| Стаття |
|
|
|
|
Великий Серж Лифар із Києва: історія життя директора паризької Гранд-Опери
14 квітня 2019, неділя
У його біографії, як в дзеркалі відбилося все ХХ століття
Він не танцював, він жив і вмирав на сцені - жодного зайвого руху, жодного випадкового поруху руки. Він не просто талановитий, він - великий Серж Лифар.У його біографії, як в дзеркалі відбилося все ХХ століття - Громадянська війна, Друга світова, Відлига.
2 квітня 1905 року в одному з київських передмість в родині небагатого чиновника народився знаменитий артист балету Серж (Сергій Михайлович) Лифар. Поки ще не Серж, а просто Сергійко ріс надзвичайно музичним хлопчиком з абсолютним слухом.
Сімейство Лифар займало кілька кімнат у будинку по вулиці Тарасівська, 1. Батьки жили скромно, але на освіту дітей грошей не шкодували.
Сергій займався музикою при консерваторії по класу фортепіано, а також співав у церковному хорі при Софійському соборі. Мав дуже хороший голос і дуже тонко відчував музику.
На площі Івана Франка, 5 до революції була престижна 8-ма гімназія, в якій навчався Сергій Лифар. У майбутньому батьки мріяли побачити сина випускником консерваторії. Але Сергій мріяв про сцену київської опери.
На перегляд в київську балетну трупу Лифар прийшов в шкіряній куртці, як у червоних комісарів. Це рішуче не сподобалося головному хореографу Броніславі Ніжинській:
"Горбатий. Годиться хіба, що для кордебалету"- був її висновок.
Київська сцена так і залишилася нездійсненною мрією для Сергія. З приходом революції Лифар змушений тікати з країни. Він оселяється в Парижі, бере уроки у кращих педагогів і незабаром виходить на сцену Гранд-опери.
Лифар стає провідним солістом. Подивитися на його виступи люди приїжджають з усього світу. Він імпровізує в танці, сам придумує нові декорації та костюми.
Сцені Гранд-опери Лифар віддав 30 років життя. Соліст, хореограф, постановник. Він фактично створює новий французький балет.
У 1939 році, незважаючи на початок війни, Лифар залишився в Парижі, де продовжив працювати в театрі.
"Настав 1939 рік і війна, вже показала свою мерзенну морду, розпочалась", - писав хореограф в своїх "Спогадах Ікара".
Паризька Опера була закрита, трупу розкидало по всьому світу, аж до Австралії. По дорозі назад Лифар відкриває для себе острів Балі і індонезійські танці, що стало джерелом його натхнення на майбутнє.
А далі була окупація. Лифар їздив до Берліна за спеціальним запрошенням Геббельса обговорювати від імені французького мистецтва питання організації видовищ в новій Європі. Він, при огляді Гітлером будівлі паризької Опери, зустрів фюрера і його свиту внизу, біля парадних сходів, і водив гостей по всій будівлі.
Як написав у спогадах сам танцівник, влада міста звернулася до нього з проханням погодитися на керівництво Оперним театром: "Від вас залежить, щоб нацистський прапор не розвивався на його вершині протягом всієї війни. Ви маєте право на своюоду всіх дій і вам вирішувати, як ви будете діяти з окупантами і з персоналом оперного театру, щоб захистити і зберегти артистичну спадщину".
Так Серж Лифар стає адміністратором; а також консьєржем, прибиральником, телефоністом, електриком, танцюристом, хореографом і постановником балетних вистав.
Існують свідоцтва, що він матеріально допомагав противникам і жертвам окупації, ховав євреїв і антифашистів, які намагалися дістатися до вільної від німців зони.
Через багато років Лифар зізнавався, що краще б тоді його вбили в гестапо, ніж винести те все образливе, нестерпне приниження, якому піддали його після війни. За діяльність Лифаря при німецькій владі французький Рух Опору в Лондоні звинуватив його в колабораціонізмі і засудив до страти. Лифаря звинуватили в тому, що він не закрив театр і не поїхав під час окупації. Бійці французького Опору забули, скількох євреїв врятував Лифар, включивши їх в трупу.
Після звільнення Парижа Лифар був змушений залишити Францію. У 1944-1947 роках він очолював трупу "Новий балет Монте-Карло". Але в потім національний французький комітет з питань "чистки" скасував обвинувачення, і балетмейстер зміг повернутися в Париж. З 1947 року він знову працював в Опері.
І хоча, здавалося, нарешті у нього було все, але щасливим себе Лифар не відчував. Друзям і дружині він зізнавався, що практично щоночі йому сниться рідне місто.
"Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг змусити мене забути мій широкий і величний Дніпро", - так писав легендарний балетмейстер про Київ.
Він мріяв приїхати в рідне місто на гастролі, але згоди так і не отримав.
Помер Лифар в Лозанні 15 грудня 1986 роки після важкої хвороби, похований недалеко від Парижа, на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.
Перед смертю хореограф попросив не писати на його могилі ніяких титулів і регалій. Лише чотири слова: "Серж Лифар з Києва".
Джерело: Znaj.ua
Додати: 
|