|
|
Наш голос у "Ла Скала": арія Петра
26 серпня 2013, понеділок
Поширити у Facebook
Цього літа українських меломанів зігріла приємна новина. Престижний грант уряду Італії виграв молодий український баритон Петро Остапенко. Це дає йому унікальну можливість пройти дворічне стажування в Академії театру "Ла Скала".
За умовами змагань, кандидати в "Ла Скала" повинні бути віком до 29 років, мати диплом спеціаліста або магістра. Наш співак уже заявив про себе в Київському театрі оперети, де зайнятий у багатьох постановках.
П.Остапенко пройшов чотири відбірні тури — кастинг у Києві, потім три тури в Мілані. Журі — дуже суворе. Другий і третій етапи прослуховування відбувалися на сцені всесвітньо відомого театру. Претенденти мали виконати вісім творів — шість арій і два романси. Наш виконавець вибрав арію графа ді Луна з "Трубадура" Джузеппе Верді й комічну арію Заїки з опери Масканьї "Маски".
Добре, що уряд Італії так благородно піклується про українських співаків. Наприклад, нашому щасливчикові світить стипендія, на яку можна прожити в Мілані. Хоча криза — вона й в Італії криза. І керівництво академії, нібито, вирішило брати плату за навчання. А це вже проблема.
DT.UA співак розповів про свого вчителя — видатного українського співака Анатолія Мокренка й поділився думками щодо режисерського радикалізму в постановках класичних опер.
— Петре, з листопада у вас починається новий етап у житті — стажування у престижному "Ла Скала". Є вже попередні плани на майбутнє? Хочете залишитися в Італії? Чи збираєтеся повернутися назад в Україну?
— Два роки — надто великий строк, щоб загадувати щось наперед і зазирати в майбутнє. Хотілося б працювати і в Україні, й за кордоном. Утім, так працюють багато українських виконавців... Назавжди їхати з України не хочу.
Поки що в мене були лише дві гастрольні поїздки — це Бухарестський оперний театр, куди ми з Театром оперети возили "Циганського барона", де я виконував партію Оттокара. А друга — фестиваль у Вроцлаві, в якому я брав участь.
— Які всесвітньо відомі баритони слугують вам джерелом натхнення, чиї записи ви готові слухати для самоосвіти й задоволення?
— Найчастіше слухаю радянського баритона Павла Лісіціана. Він мій кумир, мій педагог, він — як настільна книга. Теж ліричний баритон, як і я. Знаю, що Лісіціан — один із перших радянських виконавців, які виступали в Америці. Часто слухаю його перед концертами, щоб "налаштуватися".
— У Національній музичній академії України ви навчалися у класі Анатолія Мокренка, нашого знаменитого виконавця. Що він дав вам як педагог, як людина? Кажуть, він дуже скромний, але завжди творчо зосереджений.
— Анатолій Юрійович Мокренко — людина старих, у хорошому значенні, моральних засад. І мені це дуже імпонує. Він не тільки мій педагог у професії, він ще й учитель життя. Від творчого й людського спілкування з ним я став більш наповненим, а в плані музики саме він відкрив для мене все розмаїття музичних барв...
Цього року Анатолій Юрійович відсвяткував 80-річний ювілей. Своєму вчителеві я одному з перших сказав про те, що виграв конкурс і два роки стажуватимуся в Академії театру "Ла Скала". Він гаряче мене привітав.
— А що вам імпонує в його виконавській манері?
— Він завжди викладався на сцені максимально — двоє глядачів-слухачів у залі чи тисяча... У кожному разі він працював на всі сто відсотків. Я теж так стараюся... Вважаю, що це завдання кожного артиста: ніколи не працювати впівноги, а завжди на максимумі.
— Які твори ви чули в його виконанні?
— Кілька разів дивився фільм-оперу режисера Олега Бійми "Лючія ді Ламмермур", знятий на Українській студії телевізійних фільмів 1980 року. Партію Генріха виконує Анатолій Мокренко, Лючії — Євгенія Мірошніченко. Це — легенди українського мистецтва.
Є телефільм-опера "Фауст", знятий 1982 року... Але там Анатолій Юрійович лише співає партію Валентина, а в кадрі актор Ааре Лаанеметс. Також я слухав у його виконанні безліч українських народних пісень. Маю диск пісень Олександра Білаша у виконанні Анатолія Мокренка. Знаю, що вони були знайомі, й композитор спеціально для нього писав свої твори.
— Як вам здається, чи потрібні нині українському музичному театру молоді артисти, сильні голоси? Якщо багато хто, на жаль, не може тут реалізуватися повною мірою.
— Виконавські таланти Україні завжди потрібні. Адже в нас мистецтво розвивається набагато повільніше, ніж у Європі. До того ж в Україні досі залишається застаріла радянська система репертуарних театрів. Вважаю, що ми обов'язково мусимо переходити на контрактну систему. В тій же Європі роботу менеджера виконує оперний агент — він допомагає виконавцям укладати хороші контракти з театрами.
А в нас навіть такого поняття немає. Хоча це найвигідніша система роботи бізнесу, якщо так можна назвати оперне мистецтво.
— А ви маєте свого агента?
— Поки що ні. В листопаді я їду на навчання до Італії. До речі, з другого курсу студенти мають право брати участь у виставах театру "Ла Скала".
— А чи відчуваєте ви свою потрібність і затребуваність удома?
— Із 2010-го працюю артистом-вокалістом Київського національного академічного театру оперети. Дебютував у невеличкій ролі Франсуа у виставі "Звана вечеря з італійцями" Ж.Оффенбаха. Виконав також партії Фредді ("Моя прекрасна леді" Ф.Лоу), Принца Еріка ("Білосніжка й семеро гномів" В.Домшинського), Блінда ("Летюча миша" Й.Штрауса), Оттокара, слуги Зупана ("Циганський барон" Й.Штрауса).
Фінансово, звичайно, це не дає великого доходу. Мистецтво в Україні взагалі не дуже високо оплачується. Але оскільки невдовзі навчання, кілька місяців планую попрацювати в театрі.
— Пригадайте свої перші професійні кроки. Що спонукало вас пов'язати своє життя з музикою?
— З дитинства мені подобалося співати. Але вокальне мистецтво передбачає сформованість голосового апарата. Не можна років у вісім співати вже добре поставленим голосом. Знаю, що багато хто з оперних виконавців починає з естради, але я не йшов цим шляхом. Моя мама добре співає, але як аматор, закінчила лише музичну школу.
Пам'ятаю, вона грала на фортепіано, а я підспівував.
— Чи часто відвідуєте музичні прем'єри в Україні?
— Часто потрапляв на передпрем'єрні покази. Адже квитки на прем'єру — недешеві, а я ще студент, у театрі оперети працюю за сумісництвом і не претендую на високі ставки.
І взагалі добре слухати-дивитися виставу, коли вона вже встоялася, зіграна кілька разів. А на прем'єрі зазвичай усі нервуються. Мені взагалі імпонують жанри, де є хепі-енд. Оперета щодо цього хороший жанр. Там завжди свято.
— Чи дивитеся ви музичні постановки на телеканалі "Меццо"? Які з них вам особливо сподобалися?
— Знаходжу записи в Інтернеті. З останніх дивився "Бал-маскарад" Верді в туринському театрі Реджіо. У виставі співає наша Оксана Дика. Цікава сучасна постановка...
— А як сприймаєте нову радикальну оперну режисуру, коли постановники нещадні до епохи й оригіналу?
— Будь-яка постановка має право на життя, якщо глядачеві це цікаво. І виконавець, погоджуючись на роль, заздалегідь знає, в чому братиме участь.
Я не приймаю надто кардинальних постановок, коли не просто змінюють сюжет, епоху, а коли переступають і певні моральні рамки.
Автор: Катерина Константинова
Виконавці: Петро Остапенко
Джерело: Газета "День"
|