| Стаття |
|
|
|
|
Гармонія, традиції та … авангард
2 травня виповнилося 130 років від дня народження Миколи Миколайовича Вілінського
13 травня 2018, неділя
Поширити у Facebook
Ім’я цього видатного композитора, педагога й музично-громадського діяча невіддільне від історії становлення української музики першої половини ХХ століття.
Легендарний Борис Лятошинський згадував про свого колегу:
«Микола Миколайович Вілінський був чудовим музикантом і чудовою людиною. На всіх його творах лежить відбиток справжнього таланту, й усі вони показують тонкий смак і велику професійну майстерність автора. Щодо Миколи Миколайовича як людини, то всі, хто хоч зрідка зустрічався з ним, не могли не пересвідчитися в його високих душевних якостях, що виявлялися протягом усього його життя…».
Вілінський походив із роду спадкових дворян (батько Микола Олександрович, мати уроджена Черкунова Валентина Никифорівна, походить з роду Залізняків). Почав серйозно займатися музикою самостійно в роки навчання в Ананьївській гімназії. У 1906-1912 рр. навчався на юридичному факультеті Новоросійського університету в Одесі, у 1912-1919 роках — в Одеській консерваторії по класу композиції Вітольда Малишевського, учня Н. Римского-Корсакова й першого ректора заснованої ним Одеської консерваторії (1913).
З 1920 року Микола Миколайович працював викладачем Одеської консерваторії, його було затверджено у званні професора 1926 року, завідувач кафедри композиції — з 1931 р. З 1935 року був членом оргкомітету Спілки композиторів України і був обраний Головою Одеської обласної організації Спілки композиторів. З 1944 року — професор і декан композиторського факультету Київської консерваторії. З 1949 року — завідувач кафедри теорії музики й композиції Київської консерваторії.
Микола Миколайович є автором вокально-симфонічних і симфонічних творів, вокально-хорових обробок українських, російських і молдавських народних пісень, камерно-інструментальних і камерно-вокальних творів, а також низки теоретичних робіт і статей.
Микола Вілінський стояв біля джерел українського фортепіанного баладного жанру. Його «Балада у формі варіацій на українську народну тему» («Ой у полі жито копитами збито») — один із видатних творів першої половини ХХ сторіччя, що є хрестоматійним і зберіг своє високе художнє значення і в наші дні.
Онука композитора-класика Миколи Лисенка, Рада Остапівна Лисенко, розповіла «Дню» про внесок Вілінського у справу видання фортепіанної спадщини Миколи Віталійовича: «... у 1952-1953 р. моя мрія здійснилася. Було видано повні зібрання творів М. В. Лисенка в 20 томах, де в ХIII і в ХIV томах було вміщено всі фортепіанні твори, навіть рукописні, які ніколи не видавалися. Батько (Остап Миколайович Лисенко) мені повідомив, що фортепіанну редакцію творів доручено зробити талановитому теоретику, відомому музиканту й композитору Миколі Миколайовичу Вілінському. Таким чином, нарешті, я отримала повну спадщину діда».
Багато учнів Вілінського у майбутньому стали його колегами й друзями, насамперед це стосується К. Данькевича, С. Орфеєва та
Л. Гурова. У своїй книзі про Вілінського, музикознавець Михайлов пише, як Микола Миколайович «відкрив» у Данькевичі композитора й наполіг на тому, щоб талановитий студент-піаніст навчався композиції. Микола Миколайович і після закінчення Костянтином Данькевичем Одеської консерваторії продовжував залишатися його наставником, і їхня творча дружба тривала протягом десятиріч до самої смерті Вілінського…
Оскар Фельцман, естрадний композитор, навчався у Вілінського в класі композиції у Школі ім. П.Столярського. Маестро написав мемуари, які вперше було видано 2013 року у «Дні»: «Микола Вілінський був видатним педагогом, але він ніколи не зміг би дати мені композиторську майстерність, якби сам не був високим творцем своєї неповторної музики. Він працював у різних музичних жанрах. І завжди його твори відрізнялися великою емоційністю, гострим відчуттям стилю.
Його музика приваблювала талановитих виконавців, приносячи душевне задоволення слухачам, які заповнювали концертні зали. Та будучи бездоганною за формою і майстерністю, вона давала уроки тим, хто був на початку музикантського шляху.
Фортепіанна музика Вілінського, будучи самобутньою, спирається на кращі зразки світової класики. Його «Зразкові варіації» стали класичним прикладом композиторського письма й гармонійної побудови. А його обробки українських, молдовських мелодій живуть і понині. Фортепіанна музика вражаюче органічно наслідує класичні традиції, але розширює їх, привносячи своє інтимне відчуття життя.
Микола Миколайович був інтелігентною людиною. Його дворянське походження позначалось у всьому. Він обіймав часто керівні посади, проте своїй громадській роботі надавав завжди особливого шляхетства й особливої душевності. Він керував композиторським кафедрами в Одесі й Києві…
Його учні писали хорошу музику, а потім уже самі навчали композиції молодих. Я вдячний Миколі Миколайович за те, що він заклав підґрунтя усієї моєї композиторської діяльності. Сьогодні, коли необхідно охороняти чільне становище мелодійного начала у створенні нової музики, поради М. Вілінського особливо актуальні»…
P.S.
До ювілею Миколи Вілінського на «Українському радіо» підготували програму Ганни Пеліної «Від класики — до авангарду»
http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1914068
Автор: Тетяна Поліщук
Джерело: Газета День
|