| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Життя по нотах
6 липня 2016, середа
Поширити у Facebook
Якими рисами — поза голосом — повинна володіти людина, аби стати оперним співаком? Чому численні телевізійні шоу замість того, аби бути стартовим майданчиком для успішної кар’єри виконавців, приводять їх до швидкого забуття? І чи є українська вокальна школа конкурентоспроможною на світовому рівні?
Ці та інші запитання «Магістраль-Експрес» адресувала одному з найкращих викладачів вокалу Київської національної музичної академії України Геннадію Кабці.
Українські співаки рівня «Реала»
— Геннадію Миколайовичу, українська нація — й справді співоча, чи це міф?
— Ні, це факт. Який можу авторитетно стверджувати, адже беру участь як член журі у багатьох вокальних конкурсах в різних країнах Європи і світу. Нещодавно повернувся з Китаю, де проводив майстеркласи в кількох містах Піднебесної. Тож скажу, що рівень наших виконавців і справді дуже високий. Причому варто мовити і про власне природні дані і про якість вокальної підготовки.
— У чому ж секрет вокальної обдарованості українців?
— Історично так склалося, що Україна багата на гарні голоси. Наші народні пісні написані таким чином, що людина, котра їх виконує, максимально виявляє свій природний тембр та різнобарвні обертони. Доцільно буде сказати й про те, що українська мова фонетично дуже зручна для вокалізації.
І, звичайно, не слід забувати про чудову вокальну школу, яка формувалася ще в дореволюційний період, а найбільший її розквіт припав на радянські часи. Ми конкурували на одному рівні з ленінградською та московською школами. Так, були сильні вірменська і грузинська традиції підготовки співаків, проте ці школи не дали такої кількості яскравих виконавців, як наша. Згадайте Євгенію Мірошниченко, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка та багатьох-багатьох інших.
— А що ви можете сказати з приводу сучасних співаків?
— Вони абсолютно конкурентоспроможні на світовому рівні. Людмила Монастирська і Оксана Дика регулярно співають в найпрестижніших оперних театрах світу — Метрополітенопера (Нью-Йорк) та Ла Скала (Мілан). Зараз актуальна футбольна тематика, тому дозволю собі порівняння: це все таке, якби вони були гравцями «Барселони» і «Реала». Отже йдеться про найвищий світовий рівень.
Взагалі, є ціла плеяда співаків, які постійно гастролюють за кордоном, — Ольга Безсмертна, Євген Орлов, Сурен Максутов, Валентин Дитюк (до речі, останні два — мої учні), Андрій Бондаренко. У цьому переліку — десятки прізвищ. Проте, на жаль, у нас мало про цих співаків пишуть у пресі. Перемога на найпрестижніших міжнародних конкурсах проходить повз увагу широкого загалу. Слава Богу, останнім часом їх хоча б інколи можна почути в Україні.
Проте якщо мовити загалом, то оперне мистецтво в нашій країні не пропагується — на відміну від того, як це ведеться в Західній Європі.
— Тобто нам і тут треба рівнятися на європейські країни?
— Звісно. Адже це показник загального культурного розвитку нації. В Англії, Франції, Німеччині уроки музики такі ж обов’язкові, як і, скажімо, література чи географія. Там серйозно вивчають нотну грамоту, історію музики. А у нас вельми вже поверхове ставлення до цих предметів.
У Німеччині на вулиці, якщо музикант буде виконувати твір Моцарта, то більшість німців навіть зможуть назвати його! А щоб потрапити в Мюнхенську оперу, квитки треба купувати за півроку наперед.
Заради справедливості зазначу, що і у нас останніми роками теж усе більше і більше людей відвідує Національну оперу. Аншлаги збирають театр оперети і дитячий оперний театр. Проте це все ж таки не порівняєш з тією зацікавленістю музикою та оперним співом, яку вони викликають у країнах Західної Європи.
А найголовніше те, що у нас немає уваги до серйозної музики з боку перших осіб держави. Адже за радянських часів на всі прем’єри в Київську оперу приходило керівництво республіки.
Звісно, в ті часи була боротьба між капіталізмом і соціалізмом — яка система краща? Тому велику увагу приділяли розвитку класичного мистецтва — опери та балету. Саме в цих царинах ми могли на рівні конкурувати із Заходом.
Кого розкручує «Голос країни»?
— Нині є багато охочих навчатися оперному співу? І чи можна порівняти це з конкурсом у Київську консерваторію за радянських часів?
— Скажу так: і тепер конкурс достатньо високий. З року в рік вступає до нас молодь з дуже якісними вокальними даними. Проте тенденція останніх часів така, що кількість дівчат суттєво переважає чисельність юнаків. Я вже не мовлю про тенорів і басів (вони завжди в дефіциті), навіть баритонів стало мало вступати.
— Чому ж це так?
— У фокусі глядацької уваги — шоубізнес. Там, як уявляється молоді, швидше можна стати популярними, успішними. Зараз вельми багато різних телевізійних шоу, які «обіцяють» зробити зірку з особи за півроку.
— Але ж на цих численних шоу трапляються й учасники з гарними голосами…
— То й що? Ви можете мені назвати багатьох з тих, котрі, після участі у цих проектах, успішно реалізували б свій потенціал? Кого ви можете згадати з перших випусків цих шоу?
— Але ж був переможець з оперним голосом: здається, Олексій Кузнецов.
— І де він? Щось чути про його виступи? Ці телевізійні проекти працюють на членів журі, на підтримку їхньої популярності. Так, ці діти й справді талановиті, але хто ними потому займається? Вже через рік про них забувають. А це ж вельми болючий удар по їхній ще несформованій психіці.
Є ще одна причина, чому хлопців усе менше й менше вступає на вокальний факультет. Раніше вступали юнаки більш старшого віку, часто — по закінченню інших вишів. Власне, так було і зі мною, адже я закінчив Дніпродзержинський індустріальний інститут. Бо в 17—18 літ і фізично, і ментально хлопці перебувають психосоматично у стадії формування. Буває, що в цьому віці не відразу визначиш і тип голосу. На відміну від дівчат, котрі формуються швидше.
— Чому ж хлопці не можуть вступати пізніше?
— Тому що в нас друга вища освіта — платна. Коли людина в 23—24 роки вступає до нас, то вже можна більш достовірно і об’єктивно оцінити її вокальні якості й характерні риси. Одначе не всі, а особливо в наш час, готові платити за навчання в рік до 20 тис. грн.
До речі, як би ми не гудили Росію, але там є закон, який дозволяє отримувати другу, творчу, освіту безкоштовно. Повірте, що це не дуже великі кошти для держави, якщо їх співставляти з тією користю, яку несуть наші співаки за кордон, пропагуючи культуру нашої країни.
— Якими рисами повинна володіти людина, аби стати успішним співаком?
— Людину можна навчити співати, навіть якщо в неї посередні вокальні дані. А ось те, як вона цим скористається, — це вже інше питання. Для того, аби реалізуватися в оперному світі на світовому рівні, треба мати дуже гарну пам’ять. Важливе й знання мов, адже виконувати партії необхідно мовами оригіналу. І, звісно, чимало важить інтелект. Він на сцені дуже відчувається.
— Голос можна зберегти до глибокої старості чи вік оперного співака обмежений?
— Моя позиція така: якщо правильно співати, то можна співати й у похилому віці. Скажу, що мені дуже імпонує Лучано Паваротті. Концерти він давав до самісінької своєї смерті. Йому й рухатися було вже важко, зате голос звучав, як у молодої людини. Це були й техніка, і м’яка атака звуку, і природний тембр, і відсутність форсажу. Ще один приклад — наша видатна співачка Євгенія Мірошниченко, котра теж зберегла природний тембр і красу голосу до самісінької смерті.
— Крім правильної техніки, що треба ще для цього робити або не робити: не їсти насіння, морозива?..
— Як на мене, то це все — маячня. Євгенія Семенівна їла і морозиво, і насіння. Звісно, не перед початком вистави. Отже, все це — міфи. Єдина шкода — алкоголь. Особливо для високих голосів — сопрано і тенорів, — бо він сушить зв’язки, і вони стають менш еластичні. Хоча італійці п’ють майже щодня вино. А проте вони — співоча нація. Тож усе це індивідуальне.
— Насамкінець — спеціальне запитання від нашої газети: як вам подорожується українськими поїздами? Чи траплялися в мандрівках цікаві випадки?
— Я людина надзвичайно пунктуальна і відповідальна, тому якихось курйозів не пригадую. Мені дуже подобається мандрувати денними швидкісними поїздами категорії Інтерсіті+. Це надзвичайно зручно і комфортно. Хоча хотілося б, аби швидкості були більш високі — як у країнах Західної Європи або в Китаї, де поїзди рухаються зі швидкістю до 400 км на годину. Одначе я розумію, що це поки що нереально за наших умов.
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: Магістраль-Експрес
|