|
|
Нове ім’я — бас Сергій Котко
Природа й батьки щедро нагородили молодого співака: високий, стрункий, гарний, а як заспіває, то серце тане!
30 травня 2013, четвер
Поширити у Facebook
 Соліст Національного будинку органної та камерної музики у Києві, лауреат міжнародних конкурсів поступово розширює свою аудиторію.
Нині Сергій Котко має чимало прихильників, особливо дівчат, які після кожного виступу завалюють артиста букетами.
Як правило, до органного залу на концерти збирається доволі строката публіка.
Гості української столиці, чи-то з-за кордону, чи-то з провінції, купують квитки, щоб побачити інтер’єр костелу та послухати орган. І лише кияни можуть обирати — кого з солістів або колективів хочуть прийти послухати.
Одним із найпривабливіших в афішах для меломанів залишається ім’я видатної Ольги Басистюк (сопрано).
На концерті, який відбувся днями, разом із провідною співачкою кияни познайомилися з колегою Басистюк — басом Сергієм Котком, якого вона люб’язно разом з органісткою Ганною Бубновою запросила до участі у програмі. У виконанні молодого співака прозвучали італійські арії, здебільшого з опер Джузеппе Верді, 200-річчя якого відзначається у всьому світі.
Співаючи арію Максиміліана з «Розбійників», молодий артист продемонстрував привабливу густоту тембру, добротно проінтоновані репліки, гарне дихання. А в арії Жана Прочіди з «Сицилійської вечірні» слухачів привернули увагу виразні сольні каденції, коли співак залишався без супроводу, «наодинці» з публікою.
Хоча Філіп у «Доні Карлосі» у Сергія Котка вийшов дещо позбавленим болісного розпачу старої людини, нещасної у коханні і передчутті близької смерті, як його змалював Верді (і це зрозуміло, бо Котко ще дуже молодий чоловік і співак). Артисту трохи не вистачило власного життєвого досвіду, суто басового забарвлення верхніх нот, і його Філіп «помолодшав» на кілька десятків років. Проте в арії дона Базиліо про «Поговір» із «Севільського цирульника» Россіні артист показав вправну рухливість скоромовок та вміле нюансування тембровими барвами. А в каватині (вихідній арії) графа Родольфо з опери «Сомнамбула» майстра бельканто Белліні Сергій Котко зробив акцент на віртуозних елементах, які наполегливо опановує самотужки останнім часом. З цього аспекту ми і почали інтерв’ю зі співаком.
— Сергію, що спонукало вас зайнятися колоратурною технікою?
— Передусім бажання виконувати музику бароко, насичену карколомною віртуозністю. Надумав взяти арію з ораторії Генделя «Месія», зацікавився аналогічним виканням в Інтернеті і почув італійця Ільдебрандо Дарканджело. Знайти ноти мені допомогла знаний музикознавець, професор НМАУ Марина Черкашина-Губаренко, яка, буваючи за кордоном, купує багато оперних клавірів. Тож за допомогою Марини Романівні я вивчив шість віртуозних арій Генделя. Інший італійський колоратурний бас вразив мене ще більше, бо співав невідомого у нас оперного Вівальді. Збірку творів для колоратурного баса і баритона вдалося замовити у США і вивчити ще три арії, зокрема арію Алідоро з опери «Попелюшка» Россіні, хоча це вже й не бароко, але віртуозність не менш складна.
— Який у вас діапазон?
— Від фа великої — до фа першої октави.
— Що допомагає в опануванні технічно ускладненого матеріалу?
— Рухливість гортані, спроба логічно осмислити прийоми італійських співаків, пристосувати їх до своїх можливостей.
— Коли зародився потяг до фахового вокального виконавства?
— Під час навчання у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова на факультеті музичної педагогіки, де викладають і сольний спів... Моїми вчителями були славнозвісний баритон Володимир Грицюк і автор книжки «Тайни вокалу Шаляпіна» Наталя Прокопенко, в якої збереглися записи від останньої учениці легендарного Камілло Еверарді його вправ для голосів усіх теситур.
— На вашу думку, що найголовніше у вихованні точної інтонації і голосової техніки?
— Гарний слух, постановка дихання і дикції.
— Чи є у вас досвід ансамблевого співу?
— Досить давній, тільки під час навчання в університеті.
— Чи доводилось вам співати у хорі?
— Так, співав у хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря під орудою Мстислава Юрченка.
— Ваші наукові публікації пов’язані саме з хоровим виконавством. Чому саме хорове мистецтво?
— Навчаючись в аспірантурі ІМФЕ ім. М.Рильського, я обрав темою для дисертації дослідження камерного хорового виконавства України у фазі передчуття соціально-культурних трансформацій. Тобто я вважаю процес «камернізації» природним для нашого часу, коли невеликий за складом колектив має набагато мобільніші можливості розповсюджувати хорову культуру України, не втрачаючи художніх якостей порівняно з більш, так би мочити, масовими угрупуваннями.
— Чи збираєтесь розширювати жанровий діапазон репертуару?
— Так, я звертаюсь зараз до мало розробленого низькими голосами пласту неаполітанських пісень (всупереч усталеній теноровій традиції), а також хочу відродити до концертного життя чудові пісенні зразки українських композиторів, зокрема Платона Майбороди, Ігоря Шамо, Олександра Білаша...
Автор: Альбіна Бутук
Виконавці: Сергій Котко
Концертна організація: Національний будинок органної та камерної музики України
Джерело: Газета "День"
|