|
|
КИРИЛО КАРАБИЦЬ: «ЩОБ ЧОГОСЬ ДОСЯГНУТИ В ЛОНДОНІ, ТРЕБА ЗРОБИТИ УП’ЯТЕРО БІЛЬШЕ, НІЖ АНГЛІЄЦЬ»
21 серпня 2015, п'ятниця
Поширити у Facebook
У День Незалежності в Національній опері України виступить інтернаціональний молодіжний симфонічний оркестр I, CULTURE Orchestra. Проект засновано 2011 року Інститутом Адама Міцкевича. Він об’єднує молодих музикантів із країн Східної Європи – Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молодови й України. Київ стане третім містом – після Ґданська і Берліна, – яке в рамках концертного турне відвідає оркестр.
Уже другий рік цей колектив очолює український диригент Кирило Карабиць. Сьогодні він – головний диригент Борнмутського симфонічного оркестру у Великобританії, а віднедавна й музичний директор та головний диригент Німецького національного театру і Державної капели у Веймарі. Про особливості програми з I, CULTURE Orchestra, труднощі популяризації української музики за кордоном, музичні компроміси з політичним підтекстом диригент розповів Cultprostir.
У програмі турне оркестру привертає увагу, передовсім, «Завод» Олександра Мосолова. Що стало вирішальним фактором вибору цього автора, одного з найяскравіших радянських авангардистів 1920-х років? Те, що він народився в Києві?
Це теж, треба знати своїх героїв. Але передовсім те, що це – екзотичний твір, і він презентує оркестр в найкращому ракурсі. Цього року я хотів трохи «осучаснити» програму з молодіжним оркестром. Про «Завод» я думав кілька років, виконував його колись, він підходить навіть для непідготованих слухачів. Тим більше, що тепер він звучатиме на Майдані. Як ви вважаєте, можна таке на Майдані зіграти?
Чому ні? Це прозвучить дуже органічно. А хіба концерт I, CULTURE Orchestra 24 серпня не в Національній опері?
Зараз іде мова про два концерти: один в Опері о 16:00 і того ж вечора о 21:00 ще невеличкий виступ на Майдані. Програма уточнюється. Можу сказати, що точно прозвучить Дев’ята симфонія Бетховена.
В одному інтерв’ю ви сказали, що виконання музики Бориса Лятошинського на Заході – це ризик, бо його там ніхто не знає.
А хто його там знатиме, якщо в нас немає музичних установ, які б адаптували ноти для виконання оркестром? От я зараз працюю з оркестром у Німеччині і хочу зіграти Лятошинського. Хто мені дасть підготовані для виконання ноти? Спілка композиторів? Консерваторія? Адже всім музикантам треба підготувати партії, а партії набрати на комп’ютері.
В чому основна складність популяризації української музики за кордоном?
Основна складність у тому, що немає системної підтримки України, нікому це не потрібно. Все робиться своїм коштом. А матеріал є, його треба просто правильно подавати.
Чи заплановано найближчим часом якісь проекти, пов’язані з українською музикою?
В мене заплановано один проект, про який я ще не розповідав нікому, але вам розкажу. Російський національний оркестр нещодавно запропонував мені місце головного запрошеного диригента. Я, на жаль, поки відмовився, сказав, що зараз не зовсім правильний момент у зв’язку з політичною ситуацією, мене просто не зрозуміють. Вони з повагою поставилися до цього. Але запропонували декілька концертів: перший виступ – турне у Сполучені Штати Америки (в кінці лютого – на початку березня 2016 року), а потім два концерти на Единбурзькому фестивалі в Шотландії. Моє прохання було таким: включити в програму твори українських композиторів або твори, які несуть українську тему. Значить, прозвучать: Мусоргський, Інтродукція та Гопак з опери «Сорочинський ярмарок», Моцарт, Фортепіанний концерт № 24 (з Плєтньовим), Чайковський, Симфонія № 2 (твір частково написано в Україні, і в фіналі звучить тема української народної пісні «Журавель». – Ред.), Сильвестров, «Елегія» для струнного оркестру. Ось так. І вони погодилися, що дуже приємно. Тепер моя совість буде в спокої. Хоча нам, людям мистецтва, простіше знаходити контакти з музикантами з Росії та інших країн, тому що музика – не політика, тут легше знаходити компроміси.
Тобто ви – за компроміси?
Мені здається, що неправильно подавати речі чорно-білими, є завжди середина. Я міг відмовитися від концертів з Російським національним оркестром, сказати «пробачте, зараз іде війна, я – український диригент». Але ж вони мене запрошують, значить, їм теж цікаво. І це бажання контакту обов’язково треба підтримати. Моя інтуїція підказує, що не треба діяти агресивно. Я не можу це пояснити до кінця, але я так відчуваю. Зараз треба робити все можливе для виправлення ситуації. Це дуже важко. Але треба шукати способів для компромісів.
Крім Сильвестрова, із сучасної музики щось диригуєте?
Я дуже багато диригував сучасної музики, коли працював у Парижі в Оркестрі радіо. Зараз з англійським оркестром інколи вдається, але, в основному, це непросто. Для них є дуже важливим питання продажу квитків. Тому що підтримка держави – це всього 50 відсотків, а інші 50 відсотків – це надходження з продажу квитків, спонсорська підтримка. Тому ми не можемо грати твори, на які не прийде публіка. Загалом сучасну музику фактично можливо виконувати лише в Лондоні. Там, по-перше, величезний вибір концертів, а по-друге – є люди, яким подобається сучасна музика, іншим просто цікаво відкривати для себе незнайомі твори. В Англії є декілька композиторів, які займають вагоме місце в сучасному музичному світі, наприклад, Джеймс Макміллан або Томас Адес. У кожній країні – свої. У Франції це, в основному, школа П’єра Булєза. Звичайно, ця музика не масова, але для її популяризації працюють цілі інститути.
З ким із українських митців на Заході співпрацюєте?
Наприклад, на проект з молодіжним оркестром я запросив Олександра Гаврилюка. Це музикант, в якому я впевнений. Також співпрацюю регулярно з нашим баритоном Андрієм Бондаренком, він зараз робить чудову кар’єру, має прекрасний голос. З ним співпрацюю в «Богемі». Запросив його до Києва на виступ з Національним симфонічним оркестром України в червні 2016 року.
На Заході, мабуть, шалена конкуренція серед музикантів загалом. Що є головним критерієм переваги?
Професійність. Але для українського музиканта проблема полягає, насамперед, в тому, що немає підтримки держави. Наприклад, у Лондоні для того, щоб чогось досягнути як диригенту, я повинен зробити уп’ятеро більше, ніж англієць.
Яка основна проблема української диригентської школи?
Щоб говорити про школу, треба оцінювати певний готовий продукт уже реалізованих людей. А в нас молоді диригенти не мають можливості себе реалізовувати, майже зникло з професійного вжитку таке поняття, як асистент диригента, немає конкурсів на ці посади. Ось диригент закінчує консерваторію, і куди йому йти? Ця проблема існувала і раніше, тому я й шукав для себе шляхи реалізації – у Відні, Будапешті.
Чи готуєте зараз оперні проекти?
До опер мене тягне. Я взагалі вважаю себе більше оперним диригентом, ніж симфонічним. Зараз буде фестиваль у Безелі, де я диригуватиму «Хованщиною», потім буде «Смерть у Венеції» в Штутгартській опері в Німеччині і «Борис Годунов» у Берліні. А в наступному сезоні у Театрі у Веймарі моєю першою постановкою буде опера «Нюрнберзькі мейстерзінгери» Ваґнера. Це була ідея театру, і я погодився із задоволенням.
З оперними режисерами вам, зазвичай, легко працюється?
По-різному. Буває, що режисер диктує, і це така тенденція сьогодні – якщо театр планує постановку, то він відштовхується від режисера. Але на якомусь етапі режисер без диригента не може здійснити свій намір. Бо опера – це не лише театр, це передовсім музика, і як би не хотів режисер від неї відійти, музика залишається головною. Музикою можна змінити повністю ритм та енергетику вистави. Я це дуже часто спостерігав за операми Моцарта: що б режисер не робив, все одно на сцені музика забирає на себе увагу. Моцарт писав настільки точно, настільки пов’язана у нього музика з текстом, з тим, що відбувається на сцені, що режисери програють.
Чи підтримуєте творчі контакти з Національною оперою України як диригент репертуарних спектаклів?
Практично ні.
На жаль? Чи на щастя?
Я для себе вибрав шлях в принципі непростий, але я чітко розумію, чому його вибрав. Я працював у нашій опері багато років. Але в якийсь момент зрозумів, що якщо мені не буде надана можливість робити нове, впроваджувати творчі проекти, реалізовуватися як диригенту, то я цим займатися не хочу. Я міг залишитися в нашій опері, диригувати рутинні вистави, але це не мій шлях.
Що потрібно, щоб там щось змінилося?
Це питання не до мене. Я завжди працюватиму в Україні, знаходитиму для себе цікаві проекти, і я відкритий до творчої співпраці. Мені б дуже хотілося, щоб в Україні змінилася система, на якій тримається культура сьогодні. В нас чудовий потенціал, і треба знаходити інструменти й механізми для його реалізації.
Автор: Дар`я Синельнікова
Диригенти: Кирило Карабиць
Джерело: cultprostir.ua
|