| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Павло Гунька: «Мусимо залучити усю «зброю» і показати світові, що Україна – культурна нація»
26 червня 2016, неділя
Поширити у Facebook
Українських оперних співаків знають у найвідоміших оперних театрах світу. А от українській класичній пісні з цим пощастило менше. Всесвітньо відомий бас-баритон Павло започаткував проект «Українська Мистецька Пісня» – щоб українська класика теж стала відомою на весь світ.
9 червня у Львівській філармонії у рамках ХХХV музичного фестивалю «Віртуози» виступив всесвітньо відомий оперний співак українського походження Павло Гунька. Він – син українця і англійки, народився в Англії. Протягом останніх майже тридцяти років співав у найпрестижніших операх світу – у Відні, Мюнхені, Амстердамі, Мадриді, Лондоні, Римі… І тільки в Україні виступатиме вперше. На сцені Львівської обласної філармонії, де триває фестиваль «Віртуози», пан Гунька виступить з благодійним концертом.
– Пане Павле, чому вирішили приїхати на фестиваль «Віртуози» благодійно?
– Мене шостий раз запрошують в Україну. Цього разу запросив директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп. Давно мріяв тут заспівати. Але складалося так, що на час проведення «Віртуозів» у мене були заплановані концерти в інших театрах світу. І лише цього року я викроїв три місяці у своєму гастрольному турне для того, аби підготуватися і виступити у Львові. Не лише я приїхав у це чудове місто, це «приїхав» проект української мистецької пісні, який ми заснували десять років тому у канадському Торонто. Коли я одного разу там виступав, до мене підійшли представники української діаспори і запропонували долучитися до класичної української культури. Я був їм за це безмежно вдячний, бо вже 35 років співаю українські мистецькі пісні. Україна посідає друге місце у світі за кількістю класичних пісень. Ми заснували проект «Українська Мистецька Пісня», маємо у своєму доробку понад 1100 пісень, які зібрали по всьому світу. Сподіваюся, як тільки довершимо роботу над цим проектом, приїдемо в Україну і вручимо антологію українських мистецьких пісень. Українці – культурна нація, але про це ще не знає світ. Мусимо залучити усю «зброю» і показати світові, що Україна належить до культурних націй. Наш проект створений для того, аби пропагувати українську мистецьку (класичну) пісню.
– Чому не народну, а класичну?
– Тут важливо не плутати. У радянські часи показували тільки народну пісню і народний танець. Не показували класичної пісні. Радянські керівники розуміли, що роблять. Вони не давали нам вирощувати класику. Кожна країна має свою народну пісню. Народна пісня не має поета і не має композитора. Але є інша пісня, коли поет написав слова, а композитор їх поклав на музику. Українці у цьому плані дуже багаті. Поп-музика приходить, а потім зникає. А класична пісня живе дуже довго. Микола Лисенко свою першу мистецьку пісню написав у 1868 році. Відтоді було написано ще понад тисячу пісень. У ХІХ столітті українським композиторам було суворо заборонено писати українські пісні і з ними виступати. Вони це робили підпільно. От де були патріоти! Ми повинні це розуміти і цінувати. Саме тому наш проект робить велику справу – знайомить не лише світ, а й Україну з величезним надбанням – українською класичною піснею. Наші пісні повинні звучати на світовій сцені. І співають їх не українці, а зірки світової опери. Нас є 17 виконавців. Ніхто з них не знає української мови, але нею співають чудово. Я їм переклав і розтлумачив кожне слово. Ми записали шість компакт-дисків з піснями Миколи Лисенка. На інших компактах – Стеценко, Степовий, Січинський, Людкевич, Барвінський та Стефанія Туркевич.
– На своїх концертах співаєте пісні з цього проекту?
– Я давно мріяв виступити на батьківщині свого батька. По батьковій лінії я – українець, по маминій – британець. У мене є дві рідні мови – англійська та українська. На концерт приїхала моя родина з Тернопільщини, де народився мій тато, та з Івано-Франківщини. У першій половині мого виступу звучали пісні на слова Тараса Шевченка, а у другій – Вільяма Шекспіра. З цією програмою я стартував у Нью-Йорку і приурочив її до двохсотої річниці з дня народження Кобзаря і 400-ліття з дня смерті Шекспіра. Пізніше були Торонто, Мюнхен, Лондон, а зараз Львів.
– Ви народилися в Англії і з молоком матері всмоктали англійську мову, однак чудово розмовляєте українською. Такою була воля вашого батька?
– Українську почав вчити з дев’яти років. З дитинства любив спів. Якось тато прийшов і сказав, що священик у греко-католицькій церкві шукає хлопців для читання «Апостола». Ідея мені сподобалася, але тато мене не пустив туди, казав, поки не буду розуміти української мови, не маю що там робити. Я скоро навчився, і не лише читав «Апостола», а й співав у хорі, а у 15 років вже сам ним керував. Завдяки українській церкві я почав вчити українську пісню. Потім познайомився з диригентом Ярославом Бабуняком, який народився у Бережанах Тернопільської області, і жив в Англії після війни. Він мені давав перші уроки української мистецької (класичної) пісні. Коли я став студентом, мав щастя жити два роки в українській родині, яка нещодавно переїхала в Британію, і майже не володіла англійською. А живучи в українському середовищі, я удосконалив свої знання.
– Це тоді, коли ви вчилися на юриста?
– О, я спочатку вчився на філології – іспанська і французька мови. Але вже тоді знав, що хочу співати. Хоча мій голос був далекий від того, щоб вступити до консерваторії. Коли сказав про це батькові, він не давав мені порад, де саме далі маю вчитися чи працювати. Сказав: «Що б ти не робив, не марнуй часу. Вчися». Оскільки мій брат був адвокатом, порадив, щоб йшов до нього.
– Бо ваш батько мріяв, щоб сини створили компанію «Гунька енд Гунька»?
– У 16-річному віці мого тата забрали до Німеччини на роботу. Всі люди, які працювали у Німеччині, вважалися зрадниками Сталіна і не мали права повернутися на батьківщину. Якось тато покликав нас зі старшим братом Стефаном і сказав: «Хлопці, я ціле життя був номером – номер у концтаборі, номер на фабриці… І ніколи не був паном Гунькою. А ви маєте бути панами». Тато понад життя хотів, щоб ми були адвокатами. І ми йому зробили такий подарунок. Шість місяців існувала компанія «Гунька енд Гунька». Більше я витримати не міг. Стефан також мені казав: «Твоє серце не належить до адвокатства. Мусиш іти співати». Хоча мій брат також прекрасно співає. Він – тенор. Ми часто співаємо разом не лише вдома, а й на сцені.
– То коли ви почали вчитися у консерваторії?
– У 28 років. Але я мало вчився, бо незабаром підписав контракт на концертну і оперну діяльність у швейцарському Базелі. Співати мене навчила румунка Марія Сандулеску. Вдень я працював, а ввечері щодня по чотири години вона вчила мене співати. Було важко, але я знав, заради чого це роблю. Якби не вона, я би сьогодні не приїхав в Україну як відомий бас-баритон. А ще, якби не моя дружина Ляриса. Я їй завдячую багато у чому. Вона також українського походження. Її батько, як і мій, з Тернопільщини, мама зі Стрийського району. Я би не встиг і співати, і займатися проектом «Українська Мистецька Пісня». Ляриса всюди мене супроводжує. Коли я на репетиції, вона працює над цим проектом. Вона є координаційним редактором книжки до кожного диску, яку видано чотирма мовами. Там є конкретні переклади до кожної пісні, щоб іноземний співак розумів, про що він співає.
– Ви зараз у світі відома особистість. А коли про вас заговорили вперше? Ваше ім’я зазвучало тоді, коли ви виступили перед Папою Римським?
– У липня 1988 року я співав «Апостола» у Ватикані перед Іваном Павлом ІІ. Але це не був той мій зірковий час. А сталося це у 1995 році, коли я співав твір Бетховена «Фіделіо» на фестивалі в Австрії. Сталося випадково, бо в останній момент мені доручили співати прем’єру. Фестиваль транслювали по всій Європі, навіть у Японії. Світові диригенти чули про мене, а коли побачили мій виступ по телебаченню, почали запрошувати на роботу.
****
Павло Гунька, син українця і англійки, народився у 1959 році в Англії. Мешкає у місті Ковентрі, що у центральній Великобританії неподалік Стратфорда-на-Ейвоні — місті паломництва обожнювачів Шекспіра. Лінгвіст і юрист за освітою. Навчатися вокалу розпочав у Королівському Північному коледжі музики в Манчестері, завершив у Швейцарії під керівництвом камерної співачки Марії Сандулеску. Є художнім керівником проекту «Українська Мистецька Пісня», мета якої – створення антології з понад 1100 українських класичних пісень 26 українських композиторів. Поліглот, володіє сімома мовами.
Коли приїздить до України, у вільний від концертів і репетицій час проводить майстер-класи для студентів Київської і Львівської музичних академій, а також Львівського й Івано-Франківського національних університетів.
Автор: Галина Ярема
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль музичного мистецтва "Віртуози"
Джерело: Молодіжне перехрестя
|