| Стаття |
|
|
|
|
Опера-антиутопія GAZ: Третє пришестя сюжетної лінії
19 червня 2019, середа
Поширити у Facebook
Світова прем’єра, опера-антиутопія GAZ від мистецької формації NOVA OPERA за однойменною п’єсою 1923 р. українського режисера-авангардиста Леся Курбаса (1887-1937), пройшла 11 червня 2019 р. в театрі імені Івана Франка в Києві. 17 вересня відбудеться євпропейська прем’єра GAZ у Відні. Показ опери в США в экспериментальному театрі La MaMa, Нью-Йорк. запланований на 2020 рік.
Творчий склад прем’єрного спектаклю – міжнародний. Режисерка, дослідниця творчості Леся Курбаса, театрознавець і засновниця мистецької групи Yara Arts Group - Вірляна Ткач, США; композитори і перформери - Роман Григорів та Ілля Разумейко, творча формація NOVA OPERA, Україна; хореограф, перформер та музикант - Симон Майер, Австрія; майстер інсталяції та відеоарту, апгрейт-перетворювач місця спектаклю на арт-об’єкт - Вальдемарт Клюзко, Україна; дослідник і організатор нової електроакустичної сцени в Україні, медіа і саунд-артист, електронний музикант – Георгій Потопальський, Україна.; стиліст, іміджмейкер, дизайнерка одягу Тетяна Шерстюк, Україна. Ролі виконали: Анна Кірш, Мар’яна Головко, Руслан Кірш, Андрій Кошман, Євген Рахманін, та Олександра Мельє.
Музику композитора і диригента симфонічного оркестру Анатолія Буцького, що звучала в спектаклі Леся Курбаса 1923 року знайти не вдалося, тому Ілля Разумейко та Роман Григорів, погоджуючись, що їх «композиторське ком’юніті дуже специфічне, але якимось чином нам вдалося працювати разом на ниві музичного театру», - створили нову, на поєднанні академічних та сучасних стилів, і продовжили пошуки незвичних тембрів, що вже стало традицією для NOVA OPERA. І якщо в АЕРОФОНІЇ музичним інструментом і центром подій був справжній літак АН-2, який в кращих традиціях basso-ostinato тримав на крилах багатоповерхову голосову партитуру, та й сам - ревом пропелера й двигуна на різних частотах - виспівував звуки космічних вібрацій, то в GAZ сценічним і звуковим центром стало звичайне піаніно, але ж препароване й брутально вдягнене в блискучі металеві обладунки із старчачими в усі боки трубами та залізками! Як герой, що втілює в собі центр управління техногенним монстром – футуристичною фабрикою, - воно віддасть своє життя і загине просто на сцені, розтрощене молотами сюжетного Апокаліпсісу. Проте, як пише Біблія, помре - але ж не весь! Ті самі верхні труби у постскриптумі опери стануть символічними первісними духовими інструментами, чимось схожими на трембіти. Саме на них оновлені персонажі-люди спробують заграти небесним звуком зовсім іншу, новонароджену музику.
Щодо вокальних партій, то вони є справжнім випробовуванням можливостей співаків, яке виводить їх далеко за межі академічної школи співу. Хорові речитативи до крику, потужні оперні арії bel canto, невагомі мерехтіння вокальних ансамблів, препарований електронікою голос, – безліч прийомів перевтілення класичної і сучасної музики! Стилістика виразності чітко вказує на сарказм і фальшиву лірику; кипою одне на одне звалені мотивні стереотипи з «Місячної сонати» Бетховена і «Вечірнього дзвону», - вирізняючи лірику свіжих емоцій, розлитих в чуттєвих коливаннях тембральних потоків, і в прозорих голосах, ніби навіяних свіжим вітром.
Додайте самовіддану акторську гру і карколомну сценографію, більше схожу на хроніку бойових дій, що тримає залізним кулаком всю драматургію! Такого вражаючого ефекту від фіналу опери, відверто кажучи, я не згадаю у жодній з бачених вистав. З огляду на те, що минулого 2018 року в Мистецькому Арсеналі довелося бачити перші фрагменти опери GAZ, реакції на прем’єру 2019-го були кардинально новими. Стрілки мого компасу здригнулися - і чкурнули на 180 градусів в протилежний бік.
Так співало, що напередодні в Україні пройшов сенсаційний телесеріал «Чорнобиль» від американської компанії НВО. Трагічне протистояння людини - техногенній катастрофі, що сколихнула світ, і сталася внаслідок ще більш трагічного протистояння творчій свободі і вільного розуму людини-дослідника - насильному зомбуванню мільйонів людей в натовп без свідомих національних, історичних і культурних ознак під назвою «совєтский народ», - дивним чином перетнулися і співпали змістом і сенсами з оперою-антиутопією GAZ! І раптом - отримали єдиний знаменник, на який легко без остатку поділилися всі скоєні злочини та події - і реального життя, і його мистецьких втілень!
Історія вибуху на футуристичній фабриці, що колись продукувала енергію для всього індустріального світу – це проблема живого і техногенного в одній системі, яку підняв в п’єсі GAZ Лесь Курбас, реформатор театрального мистецтва, репресований і вбитий чекістами сталінських часів в урочищі Сандармох на російських Соловках. Що то за система, і чи йдется тут виключно про людей і машини, визначила в інтерв’ю радіо «Свобода» режисерка опери-утопії Вірляна Ткач, яка вивчала багато архівних документів: «Я думаю, що Курбас і митці навколо нього, були дуже небезпечні для сталінської системи, бо вони творили навколо себе співтовариство людей, для яких було природним вільно мислити і творити. Навколо Курбаса зібралась велика громада, яка любила ходити на ті вистави, читати те, що вони тоді писали, дивитися на їхні картини. Це була модерна урбаністична хвиля в Україні … Я думаю, що їх усіх арештували, позасилали в ГУЛАГ і знищили не через їхнє авангардне мистецтво, а найперше через те, що вони через мистецтво творили своє власне суспільство, яке вже не вважало що Москва – це центр світу, або радше - Росія. Думаю, такі анти-центричні, анти-імпералістичні погляди були дуже небезпечні для Сталіна, і в кінці війни майже всіх розстріляли.»
Події, що відбуваються в Україні останні 5 років, виглядають як третє пришестя сюжету GAZ, на який геніального Леся Курбаса надихнув твір німецького драматурга Георга Кайзера, створений між іншим, 100-річчя тому, в 1918-1919 рр.. Тільки сьогодні центр події – це сама людина, безпосередньо її тіло і душа. Людина стає тією футуристичною фабрикою, де борються життя, творчість, і вільний дух - з «техногенною» свідомістю зомбі, в якій виховують нові й нові покоління. Хореографія руху акторів і їх пластика промовисто перевтілює то на людей, то на зомбі-машини; і легкість цих трансформацій виглядає моторошно.
Це був спектакль шокової терапії, що влучив у напружену реальність, мов титанічна блискавка. Аж так, що в фінальні хвилини кожен з глядачів у залі, отямившись, усвідомив: йому випала спроба зазирнути в себе і визначитись із власним станом - чи ти щойно отримав унікальний антидепресант і миттєво одужав від усього мороку; чи світ таки котиться в прірву, і ти в тому кавалку – разом з ним. Комусь наприкінці запахло свіжим озоном і розкритим чистим небом, комусь – отруйним димом, газом, і згарищем спалених мрій.
Неймовірно, - але світ розщепився надвоє - і «те», і «інше» виглядало абсолютно реальним та переконливим! І за тобою, глядач, як на Страшному Суді, залишається тільки одне – власний вибір, чим дихати!
Автор: Анна Архипова
|