|
|
Оркестр у головній ролі
1 березня 2017, середа
Поширити у Facebook
Концертні програми Львівської філармонії рясніють прізвищами визнаних музикантів і дебютантів, львівських виконавців-солістів і гостей з цілої України та світу… Чи не кожен меломан може зізнатися: вкрай рідко головним стимулом відвідати концерт буває не прізвище виконавця чи автора, а цілий колектив чи твори, що прозвучать в його виконанні. Минулої п’ятниці був саме такий випадок – рідкісна нагода послухати оркестр «у всій красі». Не дивно, що «Концерт для оркестру» викликав таке зацікавлення: зала хоч і не була наповнена вщерть, але слухачів зібралося досить багато, як на подію без реклами.
Ще однією принадою вечора була програма: всі, хто тримає руку на пульсі львівського концертного життя, збрехати не дадуть – великі симфонічні полотна звучать у нас направду рідко (щоб не сказати майже ніколи). Тут же виконували угорського композитора Белу Бартока, співця Фінляндії Яна Сібеліуса, представника данської композиторської школи Карла Нільсена.
Тональність, ясність, сила
Симфонічний оркестр з часів свого виникнення і утвердження (а сталося це ще в добу класицизму) – чи не улюблений інструментарій для композиторів всіх часів і народів. У руках вмілого майстра він вражає переплетенням єдності звучання всіх груп оркестру при рівночасній їхній контрастності. Особливо поетичним симфонічний оркестр стає в добу романтизму, коли темброве різноманіття посилюється неординарною, складною, «багатошаровою» гармонією. Саме романтизм подарував нам видатних композиторів-симфоністів у кожній композиторській школі.
Данський композитор Карл Нільсен (1865-1931) – не виняток. Саме його увертюрою «Helios» вирішив відкрити програму вечора головний диригент та творчий керівник Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії Тарас Криса. Зізнаюсь чесно: досі мені не довелося познайомитися з творчістю цього музиканта – хоч за плечима дев’ятирічна мандрівка у світ класичної музики (наша музична освіта з певних причин «крутиться» навколо кількох музичних шкіл та прізвищ небагатьох композиторів)… Тим часом музика таких композиторів, як Карл Нільсен, залишається на марґінесі. Мабуть, у цьому теж суть місії концертних інституцій: не тільки дозволити вкотре насолодитися знаними і улюбленими творами, а й розширити рамки світобачення. Навіть якби в програмі не було Концерту для оркестру Бартока, казково-гарного і мелодичного Концерту для скрипки з оркестром ре мінор Сібеліуса, а лише твір Нільсена поруч з більш репертуарними композиціями, – цей концерт все одно варто було би відвідати.
Хто ж такий Карл Нільсен, чий портрет ви можете побачити на данській банкноті номіналом в 100 крон? Кожен вихованець Данської Королівської Академії Музики пишається тим, що навчався в закладі, якому її випускник, композитор, диригент і скрипаль Карл Нільсен присвятив 15 останніх років свого життя. Автор шести симфонії та низки опусів різноманітних жанрів для оркестру, Нільсен пізнав його природу «зсередини» як артист Королівського Оркестру Данії під керівництвом гордості Норвегії Йоганан Свенсена. Саме Свенсен диригував прем’єрою Першої симфонії Нільсена. Симфонії, Квінтет для духових, концерти для скрипки, флейти та кларнету здобули своє визнання. Опера «Маскарад» та пісні Нільсона в наш час не зникають з репертуару данських музикантів.
Шкода, що композитор не дочекався прижиттєвого визнання: світ познайомився з його музикою з легкої руки угорського скрипаля світової слави, зятя Нільсена, Еміля Тельмані та диригента Леонарда Бернстайна, а Данія визнала його досягнення в 2006 р. Сам Нільсен усвідомлював силу свого обдарування, і розчарування через це зробило похмурими останні роки його життя: «Якби я міг прожити своє життя заново, я б викорінив будь-які думки про мистецтво з моєї голови, і напросився б в учні до торговця, або знайшов інше заняття, результати якого не змусили б себе так довго чекати… Яка користь мені з того, що весь світ визнає мене, але зараз же поспішає геть і залишає мене наодинці зі своїми творами і розумінням того, що моє життя – шлях вбогого фантазера, який вважав, що досягнення вищої майстерності приведе до певних висот. Ні, життя митця – невдячне…».
Увертюра «Геліос» продовжує романтичну тенденцію висловлювати свої враження від побачених країн, витворів інших видів мистецтва музичними засобами. В 1888 р. Карл Нільсен виграв стипендію, і на ці кошти вирушив в навколосвітню подорож. В Парижі він познайомився зі скульптуркою Анною Марією Бродерсен, своєю майбутньою дружиною, яка стала його великим і фатальним коханням. Саме вона відкрила для нього Грецію, і мистецтво цієї країни. Незабутнє і сильне враження на митця справив схід сонця над Егейським морем – саме про це увертюра.
Відкривається твір педаллю низьких струнних, на яку поступово нанизується квартет валторн. Благородний і чистий тембр валторн, які рухаються паралельними акордами – всевидючий і всюдисущий, світло світу, бог Геліос починає свою подорож небосхилом. Шкода, що артисти АСОЛФ не змогли вистроїти цих акордів. На фоні цього бездоганного (за задумом автора) співзвуччя – ще одна тема: естафету починають скрипки, а відголоски теми згодом підхоплюють кларнет, флейта, фагот. До другого проведення теми, коли Геліос постає в своїй величі, звуко-висотно оркестр вирівнявся. Але коли на початку середнього розділу форми вступили труби, то їхню фанфарну тему хотілося б почути у чіткішому ритмічному і звуковисотному виконанні.
Драматургічно твір був вибудований логічно: «прозорий» перший розділ, що починається з поступового наростання (зародження нового дня), другий розділ – більш насичений фактурно, повнозвучний, динамічний у розвитку (день ), і останній – дзеркальне відображення першого (поступове згасання дня). У творі є дві теми, і складність полягає в тому, що при своїй відмінності – вони не конфліктні. Перша – тема Геліоса, друга – тема світу, природи, що тягнеться до світла; тема моря, яке прокидається від поцілунку Геліоса. Вибудувати і втримати драматургію у творах, позбавлених конфліктності, досить непросто – Тарасу Крисі це вдалося. Твір мелодійний, композиційно цікавий, з барвистою оркестровкою, дає можливість кожній групі інструментів «показати себе». Шкода тільки, що мідні духові з цього шансу не скористалися, і «вляпалися» вже на початку твору; а початок (як на зло) завжди врізається в пам'ять.
Найкраща симфонія Сібеліуса
Саме так авторитетні критики назвали Концерт для скрипки з оркестром фінського композитора, автора семи симфоній Яна Сібеліуса (1865 – 1957). Сьогодні цей твір є етапним для кожного скрипаля-віртуоза, невід’ємною частиною конкурсної програми престижних музичних змагань світового рівня. Це єдиний твір жанру у творчості композитора, проте, мабуть, найвідоміший. Історія його створення і сходження на сцену доволі цікава: надзвичайно віртуозний (нічого дивного, адже під впливом ірреальної техніки Ніколо Паґаніні багато романтичних композиторів намагалися повторити і перевершити його успіх) концерт був присвячений німецькому скрипалю Віллі Бюрмстеру. Але на прем’єру в Гельсінські скрипаль приїхати не зміг, тому 8 лютого 1904 р. першовиконавцем Концерту став Віктор Новачек.
Автор залишився незадоволеним прем'єрою і зробив другу редакцію концерту, яка вперше прозвучала 19 жовтня 1905 року у виконанні чеського скрипаля Карела Халіра в супроводі Берлінського оркестру під орудою Ріхарда Штрауса. Бюрмстер був ображений і назавжди відмовився виконувати цей концерт, тому Сібеліус переприсвятив твір Ференцу фон Віксі, тринадцятирічному угорському скрипалеві. Сучасники не сприйняли концерту: він їм видавався занадто холодним, депресивним, неемоційним; їх дивувала нелогічна рівноправність та збалансованість партії оркестру та соліста. Крім того, Сібеліус «ламає» форму класичного концерту в такий спосіб, як це не робили до нього. Замість солодкавої італійської канцони композитор в ІІ частині дає палку серенаду-сповідь. Проте, саме ці знахідки зачаровують сьогодні. Вишукана, аристократична, глибока, але не імпульсивна пристрасність цього твору протиставляється емоційній екстравертності пізніх романтиків, сучасників Сібеліуса. Концерт складається з трьох частин, і кожна розкриває нову грань мелодичного обдарування композитора.
У календарі культурних подій Львова вже є «день Сібеліуса»: у 2015 р. на сцені філармонії звучали П’ята та Друга симфонії. Виконання Концерту для скрипки Лідією Футорською у супроводі Академічного симфонічного оркестру – ще одна така подія. Концерт драматичний, але виконавці вирішили «пом’якшити» емоційне напруження. Справді, сам автор в партитурі дає можливість вибрати «свій темп» – значення метронома регламентовано не строго (наприклад, для першої частини це 54-60 ударів в хвилину). Тут важливо знайти «золоту середину»: варто врахувати складність партії соліста і дати йому можливість «виграти» написане. Навіть для досвідчених виконавців цей концерт – виклик.
Сібеліус, якому так і не вдалося стати скрипалем-віртуозом, втілив своє бачення майстерності скрипкового виконавства у Концерті ре мінор. Ця партія – запис того, як хотів би грати Сібеліус, занотована нереалізована мрія митця.
Тарас Криса обрав достатньо стриманий темп. Задум був добрий, але, можливо, варто було на йоту прискорити швидкість виконання, адже твір сприймався доволі важко, хотілося більшої динамічності. Лідія Футорська зіграла в цілому добре. Але конкурсу з таким виконанням не виграла би: в першій частині деякі пасажі були не зовсім впевненими, на початку останньої частини не всі акценти і мартлє зазвучали переконливо-гостро, як цього хотів композитор. Щодо оркестру, то їхня гра також не була бездоганною. Хоч твір був для них знайомим (в кінці жовтня 2016 АСОЛФ акомпанував учасниці конкурсу скрипалів ім. Олега Криси), деякі підголоски «вибивалися» зі строю. Іноді хотілося взяти ноти і пересвідчитися: Сібеліус справді саме так написав? Склалося враження, що концерт не допрацьовано через якісь необ’єктивні (чи об’єктивні) обставини. Але хіба це хвилює слухача? Шкода, адже Концерт для скрипки з оркестром ре мінор Яна Сібеліуса – надзвичайно глибокий красивий твір, який одночасно дає можливість «розгорнути крила» і солісту і оркестру.
Симфонічний бестселер ХХ століття
Коли Бела Барток виконував замовлення Сергія Кусевицького на концерт для його легендарного Бостонського симфонічного оркестру, у світі гриміла війна. За вікнами був 1943 р. – рік найжорстокої, запеклої боротьби. Першого грудня 1944 р. відбулася прем’єра твору. І стала початком тріумфу. Чому? Концерт для оркестру Бартока – його ‘opus vitae’. У ньому сконцентровані всі творчі знахідки угорського маестро. Це енциклопедія його творчого стилю. Велич оркестру (потрійний склад духових, більше, ніж зазвичай струнних, дві арфи), багатогранне і соковите інструментування, витончена зрівноважена форма, тонке вкраплення фольклорних елементів, винахідлива ритмічна організація – не можуть не зацікавити. Драматургія циклу Бетховенська: через терни до зірок. Зміст твору розкрив сам композитор: «Всі 5 частин, за виключенням «розважальної» другої, – це поступовий перехід від суворості першої частин через величну пісню смерті в третій частині до перемоги життя в останній частині». Кожному оркестру цікаво грати такий концерт. Але він вимагає чимало праці, адже при своїй повноті, партитура насправді дуже «відкрита», кожен голос індивідуальний, немає можливості «заховатися» за партнера.
Цікаво, як Бела Барток сам оцінив би виконання свого твору, якби був в Філармонії 24 лютого? Багато найкращих оркестрів світу мають у своєму репертуарі Концерт для оркестру Бартока. Виконати його на рівні – амбітне завдання. І диригент, і колектив, що ставлять перед собою цю мету, мусять зважити всі «за» і «проти». Думаю, слухачі після першого відділу були готові до того, як можуть заграти наші виконавці. Здається, концерт записували; якщо це так, то хотілося би еталонного виконання – а його поки що не було.
Включення до репертуару таких цікавих творів, як «Геліос» Нільсена, Концерт для оркестру Бартока, Скрипковий концерт Сібеліуса – трьох перлин ХХ с. – вже величезний прорив Тараса Криси і Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії. І хочеться вірити, що надовго зі звукового простору Львова ці твори не зникнуть, а наступне їх виконання потішить чистотою звучання і довершеністю інтерпретації.
Автор: Тетяна Фішер
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Диригенти: Тарас Криса
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської обласної філармонії
Джерело: Zbruc
|