«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Литовська органістка Юрате Ландсберґіте про музику та боротьбу
25 листопада 2023, субота
Поширити у Facebook

У Львівському органному залі 25 листопада відбувся концерт «Віртуози Литви», де виступили органістка Юрате Ландсберґіте, донька першого президента незалежної Литви, та її син, флейтист Вітаутас Ошкініс.

Їхній виступ у Львові – це присвята шляху України до свободи. У виконанні віртуозів Литви звучали як шедеври світової органної класики, так і знакові твори литовських композиторів.

Про шлях Литви до незалежності та важливість перемоги України у війні з Росією для всієї Європи ми поговорили з Юрате Ландсберґіте.

Українці дуже вдячні литовцям за допомогу та підтримку під час війни. Як ви вважаєте, чому Литві вдалося здобути незалежність і зберегти її, а Україна змушена постійно відстоювати її?

Україна є дуже важливою державою для Литви. Наш шлях – зробити ЄС кращим, сильнішим, відповідальнішим, не кидаючи Східну Європу напризволяще, не прирікаючи на долю кривавих земель і національного рабства. Ця дорога до свободи тепер відкрита для України.

Вам просто потрібно йти цим шляхом, хоч і дуже болючим для вашого великого хороброго народу, шляхом «кривавих земель» (так називається книга Тімоті Снайдера «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним», – ред.).

Якщо гітлерівська Німеччина залишилася далеко в минулому, то сталінська Росія знову є для нас загрозою. Й Україна, очевидно, відстоює майбутнє цивілізації вільного світу. Ми, брати і сестри по зброї, відчуваємо спільну небезпеку для нашого існування зараз.

Україні потрібно бути вірною собі, своїй вільній великій душі, відкритій до толерантності, демократії, братерства, сили волі. Ви виняткова нація, велика і дуже потрібна старій Європі, молода могутня нація! Перемога вашої держави може зламати 1000-річну парадигму Заходу про непереможність Росії. Інший шлях веде всіх нас у темряву віків.

Але дуже важливо не помилятися – йде гібридна інформаційна війна, війна фейків, яка може штовхнути назад у болота. Це потрібно вчасно розпізнати і зберегти себе! Демократія вільного світу глибоко у вашому корінні, ваша сила – у єдності націй, що знайшли свій дім на українській землі. Ваша ідентичність явно відрізняється від російської, просто розпізнайте її правильно.

Важко усвідомлювати, що ненависть і темрява з Росії йде в ХХІ століття. Захід переважно спізнюється, наприклад, зі зброєю. Нам дуже прикро за це.

Ви нам потрібні сильні, ми маємо того самого ворога в Європі, все ту ж імперію, що може лише вбивати.

Перемога України – це наша єдина надія на довге життя. Стара Європа може мати трохи інші думки, але ми повинні просвітити її, показати це на нашому історичному досвіді – Балтії, Польщі та України, поки ще не пізно.

У своїх інтерв’ю ви багато розповідаєте про свого батька Вітаутаса Ландсберґіса, який був першим президентом незалежної Литви, також про свого діда, який був у тимчасовому уряді Литви в 1940-х роках. Ви думали про участь у політиці вашої країни?

Я вважаю, що моя сфера діяльності в культурі є важливою для незалежності Литви. Можна стверджувати, що в Литві в радянський період саме культура змінила часи – рух за незалежність надихався, принаймні частково, культурою, до прикладу музикою, яка займала дуже важливе місце в нашому мисленні та творенні правильного вектору руху.

Це виявилося в музиці Бронюса Кутавічюса (1932-2021), композитора, який ніколи не йшов на компроміс із прорадянським конформізмом. Його ораторія «Останні язичницькі ритуали» пробудила литовську душу та нашу ідентичність, родом із глибокого минулого.

Культура – це велика сила, якщо її використовувати правильно.

Цим шляхом Україна могла б іти, як і ми. Але справа не лише в культурі, вона має йти пліч-о-пліч з історією держави та релігії, політики. Велика частина нашої ідентичності пов’язана з природою.

Це дуже важливо для литовців – сила природи! А також – історичне відчуття свободи та хоробрість. Ці речі перемагають порожнечу величезної імперії та криваву владу.

Вважаю, що я по-своєму дотична до політики через культуру. Хоча я ніколи не думала про те, щоб стати політикинею, бо все життя повʼязала з музикою. Я музикантка та музикознавиця.

Люблю свободу у виборі ідей та досліджую різні скіли. Але коли мене попросили представляти Литву у Всесвітній федерації асоціацій ООН (WFUNA), я погодилася. Серед інших заходів доєдналася до політичних зустрічей у Брюсселі, Відні, Таллінні тощо. Це було цікаво.

У вас дуже музична сім'я, ваш батько Вітаутас Ландсберґіс також є професором музики, піаністом і музикознавцем. Ви – органістка і музикознавиця, а ваш син Вітаутас – флейтист і зіграє з вами дуетом на концерті 25 листопада. Як ви вважаєте, що дає людині класична музика?

Класична музика є універсальним тренажером для розвитку яскравого інтелекту. Це приклад системного міждисциплінарного навчання, яке формує комплексність особистості, відповідальність за власні вчинки, свою долю та жагу до життя. Це дуже важливі якості для людини, яка може стати вчителем і посвітителем, яка також може брати участь у політиці, надихати інших на яскраві ідеї.

Розкажіть про свою роботу в Інституті вивчення литовської культури. Знаю, що у вас є наукові роботи про період радянської окупації Литви та культурний опір цій окупації.

Моя робота в Інституті дослідження культури Литви втілена у трьох монографіях про актуальні питання органної музики, включаючи геополітичні аспекти, такі як балтійське «Я» (Baltic Self) в органній музиці, і розглядаючи опір як важливу тему в мистецтві.

Про це йдеться в останній моїй монографії «Балтійський феномен в органних пейзажах» (Baltic phenomenon in organ soundscapes), де балтійський мінімалізм з його трансформаціями виступає як духовна «лінія Маннергейма» (лінія Манергейма – це лінія оборонних споруд, яка мала захистити країни Балтії від Радянського Союзу.

У музиці «лінія Манергейма» – це балтійський мінімалізм). Музика може бути дуже сильним рушієм для захисту національного «Я» в універсальному розумінні. Ці слова можна сказати і про українські пісні, які сьогодні відкривають наші серця для любові до України.

Моя робота в Інституті включає цікаві міждисциплінарні презентації на конференціях, навіть в Україні з 2015 року, та статті, опубліковані англійською, які я планую зібрати для наступної книги.

Зараз Росія активно спирається на образ «великої російської культури» у своїй пропаганді. Багато країн не готові відмовитися від виконання музики російських композиторів, та й в Україні ми й досі стикаємося з окремими випадками нерозуміння шкідливості російських наративів. Взяти, до прикладу, Національну музичну академію в Києві, яка все ще носить ім'я Чайковського. На ваш погляд, чи може існувати культура поза політикою? Чи необхідно сьогодні відмовитися від російської культури на міжнародному рівні? Як це відбувається в Литві?

Литовська література останнім часом виступає в опозиції до великої російської культури, включаючи історію відновленої державності. У нас є відома письменниця-бестселерка Крістіна Сабаляускайте, народжена 1974 року, докторка історії мистецтв. Її твори перевертають російську історіографію на бік Литви.

Відбулася інтелектуальна дискусія, аргументація, письменниця навела дуже переконливі факти про те, що російська культура означає для нас і для Заходу, з їхніми комплексами та почуттям провини перед Росією. Наскільки це все є невірним і помилковим для нас і для Старої Європи. І для України також: вам треба триматися за свою ідентичність, своїх великих композиторів, співаків, письменників, поетів.

Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну! Це неправильно. Я дивуюся, що Національна музична академія у Києві все ще носить ім'я Чайковського. Чому? Щоб копіювати московську консерваторію? Це типова радянська спадщина – «русский мир», одні й ті ж імена та пам'ятники всюди. Це здається ще більш абсурдним у XXI столітті.

Російська культура не заборонена в Литві, звісно, але неактуальна. Музиканти відмовляються виконувати російську музику. Ми дивимося в інший бік, чекаємо на нові великі джерела Просвітлення та культурної сили. Часи змінюються – це дуже відчувається в Литві.

Литовські музиканти, навіть світові зірки, такі як піаністка Муза Рубацките, зараз уникають виконання російської музики. Російська література, навіть відомі письменники, такі як Достоєвський, Пушкін та інші, згадуються лише в глибоких аргументованих критичних есеїстичних роботах. Вільнюському російському драматичному театру нещодавно повернули історичне ім'я – Старий Вільнюський театр.

У програмі вашого з Вітаутасом концерту у Львівському органному залі є твори, присвячені боротьбі за незалежність країн Балтії. Розкажіть кілька слів про ці твори та про композиторів. Як литовці ставляться до такої музики, и знають вони її?

У нашій програмі майже кожен твір присвячений нашій і вашій свободі. Це наше концертне послання вашій, українській, боротьбі за свободу. Дуже важлива ідея закодована в творі латвійського композитора Айварса Каллейса для органа Via Dolorosa, створеного тільки після відновлення незалежності Литви 1992 року і присвяченого жертвам масових депортацій з балтійських країн.

Сам композитор є висококласним органістом та імпровізатором, а звучання органа має глибокий зміст, інтегрований в образ депортації.

Це апокаліптичний фаталізм ритмів потягів, дороги до смерті, холоду, жаху та молитви. Я впевнена, що українська громада, як і кожна громада у світі, визнає історичний шлях закріпачених націй у XX столітті.

Наступний твір латвійського композитора Петеріса Васкса для флейти соло «Ландшафт із птахами» є символом надії Балтійських країн на свободу, пошук її джерела в природі, у піснях птахів.

Твір для органа LA, створений у 2014 році Миколяусом Наталевичюсом, є відкриттям нової ери свободи. Він присвячений дівчині на імʼя Лорета Асанавічюте, вбитій російським танком у Вільнюсі 13 січня 1991 року. Тоді події у Вільнюсі стали переломом для нашої незалежності, першим відокремленням від Радянського Союзу, яке вартувало життя.

Композитор написав цей твір на моє прохання після циклу картин мого старшого сина Герденіса Грицкевичюса «Жінки опору». У 2014 році ми експонували їх на виствці у США, де також відбувся концерт на День Незалежності Литви, в Нью-Йорку та Вашингтоні.

Композитор Миколас Наталевичюс у цьому році створив дуже важливий новий твір для органа, присвячений Україні «Хорал зниклого світла» за мотивами української пісні.

Я сподіваюся виконати його на наших наступних концертах. А останній твір програми – «Синьо-жовта прелюдія» Томаса Юзелюнаса, присвячений Україні і створений – це було великим сюрпризом для мене! – 26 лютого 2022 року.

Тут є велика надія на світло та віра у перемогу, на момент написання це було майже неймовірно! «Синьо-жовта прелюдія» Томаса Юзелюнаса справляє велике враження на публіку, навіть в Німеччині.

Після одного з концертів там у серпні, цей твір назвали «Прелюдією українського прапору» та висловили бажання записати його. Це показує, що люди відчувають до України.

Програма концерту також включатиме імпровізації на теми українських пісень «Від Литви до України». Чи це ваша власна імпровізація?

Імпровізація – це наша власна робота, мене і мого сина Вітаутаса Ошкініса, який є більшим імпровізатором, ніж я. Він вивчав сучасне імпровізування, граючи в ансамблі сучасної музики Synaesthesis, і завжди імпровізує на наших концертах. Імпровізації є спонтанними, з несподіваними ідеями та змінними настроями.

Зазвичай ми не готуємо імпровізацію. Але на цей раз імпровізація співзвучна литовським і українським музичними душами, і ми хотіли, можливо, розпочати з литовської народної пісні «Ой, зелений-зелений лісе, де співають пташки», гармонізованої Чюрльонісом, а потім розвивати нашу драматургію до українських пісень, найбільш надихаючих, наприклад, «Пливе кача» або «Ой у лузі червона калина», або «Ніч яка місячна».

Але елемент сюрпризу завжди присутній, адже імпровізація ніколи не записується.








Автор: Діана Коломоєць
Фото: Наталія Фельтшук
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Джерело: zaxid.net



Інші:

Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
Музичний “посол” в Литві
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
image.jpg