Балет – це не просто танці. Це думки та почуття, виражені через пластику тіла.

Можна, звичайно, танцювати самому «в кайфі», але принципово важливо нести задоволення глядачам: артист має прожити те, що відбувається на сцені, і заради чого прийшла публіка. Від самолюбування артиста на сцені його персонажі виходять пласкими й декоративними, а балет – мистецтво надзвичайно живе та емоційне.

Те, що робив Олександр Шаповал на сцені, інакше, як магнетизмом, не назвеш.

Щирість і драматизм у поєднанні з блискучою недемонстративною технікою робили його справжнім романтиком сучасного балету. Численні та різні за своїми характерами персонажі Олександра ріднить властива йому простота вираження, безпосередність, відкрита емоційність. Він завжди уміло і природно уникав навмисності, хибного пафосу та штучності, тому його герої живі при мінімумі декоративності й, одночасно, віртуозно точні хореографічно.

Олександр Шаповал народився 9 лютого 1975 року в Києві. Закінчивши 1993 року Київське державне хореографічне училище (клас видатного педагога Володимира Андрійовича Денисенка), свою творчу кар’єру розпочав як артист Київського театру класичного балету.

Від 1994, з перших днів роботи в Національній опері України ім. Т. Г. Шевченка, одразу ж став улюбленцем глядачів, протягом 28 сезонів зачаровував їх своїм світлим і прекрасним, романтичним і героїчним танцем, бездоганною майстерністю і глибокою переконливістю кожного образу, який творив на сцені.

Працьовитість допомагала досягати технічної досконалості, а допитливість, здатність і бажання постійно вчитися сприяли внутрішньому наповненню та розкриттю в деталях кожного образу, чи то благородні та ледь неземні казкові принци, чи ніби вихоплені з самого життя герої. Одним з найулюбленіших у творчості Олександра Шаповала був саме образ мрійливого наївного Джона у балеті «Грек Зорба». Його герой не просто контрастував з рештою персонажів, як і задумано хореографом, – він був наче ангел, світлий прибулець з іншого світу!

У творчому доробку артиста було більше 30 партій класичного, національного і сучасного репертуару: Лукаш, Той, що греблі рве («Лісова пісня» М. Скорульського), Вакула («Вечори на хуторі біля Диканьки» Є. Станковича), Маестро («Каприси долі» Н. Паганіні – М. Скорика), Городовий («За двома зайцями» Ю. Шевченка), Федеріко («Даніела» М. Чембержі), Ескамільо, Хозе («Кармен-сюїта» Ж. Бізе – Р. Щедріна), Бірбанто, Ганс («Корсар», «Жізель» А. Адана), Еспада («Дон Кіхот» Л. Мінкуса), Абдерахман («Раймонда» О. Глазунова), Юнак («Болеро» М. Равеля), Єгер («Білосніжка та семеро гномів» Б. Павловського), Джон («Грек Зорба» М. Теодоракіса), Тібальд («Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва), Майстер, Пілат («Майстер і Маргарита» на збірну музику), Граф Кайзерлінг («Віденський вальс» на муз. Штраусів), Граф Альмавіва («Весілля Фігаро» В. А. Моцарта), Іван-царевич («Жар-птиця» І. Стравінського), Бріаксіс («Дафніс і Хлоя» М. Равеля), Герцог де Гіз («Дама з камеліями» на збірну музику), Індуський танець («Баядерка» Л. Мінкуса), Кавалер («Спляча красуня» П. Чайковського), Ворон («Снігова королева» на збірну музику), Ліциній Красс («Юлій Цезар» на муз. О. Респігі)...

Шаповал був великою творчою особистістю, для нього не існувало «маленьких» партій – як справжній артист він творив сценічні образи, які назавжди запам’яталися шанувальникам балету. До того ж він був бездоганним партнером на сцені, добрим товаришем у колективі.

Він перетанцював із усіма провідними солістками театру, і кожна з них з вдячністю згадує спільні з ним вистави. Є поняття партнерства, а є дует – те, чого прагне кожен танцівник, але що далеко не кожному дається.

Народження дуету – диво, дароване випадковістю: за розкладом адміністрація призначає на партії таких-от артистів, і раптом між ними проскакує якась іскра, розкривається якась спільність, взаємність і стає цілком очевидно – це дует.

Навіть у тих нерідких випадках, коли Олександру доводилося терміново ставати на заміну колег, які з різних причин не в змозі були танцювати.

На сцені хвилюються всі, більшою чи меншою мірою. Усі, хто знав Олександра Шаповала, чи не головною його рисою назвуть саме надійність. Тому й не дивно, що як в житті й професії він завжди був готовий підставити плече, так і, поклавши на плече гранатомета, на захист Батьківщини у важкий час він став без вагань! Герой на сцені, Герой у житті й смерті!

У перші ж дні повномасштабного вторгнення ворогів на нашу землю Олександр Шаповал пішов до лав територіальної оборони і захищав Лівий берег Києва. У квітні добровольцем пішов на фронт як рядовий, отримав навички гранатометника.

В рамках наступальної операції їхній підрозділ був перекинутий у найгарячішу зону.

Миттєва геройська смерть під мінометним ворожим обстрілом обірвала життя мужнього романтика…12 вересня 2022 року на 48 році життя невблаганна смерть на полі бою вирвала з наших лав прекрасного українського артиста балету, педагога, лауреата Міжнародного конкурсу артистів балету ім. Сержа Лифаря, заслуженого артиста України, рядового-добровольця Збройних Сил України.

Його земний шлях виявився надто коротким, але яскравим і чесним!

Олександр Шаповал залишив вагомий слід не тільки в історії виконавського мистецтва Національної опери України, але і як педагог: ще до завершення у 2021 році танцювальної кар’єри він став викладачем дуетного танцю Київського державного хореографічного коледжу.

Його будуть пам’ятати й ті, кому випало щастя працювати з ним на сцені, й ті, кого він навчав і кому передавав незбагненні таїни творення балетного образу, і вдячні глядачі.

Вічна слава тобі, Герою, світла пам’ять тобі, незабутній Артисте, доземний уклін тобі, мужній Воїне і прекрасна щира Людино!

Інші: