, який відбувався у фоє театру.
7 травня 2021 року ми бачились з Олександром Володимировичем на захисті моєї дисертації в Університеті ім. В. Стефаника. І в той момент він був швидкий та водночас якийсь не такий як завжди. Щось змінилося та я не розумів «що»...
17 березня 2023 року я отримав ранковий дзвінок. Козаренко говорив тихо і нерозбірливо. Він не просив мене диригувати на його ювілеї, а просто начитував що я «маю» диригувати. Це була “Sinfonia Estravaganza” та концерт для скрипки. А диригувати треба було у вересні у Львові та в грудні в Коломиї. Я спитав “де він”, бо подумав що він захворів. Він відповів що «в реанімації» в Івано-Франківську, а потім поклав трубку...Це була наша остання розмова. У той же день я задзвонив до його сестри Віри та зробив збірку коштів в інтернеті на його лікування. Ситуація не покращувалась. Ми спілкувалися з панею Вірою кожен день.
У лікарню до нього не впускали. А мені писали й дзвонили люди з цілої України з питаннями про здоров’я Олександра Козаренка. Ми молилися…
Зранку 21 березня мене розбудила пані Віра дзвінком: “…наш Саша помер…” – сказала вона. Це був удар! Я мав надію що все закінчиться добре… Близько полудня того ж дня ми зустрілись втрьох (з панею Вірою та її сином Олегом), щоб забрати речі з інфекційної лікарні та впродовж дня займались усім необхідним, щоб перевезти тіло з Івано-Франківська до Коломиї.
Ми спілкувались і Миколою Губчуком (керівником Коломийської філармонії), який готував усе необхідне в Коломиї. Так закінчився земний шлях Олександра Володимировича...
КВАЛІЇ СВІДОМОСТІ
Жарти Олександра Козаренка завжди були інтелектуальним викликом, це була страва з гострим перцем, а він - її віртуозним кухарем. Ця любов пригощати всіх новоствореним інтелектуальним продуктом проявлялась усюди, де б я його не бачив: під час обговорення дисертаційного виступу, чи за столом після нього, на сцені біля рояля, чи в холі за короткими, проте дуже влучними обмінами тез. Олександр Володимирович умів жартувати, а його жарт був водночас і списом, і щитом, хоча не пам’ятаю, щоб він колись переходив в оборонну позицію. У нього була єдина – наступальна позиція.
Розмови бувають різними, і частіше їх не опишеш словами, а душевні стани, що вимальовуються у досвіді свідомості, немов прихованокристалічна сірка, часто не мають чітких граней.
Я ніколи не бачив, щоб Козаренко. десь довго сидів на одному місці, він любив рух, як такий. Його внутрішній вихор не завжди відгукувався у мені, можливо через різницю у віці, проте я щоразу був прихильний відчути терпкість цієї його потреби талановито означитись в буденності.
Я любив Олександра Володимировича за його талант та глибину думки, яку завжди доводилось досягати інтелектуальними зусиллями, і після якої завжди відчувався гострий і пікантний післясмак.
Олександр Козаренко відбувся та відбився у моєму житті. І це відбиток немов знімок, чи радше серія знімків в негативі, котрі я проявлятиму усе життя, щоб пізнати красу всієї гармонії кольорів та пропорцій Людини-митця що світиться та освічує...
тоді закрутилось.
Це був не просто диск. Це була подія, адже для Івано-Франківської філармонії це був перший грант та перший камерно-вокальний дискт, як зрештою і для цілого міста.
Про отримання гранту Олександру Володимировичу я повідомив пізніше, коли ми мали підписувати угоду, бо розчарування - то дорога до образи, а я дуже шанував цю дружбу, яка тільки зароджувалась.
Автор: Роман Дзундза
Композитори:Олександр Козаренко
|