|
|
Вікторія Свалявчик-Цанько: «Закарпатська філармонія – великий механізм, який працює на результат»
16 липня 2017, неділя
Поширити у Facebook
Закарпатська обласна філармонія – царина музики краю, своєрідний живий організм, що існує завдяки таким людям, як головний диригент симфонічного оркестру Вікторія Свалявчик-Цанько.
Ця жінка помахом руки налаштовує півсотні музикантів, згуртовує їх, домагається злагодженого звучання музичних творів – і класичних, і сучасних інтерпретацій популярних мелодій.
Днями в Закарпатській обласній філармонії закінчився 70-й ювілейний концертний сезон, тож у період затишшя ми й поспілкувалися тут із Вікторією Свалявчик-Цанько – про музику, різноманітні зацікавлення та дозвілля і, звісно, фах диригента, який повинен не тільки максимально точно відчувати мелодію та ритм, а й бути їх віддзеркаленням для оркестрантів.
- Пані Вікторіє, розкажіть про старт музичного шляху. З чого починалася Ваша діяльність як головного диригента симфонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії?
- Першу вищу освіту я здобувала в Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Там я навчалась у класі фортепіано. Але ще в музичному училищі я мала нагоду стати перед симфонічним оркестром і подиригувати. Саме тоді ця справа запала мені в душу – коли насолоджуєшся не тільки спілкуванням з людьми, а й живим інструментом у тебе в руках. І в академії я все ж таки паралельно вступила на інше відділення – оперно-симфонічного диригування. Враження незабутні, коли ти стаєш і працюєш з оркестром: очі музикантів, їхня віддача – все це мене більше захопило, ніж фортепіано. Ще в мене у Львові був прекрасний викладач Йожеф Єрмінь – піаніст високого рівня, професіонал-інтелектуал, який багато чого нас навчив. Однак я вирішила спробувати себе і в диригентській майстерності. Тому тепер вважаю, що тут я знайшла себе і будую майбутнє у правильному напрямку.
- І скільки років Ви вже працюєте з нашим оркестром?
- Працюю з ним від самого заснування, тобто вже 10 років. Торік у грудні ми відзначали ювілей оркестру. Тому можна сказати, що це і мій ювілей – 10-річчя у філармонії як керівника нашого симфонічного оркестру.
Ще навчаючись у Львові в академії, я працювала в музичному училищі, де вела симфонічний оркестр. У ньому грали молоді музиканти – студенти, від яких я була старша всього на 4-5 років. Це були мої перші кроки і своєрідна школа для мене – порозумітися зі студентами, підібрати репертуар і потім показати результат на звітному концерті.
- Що було найскладнішого? Це ж треба і згуртувати колектив.
- Диригент найперше повинен стати й психологом, він має бути дуже комунікабельною людиною, аби знайти підхід до кожного оркестранта. Якщо це студенти – у кожного свої амбіції. Те саме стосується і дорослих, професійного симфонічного оркестру – кожний має своє бачення. Тобто робота повинна бути злагодженою, щоб мати потім найкращі результати, – інакше дуже важко працювати, тим більше в наших реаліях, зокрема й фінансових.
- На сцені ми можемо спостерігати за результатом клопіткої роботи й численних репетицій. От, до прикладу, нещодавно був звітний концерт 70-го сезону. Як довго готувалися?
- Над концертом до закриття сезону працювали приблизно 3-4 тижні, тому що програма була досить складною і великою за обсягом. Зрозуміло, потрібен серйозний підхід, усе має бути відшліфовано, вивчено і заграно на одному диханні.
- Згадали про закриття сезону. Тож які найголовніші досягнення симфонічного оркестру за минулий ювілейний концертний рік?
- Ну, 70-й сезон, якщо порівнювати з попередніми 10-ма роками існування оркестру, був найбільш насиченим, бо до нас приїжджало багато диригентів – з Італії, Чехії, Аргентини. Тобто була така свіжа гарна кров улита, показані інші сторони та диригентської майстерності, і підходу до оркестру, підбору репертуару. Спілкування – це завжди цікаво, а таку пізнавальну живу музичну комунікацію не можна замінити нічим. Дуже багато до нас приїжджало запрошених музикантів: і вокалісти, і піаністи. Ми піднімали такі класичні твори, як симфонії Шумана і Бетховена, Римського-Корсакова «Іспанське капричіо» тощо. Це глибини класичного мистецтва. Але поряд із тим у нас були дуже гарні концерти для глядача, який просить зовсім іншого. Це був спочатку хіт-парад «Hollywood», потім – «The Oscars Soundtracks» – голлівудська музика та оскарівські хіти з відеорядом, глядачеві до вподоби. Потім були в нас дуже гарні програми із львівським диригентом, співаком, піаністом і композитором Богданом Дашаком, який співав джазові хіти з симфонічним оркестром. Це теж так свіжо! Загалом у цьому сезоні в нас було понад 20 сольних концертів.
Крім того, я їздила в цьому сезоні в Кошице, диригувала зі симфонічним оркестром місцевої філармонії – мала величезну програму, де була представлена українську культуру, зокрема й музика Скорика – «Гуцульський триптих», «Мелодію», Лисенка – «Тарас Бульба». Це дуже велика і складна програма, тим більше, що солістів я не знала – буквально там і познайомилися. Було дві репетиції – і концерт. Але колектив продемонстрував високий рівень підготовки. Ось так і співпрацюємо з Кошицькою філармонією. Їхні музиканти приїхали на закриття нашого 70-го ювілейного сезону. Ще я мала досвід диригування із Львівським симфонічним оркестром.
- Влітку готуєтеся до наступного концертного сезону чи тепер відпочиваєте?
- Ми відпочиваємо, але програма вже спланована. Відкриваємо сезон органним фестивалем, де в нас буде один концерт з органістом із Польщі, другий – зі солісткою нашої філармонії Катериною Гажо. Далі приїжджає диригент з Аргентини Раміро Аріста зі своєю латиноамериканською музикою, яка є дуже цікавою і для оркестру, і для слухача. Потім відбудеться традиційний фестиваль композитора Віктора Теличка «Сузір’я Закарпаття». Сюди буде запрошений скрипаль Ігор Муравйов зі Львова. Хочу підібрати якусь класичну симфонію або сюїту для симфонічного оркестру. Тобто сезонні програми у нас заплановані як мінімум уже на півроку.
- Чи зможе закарпатський глядач побачити щось сучасне на кшталт торішньої програми «The Oscars Soundtracks»? Бо репертуар мав неабиякий успіх як серед дорослої аудиторії (аншлаг у філармонії), так і серед молоді (до прикладу, під час виступу оркестру на Дні студента в УжНУ).
- Наступного сезону чогось такого нового не буде, тому що це дуже велика і клопітка робота – знайти ноти, репертуар, зробити відеоряди до композицій. Просто все те підготувати до початку сезону ми не встигнемо. І я вважаю, що наразі це й не потрібно, бо оскарівські й голлівудські саундтреки є ще дуже свіжі й актуальні. Тож можемо їх завжди повторити в новому сезоні. Прийде час, коли буде швидко темніти, і, думаю, запропонуємо нашому глядачеві та слухачеві ще цю програму.
- Ви маєте досвід роботи з різною аудиторією, зокрема й закордонною. Якими є глядачі-ужгородці? Чи активно закарпатці відвідують концерти симфонічного оркестру?
- Можу сказати одне: в нас тенденція до ходіння на концерти збільшується, тому що нерідко взагалі спостерігаємо аншлаги. Зокрема, на концертах симфонічного оркестру переважно буває повний зал глядачів. Люди приходять різні, є і непідготовлені, буває – перший раз у філармонії, і є багато молоді. Чесно кажучи, дуже приємно, що в нас повні зали. Але ми їх не те, що завантажили вже виступами – в нас кожного тижня по три концерти різних колективів філармонії. Дуже багато музикантів приїжджає й зі сольними концертами. Можна сказати, що за 70 років існування філармонії ніколи не було такого багатства і різноманіття концертів. У нас публіка дуже позитивна і добре сприймає різні колективи. Десь за останні 5 років ми привернули увагу публіки, показали, що філармонія – це не тільки історична синагога, а й концертна організація, тож далі прищеплюємо любов до музики. Мені дуже приємно було прочитати відгук нашого відомого молодого письменника Андрія Любки, який відзначив високий рівень Закарпатської обласної філармонії, зокрема й симфонічного оркестру. Це велика похвала для всіх керівників, адміністрації. Тому що філармонію представляють не тільки колективи – тут великий штат, від директора до прибиральника. Рекламна агенція працює, художній керівник працює – всі працюють на благо філармонії, задля такого рівня. Глядач багато може не бачити на сцені, але насправді це великий механізм, який працює на результат. Від статей у газеті, реклами – до костюмів, фінансування, нотного репертуару.
- Тепер, можна сказати, міжсезонне концертне затишшя. А чим живе колектив симфонічного оркестру поза роботою?
- У нас досить дружний колектив. Тому що це всі найкращі музиканти Закарпатської області, які дуже професійно грають, усі викладають в музичних школах, готують кадри, навчають дітей, ведуть у майбутнє. Так само музиканти є й викладачами Ужгородського державного музичного училища імені Дезидерія Задора. Це – найкраща каста музикантів, яка не тільки навчає, а й сама бере інструмент і може заграти. Наші оркестранти справді показують свою майстерність у професійному колективі, а їхні студенти можуть прийти й послухати, як викладачі грають.
- Робочі будні насичені. А як плануєте відпочивати влітку?
- Ну, найперше в мене є материнські обов’язки – я маю двоє чудових дітей, яких ми з чоловіком виховуємо: 10-річний син і 4-річна донечка. Ми з ними гуляємо, їздимо на пікніки, на дачу. Субота й неділя – це для мене сімейні дні, і навіть на концерт тоді мені важко вирватися, адже діти потребують уваги. У цьому я як мама не можу їх обмежити. Загалом у мене велика родина. Я проводжу багато часу зі своїми батькам, друзями. Стараємося добре віпочивати, аби було що на старості згадати. Любимо багато подорожувати.
- Подорожуєте Україною чи надаєте перевагу зовнішньому туризму?
- Зовнішньому менше – тільки в літній період. Переважно подорожуємо нашими Карпатами – маємо велику насолоду їздити з наметами. Тобто надаємо перевагу зеленому туризму. Ми й минулими вихідними їздили в Пилипець на Магуру разом із нашою великою компанією. Ось такий у нас туризм – демократичний, але не всі на нього згодні, бо це треба мати бажання і терпіння з наметами виїжджати і жити по тижню в них.
- А ще й погода має сприяти.
- Ну, дай, Боже – ми завжди молимося. Коли більше молимося, тоді менше дощу, коли менше – тоді дощить більше (сміється – авт.).
- Не секрет, що успіху можна досягнути лише в тій професійній діяльності, яка є улюбленою. Підсумуйте, чим загалом для Вас є музика, оркестр, філармонія.
- Музика – це частина мене. Так само – і колективи. Я не те що не уявляю життя без своєї професії – можу сказати, що це моя друга родина. Завжди приходжу до філармонії – як до себе додому. І справді, тут у нас дуже згуртований колектив, від директора до бухгалтерів, відділу кадрів. Це люди, які притягують, завжди заряджають позитивними емоціями. І, звичайно, друга сім’я – це оркестр. Ти приходиш – і маєш таку віддачу! Справжній заряд енергії. Це частина мене, моя друга родина, до якої завжди тягне. Я вже навіть не уявляю свого життя без цього.
Автор: Юлія Медюх
Диригенти: (Цанько) Свалявчик
Концертна організація: Закарпатська обласна філармонія
Джерело: Закарпатський кореспондент
|