Пуччіні і Крушельницька: паралелі долі | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Пуччіні і Крушельницька: паралелі долі
Пуччіні і Крушельницька: паралелі долі
Цьогоріч Festival Puccini відбувається з  14 липня по 26 серпня
24 липня 2023, понеділок
Поширити у Facebook

В італійському містечку Торре дель Ляґо, де мешкав і написав більшість своїх славетних опер італійський композитор Джакомо Пуччіні, щороку відбувається грандіозний оперний фестиваль його імені (Festival Puccini).

Цьогорічний, 69-й, стане особливим для презентації української культури. Адже вперше на фестивалі буде експонуватися виставка, присвячена Соломії Крушельницькій  – українській співачці, яка врятувала оперний шедевр “Мадам Баттефляй” Пуччіні й була однією з найкращих інтерпретаторок музики композитора.

Реалізація виставки, що побудована на матеріалах фондової колекції Музичного-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, та її презентація на міжнародному Фестивалі Пуччіні стали можливими за підтримки Українського культурного фонду.

Про творчу співпрацю Крушельницької та Пуччіні, паралелі їх життєвих шляхів до призначення і світової слави, які заповідала їм доля, розповідає Галина Тихобаєва, заступниця директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові та багатолітня дослідниця життя і творчості славетної українки.
 


 
Чому саме паралелі? Напевно, тому, що порівнювати людей, їхні життєві долі чи особистісні вартості немає жодного сенсу. Зрештою, загальновідомо, що будь-яке порівняння кульгає.
 
Життєві шляхи Джакомо Пуччіні та Соломії Крушельницької не раз перетиналися, проте у кожного була своя доля. Паралельні світи великого італійця і видатної українки, композитора і співачки, чоловіка і жінки не раз накладалися, творячи спільний часово-просторовий контекст. Розквіт творчості Пуччіні та сценічної кар’єри Крушельницької припадає на кінець ХІХ – початок ХХ століття. Географічний простір їхніх творчих та особистих зустрічей: Кремона (1895), Парма (1898), Бреша (1904), Єгипет (1908), Віареджо, Торре дель Ляґо (1910–1920-ті роки).
 
Врешті, цих двох митців об’єднав світ музики і театру, якому вони були віддані та який приніс їм славу.
  
Витоки і родинні саги
 
Мала батьківщина Пуччіні – Тоскана, де в мальовничому містечку Лука 22 грудня 1858 року народився майбутній композитор. Історія роду Пуччіні впродовж п’яти поколінь не переривала музичної традиції, поступаючись в цьому лише музичній династії Бахів, шість генерацій якої служили цьому мистецтву.
 
Мати майбутнього композитора також походила з родини музикантів. Коли Джакомо виповнилося шість років, помер його батько, залишивши 33-річну вагітну дружину і п’ятьох дітей. Місто призначило вдові скромну пожиттєву пенсію і, зважаючи на великі заслуги родини, зарезервувало для сина посаду органіста в кафедральному соборі. У такий спосіб майбутнє хлопчика було визначене, і ніхто не сумнівався, що він продовжить традицію своїх шанованих предків.
 
Мала батьківщина Соломії Крушельницької – Галицьке Поділля, наймальовничіша частина України. Саме тут у селі Білявинці 23 вересня 1872 року народилася майбутня співачка. Коріння роду Крушельницьких сягає XIV століття, коли Соломіїні предки отримали від короля Володислава Ягайла шляхетство і помістя Крушельницю на Прикарпатті. Представниками давнього і чисельного роду Крушельницьких були переважно священники – найосвіченіша і найбільш діяльна верства тогочасного суспільства.

Вони виконували не лише свої душпастирські обов’язки, а й брали активну участь у культурному та громадському житті своїх парохій. До прикладу, дідусь Соломії по матері о. Григорій Савчинський був відомим письменником, вченим, фахівцем із садівництва та городництва. Батько, о. Амвросій Крушельницький, окрім теології здобув музичну освіту

Він вправно грав на скрипці, знав кілька іноземних мов, зокрема італійську; був дбре обізнаний із європейською історією, мистецтвом, літературою. У Білій керував церковним хором, створив сільський хор, в якому з дитинства співала Соломія, її сестри та брати, навчав нотної грамоти, співу та гри на скрипці хлопчиків із сусідніх сіл. У цьому середовищі формувався світогляд і талант майбутньої співачки. Проте згідно з традицією, що зберігалася з покоління в покоління, її майбутнє було визначене – донька священника повинна була одружитися зі священником.
 
 
Знаки долі та добрі Ангели
 
Доля покерувала так, що саме нашим героям судилося розірвати родинну традицію, яка тривала століттями: Джакомо не став органістом у рідному місті, а Соломія не стала дружиною священника. 
 
Як вважають біографи Пуччіні, поворотним моментом його життя став день 11 березня 1876 року, коли у Пізі він почув «Аїду» Верді, слава і тріумфи якої вже на той час були легендарними. Позаяк у скромного органіста грошей на потяг не було, то він з друзями йшов до Пізи пішки 24 кілометри. «Аїда» справила на Джакомо незабутнє враження. Інстинкт, який до цього часу дрімав у ньому, прокинувся. Згодом композитор, згадуючи цю подію, напише: «Коли я почув "Аїду" в Пізі, то зрозумів, що для мене відчинилося вікно музики».
 
Для Соломії Крушельницької такою подією стало розірвання заручин.
 
У великій сім’ї о. Амвросія Крушельницького було двоє синів і шість доньок. Коли дівчата підросли, почали приїжджати до Білої хлопці-семінаристи, щоби знайти собі наречену. Один із них, Зенон Гутковський, вподобав Соломію (до речі, таким чином також залишив своє ім’я в історії).

Заслав сватів і з дозволу батьків заручився з нею за рік до висвячення (згідно з канонами Греко-католицької церкви, майбутній священник міг одружитися лише до прийняття священичого сану). Проте виявилося, що майбутньому чоловікові не подобається, що його наречена захоплюється музикою і співом. Соломія була в розпачі й наважилася звернутися до батька з проханням скасувати весілля.

Прийнявши дуже складне та непопулярне у своєму середовищі рішення, о. Крушельницький розриває заручини доньки. Згодом він зробить усе можливе, щоб вона отримала найкращу музичну освіту і здійснила своє покликання стати співачкою. Соломія платила батькові безмежною любов’ю, вдячністю і великою повагою. По його смерті писала до одного зі своїх приятелів: “Ви цілком вірно вгадали причину мого мовчання – глибокий сум, що охопив мене. Адже два тижні тому помер мій любий батько. В його особі я втратила ідеальну людину, вірного друга і, нарешті, безмежно близьку і дорогу мені душу”.
 
Через кілька років Соломія привезла з Флоренції пам’ятник, який був встановлений на могилі батьків. І нині на сільському цвинтарі у Білій серед звичайних хрестів височить антична колона з білого каррарського мармуру, біля підніжжя якої похилилася жіноча постать з лірою в руці. На пам’ятнику викарбувані слова: “Найлуччому мужові, найлуччому батькови. Честь єго розумови, єго серцю”.
 
Для Джакомо Пуччіні такою постаттю була мати. “Мій добрий ангел” – так називав її. Вдова зі шістьма дітьми на руках, незважаючи на бідність, зробила все можливе і неможливе, щоб послати сина на навчання в Мілан, коли рідна Лука виявилася для нього затісною. Вона використала всі свої зв’язки, зверталася навіть до королеви і домоглася для Джакомо стипендії.
 
По смерті матері вдячний син кладе на її домовину лавровий вінок, подарований друзями після успішної прем’єри його першої опери “Вілліси”, а кілька років по тому на вшанування її пам’яті офірує органи до костелу “Сан Ніколо” в Луці. Про розпач композитора свідчить його лист до сестри з Мілану: “Думаю весь час про неї і снилася мені цієї ночі. Сьогодні я пригнічений як ніколи. Які б тріумфи не отримував я від мистецтва, ніколи не буду цілковито задоволеним, тому що бракує мені дорогої Мами”. 
 


Соломія Крушельницька. Мілан, 1896 р.
  
Мілан: студентські роки
 
У 1880 році Джакомо Пуччіні, легко склавши вступні іспити, став студентом Міланської консерваторії, закладу зі славними музичними традиціями. Йому пощастило з учителями та приятелями. Юнак потоваришував з композиторами Амількаре Понк’єллі, Альфредо Каталані, П’єтро Масканьї.
 
Про свої студентські будні пише у листах до матері: “Прокидаюся вранці о пів на дев’яту і якщо маю лекції, то йду на них. Якщо ні, трохи граю на фортеп’яно. Мені досить недовго, але треба грати. … О п’ятій іду на скромну вечерю, справді дуже скромну, і їм зупу по-міланськи, правду кажучи, досить смачну. Потім запалюю сигару і йду на прогулянку до галереї. Після повернення працюю трохи над контрапунктом, але без гри, бо вночі не можна грати. Нарешті лягаю до ліжка і читаю 7–8 сторінок якоїсь повісті. Таке моє життя”.
 
Через 13 років (восени 1893) до Мілана приїжджає Соломія Крушельницька, щоб вдосконалити свою вокальну майстерність. Вона вже завершила навчання у Львівській консерваторії в професора Валерія Висоцького та успішно дебютувала на сцені театру Скарбека в опері “Фаворитка” Ґ. Доніцетті.

На цій виставі була присутня відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка тоді гастролювала у Львові. Саме вона порадила Соломії продовжити навчання на батьківщині bel canto. Амвросій Крушельницький позичив в банку 2000 ринських та особисто привіз доньку до Мілана.

Вона сказала, що у Соломії лірично-драматичне сопрано, а не мецо-сопрано і що треба переучуватися. Батько на це погодився, оставив Соломію у Беллінчіоні, а сам вернув в Білу. Грошей Соломії не вистарчило на довго, бо оплата за науку співу була дуже висока. По кількох місяцях гроші вичерпалися. Креспі зорієнтувалася в ситуації і заявила, що буде вчити Соломію безплатно”.
 
Соломії Крушельницькій також щастило з друзями та наставниками. Фауста Креспі стала для неї не лише педагогом, а й приятелькою, а також першим імпресаріо співачки на початку її сценічної кар’єри. Вона щиро захоплювалася своєю ученицею. У листі до А. Крушельницького писала: “Як хотілося б мати у школі розумних і здорових духом учениць, схожих на мою улюблену Саломею. Це було б для мене втіхою. Та, на жаль, Саломея є тільки одна. Досі я ще не бачила жодної дівчини, що хоча б трохи скидалася на неї! Саломея не тільки артистка душею, а й справжня людина, обдарована всім над міру!”
 
Юна Соломія швидко адаптувалася у новому середовищі завдяки таким рисам свого характеру, як рішучість, оптимізм, наполегливість. У листах до Михайла Павлика, свого наставника та повірника, Соломія розповідає про себе, студентські будні та дозвілля: “Поки молодість служить, цілою душею хочу зарвати світла науки, а що не зможу, по мені другі будуть учитися”. “Найбільше можу працювати над музикаліями – 6 годин денно, – а решту часу досхочу лишається на читання та кореспонденцію”.
 
“По обіді зійшлося троха народу з артистичного світа, та й урядилисьмо імпровізований концерт. …То не можна собі й вифантазувати щось кращого, як товариство артистичне, в котрім чоловік може знайти пречудну розривку в вільних хвилях від праці”.
  
Театр як призначення долі
 
Пуччіні та Крушельницька реалізували свої творчі можливості в театрі. Він приніс їм успіх та славу.
 
Джакомо Пуччіні називають останнім видатним італійським композитором, який повністю присвятив себе оперному жанру. Його творчість була нерозривно пов’язана зі сценою і, як вважають музикознавці, поза нею фактично тратить свої чари.
 
Композитор написав 12 опер, найвідоміші з них – “Манон Лєско”,  “Богема”, “Тоска”, “Мадам Баттерфляй”, “Джанні Скіккі”, “Турандот” – донині не сходять зі сцен театрів. Композитор мав щасливий дар сценічного бачення, а свою прив’язаність до театру сприймав як призначення долі. У листі до Адамі (1920) він писав: “Коли я народився багато років тому, всемогутній Бог діткнув мене малим пальцем, сказавши: "Пиши лише для театру – вважай – лише для театру", – і я слідую цьому найвищому призначенню”.
 
Пуччіні, на відміну від інших композиторів, не пробував себе в інших сферах діяльності. Ця обмеженість була радше не вадою, а чеснотою, бо усвідомлення свого покликання і меж власного таланту дали йому можливість вповні використати свою інтуїцію, створити свій неповторний стиль – «пуччінівську» оперу. Знаючи досконало закони театру, психологію публіки, маючи чудовий смак і почуття міри, він, на думку музикознавців, у цьому навіть перевершив Ваґнера і Верді.
 
Соломія Крушельницька здобула свою славу також у театрі, зробивши кар’єру як оперна співачка. Вона створила на сцені більше пів сотні неповторних образів, що дивували сучасників, захоплювали музичних критиків і назавжди залишилися в історії театрального мистецтва. Її порівнювали з видатними драматичними актрисами. Українська співачка отримала титул “оперна Дузе” в Італії, а польські критики вважали, що “від часу Моджеєвської варшавська публіка не бачила актриси, яка змогла б так, як Крушельницька, виповнити собою сцену”.
 
У репертуарі Соломії Крушельницької були чотири опери Дж. Пуччіні – “Манон Лєско”, “Богема”, “Тоска”, “Мадам Баттерфляй”.
 
Творча співпраця митців почалася з постановки опери “Манон Лєско” у грудні 1895 року в театрі “Massimo” (Кремона). Це був дебют нашої співачки на італійській сцені та її перша зустріч з композитором. Олена, яка супроводжувала сестру під час її виступів, згадувала: “На останній репетиції був присутній Пуччіні з дружиною і дочкою. Я сиділа з ними в залі, а Пуччіні, Соломія та інші співаки проводили репетицію на сцені. Вся родина Пуччіні ставилася до нас дуже сердечно. Ми часто зустрічалися, ходили на прогулянки, і наше знайомство поступово переросло у дружбу”.
 
Успіх Крушельницької перевершив усі сподівання. Газета “L’Independente” назвала її “una Manon deliziosissima” (чудова, “апетитна” Манон) і писала, що публіка відразу зрозуміла – перед нею “першорядна, дуже цінна, хоча й дуже молода артистка”.
 
У січні 1898 року співачка вперше виступила в “Богемі” на сцені театру “Regio” в Пармі, вибравши цю оперу для свого бенефісу. “Gazzetta di Parma” відзначала: “Найбурхливіші оплески, що прозвучали вчора ввечері, оплески захоплення і вдячності, були призначені саме для неї, і Крушельницька, що вперше виступила в образі Мімі, не забуде того тріумфального хрещення, яке вона прийняла перед пармською публікою…”
 
1903 року наша співачка збирала лаври, виступаючи у знаменитому “San Carlo” (Неаполь). Оглядач часопису “Il Pungolo” захоплено писав про її участь в “Богемі”: “Крушельницька – це справжня артистка як співачка і як драматична виконавиця. Вона здається мені найдосконалішою Мімі, яку я будь-коли бачив”.
 
Отож, без перебільшення можемо стверджувати, що успіхи Крушельницької сприяли становленню та сценічному розквіту опер Пуччіні.
 
Проте найбільша перемога композитора і співачки була попереду.
  
Велика перемога
 
У травні 1904 року музичний світ Італії облетіла сенсаційна звістка: “Українка врятувала оперу Пуччіні "Мадам Баттерфляй"“.
 
Хроніку цих подій подає Р. Кортопассі у своїй книжці “Повернення Баттерфляй в рідне гніздо Торре дель Ляґо”.
 
У грудні 1903 року Джакомо Пуччіні завершив роботу над створенням нової опери “Мадам Баттерфляй”. Працював над оперою з великим піднесенням і задоволенням: його зачарувала маленька японочка, екзотичний колорит її батьківщини, захопила можливість створити щось нове, незвичайне. Композитор був переконаний, що створив найкращий свій твір, тому для прем’єри обрав міланський “La Scala”, найпрестижніший театр Італії. Блискучий склад виконавців – Розіна Сторкіо, Джовані Дзенатело, Джузеппе де Лука, Клєофонте Кампаніні (диригент) – гарантував перемогу.
 
Прем’єра відбулася 17 лютого 1904 року, і цей день став … найгіркішим у мистецькій кар’єрі Пуччіні. Сучасник композитора, італійський музикознавець Л. Сбрана писав: “Поставлену на сцені міланського театру "La Scala" оперу "Чо-Чо-Сан" публіка освистала. Тріумфальні успіхи композитора впродовж багатьох років умить були забуті. Гальорка, ложі, партер змагалися між собою в найрізноманітніших формах відкритої обструкції”.
 
Пуччіні болісно переживав невдачу. Він згадував: “То був жахливий вечір. … Наступного ранку продавці газет ходили під моїми вікнами біля "La Scala", вигукуючи: "Фіаско маестро Пуччіні!" Якийсь час мені здавалося, що більше не зможу написати жодної ноти”.            
 
Композитор, який вважаючи осуд публіки і критики несправедливим, вірив у щасливе майбутнє свого твору, тому продовжував працювати над його вдосконаленням. За кілька місяців він підготував другу редакцію опери. Після цього перед ним постало питання, кого запросити для виконання партії Чо-Чо-Сан? Хто з артисток погодиться співати в опері, яка провалилася? Хто зможе, як писала тодішня преса, “перемогти в боротьбі за відвоювання втраченого прапора, за поновлення лаврового вінка, з якого пообскубували листя?” Тоді він звернувся до Соломії Крушельницької. І хоча для Соломії ця роль була не типовою, адже її більше приваблювали героїчні, а не сентиментальні образи, вона прийняла пропозицію без вагань.
 
28 травня 1904 року в театрі “Гранде” маленького містечка Бреша, що недалеко Мілана, відбулася друга прем’єра оновленої опери “Мадам Баттерфляй”. Успіх був цілковитим. По закінченні опери композитор і артисти, відповідаючи на палкі вітання, сім разів виходили вклонитися схвильованим слухачам.
 
“Соломія Крушельницька, яка вразила усіх силою драматизму і блискучим акторським талантом, була справжньою тріумфаторкою вистави”, – писав Рінальдо Кортопассі.
 
Ось тоді музичний світ облетіла сенсаційна звістка: українка врятувала “барвистого метелика” Пуччіні. Газети навперебій писали, що своїм успіхом опера завдячує прекрасній українській співачці. Щасливий композитор підписав свій портрет: “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Ляґо. 1904” – і подарував його Крушельницькій.
 
Співачка з незмінним успіхом виступала в цій опері на сценах театрів Італії, Португалії, Аргентини, Єгипту. Вона виконала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу сто разів. “Після сотої вистави Соломія сказала Пуччіні, якому повернула радість успіху і віру в своє мистецтво: "Сто вечорів Баттерфляй… тепер – баста!" І віддала йому свою, вже освячену славою, партитуру”, – писав Джорджо Папасольї.
  
Місця сили
 
Артистичне життя Пуччіні та Крушельницької вимагало постійного руху і змін. Співачка, виступаючи на сценах найпрестижніших театрів, відвідала понад пів сотні міст у різних країнах світу. Композитор, мандруючи слідом за своїми операми, теж побував на чотирьох континентах. У цій часово-просторовій круговерті важливо для митців знайти час і місце для відновлення сили.
 
Для Пуччіні таким місцем було Торре дель Ляґо поблизу відомого курорту Віареджо. Мальовнича місцевість, віддалена від міського шуму і галасу, стала для нього ідеальним місцем для творчої праці та відпочинку. Тут були написані всі його наступні опери, за винятком останньої – “Турандот”. Тут, врешті, композитор знайшов по смерті місце вічного спочинку. Перебуваючи тривалий час за межами Італії у зв’язку із постановкою своїх опер, він прагнув якнайшвидше повернутися у Торре дель Ляґо, місце, яке називав “раєм на землі, королівством із 120 мешканцями і 12 будинками”.
 

У листі з Парижа до свого приятеля художника Феруччо Паньї він писав з ностальгією та притаманним йому гумором: “Чудовий Ферро, я заздрю Тобі, а Ти мені. Так уже влаштований світ. Я народжений для життя у Торре, а Ти в Парижі. Я при грошах, а Ти – ні. Я мрію про зелень лісу, а вона в Тебе є. Спраглий – як сніг сонця, як кава цукру, як Річчоні місця в сенаті – спокою гір, долин, лісу, червоного заходу. Словом, всього того, що твій пензель увічнює з такою незмінною впертістю!”
 
Для Соломії Крушельницької таким місцем сили стало курортне містечко Віареджо на березі Тирренського моря. Ще на початку століття вона часто приїжджала сюди на відпочинок, а з 1910 до 1939 року Віареджо стало постійним її осідком. Одружившись з італійським адвокатом Чезаре Річчоні, який, до речі, кілька разів обирався на посаду мера цього міста, вона разом з чоловіком мешкала на бульварі Кардуччі у будинку, знаному всім як вілла “Salome”.
 
Джорджо Папасольї, своєрідний літописець Віареджо, писав: “І ось сталося так, що після великих тріумфальних успіхів на обох берегах океану Соломія Крушельницька одного дня кинула якір в тихому Віареджо, і це багатьом з нас дало можливість познайомитися з нею особисто. Оповиту легендами і славою, її радісно зустріло це місто, а коли люди ближче запізналися з нею, то почуття приязні переросло в справжню любов”.
 
“Пройнята почуттям надзвичайної гідності, вона була шляхетною і щирою. В її характері легко вгадувалися риси слов’янської душі. Вона відразу ж зайняла належне їй місце серед славнозвісних осіб, поруч з Пуччіні, що жив тоді у Торре дель Ляґо, але був завсідником Віареджо, з Елеонорою Дузе (близько 1915 року), Грацією Деледда, Леонкавалло, який оселився у непоказному особнячку поблизу соснового гаю”.
 
Вона стала, вважав Папасольї, невід’ємною частиною історії цього міста: “Здавалось, вона народилася і сформувалася для нього, або тодішнє Віареджо було створене для неї”.
 
Харизма
 
Потужним джерелом харизматичності наших героїв був кордоцентризм. Соломія ще в юності постановила: “Я тримаю за Шевченком: Дай, Боже, серцем жити і людей любити”. “Він був великий і шляхетний, його любили на батьківщині. Як музикант – йшов за голосом серця, як людина не мав жодного ворога”, – сказав П. Масканьї, почувши сумну звістку про смерть Пуччіні.
 
Сучасники захоплювалися не лише їхнім талантом і майстерністю, а й щирістю та людяністю. Джакомо Пуччіні та Соломія Крушельницька зажили світової слави, реалізувавши себе як митці та яскраві особистості.
 
Італієць і українка… Композитор і співачка… Об’єднані світом музичного театру...
 
Галина Тихобаєва,
заступниця директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові


Автор: Галина Тихобаєва
Джерело: zbruc.eu/



Інші:

Українсько-польські музичні мости Фонду “Pro Musica Viva”
ОПЕРА В ЕПОХУ ЗЛОДІЙСТВА
ЄВРОБАЧЕННЯ - МУЗИКА І НЕ ТІЛЬКИ
Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В.І.Заремби: 65 років від дня заснування
До дня Соборності: в Національній опері представлять всеукраїнський музичний проєкт
Як доктор мистецтвознавства став... диригентом
Досліджуємо славні сторінки бандурного мистецтва
На Волині в Горохові привітали з 80-річчям відомого композитора
Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами
“Пісні для України” з Лондона
“54 хвилини до Різдва”
Диск "Зимовий шепіт" від піаністки Віоліни Петриченко
Українські переклади лібрето світових опер в Україні
Військовий зі Львова випустив альбом фортепіанної музики, яку створив на передовій
Раду Поклітару - герой книжки
Сенсаційні знахідки та версії Трипільської культури - “ світової колиски”
У Львівській філармонії визначили переможців Конкурсу молодих вокалістів імені Сліпака
Концерт-реконструкція «Гай, Рожество!»
Сторіччя Балетної трупи Одеської опери
Харизматичний диригент українського походження, який втілив "американську мрію": хто такий маестро Леонард Бернстайн
"Вистави ще немає, але є кредит довіри": продюсерка Opera aperta про співпрацю з міжнародним фестивалем O.Festival
В Ужгороді відкрили мініскульптуру на честь графа Нандора Плотені
Понад 200 народних пісень: де шукають і кому співають солістки ансамблю "Антонівчанка" з Прилуччини
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
109.png