Олександр Козаренко про... Олександра Козаренка | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Олександр Козаренко про... Олександра Козаренка
Козаренко Олександр
Олександр Козаренко про... Олександра Козаренка
20 серпня 2023, неділя
Поширити у Facebook


«Випадком долі сталося так, що я народився в Коломиї, яка була другим українським культурним центром у Галичині за Австрії і Польщі. В Коломиї постала перша україномовна гімназія, перші україномовні видавництва братів Білоусів та Якова Оренштайна. У ХІХ ст. в Коломиї постав перший світський український театр.

І ось цей синтетичний мистецький дух Коломиї я ще застав малим, в музичній школі. Я тільки зараз аналізую, чим відрізнялася Коломийська музична школа. Передусім, тим, що в ній працювали випускники довоєнних Празької, Варшавської та Львівської консерваторій. Це були презентабельні старші пані, які часто спілкувалися типово галицькою говіркою.

Страшенні патріоти. Серед них були страдники, які або самі по відсиджували в таборах, або їхні родичі були у відселенні. Звичайно, про це не говорилося. Атмосфера музичної школи дуже відрізнялася від того середовища, в якому існувало місто. У музичній школі було осердя давньої Коломиї».

«Я вчився як піаніст, і моєю першою вчителькою була універсальна особистість. Це була випускниця Василя Барвінського у Вищому музичному інституті як піаністка, а також Лідії Улуханової як вокалістка − Романна Володимирівна Гумінілович (за чоловіком Клапоущак). Вона володіла справжнім вердієвським голосом.

Малою дитиною я не міг цього збагнути, але потім, із спогадів колег, з того репертуару, який вона співала, бо збереглися програмки, я зрозумів, якого класу це була співачка. Коли Микола Філаретович Колесса був диригентом Львівської опери, з часів німецької окупації, і треба було співати Вагнера (трупа розлетілася, а він знав, що Романна Володимирівна живе в Коломиї), то приїхав до неї, злякався, що вона так схудла. Голод був. Залишивши їй певну суму грошей, сказав: − Рома, відживляйся. Я за тобою приїду, бо треба співати Вагнера».

«Я не пригадую, щоб Романна Володимирівна на уроках щось показувала на фортепіано. Вона все проспівувала, всі елементи фактури. Мене це дуже дивувало. Коли ти підходив до класу Романни Володимирівни, то спочатку чув спів, а потім гру дітей. І тільки в консерваторії, навчаючись у професора Всеволода Михайловича Воробйова, я зрозумів, що це означає. Вона оживляла всі фактурні пласти, заставляла їх перемелодизовувати. Жоден пласт не був мертво акомпануючим, а – комплементарно взаємодоповнюючим, і коли ти проспівував всі ці пласти, тоді фактура починала оживати».

«Мелодичне начало – це альфа і омега мого виконавського варштату. Так мене вчив Всеволод Михайлович Воробйов в консерваторії. Наприклад, коли ми вивчали другу частину бахівського фа-мінорного концерту, він мені розповів про випадок з професором Ленінградської консерваторії Володимиром Нільсеном, який вісім годин вчив другу частину цього концерту у своїй кімнаті, аж поки хлопчик-сусід по комунальній квартирі, сказав: „Дядю, як чарівно ви співаєте!”.

Ось цей „чарівний спів” за фортепіано – та лінія, яка тягнеться в мене від Коломиї: від часу навчання у вокалісти-піаністки – до професора Воробйова, останнього, хто зберіг і передав своїм учням золоту київську традицію піанізму 1920-х рр.

Він вчився у Валентини Костянтинівни Стешенко-Куфтіної, видатної піаністки, учениці Ф. Блюменфельда, яка володіла всім репертуаром, захоплювалася Скрябіним і була філософом роялю.

Через Всеволода Михайловича я перейняв київську піаністичну школу, а якщо ширше – українську піаністичну школу, в основі якої лежить ідея тотальної перемелодизації всіх фактурних пластів, тобто нічого не є бездиханним, все живе за принципами людського дихання. Ця ідея є однією із засадничих для української національної піаністичної школи, яка дуже відрізняється від віденського чи берлінського піанізму. У Львові з таких піаністок можна згадати Дарію Каранович-Гординську. Вона також народилася в Коломиї».

«Коли я вперше потрапив до нього в клас (до В. М. Воробйова – О. К.), я на півроку взагалі перестав грати, настільки він змінив моє розуміння піанізму, показавши максимальну розшарованість фортепіанного тексту на різні фактурні пласти й прийоми і їхнє співжиття в руках. Він казав: „Ми всі «сороканіжки» і можемо працювати в цирку еквілібристами, коли права рука не знає, що робить ліва нога”, настільки це складна система психофізичних кореляцій. І я тільки зараз починаю потрохи усвідомлювати те, чого навчав мене Всеволод Михайлович. Але бачу, що від Коломийської музичної школи до Київської консерваторії в мене не було розривів, навпаки, йшла одна єдина лінія, хоча в той момент це здавалося мені локальними кризами, але з часом я почав сприймати їх не як зупинки, а як осягнення нової якості. Подолання цих криз було немов „запереченням заперечення”. Тобто підтвердженням того самого, тільки на іншому етапі розгортання».

«У Всеволода Михайловича я зіграв майже всього фортепіанного Б. Лятошинського. Мало грав С. Рахманінова, лише другий фортепіанний концерт. Пригадую, що дуже серйозно вивчав творчість Ф. Шопена. Не можу забути й те, що на конкурсі М. Лисенка у 1984 р., коли я став лауреатом, була дуже важка програма.

Я вже не пригадую все, що я грав на всіх турах, але пам’ятаю, що на першому – якусь бетховенську сонату, поліфонію і аж шість етюдів (серед них – „квінтовий” етюд О. Скрябіна, №3 31 ор. 65, та 24-й етюд Ф. Шопена), на другому – Другу сонату С. Прокоф’єва та cонату Ф. Шопена b-moll. Остання була дуже значимим для мене твором. А на третьому (заключному) турі – Перший концерт П. Чайковського і „Слов’янський концерт” Б. Лятошинського». Випускна програма О. Козаренка в консерваторії включала сонату Ф. Ліста h-moll, сонату Л. ван Бетховена № 32 і фортепіанний концерт С. Прокоф’єва №3.

«Закони мистецтва − однакові, незалежно від жанру. Для мене великою школою виконавської майстерності було спілкування зі старими актрисами, яких я застав у цих театрах. У мене є стаття „Великі актриси малих українських театрів”, в якій я описав моє спілкування з Оксаною Затварською, примадонною Коломийського театру, першою Заслуженою артисткою Західної України, актрисою Ніжинського театру Ганною Пащенко і актрисою Дрогобицького театру Ганною Чеботарьовою.

Всі вони в житті були дуже простими, доступними людьми і, водночас, зберегли амплуа універсальних актрис, яким було підвладне все − від безшабашної комедії на зразок „Сватав Гриць удовиць” до „Марії Стюарт”. Я до смерті не забуду, як Ганна Пащенко розв’язувала хустку в сцені смерті у „Наймичці” за Т. Шевченком, де, зустрівшись з сином, вона признається, що його мама, коли їй з рук випадав віник, то здавалося, що грім небесний. Для мене це є прикладом колосальної психореакції на те, що відбувається в тексті».


«Зал включиться, якщо ти включений. І зал дуже добре відчуває, чи включений ти, чи ні»…


З приватних розмов з Ольгою Комендою, Львів, 2012–2013 рр.




Автор: Ольга Коменда
Композитори:Олександр Козаренко



Інші:

«Театральна вечірка non stop»
Закарпатський народний хор увійшов у свій 79-й концертний сезон і розпочав підготовку до 80-літнього ювілею
НОВАТОРСЬКА ОПЕРА-КАБАРЕ «ТГШ. ПОДОРОЖ У ЧАСІ»
ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОРИФЕЯ УКРАЇНСЬКОГО ОПЕРНО-ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ЛЬВА МИКОЛАЙОВИЧА ВЕНЕДИКТОВА (1924 – 2017)
Станіслав Людкевич і Василь Барвінський, які не дали затихнути українській музиці
Духовність Центральної Європи в музиці: від Пендерецького до Пярта
Мистецтво неможливого
Пам’яті тої «Рути»
«Арсенал» Довженка в Берліні: Історія, яка резонує і через століття
Мельпомена Таврії
Зараз 11 наших людей у війську, - очільник Національної оперети Струтинський
Полон в росії замість фестивалю в США: музиканти з миколаївської 36-ї бригади перебувають у неволі
10 мудрих цитат легендарного актора Богдана Ступки про життя, любов та Україну
Ярослав та Інгігерда. Тисячолітня українсько-шведська історія кохання на фестивалі Bouquet Kyiv Stage- 16 серпня
”ВІД СЯНУ до ДОНУ”
Геніальний тенор
Змушували відкопувати тіла вбитих маріупольців: історія музиканта військового оркестру
Ukrainian Freedom Orchestra втретє зазвучить у світі
У музеї на Кіровоградщині діє виставка, присвячена ювілею відомого композитора і диригента
Опера «Тарас Бульба» лютого патріота Миколи Лисенка. Як її подати світові у час війни з росією?
Українсько-польські музичні мости Фонду “Pro Musica Viva”
ОПЕРА В ЕПОХУ ЗЛОДІЙСТВА
ЄВРОБАЧЕННЯ - МУЗИКА І НЕ ТІЛЬКИ
Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
200.jpg