| Стаття |
|
|
|
|
Остап Лисенко - диригент, етнограф, музикознавець, педагог (140 років тому)
14 липня 2025, понеділок
Поширити у Facebook
Джерело: Український Погляд
13.07.1885 - у Києві народився Остап Лисенко, диригент, етнограф, музикознавець, педагог, публіцист, громадський і культурний діяч. Син композитора Миколи Лисенка та піаністки Ольги Лисенко (з дому Липська).
Перші уроки музики отримав від батька, закінчив Петербурзьку консерваторію (1906-1908) та диригентсько-хоровий відділ Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (1926-1929).
Був незамінним помічником свого батька.
Одружився з Марією Полонською (1913), в шлюбі народилися син Роман та донька Аріадна. Керівник хору при клубі "Родина" (1914-1916). В перших роках панування окупаційного комуністичного режиму не міг отримати роботи та з хворою дружиною й двома малими дітьми опинився в безнадійному матеріальному становищі.
У 1924 листовно звертався до Лева Штейнберга з єдиним прохання допомогти влаштуватися на роботу до будь-якого київського закладу. Майже два десятки років працював як хормейстер середніх шкіл Києва та самодіяльних хорових гуртків. На початку німецької окупації ректор Київської музичної академії (1941-1942); використовуючи високу посаду врятував чимало молодих людей (записуючи їх студентами, або зараховуючи в штат працівників), які потрапили в полон чи підлягали вивезенню на працю в Німеччину.
Зокрема викупив з табору військовополонених кількох майбутніх українських музикантів, серед них і Георгія Майбороду.
Наприкінці війни переїхав до Львова. Викладач Львівської (1945-1951) та доцент Київської (1951-1968) консерваторій. Від 1952 завідувач Кабінету-музею М. Лисенка при Київській консерваторії (заснований 1947; у 1980 на його базі відкрито Київський меморіальний будинок-музей М. Лисенка). Дослідник та популяризатор творчої спадщини батька; у 1950-х видав частину творчости М. Лисенка у 20-ти томах, ініціював встановлення монумента композитору біля Театру опери та балету в Києві.
В макабричні комуністичні часи всесоюзного приниження національних культур та українофобства на державному рівні намагався плекати в душах студентської молоді любов до української культури. Ось як про це у 1989 (журнал "Музика", No 4, с. 6) згадувала колишня студентка Львівської консерваторії М. Ільницька (Тіпакова): "Я вас не примушую запам'ятовувати дати і навіть прізвища, - говорив він студентам. - Це все забудеться, а якщо буде потрібно, то знайдете в книгах і конспектах. А от любити своє рідне мистецтво, народну пісню я повинен вас навчити.
Помер у Києві 1968.
Похований на Байковому кладовищі.
Джерело: Український Погляд
|