| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
19 червня, середа
Поширити у Facebook
Нині Ярослав Ткачук – прем’єр балетної трупи Національної опери – встигає поєднувати виступи як провідний танцівник, а також радує публіку цікавими творчими пошуками та експериментами у хореографії
Так, 4 червня на сцені Національної опери України відбулася прем’єра балету «Коппелія» Лео Деліба, де грали студенти Київського хореографічного коледжу (постановник – Ярослав Ткачук).
13 червня на «Вечорі сучасної хореографії» у Національній опері України була представлена його щемлива композиція «Душі» на тему відомої української народної пісні «Пливе кача». А завершувала ту концертну програму прем’єра «Рапсодія кохання» на музику легендарного твору Джорджа Гершвіна «Рапсодія у блюзових тонах» (хореограф – так само Ярослав Ткачук).
22 і 23 червня Ярослав, уже як виконавець, стане учасником одноактного балету «Елегія воєнного часу» у постановці всесвітньо відомого танцівника і хореографа Олексія Ратманського. Про нові творчі віхи у біографії Ярослава Ткачука – наша розмова.
«Місток у професію»
– Ярославе, ви не лише прекрасний танцівник, прем’єр балетної трупи Національної опери України, а віднедавна й цікавий хореограф. Балетмейстер – це нова сторінка у вашій творчій біографії? Адже одна справа працювати зі студентами хореографічного коледжу, а інша – з колегами-професіоналами на сцені рідного театру… Втім, почнімо розмову з вашої постановки «Коппелії».
– На початку театрального сезону я отримав пропозицію від керівництва Київського хореографічного коледжу переробити виставу «Коппелія» Лео Деліба, яку багато років тому поставив у нашому театрі знаний хореограф Анатолій Шекера. З трьох актів балету слід було зробити два, а виконавцями мали стати студенти хореографічного коледжу.
Я уважно передивився запис шекерівської постановки. То була вистава для професіоналів, що мають певний досвід, а не для студентів, які роблять лише перші кроки на театральній сцені. У Анатолія Федоровича в «Коппелії» брала участь майже вся балетна трупа театру, а зараз стільки учасників у коледжі не набереться…
Тому треба було змінювати все.
Я поставив першу дію, потім другу, лишивши варіації подруг, вальс і дитячий номер. А інше довелося теж кардинально переінакшувати… У цьому півріччі робилася друга дія вже не як дивертисмент – я створив абсолютно нову драматургію вистави, бо для дітей сюжет балету має бути світлішим. Переосмислив ставлення Франца до Коппелії, танці першої дії вмістив у дві картини, додав нових персонажів: ляльки-шотландки, іспанка, стало більше китайців.
Також у мене вийшов зовсім інший характер Коппеліуса. Цей герой уже не такий зловісний, як у балетній казці за мотивами новели Ернста Гофмана, а трохи замкнутий у собі майстер.
Головне – відносини Франца й Коппелії, який був у неї закоханий не як у ляльку. Як можна було створити ляльку настільки схожою на людину? Франц захоплювався саме роботою майстра, бо колись сам мріяв стати лялькарем, як Коппеліус…
Виступ студентів хореографічного коледжу в Національній опері України, на головній балетній сцені держави – велике щастя й відповідальність. І молоді танцівники мають відчути це на своєму навчальному шляху. Вистава «Коппелія» стала містком до оволодіння професією танцівників балету.
«Реквієм за загиблими»
– Вас можна назвати балетмейстером, який сам є висококласним танцівником. Номер «Душі», де ви виступаєте з партнеркою Тетяною Льозовою, – постановка, що вражає виконавською майстерністю. В основу композиції покладено народну українську пісню «Пливе кача». Коли лунає цей твір, то у глядачів сльози навертаються на очі. А як вам танцювати під музику, що стала реквіємом за загиблими?
– Уперше цей номер ми виконували на гастролях в Італії 2022 року – на самому початку повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. Тоді багато творів хореографи ставили саме про війну… Я вирішив, що треба розповідати не лише про військових, які боронять нашу державу, а й звичайних людей, на чию долю випала ця кривава рашистська навала.
На цю мініатюру мене надихнуло виконання гурту «Піккардійська терція», і ми танцювали під їхній запис пісні «Пливе кача». У Національній опері України номер «Душі» ми танцювали під живий спів хору Національної опери України з солісткою Хору імені Григорія Верьовки, і художній образ розкрився інакше, відчувається, що він припав до серця кожного глядача, котрий дивиться і слухає «Душі»…
«Музика, що надихає…»
Як народжувалась «Рапсодія кохання» – повноцінний, цікавий одноактний балет. Виконавці: ви, Юлія Кулик, Тетяна Льозова, Володимир Кутузов, Маргарита Альянах, Катерина Діденко, Катерина Крук, Дар’я Костенко, Тетяна Соколова, Олена Шевченко, Іван Авдієвський, Андрій Карєв, Євген Логвиненко, Ілля Морозов, Андрій Скляр, Олексій Швидкий. Як працювалося з колегами?
– «Рапсодію у блакитних тонах» Джорджа Гершвіна я почув ще у студентські часи, коли вчився у Коледжі хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря». Подумав: «Яка гарна музика! Чому на неї не створили балет?» Цей твір ніби просить, аби під нього танцювали. Є різні версії записів рапсодії.
Композиція, написана у 1924 році для фортепіано та оркестру, поєднує елементи класичної музики з ритмічними та гармонічними особливостями блюзу, джазу та рок-н-ролу. Цьогоріч твір «святкує» 100-літній ювілей. Музикознавці відмічають, що «Рапсодія у блюзових тонах» стала першою класичною композицією, в якій інтегрувалися американські стилі музики.
Нині мені випала нагода реалізувати свій проєкт-мрію. Дякую дирекції Національної опери, яка пішла назустріч. Працюючи над постановкою балету «Рапсодія кохання» довелося зробити певний звуковий монтаж, дещо уповільнити темпи твору, щоб це можливо було станцювати. Це музика, що надихає… Танець, котрий закохує…
Сюжет народжувався по ходу репетицій. Я не хотів, аби ця історія була дуже складною. Вважав основною задачею зробити, щоб балет на музику Гершвіна вийшов, з одного боку, легким і глядачі отримали задоволення від побаченого, а з іншого – поринули у світ прекрасної музики і хоча б на деякий час відволіклися від сьогодення, котре принесла війна…
Судячи з коментарів у соцмережах, які почитав після прем’єри, то з цим ми з колегами впорались. Усі працювали натхненно…
– Дійсно, «Рапсодія кохання» сподобалась публіці, але особисто мені хотілося продовження історії, бо дійство так швидко закінчилося! Ваш балет усі дивилися на одному диханні… Може розширите постановку?
– Так, у мене є плани ще її допрацювати. Мабуть зроблю якусь передісторію…
– 22 і 23 червня ви станете учасником одноактного балету «Елегія воєнного часу» у постановці відомого танцівника і балетмейстера Олексія Ратманського (один із небагатьох усесвітньо відомих митців із росії, який засудив війну, розв’язану кремлем, і розірвав усі контракти з большим і маріїнським театрами). Розкажіть про проєкт «Елегія воєнного часу». Як вам працювалось із Ратманським?
– Репетиції балету проходили на базі Dutch National Ballet (Амстердам, Нідерланди), куди Олексій Ратманський запросив нас – солістів Національної опери України. Для мене це був дуже цінний досвід, бо у майбутньому я хочу пов’язати життя з хореографією як балетмейстер. Важливо було побачити як працює цей знаний хореограф, що говорить під час репетицій, як спілкується з артистами… Я отримав дуже позитивні враження від Олексія як людини і митця. Він
Професіонал і творча Постать (саме так, із великої літери!). На його репетиціях панує творча атмосфера. З ним було цікаво.
Музична основа вистави «Елегія воєнного часу» – твори видатного українського композитора Валентина Сильвестрова та сільська музика 1930-х. Нагадаю, що перший показ балету відбувся в Сієтлі 26 вересня 2022 року в театрі Pacific Northwest Ballet. Нині хореограф дещо переробив постановку. Сподіваюсь, що ми з колегами у виконанні передамо всі нюанси, які заклав Олексій Ратманський, створюючи цей одноактний спектакль.
«24 години бути разом – це плюс»
– Тетяну Льозову можна назвати вашою «ідеальною партнеркою». Ви одразу знайшли спільну мову? Коли відбувся ваш перший спільний виступ? 24 години разом – на сцені та в житті – це плюс для пари чи є певна складність?
– Для наших відносин 24 години бути разом – це плюс! Ми розуміємо, поважаємо одне одного навіть із погляду або слова, і тому виступати разом нам дуже комфортно. Таня дійсно не лише суперпартнерка, а й найрідніша людина. Вперше ми разом виступили у балеті «Жар-Птиця» (постановка Віктора Литвинова на музику Ігоря Стравінського), це був 2013 рік. Відтоді ми з Тетяною часто виступаємо разом у різних балетах і концертах.
«На сцені можу прожити сто життів різних героїв»
– У вашому репертуарі різні образи: романтичні, ліричні (принци), героїчні (Спартак), навіть сатиричні (наприклад, Голохвастий у балеті «За двома зайцями»). Хто для вас найдорожчий чи улюблений персонаж?
– Кожен герой важливий, і те, як народжувався той або інший образ, – певна історія. Найбільший кайф для мене, що я виконую різні ролі. Якби я танцював Спартака щотижня, то, мабуть, стомився від цього образу. У репертуарі театру багато вистав і треба постійно щось знаходити, аби точніше передати ту чи іншу роль.
Я отримую задоволення від того, що за своє людське життя на сцені можу відтворити сто різних інших доль. У балеті в мене є можливість бути Голохвастовим, Спартаком, Лукашем, принцами, Греком Зорбою, Рабом, Базилем, Фігаро, Степаном, Хозе, Майстром та іншими. Є цікаві чи складні партії, але головне, що всі вони присутні у моїй творчості.
– Ярославе, аби бути у класній формі, потрібен щоденний тренінг. Що для вас цікавіше – репетиції, коли йде пошук малюнка героя, чи сама вистава? Як налаштовуєтесь на виступ?
– Техніку відшліфовую у класі під час репетицій. Бо є такі партії, які потребують від танцівника на 300% попрацювати у залі, щоб потім, хоча б на 85%, продемонструвати на сцені під час вистави. Є ролі, які потребують меншого навантаження. Наприклад, Голохвастий із балету «За двома зайцями». Якщо порівнювати складність образів Голохвастого й Спартака – це як небо і земля! Але в емоційному плані обидві вистави однаково складні.
На прем’єрі – один настрій, а коли вистава йде у репертуарі й ти її танцював чимало разів, – інший, бо пам’ятаєш нюанси та відчуття від кожної сцени, знаєш у які моменти буде тяжко… З досвідом легше танцювати, бо точно пам’ятаєш де і як слід згуртуватися, щоби вистава пройшла добре. Психологічно треба настроїтись на партію, яку ти виконуватимеш на сцені
– А чому аншлаговий балет «За двома зайцями» вже довгий час не демонструють?
– Є проблеми з авторським правом, але я сподіваюся, що вистава все ж повернеться в нашу афішу. Зараз цим питанням займаються юристи… Постановка на мене ставилася і образ Свирида Петровича Голохвастого мені дорогий, він – один із найулюбленіших… Нині через різні обставини репертуар театру значно зменшився, а тому українську тематику варто максимально підіймати.
– Ви сказали, що своє майбутнє бачите у хореографії, а балетна педагогіка чи репетиторство вас цікавлять?
– Думаю, що з часом зможу стати й педагогом-репетитором, бо вже маю досвід співпраці зі студентами хореографічного коледжу та Академії танцю імені Сержа Лифаря. Але мені більше хочеться бути саме балетмейстером, ставити вистави і концертні номери.
Автор: Тетяна Поліщук
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: Журнал "Музика"
|