|
|
Червоне і біле: Враження з «Контрастів»
21 жовтня 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook
Ще перші рекламні афіші цьогорічного фестивалю сучасної музики «Контрасти», який, за словами організатора Богдана Сегіна, є «фестивалем композиторів», натякали на сюрпризи та несподіванки. Не знаю, чи то моя інтерпретація, чи справді вдалося вловити задум організаторів, та для характеристики того, що відбулося в свідомості, випливли два слова: наближення і модернізація.
Модернізація почалась начебто з деталей, які, однак, «роблять» імідж: «Контрасти» вперше мали свій напрочуд стильний проморолик, оновили концепцію буклетів і ззовні (новий логотип, модний та цікавий прийом «багатошарової» обкладинки), і зсередини (ніби-то маленький, але насправді – прорив: вперше прізвища учасників подано мовою оригіналу).
А наближення насправді почалось ще раніше. Деякі дуже актуальні задуми вже навіть встигли зробити впевнений крок до перетворення на традицію: завдяки «Каві з композиторами» (цього року гостями були: О. Щетинський, М. Панайотов, С. Либін, О. Шмурак, Д. Капирін, С. Нєвскій, П. Махайдик), «Ланчам з новою музикою», творчого експерименту студентів ЛНМА під кураторством Миколи Хшановського «Desk music» та майстер-класам для молодих композиторів, фестиваль перетворився в живий ланцюжок обміну досвідом і платформу для створення нових ідей.
Ще один крок до модернізації (а радше, свого роду повернення до забутої практики радіотрансляцій мистецьких подій) – можливість прослухати хай один концерт, але вдома, у живій трансляції. Та це все обгортка. Думаю, пора поговорити про цукерку.
Розкрию невеликий секрет: писати рецензії на добрі концерти – справа невдячна, як зізнався Мілєн Панайотов (а він таки знає, про що говорить). Тим більше, на фестиваль міжнародного класу такого рівня, з такою історією та репутацією. Двадцять другий фестиваль відкрився прелюдією: зал Львівської Філармонії перетворився на храм мистецтва, і у цьому звуковому потоці час наче застиг.
29 вересня прозвучали духовні твори естонського композитора Арво Пярта (Arvo Pärt), латвійця Петеріса Васкса (Pēteris Vasks) та львів’янина Юрія Ланюка. Появою «нововведення» у вигляді прелюдії до «Контастів» ми завдячуємо співзасновнику фестивалю, генеральному директору Львівської обласної філармонії Володимиру Сивохіпу. Хочу одразу зазначити, що всі виконавці проробили справді велику роботу, і звучали як ніколи добре під керівництвом В.Сивохіпа. Пізні твори Пярта вимагають неймовірної чистоти звуку і прецизійної роботи над драматургією, адже в творах з спокійним розвитком-перетіканням звукових мас, поступовим, але невідступним «розхитуванням», що нагадує вібрато дзвонів, є небезпека зарано «вигаснути».
Львівський камерний оркестр «Академія» (керівник-концертмейстер – Артур Микитка, художній керівник – Мирослав Скорик) цього не зробив. Вони зуміли нам донести велич звуку, велич молитви, велич Автора, який цю музику почув. Концерт для скрипки з оркестром Петеріса Васкса «Віддалене світло» (Pēteris Vasks «Distant light») розповів історію випробування віри безнадією і духовного зцілення через світло. Світло для композитора – струна скрипки в найвищих регістрах, що ставить багато вимог перед солістом. Але для скрипаля з Бельгії Марка Бушкова не було нічого неможливого.
Соліст разом з оркестром пройшли шлях від відкритого і однозначного консонантного середньовічного органуму до поліфонії нового часу. Коли змовкає все – залишається тільки-світло молитва, як голос людини, що пошепки звертається до Бога – саме таке враження залишила остання фраза Бушкова.
В другому відділі прозвучали молитви: «Pater Noster» Петеріса Васкса для струнного оркестру та хору, «Богородице Діво» для мішаного хору Юрія Ланюка, «Молитва після Канону» для хору Арво П’ярта та «Dona nobis pacem» для струнного оркестру та хору Петеріса Васкса. Здавалося б: знайомі до болю слова, а як багато змісту відкрила музика! Галицький академічний хор передав найтонші нюанси музичного тексту, твори звучали виважено і тембрально досконало.
Однією з найбільш людних подій, безперечно, стало відкриття. Вранці всі бажаючі мали можливість у затишній атмосфері арт-об’єднання «Дзиґа» поспілкуватися зі Святославом Луньовим, твір якого відкрив фестиваль.
Концерт-відкриття = вечір контрастів, настільки різними і (для скептиків) нерівноцінними були твори. Український композитор С. Луньов продовжив лінію концерту-прелюдії. Його «Tutti» для симфонічного оркестру перегукуються з композиціями Пярта та Васкса. Композитору притаманне повільне розгортання музичного часу, що могло трохи втомити і розчарувати слухача, який налаштувався на «показовий» фанфарний початок. Техніка звукових плям, яку застосував композитор, вимагає від оркестру делікатності і м’якості, дуже чіткої координації. Академічний Симфонічний Оркестр перевершив сам себе, що зрештою було видно з непідробного задоволення на обличчі Луньова.
Разом з диригентом Германом Енгельсом оркестр вибудував драматургію, в якій все було «на місці»: і м’які переливи оркестрових фарб, логічно виведене наростання, яскрава, але без надлому кульмінація. Натомість твори бельгійських композиторів «Забуті листи» для оркестру Воутера Ленертса (Wouter Lenaerts), Концерт для кларнету з оркестром Яна ван дер Рооста (Jan van der Roost), Ноктюрн Авґуста де Бока продемонстрували багатогранність і парадокс сучасності, де поруч з глибокими творами, які перекидають містки в минулі епохи, акумулюють в собі музичний досвід попередніх епох, змушують замислитись над вічним, звучить музика-алюзія, музика-стилізація, що переносить у світ романтичної чуттєвості.
Поруч з композицією Луньова, твори бельгійських колег сприйнялися як дещо декоративна стилізація. Проте насправді в кожному з них можна було добачити цікаву знахідку.
У Міжнародний день музики, 1 жовтня, відбулася одна з найбільш очікуваних подій – Ніч «Контрастів». Не дивно, що в холі, фойє та в залі Філармонії було людно. Хіба часто у Львові звучать органні композиції американського мінімаліста Філіпа Ґласса (Philip Glass), та ще й в чудовому виконанні знайомого нам з Фестивалю Давньої Музики польського музиканта Марека Топоровського (Marek Toporowski)? Спитайте себе, коли ви востаннє мали можливість наживо побачити «Історію солдата» Ігора Стравінського, та вслухатись в голос флейти соло (у виконанні австралійської флейтистки, знайомої з відкриття – Ани де ла Вега) або ударних інструментів (яке подарував польський музикант Александр Внук (Aleksander Wnuk)? Чи колись у вас була нагода побачити безпосереднє створення електронної музики (електронні сети від ХАТНЄГРАННЯ, MANU, Миколи Хшановського)?
І, нарешті, як багато сонат для альтового саксофона і фортепіано ви знаєте? А на Ночі Контрастів прозвучали щонайменше дві: авторства росіянина Едісона Денісова, японця Такаші Йошимацу (Takashi Yoshimatsu); та ще три не меш цікаві твори двох словацьких композиторів Janez Matičič та Nina Šenk, а також «вчорашнього» випускника ЛНМА ім. М. Лисенка, Назара Скрипника. Всі ці твори звучали у «проміжках» між мінімалістичними композиціями Ґласса.
Під знаком мінімалізму пройшов ще один вечір – до дев’яностої річниці Мортона Фелдмана (Morton Feldman) в середу, 5 жовтня прозвучала композиція «Фортепіано та струнний квартет», у виконанні молодого, але амбітного ансамблю сучасної музики Sed Contra Ensemble. Назву цього колективу варто запам’ятати, особливо прихильникам сучасної музики, адже Sed Contra Ensemble від 2013 р. активно пропагує камерну музику від початку ХХ ст. і до сьогодення на престижних українських і зарубіжних музичних платформах; про них ми почуємо ще не раз. Вечір пройшов в дуже камерній атмосфері, і це не дивно, адже така музика вимагає слухача, готового до сприйняття достатньо великого обсягу і за сучасними мірками нединамічного твору (Фелдман милується звучанням багаторазово повторених, майже нав’язливих музичних співзвуч-слів, і будь-які звуковисотні чи гармонічні зміни були дуже рідкісними гостями). Трохи прискорювала цю медитацію відео-композиція Анжели Богаченко.
Також в рамках фестивалю відбулося кілька речиталів (виконавських і композиторських) високого класу. Один з них, «Великий фортепіанний вечір» П’єра Булєза (Pierre Boulez) – сольник на пам'ять про композитора відбувся другого жовтня. Піаніст світового рівня Євген Громов виконав серіальний цикл «Дванадцять нотацій» та композиції пізнішого періоду, написані в техніці обмеженої алеаторики. В «Сторінках відривного календаря», «Третій сонаті», «Інтерполяціях» автор обмежує волю виконавця, залишаючи за ним вибір тільки одного з кількох детально прописаних способів виконання. Натомість постійний учасник фестивалю «Контрасти», Йожеф Ермінь підготував ряд фортепіанних опусів Філіпа Ґласса (6 жовтня). Наступного дня в фойє Філармонії в рамках спеціального проекту від Четвертого міжнародного фестивалю органної музики «Діапазон» у виконанні Олени Мацелюх прозвучали органні композиції словацького композитора Петера Махайдика (Peter Machajdík), що вразили своєю «позачасовістю» – вони і сучасні, і близькі до архаїки водночас.
Проте, справді грандіозним речиталем став проект вірменського піаніста Айка Мелікаяна (Hayk Melikayan). Піаніст підготував надзвичайно велику і стилістично строкату програму, що поєднала твори лідерів європейської електронної музики Карлгайнца Штокгаузена (Karlheinz Stockhausen, Німеччина) і Яніса Ксенакіса (Iannis Xenakis, Греція-Франція), сучасних вірменських композиторів Арютюна Делейліана (Harutiun Dellalian), Арно Бабаджаняна (Arno Babajanian), Ваче Шарафіяна (Vache Sharafyan), польського авангардиста Генрика Гурецкого (Henryk Mikołaj Górecki), австрійського митця Беата Фуррера (Beat Furrer) та кілька композицій українських музикантів: Сергія Пілютікова, Анни Корсун, Максима Коломійця. Деякі твори відкрили інше обличчя знаних композиторів – це було незабутньо. Умовно до речиталів можна зачислити також концерт з вокальних творів Кароля Шимановського (Karol Szymanowski), які прозвучали під склепінням храму Св. Лазаря у виконанні Наталії Дитюк і Любові Пашук.
Ще одна цікава подія відбулася 4 жовтня – у фойє Філармонії прозвучали твори для контрабаса соло ХХ та ХХІ ст.; своєю віртуозністю дивував Назар Стець. Автори композицій (Олексій Войтенко, Pēteris Vasks, Iannis Xenakis, Мілєн Панайотов (Болгарія), Богдана Фроляк, Лучано Беріо (Luciano Berio, Італія), Теппо Хаута-ахо (Teppo Hauta-aho, Фінляндія), Еміл Табаков (Болгарія) вкотре довели – інструментів з обмеженими виразовими можливостями немає в природі. Потрібно тільки щасливої зустрічі талановитого композитора та віртуозного виконавця, аби контрабас розкрив світ своїх звучань.
Цього року завдяки «Контрастам» та їх медіа-партнеру радіо Skovoroda мені вдалося побувати в двох місцях одночасно. Скажу одразу: пошкодувала. Хоч якість трансляції була далеко не найгірша, вечір пам’яті Наталії Савицької слід було слухати в залі. 4 жовтня знову прозвучали Fratres Пярта у авторському перекладенні для фортепіано і скрипки, Соната для скрипки і фортепіано Сергія Прокоф’єва і «Сюїта в старовинному стилі» Альфреда Шнітке, «Мелодія» для скрипки соло Золтана Алмаші. Донька Наталії Владиславівни, Анна Савицька у тандемі з білоруською піаністкою Дашою Мороз віртуозно заграли програму з вишуканої музики, яка точно була би до вподоби Наталії Савицькій.
Перед тим, як перейти до заключного акорду – закриття фестивалю, не можу оминути єдиної симфонії (в «чистому» жанровому інваріанті), що прозвучала на «Контрастах» третього жовтня. Творчість кримськотатарської композиторки Мерзіє Халітової – пісня любові до рідного народу. Перед початком ведуча Ольга Лозинська розкрила головну ідею П’ятої симфонії: це музичний портрет пілота-випробовувальника Ахмет-Хана Султана, подвиг якого висвітлений у фільмі «Хайтарма». Музика симфонії говорить сама за себе. Навіть не знаючи імені автора і фабули твору, можна здогадатися про зміст, настільки помітні тут елементи татарського фольклору та опертя на закони народної музики, що пробиваються через модерну композиторську техніку авторки. Повнота звукової палітри, яскраве музичне втілення образів, професійне переосмислення фольклору не могли не врізатися в пам'ять. Композиторка залишила захоплені відгуки про виконавців: Симфонічний оркестр оперної студії ЛНМА ім.. М. Лисенка під батутом Юрія Бервецького. Також на концерті прозвучала Симфонія-концерт для скрипки з оркестром Ганни Кузіної та Концерт для труби з оркестром Олександра Злотника.
Закриття фестивалю – справді один із найяскравіших акордів. Розпочався і завершився він двома світовими прем’єрами: прозвучали «Предание Белоозера» білоруського композитора Дмітрія Либіна та «Пісні зірок» (на пам'ять про Матір) добре знаної у Львові і не тільки Богдани Фроляк. Обидва твори вразили своєю глибиною, багатством барв. Творчому почерку Богдани Фроляк притаманна виняткова живописність. «Пісні зірок» виникли під враженням від фільму Параджанова «Тіні забутих предків». Для мене це – розмова гір з зірками, серед яких знаходиться місце для голосу маленької людини, якій є що розказати зірці найдорожчої людини – матері. На тлі насиченої звукової палітри якось особливо трепетно звучить мелодія веснянки «Вербовая дощечка» – як спогад про дитинство; як натяк про те, що є щось вічне, незламне, те, чого не можна витерти з пам’яті.
Особистим відкриттям для мене став твір Богдана Сегіна «…tymczasem to lipiec jakże (okrutnie) piękny…» для сопрано і оркестру. Кантата сповнена колористичними ефектами, характерними для пізнього романтизму та експресіонізму. Стилістично твір перегукується із «Місячним П’єро» Шенберга – і підібрані композитором виразові засоби в найменших деталях відповідають витонченим образам поезії. Власне, на мій погляд, тут радше текст уточнює зміст, а не музика увиразнює поезію. Браво для солістки Світлани Глеби, яка продемонструвала неабиякі акторські здібності і широку амплітуду вокальних можливостей свого голосу: від майже металевого холодного звуку-ножа до ніжної серпанкової кантилени. Це було справді незабутньо! Ще дві композиції, які організатори «приберегли» на кінець, підкупили своїм емоційним надривом (Концерт для скрипки з оркестром «Ложь порхающей бабочки» Сергія Пілютікова) та мистецтвом виринати (II Symphony-Emerge молодого польського композитора Томаша Опалки/Tomasz Opałka).
На завершення маю сказати: ХХІІ «Контрасти» відкрили справді багато нового, а за мінімалістичною і самодостатньою обкладинкою буклету заховалася ціла енциклопедія прізвищ і назв. Тому очікуючи на наступний фестиваль, ще не раз зможу скористатися підказками цього путівника з сучасної музики, щоб підглянути ім’я котрогось композитора-сучасника, творчість якого «не відпускає», і вимагає глибшого знайомства.
Автор: Тетяна Фішер
Композитори:Валентин Сильвестров, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Богдана Фроляк
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль сучасної музики "Контрасти"
Джерело: Zbruc
|