| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Василь ТИМКІВ: У Івано-Франківській філармонії кожен концерт - прем'єра
29 грудня 2017, п'ятниця
Поширити у Facebook
В інтерв’ю газеті «Галичина» директор Івано-Франківської обласної філармонії ім. Іри Маланюк Василь Тимків розповів про найважливіші події в житті закладу, зокрема про присвоєння йому імені відомої оперної співачки. Також познайомив з колективами, котрі створюють неповторне обличчя філармонії, наголосив на важливості підтримки саме професійного мистецтва та окреслив основні завдання на 2018 рік.
— 2017-й добігає кінця... Яким він був для Івано-Франківської обласної філармонії ім. Іри Маланюк?
— Є одна особливість філармонійного процесу: концертний сезон відбувається у двох роках — фінансовому і календарному. Філармонія живе концертними сезонами. Тож у червні цього року ми завершили 77-й сезон, а у вересні розпочали 78-й, який завершиться у червні 2018-го. Якщо ж говорити про рік як ту умовну одиницю, те коло, в якому ми живемо, то 2017-й був для нас насправді вдалим. Найперше — нас «охрестили», ми отримали ім’я славетної оперної співачки Іри Маланюк. Також успішно провели фестиваль професійного музичного мистецтва «Прикарпатська весна-2017». Цього року він мав широку географію, проходив в Ужгороді, Житомирі та Тлумачі. Крім того, напередодні десятиріччя створення найбільшого колективу філармонії — симфонічного оркестру голови облдержадміністрації — Олег Гончарук та обласної ради — Олександр Сич видали розпорядження і подали до Міністерства культури України лист-клопотання про надання йому статусу академічного.
— Цього року філармонію названо ім’ям відомої оперної співачки, солістки Віденського театру іри Маланюк. У чому важливість цієї непересічної події?
— Насамперед це гарний інформаційний привід. Іра Маланюк народилася в Івано-Франківську, в будинку на вулиці Михайла Грушевського, 17, поруч із філармонією. Вона жила у нашому місті до 1936 року. Її першою сценою була сцена філармонії. Іра Маланюк — людина зі світовим ім’ям, яка довший час жила і досягла своєї слави у Відні, Цюриху, Цірлі, Граці та Мюнхені. Впродовж всього свого життя співачка поширювала знання про Україну. У 1947—1952 роках, коли України як такої де-факто не існувало, у світовій пресі з’являлися заголовки про іру Маланюк на кшталт «Нова Венера з України». Вона всюди говорила, що є «українкою з Галичини», і на кожному своєму концерті намагалася виконувати авторську професійну українську музику. Це дуже важливо, тому що часто українську націю пробують асоціювати з аматорським мистецтвом. Сподіваємося, що ім’я іри Маланюк, яка була успішною за життя, додасть успішності і нашому закладові.
Раніше у нас існував, за ініціативи доктора мистецтвознавства Ганни Карась, започаткований ще за життя співачки, конкурс вокалістів іри Маланюк. Його проводили спільно ПНУ ім. В. Стефаника, облдержадміністрація та обласна філармонія. Ми хочемо відродити цей конкурс і надати йому професійного статусу.
— Ще одна гарна новина змусила знову заговорити про обласну філармонію: художньому керівникові та концертмейстеру академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile» Наталії Мандриці присвоїли звання «Народна артистка України». Як відомо, в Україні не так багато народних артистів інструменталістівѕ
— Це правда. Коли артист філармонії, саме скрипаль-інструменталіст, отримує звання «Народний артист України», то це дуже поважно, бо є свідченням того, що цінують саме професійні якості. Тому що інструменталісти-солісти мають менше можливостей бути власне солістами, вони грають в оркестрі і коли їх вирізняють — це дуже знаково. Підрахував, що від часу незалежності України Наталія Мандрика стала 725-ю народною артисткою України і однією з небагатьох народних артистів-скрипалів. Це для нас як для професійного обласного музичного закладу дуже престижно.
— Обласній філармонії уже 77 років, який період сьогодні вона переживає?
— Напевно, такий самий, як і вся країна. Ми шукаємо своє «я», свою самоідентифікацію. Присвоєння філармонії імені Іри Маланюк — одна із перших сходинок, яка повинна допомогти нам ідентифікуватися.
Філармонію утворено 1 листопада 1940 року на базі Космацького самодіяльного народного хору. Біля джерел філармонії були визначні постаті. Автор хіта «Гуцулка Ксеня» Ярослав Барнич, сотник армії УНР Дмитро Котко, родом із Запоріжжя, який був художнім керівником Гуцульського ансамблю пісні і танцю обласної філармонії і якого 1951 року прямо на робочому місці звинуватили в «антирадянській пропаганді та неблагонадійності» та засудили до 10 років позбавлення волі. Автор ще одного хіта — «Вівці мої, вівці» Михайло Гринишин з Обертина керував гуцульським ансамблем філармонії до 1970-го. Щодо хореографічної частини, то Володимир Петрик — величина. Ярослав Чуперчук, якого нагородив французький уряд золотою медаллю за високе мистецтво балетмейстера, також стояв біля початків створення Гуцульського ансамблю пісні і танцю. 2009 року цей колектив під керівництвом народних артистів України Петра Князевича та івана Курилюка «виходить» з філармонії і стає національним. Івано-Франківський національний академічний гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія» — єдиний в Україні хореографічний танцювальний колектив, який перебуває за межами Києва і має звання національного.
— Розкажіть про колективи філармонії. Хто нині створює неповторне музичне обличчя закладу зокрема та Івано-Франківська загалом?
— Найбільший колектив філармонії — симфонічний оркестр. Радію, що 2008 року заслуженому діячеві мистецтв України Русланові Дорожівському, тодішнім головам облдержадміністрації та облради Миколі Палійчуку й Ігореві Олійнику вистачило мудрості і мужності створити оркестр із 69 осіб. Цікаво, що Чорногорії на три роки навіть зупинили вступ до ЄС через те, що у неї не було симфонічного оркестру. і лише після того, як його створили, ця країна стала повноправним членом Євросоюзу. Це багато про що свідчить. Вважаю, що нині ми маємо добрий симфонічний оркестр. З ним гарно попрацював заслужений артист України Віктор Олійник, заслужений діяч мистецтв України Руслан Дорожівський поставив його на добру основу, а нині оркестром керує Сергій Черняк, сподіваюся, що йому вдасться втримати планку.
«Harmonia Nobile» — це наша перлина, яка вже відсвяткувала свою 32-гу річницю. Найстарший колектив філармонії і реально хранитель її традицій. Він має добру гастрольну історію як в Україні, так і за її межами. «Brevis» під керівництвом Ярослава Бибика — це колектив інструменталістів-солістів народної музики. Він прекрасно гастролює та збуджує публіку. Дуже цікавим є ансамбль «Quattro corde» під керівництвом Анжели Приходько. Цей колектив працює уже 17 років. Джаз-квартет «Art Prestige» під керівництвом Арсена Бучинського грає добрий джаз, у тому числі й авторський. Також у 2017 році ми створили квартет саксофоністів, який очолює Мирослав Пасічняк.
Крім того, маємо солістів-вокалістів, балетну школу, яку створив та опікується нею заслужений діяч мистецтв України Володимир Павліковський. Це унікальне явище в Україні, адже тільки у нашій філармонії музику танцюють, причому в класичному варіанті. Маємо певні успіхи і в цьому напрямі. Я розумію, що це екзотично для Прикарпаття, хоча наші дітки мають дуже добру генетику саме для такої хореографії. Не сподівалися, коли створювали балетну школу, що вона матиме такий успіх та попит. Нині її відвідують близько 100 діток, ми вже відчуваємо брак площі, не кажучи вже про брак кадрів. Музика упорядковує душу, а хореографія ще дуже добре упорядковує м’язи. А тут, як кажуть, в здоровому тілі — здоровий дух.
— Для того, щоб філармонія процвітала, потрібно, щоб на концерти ходили люди. Тож наскільки активно іванофранківці відвідують ваш заклад?
— 2015 року за дев’ять місяців філармонію відвідало 23 тисячі слухачів. Ми дали 247 концертів та заробили на них 300 000 гривень. 2017 року дали 277 концертів, які відвідали 28 тисяч глядачів. Загальний дохід становив 682 тис. грн., з них 471 тисяча — від концертної діяльності.
2015-го середня вартість квитків становила 35 грн., 2017-го — 55 грн. За мінімальну зарплату в 2015 році наш глядач міг придбати 64 квитки, у 2017-му — 80. Зрозуміло, що з мінімальної зарплати не всі будуть ходити до філармонії. Так-от, середня заробітна плата за цей час зросла з 3 400 до майже 6 000 грн. За ті 3 400 грн. можна було купити 98 квитків, а тепер — 109. Насправді ми даємо пас глядачеві, тому що вартість квитків зростає повільніше, ніж середня заробітна плата.
За сім років філармонійно-концертні зали України втратили понад мільйон глядачів. А чому? Театральних вистав ніхто не слухає через навушники, не дивиться по телевізору, на них ходять. У теле- та радіоефірі стільки «закидано» музики і вочевидь не класичної, що не дивно, чому люди менше відвідують різноманітні філармонійні концерти. Наше завдання — доносити до людей істину, що так слухати музику — це все одно, що їсти смажену картоплю прямо з пательні. Краще перекласти її на тарілку, гарно приправити. і фізична, і духовна їжа завжди вимагає оправи, як і будь-який діамант.
— Недавно презентували «Словник музичних термінів», який ви впорядкували разом з Оленою Подручною. Міністр культури Євген Нищук навіть назвав вихід такої книжки непересічною подією в культурно-мистецькому житті держави. Тож у чому її особливість та винятковість?
— Особливість полягає в тому, що вихід тривіального словника музичних термінів є непересічною подією. А має бути якраз навпаки. Бо якщо немає термінології, немає мови. Мова — це спосіб мислення, ми ж мислимо так, як нам дозволяє наша мова.
Перший новітній словник музичних термінів вийшов у Києві в 1930 році, але він спирався на російську термінологію. Другий видали у Стрию 1933 року, він ррунтувався на польській та німецькій термінології. Проблема полягає в тому, що такий словник мав би спиратися на українську термінологію.
Наш словник є спробою у XXI столітті «зачепити» фахівців, які б професійно формували термінологію, а не заспокоїтися і за 80 років видати лише сім словників. Уявіть собі: першу й останню на нині наукову працю з української музичної термінології на рівні дисертації захищено 2004 року.
У презентованому словнику ми забрали такі кричущі недоречності, які були в словниках, виданих раніше. Наприклад, що джаз — це буржуазна течія в музичному мистецтві. і таких «ляпів» було багато. Наша мова є настільки давньою та багатою, що її терміни використовують у багатьох мовах, а ми сприймаємо їх як чужі. Саме на території України, на Мізинській стоянці первісної людини (Чернігівська область), знайдено найдавніший оркестр музичних інструментів у світі, якому 20 000 років! Це сім кісточок різної довжини, розмальованих вохрою. Уявляєте: мати таку автохтонну предметну історію і не мати упорядкованої музичної термінології?!
— На посаді директора філармонії ви уже два роки, попереду ще один рік до закінчення контракту. Що вдалося зробити за цей період, а які з планів ще чекають реалізації?
— Розпочав свій останній філармонійний сезон на посаді директора філармонії у рамках нинішнього контракту. Я — професійний державний службовець, закінчив Національну академію державного управління при Президентові України, захистив кандидатську дисертацію у галузі державного управління. Маю 23 роки стажу державної служби. Коли мені запропонували посаду директора філармонії, вирішив ризикнути, адже управління має загальні підходи. Менеджмент є менеджмент.
Моє найголовніше завдання — щоб у філармонію ходили сім’ями та приводили із собою дітей. Щоб стало правилом поганого тону, коли ти не був на останній прем’єрі у філармонії, бо, на відміну від театру чи кінотеатру, у філармонії кожен концерт — прем’єра.
— Побутує думка, що директор філармонії насамперед має бути добрим менеджером, а не художнім керівником. Що думаєте про це ви?
— Переконаний, що коли є двоє художніх керівників, тоді починаються проблеми. Будь-який підлеглий не повинен мати двох начальників — таким є один з ключових принципів управління. Так, директор змушений втручатися у деякі рішення художніх керівників, коли він бачить їхню провальність чи несистемність. Бо справжній управлінець — це насамперед системник. У будь-якому процесі, насамперед музичному, важливою є система. Якщо ти знаєш загальні принципи системних підходів, тоді для тебе не буде проблемою розмовляти на професійні теми з професіоналами високого класу. Тому що система — це гармонія, а філармонія — це власне любов до гармонії.
— Яким кредо керуєтеся в своїй роботі?
— У мене є два кредо. «Не вір, не бійся, не проси» — це для себе, для внутрішнього вжитку. А для взаємодії з оточенням — «Краще циган ображений, аніж мертвий». Тобто краще сказати людині правду і вберегти від якогось фатального кроку.
— Які завдання ставите перед собою на наступний рік?
— Філармонія повинна жити в загальному соціумі. Зокрема у 2018-му відзначатимемо 100-річчя ЗУНР, 1030-ліття хрещення Київської Русі, 100-річчя IV Універсалу Української Центральної Ради, тому свою роботу підпорядковуватимемо цим знаменним датам. Але найголовніше завдання — наповнювати український музичний простір українським змістом з урахуванням загальних світових тенденцій.
Концертна організація: Івано-Франківська обласна філармонія
Джерело: www.galychyna.if.ua
|