|
|
Володимир Шейко: «Якщо нація втрачає релігію і мистецтво – вона перестає існувати, перетворюючись на набір людей»
28 вересня 2017, четвер
Поширити у Facebook
Володимир Шейко – український диригент, заслужений діяч мистецтв України,народний артист України художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України, директор Об'єднання художніх колективів «Музика».
Після чудових концертів В Пекіні, Тяньцзіні та Гонконзі пан Володимир люб'язно погодився дати інтерв'ю кореспонденту МРК.
- Перше питання традиційне: яке Ваше перше враження від Китаю?
- Враження приголомшливе. Я ще повинен це усвідомити, зрозуміти і розібратися. Колосальні позитивні емоції. І справа не лише в тому, що я бачу величезні досягнення – як можна за 30 років країну збудувати (а не навпаки) – а й в тому, які люди навколо мене. І Посольство України, і китайські товариші організатори концертів – всі дуже душевні. Дуже комфортні умови.
В багатьох емоційних аспектах Пекін нагадує українські міста. До речі, молодий диригент Цзяннян (на фото – справа), який організовував цей тур, вчився у Львівській консерваторії і вільно розмовляє українською.
- З Вікіпедії дізналися про вашу симпатію до такого терміну як «візуалізація музики». Можете розповісти про нього більш детально?
- Час рухається вперед. Зараз кожна людина, і дитина, і батьки – усі з гаджетами. Через візуальні канали проходить в рази більше інформації, ніж через слухові. Тому наш світ – це світ зображення… і трошки звуку. А мистецтво – підсвідоме. Нині спостерігається технологічний відрив духовної складової від простого прикладного способу життя. Мистецтво, як і церква – це духовність. Ці дві речі зберігають всі нації. Якщо нація втрачає релігію і мистецтво – вона перестає існувати, перетворюючись в набір людей. Тому ми ЗОБОВ'ЯЗАНІ розвивати мистецтво. Суспільство завжди звертається до мистецтва в період великих потрясінь. І сучасні подію цю тезу красномовно підтверджують.
Для того, щоб швидше повернути сучасне суспільство до мистецтва потрібно робити кліпи на симфонічну музику. Розмовляти з молоддю зрозумілою для неї візуальною мовою, викликати у неї підсвідомі емоції, пов'язавши музику і візуальний ефект в сучасному форматі. Зробити це доступним на кожному гаджеті.
- Дедалі більше сучасних рок-гуртів робить симфонічні аранжування. Наскільки органічним, на Ваш погляд, є таке поєднання?
- Це абсолютно нормально. Я в молодості теж грав і рок-музику, і джаз, і багато іншого. Це як читання книжок – спочатку людина читає дитячі книжки, потім поступово переходить на дорослі. Тому, це цілком нормально.
До нас приїжджав Джон Лорд – композитор і клавішник Deep Purple. Мій оркестр разом з ним відіграв концерт в Україні. Приїжджала Кейко Матсуї.
Зараз в рамках нашого проекту українські барди виступали з симфонічним оркестром – успіх просто шалений.
«Нова пісенна Шевченкіана» - Всеукраїнський конкурс по радіо. Ми просто запитали: «Хто хоче написати нові пісні на вірші Шевченка?». Прислали 28 пісень. Ми відібрали 24, аранжували їх і потім з 18 зробили проект. Починали з танго «Якби мені черевики». Нас питають: «А що Шевченко писав танго?!» Ми відповідаємо: «Так! Але в нас чомусь увесь акцент завжди на скорботних і тужливих віршах». Це був митець, це був художник, це був філософ. Це не тільки стогін, а й радість.
Потім ми зробили «У кожного своя доля» в стилі реп. Автор – хлопець, що працює на будівництві. Звичайний будівельник пише музику.
Таким чином, ми слово Шевченка повернули до життя. Стягнули його з пам'ятника, обтрусили увесь цей пил, який на нього спеціально накидали і показали, що він досі живе між нами.
- Існує стійка думка, що українці співоча нація. Наскільки це відповідає дійсності?
- Є проста арифметика. 70% радянсько-московських зірок – вихідці з України. Лєонтьєв, Корольова, Кобзон і т.д. З цим зрозуміло.
Це що стосується естради. Якщо говорити про ракетну техніку СРСР, то вся вона була розроблена і зроблена українцями, і обслуговується нині в Дніпропетровську.
Гіганти: Пьотр Ілліч Чайковський – прадід полковник Чайка з Кременчуцького повіту. Батько – теж народився в Україні, після чого був направлений в Сибір працювати гірничим інженером. Прокофьєв – народився в Донецьку. Стравінський, який є абсорбцією світової музичної культури – народився під Луцьком. Ростропович – уродженець Житомира. Ріхтер – народився в маленькому містечку під Києвом. Таких прикладів дуже і дуже багато.
За це і б'ється Росія. Не за територію (їм є кому цю територію віддавати). Вони б'ються за за генофонд. Черпають ресурси у нас. Маючи більш потужні фінансові можливості, перекуповують людей.
Українці – найбільш технологічна нація з усіх слов'янських: Вернадський, Корольов, Чоломей та багато інших. Україна – це серце, за яке вони б'ються. Більше того, вони б'ються за духовність. План окупації України «Механічний апельсин», про який розповідалося у статті 2006 року. В ній детально описується все те, що відбувається зараз.
- Симфонічна музика більше цікавить старше покоління. З чим це пов'язано і чи відбуваються якісь зміни, що призводять до залучення молоді?
- Високе мистецтво – це мистецтво для аристократії. Бетховен казав: «Я пишу не для натовпу». Академічне мистецтво – це не продукт для пересічного споживача з базару. Хотілося б, щоб всі люди врешті-решт прийшли до нього, як свого часу прийшли до церкви.
Раніше, в переважній більшості, на концерти ходили люди старшого покоління. Тобто ті, які розуміють вартість картин, вартість життя кожного дня. Молодь в цей час зайнята влаштуванням власного існування, вирішенням побутових проблем тощо. Наше завдання – залучити молодь до високого мистецтва, що допоможе їй залікувати свої рани, допомогти відповіддю на певні питання.
Зі сцени не завжди видно хто сидить в залі – нас відділяє світло. Це завжди своєрідна загадка «Для кого ми сьогодні граємо?».
Ми пережили 90-ті роки, коли чимало людей заробляли, скажімо так, у дуже нечесний спосіб. І зараз ці люди віддають своїх дітей.. в балет, в музичні школи (те ж саме відбувалося в Америці в 30-их роках після Великої депресії). Вони хочуть для своїх дітей нормального світлого життя. Над цим ми і працюємо.
Мистецтво – врятує світ!
Автор: Михайло Іжик
Колективи: Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України
Диригенти: Володимир Шейко
Джерело: Українська служба МРК
|