|
|
ВІКТОР ГУЦАЛ: «НАВІТЬ КОЛИ НЕ ВИСТАЧАЄ ЇЖІ, ПОВИННІ БУТИ КУЛЬТУРНІ СИМВОЛИ»
Керівник головного в Україні оркестру народних інструментів розповів Cultprostir про те, як захистити країну, граючи на кобзі
16 травня 2015, субота
Поширити у Facebook
Познайомитися з Віктором Гуцалом і оцінити масштаб його особистості можна різними способами. Наприклад, за допомогою мови чисел. Національний академічний оркестр народних інструментів (НАОНІ) існує 46 років, і 31 рік їм беззмінно керує і диригує Віктор Омелянович. Із сімдесяти одного року життя близько шістдесяти Гуцал провів у музиці. У його підпорядкуванні зараз понад півсотні музикантів, які використовують близько п'ятдесяти різновидів музичних інструментів.
Ще ефектніше всієї цієї математики виглядає сам диригент в дії. Як кожен справжній майстер, він управляє процесом, не роблячи зайвих рухів. Коли грає оркестр, кожен його учасник реагує навіть на мінливі жести Гуцала, як на биття власного серця. У присутності осяяного натхненням капітана команда перетворюється, і приміщення, де грає НАОНІ, дихає музикою.
13 і 14 травня оркестр грав повноцінні дві з гаком години разом з групою «Друга ріка» в Національній опері України. Рок-репертуар для НАОНІ – звична справа: у них є в арсеналі програма з хітів Metallica, Queen і інших гігантів. Ми зустрілися з Гуцалом після однієї з репетицій з групою на чолі з Валерієм Харчишиним. Три години щільної роботи не залишили на Вікторі Омеляновичі й тіні втоми. Деякі музиканти оркестру, які годяться йому в онуки, виглядали на тлі диригента куди більш мляво. Очевидно, що вони молодші за Гуцала лише за паспортом.
Будь-яка музика має право на існування, тому що це творчість. Не буває поганої музики, бувають погані виконавці.
На вашій спільній репетиції особливо гостро відчувається, що фолк та рок – споріднені явища.
Ми в оркестрі всі з класичним музичним вихованням, але чудово бачимо, як наші інструменти поєднуються з рок-групою. Насправді, майже вся рок-музика пішла від народної. Одного разу англійська королева нагородила Beatles за те, що вони виконали народну пісню. Рок, та й джаз, по суті, є імпровізаціями на теми народної музики. Афроамериканські громади в Новому Орлеані – як вони могли себе проявити, крім як у своїй музиці? Вони ж були рабами, у них не було можливостей особливо виражати себе. Так вони і вижили, до речі.
В українського фолку теж є свій рок і джаз?
Звичайно, тому що наша народна музика синкопована. Тому співати рок-репертуар з нашим оркестром – дуже органічно.
Валерій Харчишин мені сказав, що дивувався, коли бачив, як вас запалюють бадьорі і ритмічні пісні групи «Друга ріка».
Розумію. Він, напевно, думав, що раз я професор, то все буде академічно. А я люблю таку музику, вона мене заводить. Я кажу своїм музикантам: «Я молодший за всіх вас». Вони часом приходять на репетиції без морального настрою, розкачуються. Я вчу їх тому, що із самого початку треба підходити до справи динамічно та енергійно. Крім того, мені в принципі подобається «Друга ріка». В них відчувається українська лінія, продовження традицій таких композиторів, як Платон Майборода та Ігор Шамо. Ці автори творили у свій час, зараз інші часи, але зв'язок відчувається.
Бачу, у вас немає снобізму у ставленні до популярної музики.
Будь-яка музика має право на існування, тому що це творчість. Люди стараються, якось проявляють себе, хто має право їм відмовити в цьому? Вже інша справа, яке місце їхня музика посяде згодом в історії світової культури. Але вона є, і це добре. Не буває поганої музики, бувають погані виконавці.
Не нам і не сьогодні вирішувати, що дійсно вартісне з музики нашого часу?
Безумовно, лише життя дасть відповідь. Якісь групи просто зникають, якісь залишають помітний слід. Важливо лише, щоб музиканти хотіли цей слід залишити і намагалися створювати щось гідне. У музиці має бути щось одвічне, а це можливо тоді, коли людина висловлює в ній себе, і не намагається бути схожою на когось.
Всі країни піднімалися саме завдяки культурі, інакше не буває. Це має бути мантрою, яку знає кожен українець.
Ви вже тридцять років керуєте НАОНІ. Вражає, як вам вдається зберегти стільки вогню, працюючи на одному місці.
У тому, чим займається людина, життя або є, або його немає. У мене є. Керувати оркестром було моєю мрією, так що я лише виконую її, і не більше. У таких випадках не може йти мова про те, комфортно мені чи ні перебувати на одному місці. Це питання не роботи, а життєвого шляху. У нас в оркестрі підібралися саме такі музиканти. Як і в будь-якій іншій справі, в музиці, якщо ти її не любиш, якщо вона не є твоїм життям, у тебе нічого не вийде.
До складу вашого оркестру важко потрапити?
Непросто. У нас великий конкурс. Ми і матеріально завжди були забезпечені краще, ніж інші подібні колективи. Оскільки ми маємо національний статус, нас заохочують. Я вдячний державі за це. Наш колектив зберігає народні традиції виконання музики, інструментарій. Адже народні інструменти – наше унікальне багатство.
Фінансування і зараз безперебійне?
Слава Богу. І це правильно. Культура – наша зброя і, на мій погляд, єдина можливість стати на ноги як країні. Жодна економіка не процвітатиме, якщо в країні люди не ставляться з повагою до своїх традицій, мови і так далі. У нас просто не залишиться шансів бути державою.
Шароварщина – це, насамперед, несмак. Коли є ідея, глибина змісту і майстерне виконання, музика не може так називатися. Навіть якщо ті, хто її виконує, одягнені в шаровари.
Культурна зброя стріляє на століття вперед. В Україні є звичка користуватися засобами більш короткої дії.
Нам доведеться дивитися далі, якщо ми хочемо жити. Всі країни підіймалися саме завдяки культурі, інакше не буває. Це має бути мантрою, яку знає кожен українець. Навіть якщо у нас спочатку будуть невеликі економічні успіхи, навіть якщо ми чогось недоотримаємо, недобираємо, коли, врешті-решт, не вистачає їжі, у нас повинні бути повноцінні культурні символи. Як в Шотландії, наприклад. Кого шотландці завжди пускали вперед у бою? Волинщика. І тільки за ним йшли вояки. У нас таку роль виконували кобзарі. Старі, сліпі, вони, граючи, надихали інших, підвищували їхній дух. Тільки так і приходять перемоги. Дуже правильно, що зараз наші музиканти їздять виступати перед українськими солдатами.
Полководець Суворов якось сказав: «Музика подвоює, потроює армію».
Геніально сказано. Мені нічого додати до цього.
Тоді розкажіть, які у вас відносини з таким явищем, як «шароварщина». Якщо для вас воно актуально, звичайно.
У моєму уявленні, шароварщина – це примітив, прикрашений яскравою оболонкою. Коли немає внутрішнього стрижня, ідеї, тоді і виходить шароварщина. Прикро деколи чути це слово щодо нашого оркестру. Мовляв, що вони можуть зіграти на бандурах, кобзах та цимбалах? Люди просто не розуміють і не помічають, що стали носіями стереотипу, в якому ці інструменти злилися з поняттям «шароварщина». Я завжди їм пропоную прийти і послухати, як ми можемо грати. А з нашими народними інструментами по силам все що завгодно. Українська зозулька і сопілка – стародавні винаходи. Та що там говорити, якщо скрипка в Європі стала класичним інструментом в XVI столітті, а у нас її зображували на фресках в XI столітті. Її, звичайно, називали не скрипкою, а гудком, але суті справи це не змінює.
На фресках що завгодно не зображували.
Звичайно, якщо інструмент малювали в храмах, значить, він був поширеним. Так що, повертаючись до питання, шароварщина – це, насамперед, несмак. Коли є ідея, глибина змісту і майстерне виконання, музика не може так називатися. Навіть якщо ті, хто її виконує, одягнені в шаровари. Наш оркестр теж надягає такі наряди, коли виконує народну музику. Український костюм – частина традиції, яку ми шануємо.
Ви слухали пісні ONUKA?
Ні, я, на жаль, не знайомий з цією виконавицею. Варто послухати?
Це молодий український проект, який поєднує український фолк з електронікою.
Фолк і електроніка – дуже перспективне поєднання. Та будь-яке поєднання народної музики із сучасною. Коли, наприклад, зустрічаються наш оркестр і «Друга ріка», відбувається взаємне збагачення. Їм цікаво, як граємо ми, а нам – як вони. Ми звикли на всьому грати пальцями і губами, а вони часом запустять якусь програму, і вона сама грає. І це теж музика. Головне, до місця її використовувати. Все це лише різні форми.
У вас немає програми, яка сама грає, зате є в асортименті коси.
У нас цілий квартет грає на косах. Вони прекрасно використовують ці інструменти. Дуже модерновий звук виходить. Втім, багато розповідати не буду. Краще приходьте на концерт, самі все почуєте.
Автор: Ігор Панасов
Колективи: Національний академічний оркестр народних інструментів України
Диригенти: Віктор Гуцал
Джерело: cultprostir.ua
|