| Стаття |
|
|
|
|
"Найповніше видання": Лисенко та Соболева про двотомний збірник фортепіанних творів композитора Миколи Лисенка
27 жовтня, понеділок
Поширити у Facebook
У межах проєкту "Микола Лисенко. Перезавантаження" вийшов друком двотомний збірник фортепіанних творів композитора.
Видання є мультимедійним, адже дозволяє послухати звучання композицій, двомовним та найповнішим із нині існуючих збірок творів Миколи Лисенка. Про те, як створювався двотомний збірник фортепіанних творів, секрети гри онуки композитора Ради Лисенко та як великого музиканта колись врятував Іван Франко Радіо Культура дізнавалося в директорки видавництва "Музична Україна" Катерини Соболевої та праонука композитора, диригента Миколи Лисенка.
Від військового перекладача до диригента
Пане Миколо, якщо можна, почнемо з ліричного відступу. Розкажіть нам, будь ласка, про свою генеалогічну лінію.
Микола Лисенко: Я скажу за аналогією з Біблією: Микола Лисенко народив Остапа Лисенка, Остап Лисенко народив Романа Лисенка, Роман Лисенко народив мого батька Віталія, а Віталій народив мене.
Звісно, народжували жінки, але я Микола Віталійович.
Слухайте, коли батьки вас так назвали, це ж таку відповідальність на вас поклали. Ви відчували цю відповідальність, що ви Микола Віталійович Лисенко?
Микола Лисенко: Ви знаєте, вони обмежили мене в інформації, розуміючи, що рано чи пізно станеться стрес. І він стався: десь у віці приблизно 12 років я почав це усвідомлювати. Але неймовірне щастя, коли ти знаєш, якого ти роду, яке твоє коріння і якою є твоя мета в житті. Адже Микола Віталійович завжди виставляє планки і завжди дає курс, куди рухатися, що робити.
Я опановував такий цікавий фах як військовий перекладач. Навіть збирався вступати до університету на цю військову кафедру, але десь там на небі зірки несподівано почали рухатися в іншому напрямку. І за два місяці до вступних іспитів я все ж таки повідомив батькові, що я прямую в музику, що я хочу бути диригентом. Оскільки він хормейстер, то я хочу наслідувати цю професію й сподіваюся на його допомогу.
Звісно, як і всі Лисенки, ми навчалися музиці з дитинства. І я закінчував школу-студію при консерваторії, але я навіть не мріяв про навчання, наприклад, в ліцеї імені Лисенка. Та й батьки вважали, що це не комільфо, знаєте, Микола Віталійович Лисенко в школі імені Миколи Віталійовича Лисенка. І все ж таки Микола Віталійович старший в мені переміг. Це було 17 років, такий доленосний доволі вибір, про який я ані миті не жалкую по сьогодні.
Лисенка врятував "Вічний революціонер" Івана Франка
Говорячи про проєкт "Микола Лисенко. Перезавантаження", чому виникла потреба переосмислити музичну спадщину Лисенка?
Микола Лисенко: Питання дуже слушне. Плин часу робить з митців статичні, гранітні монументи.
У мене таке враження, що з Лисенком відбулося приблизно те саме, що відбулося з Тарасом Шевченком. Радянська політика була в тому, щоб зробити з нього ідола. Ми всі знали прізвище Лисенка, він ніколи, слава Богу, не був заборонений, забутий. Але йшлося про те, що це щось таке канонічне, не дуже цікаве, не дуже потрібне і хай воно там собі десь буде, ми не заперечуємо його, але воно не живе разом з нами.
Микола Лисенко: Ви знаєте, тут трошечки цікавіше навіть, бо за життями Микола Віталійович існував як митець на теренах Російської імперії і був напів заборонений. Далі цікава дуже смуга в його житті: 1917-1919 роки, боротьба УНР за своє існування, навала радянська… Вони не могли визначитися, що з ним робити.
Вони намагалися його кудись записати, зрештою записали його в буржуазні націоналісти. До цього можна ставитися трошки з гумором, але Лисенка врятував Іван Франко. Адже у Микола Віталійовича серед великої низки творів є хоровий твір під назвою "Вічний революціонер". І ось коли Остапа хотіли заарештувати, хтось, якийсь доброзичливець, сказав комісарам червоним, "що ж ви робите, це син того композитора, який написав "Вічний революціонер" на слова Івана Франка". Ми ж прекрасно розуміємо, що Іван Франко мав на увазі зовсім іншу революцію.
Аж ніяк не пролетарську російську революцію…
Микола Лисенко: Зовсім не пролетарську. Але Лисенка офіційно це врятувало. Вони його записали до революціонерів і тут стикнулися з шаленою проблемою. У Лисенка є "Боже великий, єдиний", у Лисенка є духовні твори, у Лисенка є патріотичні твори, які прямо закликають до боротьби за волю. Що з цим робити?
І тоді радянська влада вирішила провести таку "ідеологічну кастрацію", я сказав би. Все зайве відсікли і закопали, привалили великим камінням.
Я пам'ятаю, як на початку 90-х років до нас в двері постукав такий сивочолий чоловік, який приїхав з далекої периферії і сказав: "Нарешті про це можна говорити, я вам привіз". І дістав зі своєї сумки загорнутий в якесь полотно примірничок "Молитви за Україну". Пожовклий, з дірочками, надірваний. Він був переконаний, що це єдиний примірник, який зберігся до цих часів і ми його не розчаровували. Ми його обійняли, посадили за стіл, він у нас переночував. Ми не могли йому сказати, що є ще десь рукописи. Але його родина зберігала в якійсь клуні, підвалі цей примірник і дожили до тих часів, коли про це можна було говорити.
Українське завжди було другим номером
Надзвичайно зворушлива історія, насправді.
Микола Лисенко: Плюс ще один момент. Завжди дозволяючи українцям надягати вишиванки і шаровари, пригощати галушками або варениками, радянська влада контролювала баланс. Все найкраще, найпотужніше — в Москві, в Києві — так, але нібито другорядне.
Я пам'ятаю історію, коли Лятошинському дорікали, що "що ж ти не поїхав в Москву, ти став би другим Шостаковичем". На що він відповів: "Я не хочу бути другим Шостаковичем, я хочу бути самим собою". Я розумію, що такі глиби, такі таланти, як Лятошинський, це композитори масштаби Шостаковича. Але завжди українське так позиціонувалося, що воно було під номером два. Тому Лисенка діставали на світ Божий, як правило, на ювілеї, на якісь державні свята. Оці ідеологічні лещата, в які завжди Лисенка намагалися затиснути, спрацювали так що сьогодні ми обмежені в нашому знанні його спадщини, особливо фортепіанної.
"На сьогодні це найповніше видання фортепіанних творів Миколи Лисенка"
Що саме передбачає проєкт музичної України, який називається "Микола Лисенко. Перезавантаження"?
Катерина Соболева: Ми розглядаємо цей проєкт як довгостроковий, в якому маємо намір передати повне зібрання творів Миколи Віталійовича Лисенка. Ми вирішили розпочати з фортепіанних творів. Вони були розкидані по різних виданнях. Для того, щоб зібрати в наше видання 69 фортепіанних творів Лисенка, ми використовували архівні видання 50-х років, рукописи, які зберігаються в музеях і в приватних колекціях. І на сьогодні це найбільше, найповніше видання фортепіанних творів Миколи Віталійовича Лисенка.
Можна сказати, що це всі на сьогоднішній день відомі фортепіанні твори Миколи Лисенка?
Катерина Соболева: Я думаю, що є ще приблизно два або три твори, до яких ми не дотягнулися, але думаю, що ми до них дотягнемося і доповнимо це видання.
А де вони, якщо не секрет?
Катерина Соболева: В приватних колекціях.
Микола Лисенко: Ну, і від себе додам, що в рукописному відділі Музею видатних діячів української культури є кілька неатрибутованих остаточно творів, і там виникають сумніви, чи Лисенко, чи не Лисенко.
Стиль нібито його, але він не підписаний. І тому в цю збірку увійшли тільки ті твори, за які ми не маємо ніяких сумнівів.
В проєкті музика Лисенка "оживає"
Проєкт заявлений як мультимедійний, тобто це і друк, і якісь інші формати. Розкажіть, будь ласка, про це більше.
Микола Лисенко: Я завжди кажу, що це унікалье видання, оскільки воно "живе". Вам достатньо навести зчитувач QR-коду, як ноти на папері несподівано перетворюються на живі звуки. Адже найбільшим сюрпризом всім шанувальникам творчості Миколи Віталійовича і шанувальникам гри на фортепіано в цьому збірнику є інтерпретації творів Лисенка відомими піаністами. Серед них я для себе виокремлюю, звісно, нашу маму Раду, як ми її називаємо, або Раду Остапівну Лисенко, онуку Миколи Віталійовича.
Блискучу українську піаністку, яка багато років, до речі, пропрацювала на радіо, в радіокомпанії, де записувала ці твори. І ви знаєте, Рада Остапівна зберегла дух Миколи Віталійовича, безумовно. Вона відчувала завжди масштабність його фортепіанної музики, тому наявність цього імені в переліку виконавців для мене дуже-дуже багато вартує.
Звісно, є й інші зірки, наприклад, знаменитий Олександр Козиренко, який за свого життя був визнаний одним з найпотужніших лисенкознавців та інтерпретаторів музики Миколи Віталійовича.
Тобто, є твори, над якими кілька QR-кодів, і ми можемо порівняти, тобто застосувати компаративний підхід, коли ми відчуваємо різницю в інтерпретації. Це дуже цікаво, особливо для тих, хто хоче знайти свою особисту і неповторну.
"У мами Ради була мрія"
І я додам, до речі, що це означає, що нотне видання може бути цікавим не лише музикантам, які, власне, хочуть ці ноти дізнатися, більше про них пограти, й й навіть людям, які не грають на фортепіано, але за рахунок оцих от QR-кодів, вони будуть музику цю чути. Тобто, фактично, це не компакт-диск, звичайно, але щось таке мультимедійне.
Ви вже розповіли, що чимало записів музики зроблені свого часу онукою композитора Радою Лисенко, а пані Катерина висловила дуже цікаве спостереження, що завжди чути, коли грає саме Рада Остапівна. В неї були якісь секрети гри?
Микола Лисенко: У мами Ради була мрія. От уявіть собі, дівчина в 16 років опановує фортепіанне мистецтво. В неї не все виходить. Вона не є фавориткою в класі свого викладача, але у неї є мрія. Вона мріяла стати симфонічним диригентом. І для того, щоб компенсувати таку другорядність, ставлення до себе як до другорядної з боку свого викладача в музичній школі імені Лисенка, вона ходила на симфонічні концерти.
Її справжніми вчителями стали симфонічні диригенти, на яких вони ходила дивитися під час знаменитих паркових концертів. Вона розповідала мені, як вона приходила за 4-5 годин, займала собі місце, брала з собою якийсь бутерброд, щоб поїсти, щось попити, і всотувала, всотувала, всотувала. А то була епоха, уявіть собі, 30-ті роки ХХ століття, коли симфонічні концерти охоронялися кінною міліцією, оскільки це були натовпи фанатів, людей.
Це були як рок-концерти сучасні, розумієте? І вона завжди сприймала будь-яку фортепіанну фактуру як симфонічну. Вона казала, що музика Лисенка неймовірно вокальна та симфонічна за своєю сутністю. І таким чином, коли вона грала як піаністка, вона реалізовувала нереалізовану мрію стати диригенткою великого оркестру.
34 твори Лисенка записані з нуля
От вам і пояснення, чому вона так звучить. Повертаємось до нашого видання, до вашого видання "Твори для фортепіано". Перші два томи саме фортепіанної музики вже у нас тут на столі лежать, і ми можемо на них подивитися. Я знаю, що завжди, коли йдеться про видання нот, постає питання редакції.
Хто працював з нотним матеріалом і за якими головними принципами він будувався?
Микола Лисенко: З цим матеріалом дуже багато пропрацював відомий український композитор та піаніст Богдан Кривопуст. Відверто кажучи, він був одним з ініціаторів цього проєкту. Він мав тривалий досвід роботи в "Музичній Україні", він мав величезний досвід сценічного виконання фортепіанної музики, і він мені зізнався, що всю цю збірку двотомну він програв мінімум по два-три рази кожен твір.
Катерина Соболева: Ми повністю перенабрали всі ноти, які ми знайшли. Це абсолютно нове видання, яке зроблено і відредаговано колективом "Музичної України". Окрім нот, воно супроводжується також музикознавчою розвідкою. Розвідка перекладена на англійську мову, тобто це двомовне видання.
А що стосується аудіокомпонента, то 34 твори Миколи Віталійовича ми записували з нуля, тому що ці твори або не мали запису, або не мали професійних записів, або були зроблені в дуже поганій якості.
Джерело: ukr.rad
|